930/548/20 Про порушення Правил дорожнього руху, неуважне керування автомобілем та скоєння зіткнення із автопоїздом, який стояв на узбіччі дороги із вімкненою аварійною сигналізацією, внаслідок чого пасажир цього автомобіля отримав тяжкі тілесні ушкодження та загинув на місці ДТП - 31.08.2021 Прийняття

провадження № 51- 1796 км 21Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого Короля В.В.,суддів Лагнюка М.М., Огурецького В.П.,за участю:секретаря судового засідання Кулініч К.С.,прокурора Чабанюк Т.В.,а також в режимі відеоконференції:засудженого ОСОБА_1,захисника Кіцули В.І.,розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Вінницького апеляційного суду від 9 березня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019020000000451, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю два роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вінницький апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання та 9 березня 2021 року ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнив від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

В решті вирок суду першої інстанції залишив без зміни.

Згідно з вироком ОСОБА_1, визнано винуватим у тому, що він 31 жовтня 2019 року приблизно о 9 годині 50 хвилин, керуючи технічно справним автомобілем "OPEL VIVARO", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись автодорогою сполученням "Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам`янка" біля с. Медвежа Немирівського району Вінницької області, у порушення вимог п. 2.3 (б) та п. 2.3 (д) Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ), не був уважний під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою та, відповідно, не реагував на її зміну, унаслідок чого своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху та у порушення вимог п. 12.3 ПДР (1306-2001-п) , виявивши перешкоду у вигляді причепа "SOMMER", державний номерний знак НОМЕР_2, автопоїзда у складі автомобіля "DAF XF380", державний номерний знак НОМЕР_3, під керуванням ОСОБА_2, який здійснював аварійну зупинку та стояв частково на проїзній частині дороги із ввімкненою аварійною світловою сигналізацією, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, внаслідок чого допустив зіткнення із задньою частиною цього транспортного засобу, під керуванням ОСОБА_2, в результаті чого пасажир автомобіля "OPEL VIVARO" ОСОБА_3 від отриманих травм загинула на місці пригоди.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, просить скасувати вирок апеляційного суду щодо нього та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що суд апеляційної інстанції не виконав вимог ч. 2 ст. 420 Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК (4651-17) ), оскільки у вироку не навів належних та достатніх мотивів призначення йому додаткового покарання, у зв`язку з чим дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного судом першої інстанції покарання без позбавлення права керування транспортними засобами тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Зазначає, що судом апеляційної інстанції належним чином, у відповідності до вимог КПК (4651-17) , не було перевірено обставин, які мають істотне значення для визначення остаточної міри покарання, відповідно до вимог статей 50, 65 КК.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник Кіцула В.І. підтримав подану засудженим касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор Чабанюк Т.В. вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого ОСОБА_1, який підтримав подану касаційну скаргу, захисника Кіцули В.І. та прокурора Чабанюк Т.В., перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та кваліфікація його дій у касаційній скарзі не оспорюються та не заперечуються.

Доводи засудженого ОСОБА_1, наведені ним у касаційній скарзі, про недотримання судом апеляційної інстанції вимог статей 50, 65 КК та необґрунтоване призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами колегія суддів вважає безпідставними.

Вказані доводи за своїм змістом стосуються питання призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" (v0014700-05) при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Разом із тим, процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині.

При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Частиною 1 ст. 420 КПК встановлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Водночас, за приписами ч. 1 ст. 421 КПК обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи суворіше покарання або в інших випадках, коли це погіршує становище обвинуваченого, лише у разі, якщо з цих підстав апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий чи його представник.

Переглядаючи в апеляційному порядку вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 за апеляційною скаргою прокурора, в якій порушувалося питання про скасування вироку місцевого суду щодо обвинуваченого в зв`язку з м`якістю призначеного покарання та ухвалення нового вироку, апеляційний суд, зазначивши про обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, кваліфікації його дій, виду та розміру основного покарання призначеного ОСОБА_1, та застосування ст. 75 КК, правильно погодився з доводами апеляційної скарги прокурора про безпідставне незастосування місцевим судом додаткового покарання.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із призначеним ОСОБА_1 місцевим судом основним покаранням, врахував ступінь тяжкості вчиненого останнім кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК є тяжким, дані про особу обвинуваченого, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, у скоєному розкаявся, сприяв розкриттю злочину, працює директором фермерського господарства "ДАВАТАЛ", позитивно характеризується за місцем роботи, має постійне місце проживання, є депутатом сільської ради, відшкодував матеріальну та моральну шкоду, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває.

Разом з тим, апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції було залишено поза увагою те, що основним безпосереднім об`єктом даного кримінального правопорушення є безпека руху й експлуатації автомобільного та деяких інших видів транспорту, перелік яких наведений у примітці до ст. 286 КК, і його додатковим обов`язковим об`єктом виступає життя і здоров`я особи.

При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що місцевий суд не в повній мірі врахував як особу обвинуваченого, так і обставини кримінального правопорушення, яке сталося внаслідок грубого порушення ОСОБА_1 вимог п. п. 2.3 (б), 2.3 (д) та 12.3 ПДР (1306-2001-п) у звичайній дорожній обстановці, що в кінцевому результаті спричинило загибель людини, а пом`якшуючі обставини та позитивні дані про особу обвинуваченого взяті до уваги при застосуванні положень ст. 75 КК.

На переконання колегії суддів касаційної інстанції, вказані обставини мають важливе значення при виборі заходу примусу та для забезпечення його мети і свідчать про те, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_1 покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами очевидно не сприятиме запобіганню вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як засудженим, так й іншими особами.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не порушив загальних засад призначення покарання, встановлених КК, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому ОСОБА_1, крім основного, ще й додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк один рік, навівши достатні аргументи й підстави для прийняття такого рішення.

Отже, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Призначене судом апеляційної інстанції засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

На переконання суду касаційної інстанції, призначене ОСОБА_1 покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співмірним протиправному діянню і не може вважатись явно несправедливим внаслідок суворості.