499/480/20 Про таємне повторне викрадення чужого майна , скоєне з корисливих мотивів шляхом проникнення у нежитлові приміщення гаражів - 22.02.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Клепикова М.С. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Іванівського районного суду Одеської області від 06 травня 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року за обвинуваченням

ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, у силу ст. 89 КК не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Іванівського районного суду Одеської області від 06 травня 2021 року, ОСОБА_1 визнано винуватими та засуджено за ч. 3 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Згідно з вироком, 09 вересня 2019 року о 00.05 год, ОСОБА_1 на автомобілі марки "Тойота Корола", прибув до гаражного масиву, розташованого по вулиці Тюльпанна в смт Радісне Іванівського району Одеської області, де з метою таємного викрадення чужого майна, за допомогою металевого лому зірвав навісний замок з вхідних воріт гаражу, який належить потерпілому ОСОБА_2, проник всередину та викрав звідти електроінструменти на загальну суму 6 817 грн.

Крім того, 24 грудня 2019 року о 00.30 год, ОСОБА_1 на автомобілі прибув до гаражного масиву, розташованого по вулиці Лікарняна в смт Радісне Іванівського району Одеської області, де діючи повторно, заздалегідь взятим з собою металевим ломом зірвав навісний замок на дверях господарської будівлі, після чого відчинив двері до огородженого господарського двору та проник до нього, звідки таємно викрав електроінструменти та інше належне потерпілому ОСОБА_3 майно на загальну суму 7 375 грн.

Цього ж дня, о 01.45 год, ОСОБА_1, перебуваючи на території гаражного масиву, розташованого по вулиці Лікарняна в смт Радісне Іванівського району Одеської області, діючи повторно, підійшов до вхідних дверей воріт гаражу, що належить ОСОБА_4, де за допомогою металевого лому зірвав навісний замок на воротах та проник в приміщення гаражу, звідки викрав домашню птицю загальною вартістю 1 427 грн, чим заподіяв потерпілій матеріальну шкоду на зазначену суму.

Він же, 24 грудня 2019 року о 02:10 год, діючи повторно, шляхом різкого штовхання дверей, відчинив внутрішній замок воріт та проник до приміщення гаражу розташованого по АДРЕСА_2, де через незачинену кришку проник до підвального приміщення, звідки викрав майно належне потерпілій на загальну суму 1 330 грн.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року вирок суду першої інстанції ОСОБА_1 залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

Захисник Клепиков М.С. у касаційній скарзі порушує питання про зміну вироку та ухвали у зв`язку з неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. Одночасно захисник просить застосувати до засудженого ОСОБА_1 ст. 75 КК, звільнивши його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки. На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що при призначенні покарання та вирішенні питання щодо його відбування засудженим судами не було враховано, що засуджений ОСОБА_1 у силу ст. 89 КК вважається несудимим, а також має на утриманні малолітню дитину та його незадовільний стан здоров`я.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечив щодо задоволення касаційної скарги та просив судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу та переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 185 КК у касаційній скарзі захисника не оспорюються.

Що стосується доводів про неправильне застосування кримінального закону, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, то колегія суддів вважає ці доводи неспроможними з огляду на таке.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно зі ст. 414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Положеннями ст. 75 КК передбачено, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися. Так, обираючи ОСОБА_1 покарання, суд першої інстанції, з яким обґрунтовано погодився апеляційний суд, врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, суспільну небезпеку посягань на чуже майно, конкретні обставини вчинених засудженим кримінальних правопорушень,

а також дані про особу засудженого. На підставі наведених даних, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про призначення ОСОБА_1 покарання в межах санкції ч. 3 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, за своїм видом та розміром

є пропорційним і співмірним вчиненому, а також необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Водночас, враховуючи кількість епізодів вчинених ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, суспільну небезпеку злочинного посягання на чуже майно, підстав для звільнення засудженого відповідно до ст. 75 КК від відбування покарання

з випробуванням, про що захисник Клепиков М.С. порушив питання у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Зазначені захисником у касаційній скарзі обставини, що на його думку, пом`якшують покарання і могли би бути підставою для застосування положень статті 75 КК були відомі судам першої та апеляційної інстанцій та враховані при визначенні засудженому ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, яке за розміром є близьким до мінімальної межі, передбаченої санкцією ч. 3 ст. 185 КК.

Переглянувши кримінальне провадження в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції дав належну оцінку доводам апеляційної скарги сторони захисту та із зазначенням мотивів прийнятого рішення правильно не застосував до ОСОБА_1 закон, який не підлягав застосуванню - ст. 75 КК. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що призначене ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки відповідає меті покарання, є співмірним характеру вчинених кримінальних правопорушень, а також є необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів. Крім того, воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість колегія суддів не вбачає.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу захисника Клепикова М.С. необхідно залишити без задоволення, а вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Керуючись статтями 419, 433, 434, 436, 441, 442 КПК,

Вирок Іванівського районного суду Одеської області від 06 травня 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Клепикова М.С. - без задоволення.