297/703/18 Про умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент його заподіяння, скоєне під час конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин, що спричинили смерть потерпілої - 27.01.2022 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Суботи М.І. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 04 червня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року у кримінальному провадженні № 12018070060000120 від 16 лютого 2018 року за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Берегівського районного суду Закарпатської області від 04 червня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 16 лютого 2018 року в період часу з 01:00 до 07:00, знаходячись у будинку АДРЕСА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, в ході сварки з потерпілою ОСОБА_2, за допомогою металевої десятилітрової каструлі, яка знаходилась на розпеченій печі, вилив на останню близько п`яти літрів нагрітої до високої температури води, внаслідок чого потерпіла отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі захисник Субота М.І. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує, що матеріали кримінального провадження не містять переконливих доказів на підтвердження того факту, що саме ОСОБА_1 облив потерпілу ОСОБА_2 гарячою водою, а тому висновки судів попередніх інстанцій щодо винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину є незаконними та підлягають скасуванню.

Крім того, захисник зауважує, що підпис на розписці обвинуваченого про отримання ним обвинувального акта був зроблений іншою особою, оскільки підписи ОСОБА_1 на апеляційній скарзі та на вказаному документі суттєво відрізняються.

Також захисник стверджує, що покладений судами попередніх інстанцій в основу своїх рішень протокол слідчого експерименту від 17 лютого 2018 року не містить підпису обвинуваченого про ознайомлення з правами та обов`язками, що, на переконання сторони захисту, є неприпустимим.

Разом з тим захисник Субота М.І. у своїй касаційній скарзі зазначає, що стороною обвинувачення фактично не було відкрито ОСОБА_1 матеріали провадження, як того вимагають положення ст. 290 КПК України, оскільки обвинувачений не володіє українською мовою, а перекладу матеріалів кримінального провадження на угорську мову здійснено не було.

Одночасно захисник посилається на безпідставність врахування судами попередніх інстанцій як доказу висновку судово-медичної експертизи від 17 лютого 2018 року № 14, оскільки такий висновок, на думку сторони захисту, є неповним та не вказує на причинно-наслідковий зв`язок між опіками та смертю потерпілої.

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник Субота М.І. підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити у повному обсязі.

Прокурор Нескородяний А.М. заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412- 414 КПК України.

У своїй касаційній скарзі захисник вказує на незаконність вироку місцевого та ухвали апеляційного судів, вважає, що ці рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 2 КПК України передбачено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК України на підставі об`єктивно з`ясованих усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених у судовому засіданні доказів, зокрема: показань потерпілої ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 . При цьому судом встановлено, що ці показання є достовірними, послідовними та такими, що не суперечать один одному й узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження.

Крім того, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_1 фактичні дані, що містяться: в акті та висновку від 16 лютого 2018 року № 49 щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; у протоколі огляду місця події від 16 лютого 2018 року та фототаблицях до нього; у протоколі проведення слідчого експерименту від 17 лютого 2018 року за участю обвинуваченого ОСОБА_1 . Водночас судом також було враховано і висновок судово-медичної експертизи від 17 лютого 2018 року № 14, висновок судово-медичної експертизи від 20 лютого 2018 року № 24, висновок судово-медичної експертизи від 16 березня 2018 року № 193 та інші докази, досліджені судом, які наведені у вироку і у своїй сукупності переконливо спростовують доводи сторони захисту щодо недоведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Отже, дослідивши вищенаведені докази, місцевий суд встановив, що ОСОБА_1 16 лютого 2018 року в період часу з 01:00 до 07:00, знаходячись за місцем свого проживання у будинку АДРЕСА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, під час сварки з потерпілою ОСОБА_2, за допомогою металевої десятилітрової каструлі, яка знаходилась на розпеченій печі, вилив на останню близько п`яти літрів нагрітої до високої температури води, внаслідок чого потерпіла отримала тяжкі тілесні, від яких померла.

Таким чином, у вироку в повній відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, які суд дослідив та оцінив із дотриманням положень ст. 94 КПК України. Зі змісту вироку вбачається, що суд у його мотивувальній частині виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, і з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, спосіб вчинення злочину, його наслідки.

Разом з тим, досліджуючи матеріали кримінального провадження, колегія суддів не встановила істотних порушень процесуального законодавства під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів, як не встановила і підстав для визнання доказів недопустимими.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що вирок суду першої інстанції повною мірою відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів уважає, що кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України з огляду на обсяг висунутого обвинувачення та встановлені судами фактичні обставини є правильною, а посилання захисника на відсутність переконливих доказів, які підтверджують факт вчинення засудженим інкримінованого йому злочину, є надуманими, необґрунтованими та безпідставними, а тому касаційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Крім того, на думку Суду, призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України. Таке покарання з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та принципами співмірності й індивідуалізації, відповідає основній його меті як заходу примусу.

Доводи касаційної скарги захисника про безпідставність врахування судами попередніх інстанцій висновку судово-медичної експертизи від 17 лютого 2018 року № 14 з підстав його неповноти, а також посилання сторони захисту на те, що зазначене експертне дослідження є неналежним, оскільки жодним чином не свідчить про наявність причинно-наслідкового зв`язку між наявними на тілі потерпілої опіками та її смертю, на переконання Суду, є безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 25 лютого 1994 року № 4038-XII "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Як убачається з вироку, в рамках даного кримінального провадження було проведено судово-медичну експертизу трупа потерпілої ОСОБА_2 . Разом з тим місцевий суд, дослідивши вказане експертне дослідження, встановив, що виявлені на тілі потерпілої термічні опіки І-ІІІ ступеня (голови, тулуба та кінцівок) мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та перебувають у причинному зв`язку із настанням смерті. При цьому суд, не встановивши відповідних підстав, які б свідчили про неналежність та недопустимість вищенаведеного висновку експертизи, обґрунтовано прийняв його до уваги та поклав в основу обвинувального вироку.

Отже, оскільки вищезазначене експертне дослідження було проведено уповноваженим експертом, який попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України за надання завідомо неправдивого висновку і відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків, та його висновки узгоджуються з іншими наявними в матеріалах кримінального провадження доказами, то у Суду відсутні підстави вважати, що судово-медична експертиза від 17 лютого 2018 року № 14 була проведена неналежно, а її висновки є необ`єктивними або такими, що надані всупереч вимогам статей 101, 102 КПК України.

Крім того, посилання у касаційній скарзі на певні критерії реакції тіла людини на опіки, які, як зазначає сторона захисту, не були враховані експертом, що, у свою чергу, свідчить про неповноту його висновків, на переконання Суду, зводяться лише до незгоди захисника з висновком експертного дослідження та жодним чином не спростовують позиції місцевого суду щодо належності та допустимості вищенаведеної судово-медичної експертизи.

Доводи касаційної скарги захисника про порушення вимог ст. 290 КПК України, на переконання Суду, є неспроможними, безпідставними та такими, що повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження, згідно яких обвинувачений ОСОБА_1 отримав копію обвинувального акта з перекладом на угорську мову в присутності захисника та перекладача. Крім того, інші матеріали кримінального провадження також були перекладені на угорську мову, а усі процесуальні дії, зокрема, й ті, що передбачені ст. 290 КПК України, здійснювалися у присутності перекладача. При цьому жодних зауважень щодо незрозумілості будь-яких процесуальних документів з боку обвинуваченого не надходило. За таких обставин касаційна скарга у цій частині задоволенню не підлягає.

Що стосується доводів захисника про недопустимість як доказу протоколу проведення слідчого експерименту від 17 лютого 2018 року за участю ОСОБА_1, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, у своїй касаційній скарзі захисник стверджує, що вищенаведений процесуальний документ не містить підпису обвинуваченого про ознайомлення його з правами та обов`язками, що є грубим порушенням вимог процесуального закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Перевіривши такі доводи касаційної скарги сторони захисту, колегія суддів дійшла висновку, що порушення, на яке посилається захисник, має місце, однак у силу вимог ст. 412 КПК України, Суд не вважає його таким, що перешкодило чи могло перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому, як було встановлено судами попередніх інстанцій, вказана слідча дія проводилась у присутності захисника та перекладача, а будь-яких зауважень з боку сторони захисту не надходило.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що відсутність у протоколі проведення слідчого експерименту підпису обвинуваченого про ознайомлення з правами та обов`язками в даному конкретному випадку не є істотним порушенням вимог КПК України (4651-17) , саме по собі не впливає на правильність встановлених судом обставин та не може бути підставою для скасування по суті правильного судового рішення, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника в цій частині колегія суддів не вбачає.

Крім того, що стосується посилань захисника на ознаки несправжності підпису обвинуваченого на розписці про отримання копії обвинувального вироку, то колегія суддів вважає їх неспроможними, оскільки сторона захисту не оскаржує факт отримання обвинуваченим зазначеного процесуального документа, а захисник у своїй касаційній скарзі не вказує, яким саме чином розбіжність підписів обвинуваченого вплинула чи могла вплинути на законність прийнятих судових рішень.

Доводи касаційної скарги захисника щодо істотного порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального закону Суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_1 доводам та обґрунтовано відмовив у її задоволенні, при цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.

На переконання колегії суддів, ухвала суду апеляційної інстанції в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, то касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

Касаційну скаргу захисника Суботи Михайла Івановича в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 04 червня 2018 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.