Постанова

Іменем України

29 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 487/5034/18

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/812/444/20

Провадження № 51 - 3671 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів: Матієк Т.В., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,

прокурора Шевченко О.О.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018150030002664 від 12 липня 2018 року, щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Веселе Березівського району Одеської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого вироком Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 листопада 2012 року за ст. 121 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк

7 років, звільненого 17 листопада 2017 року умовно-достроково на 1 рік 1 місяць

26 днів,

за ст. 185 ч. 3 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - Кучеренка Д.С. на ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 30 червня 2020 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 12 лютого 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 185 ч. 3 КК України до покарання із застосуванням

ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців.

На підставі ст. 71 ч. 1 КК України до призначеного покарання часткового приєднано покарання за вироком Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від

29 листопада 2012 року та за сукупністю вироків ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 7 місяців.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 вказано рахувати з дати його затримання в порядку виконання вироку.

Запобіжний захід ОСОБА_1 не обирався.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави 1144 гривні процесуальних витрат за проведення судової товарознавчої експертизи.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за те, що він

11 липня 2018 року приблизно о 23 годині на території СВТ "Юпітер", розташованого в с. Мала Корениха м. Миколаєва, проник до будинку дачної ділянки № НОМЕР_1, звідки таємно викрав телевізор марки "AKAICTG 2105E" вартістю 728 гривень 66 копійок, заподіявши матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_2 на зазначену суму.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 30 червня 2020 року зазначений вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області Божила С.Б. - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що ст. 69 КК України безпідставно застосована при призначенні покарання ОСОБА_1, який вчинив умисне кримінальне правопорушення, що є тяжким злочином, в період умовно-дострокового звільнення за попереднім вироком, а це, на його думку, свідчить про стійке небажання ОСОБА_1 стати на шлях виправлення та підвищену ступінь суспільної небезпечності його особи. Указує на те, що судом першої інстанції обставиною, яка пом`якшує покарання, визнано лише щире каяття, тоді як застосування ст. 69 КК України вимагає наявності не менше двох таких обставин, а щодо інших врахованих обставин, то суд не обґрунтував яким чином вони істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Зазначає, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 419 КПК України належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги прокурора, не спростував доводи про безпідставне застосування ст. 69 КК України та м`якість призначеного покарання, допустивши формальний розгляд кримінального провадження.

Заперечень на касаційну скаргу прокурора від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу обґрунтованою та просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ст. 185 ч. 3 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи касаційної скарги прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості є необґрунтованими.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Статтею 69 ч. 1 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Як убачається зі змісту вироку, при призначенні покарання ОСОБА_1 суд першої інстанції з дотриманням зазначених вимог закону врахував наявність декількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а саме: щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, що

ОСОБА_1 здійснює догляд за дружиною, яка потребує сторонньої допомоги, оскільки є інвалідом 1-ї групи, а інших осіб, які моли б здійснювати такий догляд, відсутні, а також дані про особу ОСОБА_1, який не завдав шкоди державним чи суспільним інтересам, добровільно видав викрадене майно, вчинив злочин внаслідок збігу тяжких особистих сімейних обставин і дійшов до обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_1 покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції ст. 185 ч. 3 КК України.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Миколаївської області Божила С.Б., належним чином перевірив викладені у ній доводи про неправильне застосування ст. 69 КК та м`якість призначеного покарання, і визнав їх необґрунтованими, мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд зазначив, що доводи прокурора щодо неналежної оцінки суспільної небезпечності особи ОСОБА_1, до якого застосовувався інститут умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, в повній мірі враховано судом першої інстанції та не є безумовною підставою для скасування судового рішення, а доводи про безпідставне визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, оскільки зазначена обставина була визнана такою ще під час досудового розслідування, що підтверджується обвинувальним актом.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Покарання, призначене ОСОБА_1, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України. Переконливих доводів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо призначеного ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, прокурором у касаційній скарзі не наведено.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги прокурора та скасування ухвали суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 30 червня 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, - Кучеренка Д.С. - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.В. Наставний Т.В. Матієк С.В. Яковлєва