390/157/19 Про вбивство дружиною свого чоловіка, скоєне під час конфлікту з необережності - 24.01.2022 Прийняття

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ24 січня 2022 рокум. Київсправа № 390/157/19провадження № 51-3526 км 21Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:головуючого Булейко О. Л.,суддів Анісімова Г. М., Ковтуновича М. І.за участю:секретаря судового засідання Голюк І. О.,прокурора Круценко Т. В.,захисника Пантелєєва О. М.розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, Агеєва В. М. на ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 рокущодо ОСОБА_1 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018120170001114, щодо

ОСОБА_1, громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Моздок, Північної Осетії, українки, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1, проживаючої: АДРЕСА_2, раніше не судимої,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17 грудня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст.119 КК, і призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

Зарахований у строк відбування покарання строк перебування під вартою з 06 листопада 2018 року по 04 лютого 2019 року.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнена від відбування призначеного покарання з випробуванням і встановлений іспитовий строк 2 (два) роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Вирішене питання щодо долі речових доказів.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року вирок Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 17 грудня 2020 року щодо ОСОБА_1 скасований.

Кримінальне провадження стосовно ОСОБА_1 за відсутності в її діянні складу злочину закрите, у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватою і засуджено за те, що вона вчинила вбивство, вчинене через необережність, за наступних обставин.

06 листопада 2018 року близько 17.00 год. ОСОБА_1 перебувала разом із своїм чоловіком ОСОБА_2 за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2, де між ними виник побутовий конфлікт у ході якого ОСОБА_1 нанесла кухонним ножем один тичковий удар знизу в область живота ОСОБА_2, спричинила останньому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх спричинення, від отримання яких потерпілий помер від гострої крововтрати (шоку) внаслідок проникаючого колото-різаного поранення живота з пошкодженням нижньої порожнистої вени.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 19 квітня 2021 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов безпідставного висновку про перебування ОСОБА_1 у стані необхідної оборони.

Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновком суду першої інстанції про нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_1 потерпілому з необережності, чим дійшов суперечливих висновків.

Суд апеляційної інстанції, на думку прокурора, не спростував доводи його апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції протоколу слідчого експерименту від 8 листопада 2018 року та висновкам судово-медичних експертиз № 921 від 27 листопада 2018 року та 24 січня 2019 року, та не надав власну оцінку цим доказам, тому ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Круценко Т В. касаційну скаргу прокурора підтримала в повному обсязі.

Захисник Пантелеєв О. М. заперечував проти задоволення касаційної скарги прокурора та просив залишити судове рішення без зміни.

Мотиви Суду

Статтею 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно із ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як передбачено ст. 419 КПК України, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення.

Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення мети і виконання завдань кримінального провадження. Підтверджуючи законність судових рішень, ухвалених судами першої інстанції, вносячи в них зміни, а також скасовуючи незаконні судові рішення, суд апеляційної інстанції тим самим забезпечує охорону прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована відповідна правова процедура.

Належний апеляційний перегляд забезпечує реалізацію права кожного на справедливий суд; перевірку законності й обґрунтованості оскаржених рішень суду першої інстанції; виправлення помилок у застосуванні норм матеріального чи процесуального права; недопущення виконання незаконних і необґрунтованих судових рішень.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування судового рішення судом касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Касаційні доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, і через це, безпідставне закриття апеляційним судом кримінального провадження щодо ОСОБА_1, є обґрунтованими.

Згідно з ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Під суспільно небезпечним посяганням слід розуміти спробу заподіяти шкоду. Така спроба є суспільно небезпечною, якщо її об`єктом виступають охоронювані законом права та інтереси особи, яка захищається, або іншої особи, суспільні інтереси або інтереси держави. До таких інтересів належать: життя, здоров`я, особиста і статева свобода, честь і гідність особи, власність, недоторканність житла, а також інші права і законні інтереси особи, яка захищається, або іншої особи.

Підставою необхідної оборони є наявність суспільно небезпечного посягання, яке повинно бути наявним, дійсним, тобто таким, що фактично розпочалось і ще не закінчилось і реальним, а не в уяві особи,. Як правило, виявляється воно в активних діях особи, що здійснює посягання: застосуванні або загрозі застосування насильства, намаганні протиправно заволодіти майном, заподіяти шкоду, перешкодити нормальній роботі підприємств, установ, організацій тощо.

Для вирішення питання про кваліфікацію злочину, пов`язаного з умисним заподіянням смерті, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність заподіяних тілесних ушкоджень небезпечності посягання і обстановці захисту. До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об`єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна. Зазначене узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду, викладеною в постанові від 26 квітня 2018 року в справі № 342/538/14-к.

Згідно з усталеною судовою практикою Верховного Суду стан необхідної оборони існує лише протягом суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент, а також лише за умови необхідності негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільного небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди посягаючому, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.

Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію злочину, пов`язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання (постанова Верховного Суду від 30 червня 2021 року в справі № 682/3280/19).

Вирішуючи питання про відсутність чи наявність в діях особи стану необхідної оборони у разі вчинення злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, у кожному випадку з урахуванням конкретних обставин справи слід оцінювати акт суспільно небезпечного посягання й акт захисту, встановлювати їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Судом встановлено фактичні обставини, за якими удар ножем ОСОБА_1 завдала під час побутового конфлікту, який попередньо виник у неї з потерпілим, знаходячись в положенні обличчям до обличчя з ОСОБА_2, в область живота останнього. При цьому судом не встановлено фактичних обставин, які б свідчили про наявність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту в ході побутового конфлікту з потерпілим ОСОБА_2, однак встановлено, що вона завдала останньому цілеспрямованого удару ножем в область живота, у результаті зазначених дій ОСОБА_1 спричинила ОСОБА_2 тілесні ушкодження. За висновком експерта №921 від 27 листопада 2018 року, що був предметом дослідження судів попередніх інстанцій, на трупі ОСОБА_2 виявлено тілесні ушкодження у вигляді рани верхнього відділу живота, проникаючої в черевну порожнину з пошкодженням брюшини, шлунково-поперечно-ободової зв`язки, нижньої порожнистої вени, клітчатки у верхнього полюса правої нирки з крововиливом у підлягаючі м`які тканини по ходу раньового каналу, 1000 мл. рідкої крові та її згустків у черевній порожнині. Шок. Враховуючи характер рани в області живота (рана з рівними, недосадними краями, кінці-один загострений, другий заокруглений, наявність і переважання глибини раньового каналу (близько 12 см) над довжиною рани (3,0 см), дане тілесне ушкодження утворилося від однієї травматичної дії плоского, односторонньо гострого колючо-ріжучого предмета з максимальною шириною клинка в області заглиблення близько 3,0 см. Напрямок раньового каналу дещо знизу-вгору, зліва-на право та спереду-назад. Дане тілесне ушкодження утворилося незадовго до настання смерті, знаходиться в прямому причинному зв`язку зі смертю та має ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечне для життя в момент заподіяння. Удар наносився з достатньою силою, щоб викликати дане пошкодження.

Крім того, предметом дослідження апеляційного суду був відеозапис слідчого експерименту від 8 листопада 2018 року, згідно якого ОСОБА_1 розповіла та показала на місці обставини нанесення удару, механізм якого за висновком експерта №921 від 24 січня 2019 року може відповідати механізму та локалізації тілесних ушкоджень, виявлених при експертизі трупу ОСОБА_2 .

Апеляційний суд не врахував вищезазначеного, зокрема, що було обране знаряддя вчинення злочину - кухонний ніж, завдання ним удару у місце розташування життєво важливих органів, сила і локалізація удару. При цьому органом досудового розслідування дії ОСОБА_1 були кваліфіковані як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.

Зважаючи на те, що в апеляційній скарзі порушувалося питання про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1, що потребувало детальної перевірки матеріалів, суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення не тільки відмінне за змістом юридичної оцінки від рішення місцевого суду, не мав обмежуватися дослідженням меншої сукупності доказів порівняно з тією сукупністю, яку дослідив місцевий суд у цьому кримінальному провадженні. Ухвалення апеляційним судом рішення без допиту свідків, дослідження лише частини письмових доказів у провадженні, а також надання іншої оцінки доказам, які суд не досліджував безпосередньо, суперечить вимогам кримінального процесуального закону.

Перевіряючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 за апеляційною скаргою прокурора, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий суд правильно встановив обставини справи, проте дав їм неналежну юридичну оцінку. Виходячи із аналізу матеріалів кримінального провадження, на думку апеляційного суду, не вбачається беззаперечного доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Апеляційний суд дійшов передчасного висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад інкримінованого їй злочину передбачені ч.1 ст.115 КК, крім того не знайшли підтвердження й висновки суду першої інстанції щодо складу кримінального правопорушення передбаченого ст.119 КК, а саме відсутня суб`єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення, оскільки за даних конкретних обставин дії обвинуваченої відповідали тій обстановці, яка склалась між нею та ОСОБА_2, та ОСОБА_1 діяла в умовах необхідної оборони, водночас надав іншу оцінку доказам у провадженні, безпосередньо дослідивши лише частину з тих доказів, що були предметом дослідження суду першої інстанції.

Крім того, судом апеляційної інстанції при наведенні мотивів на обґрунтування рішення допущено суттєві протиріччя. Так, суд, врахувавши, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди, а в даному випадку, на його думку, існувала наявність такої загрози, виходячи із сукупності досліджених матеріалів, та попередньої поведінки ОСОБА_2, зокрема, інтенсивність і характер його дій, що дали підстави сприймати загрозу як реальну, пов`язуючи їх з фактами притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за психологічне насильство в сім`ї. При цьому апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що обвинувачена з необережності спричинила тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_2, та водночас зазначив, що не може вважатись перевищення меж необхідної оборони заподіяння тяжкої шкоди з необережності, дії ОСОБА_1 підлягають кваліфікації як необхідна оборона.

Апеляційний суд, оцінюючи обстановку, яка виникла між подружжям, взяв до уваги, що потерпілий ОСОБА_2 неодноразово вчинював домашнє насильство в сім`ї, а тому ОСОБА_1 мала всі підстави вважати що напад на неї з боку потерпілого є реальним, а не уявним.

З таким обґрунтуванням зазначених висновків не погоджується колегія суддів Верховного Суду. Матеріали кримінального провадження містять постанову судді Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 6 вересня 2018 року, якою ОСОБА_3 було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП за психологічне насильство в сім`ї та звернення ОСОБА_1 до правоохоронних органів, що не може слугувати беззаперечною передумовою визначення характеру дій потерпілого ОСОБА_2 саме під час події.

З урахуванням викладеного, висновки апеляційного суду про необхідність закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, оскільки ОСОБА_1 діяла в стані необхідної оборони, суперечать матеріалам провадження і не ґрунтуються на законі, тому колегія суддів Верховного Суду вважає їх необґрунтованими. За встановлених судом першої інстанції фактичних обставин у діях ОСОБА_2 був відсутній акт суспільно небезпечного посягання та відповідно ОСОБА_1 не перебувала у стані необхідної оборони. Крім того суд апеляційної інстанції дійшов такого висновку, не зазначаючи в судовому рішенні про наявні докази, які про це свідчать.

Порушення апеляційним судом вказаних вимог закону України про кримінальну відповідальність, призвело до постановлення судом незаконного та необґрунтованого рішення, яке не відповідає вимогам статті 370 КПК, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, через що касаційні доводи прокурора в цій частині теж є слушними.

У зв`язку з вищевикладеним ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

З урахуванням зазначеного, Суд вважає, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді необхідно вжити усіх передбачених законом заходів до повного, всебічного й об`єктивного розгляду кримінального провадження, усунути зазначені протиріччя, ретельно перевірити усі доводи апеляційної скарги, співставити їх із наявними у кримінальному провадженні доказами, яким дати належну юридичну оцінку й ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.