Постанова
Іменем України
29 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 127/32745/19
провадження № 51-4102км20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:
головуюча Стефанів Н.С.,
судді: Бущенко А.П.,
Король В.В.,
секретар судового засідання Безкровний С.О.,
учасники судового провадження:
прокурор Титаренко Ю.О.,
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 навирок Вінницького міського суду Вінницької області від 31 січня 2020 року та вирок Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року у кримінальному провадженні
стосовноОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, засудженого за ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).
І. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Вимогою засудженого ОСОБА_1 до Верховного Суду (далі - Суд) є скасування ухвалених стосовно нього вироків суду першої та апеляційної інстанцій та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
Цю вимогу мотивує невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та даним про особу через суворість, враховуючи наявність обставин, які пом`якшують покарання, та незадовільний стан здоров`я. Крім того, вказує на недопустимість доказу - акта інвертаризації, також зазначає про розбіжності у вартості викраденої ним пляшки коньяку.
II. Позиції інших учасників судового провадження щодо поданої касаційної скарги
Прокурор у засіданні суду касаційної інстанції заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого.
III. Зміст оскаржуваних судових рішень та встановлені судами обставини у кримінальному провадженні
Суд першої інстанції, рішення якого оскаржується
За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 31 січня 2020 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді арешту на строк три місяці.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2017 року та остаточно ОСОБА_1 визначено покарання у виді арешту на строк шість місяців.
Також вирішено питання щодо процесуальних витрат та долю речових доказів.
Суд апеляційної інстанції, рішення якого оскаржується
Вироком Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року апеляційну скаргу захисника Проценко Ю.Л. залишено без задоволення, апеляційну скаргу прокурора задоволено частково.
Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 31 січня 2020 року стосовно ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді арешту на строк три місяці.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, з урахуванням положень ст. 72 КК України, до призначеного покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2017 року та остаточно ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк один рік п'ять місяців.
Обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами
03 жовтня 2019 року о 16:20 ОСОБА_1, маючи ряд не знятих і не погашених судимостей, зайшов до магазину за адресою: АДРЕСА_1, де у нього виник злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, а саме товарів із вказаного магазину.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, діючи повторно, умисно, таємно, шляхом вільного доступу, з корисливих мотивів, взяв з торгівельних полиць продукти харчування, загальна вартість яких складала 246,90 грн, які поклав до своєї сумки.
Після вчиненого ОСОБА_1 вийшов з приміщення магазину, оминувши касові зони, та розпорядився викраденим на власний розсуд. Своїми умисними діями ОСОБА_1 спричинив ТОВ НВП "Аргон" матеріального збитку на загальну суму 246,90 грн.
IV. Норми права, правильність застосування яких оспорюється до Верховного Суду Кримінальний кодекс України (2341-14)
Стаття 65. Загальні засади призначення покарання
Частина 1. Суд призначає покарання:
Пункт 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
Пункт 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
Пункт 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Частина 2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
' 'p' Кримінальний процесуальний кодекс України (4651-17)
Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення
Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Стаття 420. Вирок, ухвала про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру суду апеляційної інстанції
Частина 1. Суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі:
2) необхідності застосування більш суворого покарання.
Частина 2. Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
V. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд при прийнятті постанови, і положення закону, якими він керувався
Доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_1 щодо невідповідності призначеного йому покарання через суворість, не підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Суд першої інстанції при призначенні покарання встановив, щоОСОБА_1 раніше неодноразово судимий за вчинення умисних злочинів проти власності й у цьому провадженні обвинувачувався у вчиненні злочину проти власності в період не знятої і не погашеної судимості.
Водночас суд першої інстанції взяв також до уваги, що ОСОБА_1 винуватість у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав, надав суду чіткі й послідовні показання щодо обставин вчинення злочину, у вчиненому розкаявся. Обвинувачений ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, є інвалідом ІІ групи.
Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, судом не було встановлено.
Сторона обвинувачення наполягала під час судового розгляду в суді першої інстанції на призначенні ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі. Суд першої інстанції не погодився із цим, пославшись на стан здоров'я обвинуваченого. Так, суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 потребує періодичного обстеження та надання відповідної медичної допомоги, і хоча перелік його захворювань не відносяться до переліку захворювань, які є підставою для звернення до суду з клопотанням про звільнення від відбування призначеного покарання, але суд врахував перелік і вид виявлених у нього захворювань.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором не доведено доцільність призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, тому за вчинений ОСОБА_1 злочин, передбачений ч. 2 ст. 185 КК України, призначив покарання у виді арешту на строк три місяці.
При цьому суд першої інстанції при застосуванні положень ст. 71 КК України щодо визначення ОСОБА_1 остаточного покарання за сукупністю вироків послався на те, що стороною обвинувачення надано копії вироків від 02 серпня 2001 року, 26 листопада 2008 року, 05 грудня 2016 року та 19 січня 2017 року. Зокрема, за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 19 січня 2017 року ОСОБА_1 засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК, при цьому з урахуванням ч. 4 ст. 70 КК до цього вироку частково приєднано покарання призначене вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2016 року та остаточно визначено покарання у виді обмеження волі на строк чотири роки десять місяців. Крім того, стороною обвинувачення суду було надано копію ухвали Крижопільського районного суду Вінницької області від 27 червня 2019 року, згідно з якою ОСОБА_1 звільнено від зазначеного вище покарання умовно-достроково на строк два роки чотири місяці двадцять шість днів.
Разом з тим, остаточне покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України суд першої інстанції визначив на строк шість місяців арешту.
Цей вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання був скасований вироком апеляційного суду, який частково погодився із доводами, викладеними в апеляційній скарзі прокурора щодо невідповідності визначеного ОСОБА_1 покарання на підставі ст. 71 КК України через м`якість.
Апеляційний розгляд проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону, вирок апеляційного суду ухвалений згідно з положеннями ст. 420 КПК України.
Суд апеляційної інстанції своє рішення про скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання належно мотивував, з огляду на що воно не викликає сумнівів щодо його законності.
Так, апеляційний суд не погодився із висновком суду першої інстанції, що достатнім для виправлення ОСОБА_1, а також попередження вчинення ним нових злочинів, водночас з урахуванням невідбутої частини покарання у виді обмеження волі на строк два роки чотири місяці двадцять шість днів, буде покарання у виді шести місяців арешту, яке лише на три місяці перевищує мінімальний строк покарання, встановлений санкцією ч. 2 ст. 185 КК України.
Також апеляційним судом зважено й на ту обставину, що залишилась поза увагою суду першої інстанції, що при визначенні ОСОБА_1 остаточного покарання у виді шести місяців арешту, не надано належної оцінки тому, що мотивом вчинення ОСОБА_1 злочину не є складне матеріальне становище або збіг важких життєвих обставин, у які він потрапив, а його стійка антигромадська позиція.
За таких обставин апеляційний суд визнав слушними доводи апеляційної скарги прокурора про те, що ОСОБА_1 не надавав критичну оцінку своїй злочинній поведінці та не намагався виправити ситуацію, що склалася. Усвідомлюючи суспільну небезпеку вчиненого ним злочину, ОСОБА_1 не бажав змінити своє ставлення до загальноприйнятих правил співіснування у суспільстві, не хотів ставати на шлях виправлення.
Відтак колегія суддів дійшла правильного висновку, з яким і погоджується Суд, що виправлення і перевиховання ОСОБА_1 буде неможливим без призначення згідно зі статтями 71, 72 КК України остаточного покарання у виді позбавлення волі, бо у протилежному випадку мета покарання не може бути досягнута.
Крім того, до суду апеляційної інстанції захисником, так само як наразі засудженим оспорюється правильність складання акта інвентаризації, що вважає недопустимим доказом, а також висловлює заперечення щодо правильно врахованої судом вартості викраденої пляшки коньяку.
Суд в цій частині також вважає доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого безпідставними, з огляду на таке.
Процесуальним законом передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК України).
Щодо оцінки доказів, то суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, та водночас жоден доказ не має наперед встановленої сили (ч.ч. 1, 2 ст. 94 КПК України).
Однак, положення ч. 3 ст. 349 КПК України надають суду право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Вказані положення процесуального закону були застосовані судом першої інстанції під час розгляду цього провадження, оскільки ОСОБА_1 визнав вину у вчиненому злочину повністю та надав пояснення, що вчинив злочин за обставин, викладених у обвинувальному акті.
Апеляційний суд проводив перевірку вказаних тверджень засудженого, що аналогічні твердженням його захисника в апеляційній скарзі, та які були спростовано з наведенням належного мотивування.
Окрім того, що розгляд провадження в суді першої інстанції здійснювався у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, сторона захисту до суду апеляційної інстанції із клопотанням в порядку ч. 3 ст. 404 КПК України не зверталася, тому жоден доказ з власної ініціативи апеляційний суд відповідно не досліджував.
З огляду на те, що засуджений зазначає в касаційній скарзі, що вартість одного з викрадених ним продуктів, а саме пляшки коньяку, змінювалась тричі - від 134 грн до 199 грн та враховуючи невелику суму викраденого, що межує з відповідальністю за адміністративне правопорушення, встановлено таке.
Дійсно, у протоколі про прийняття заяви про вчинений злочин, у висновку експерта та обвинувальному акті різниться вказана вартість одного із викрадених ОСОБА_1 продуктів.
Втім, загальна вартість викраденого, вказана в обвинувальному акті, відповідає загальній сумі, зазначеній у висновку експерта від 13 листопада 2019 року № 7394-7395/19-21, а саме 246,90 грн, що надалі знайшла відображення у обвинувальному вироку.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатної особи станом на 01 січня звітного податкового року складає 1921 гривень.
Неоподатковуваний мінімум доходів громадян дорівнює 1/2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня поточного року, тобто у 2019 році в цілях розрахунків спричиненої кримінальним правопорушенням шкоди та визначення кваліфікації правопорушення використовується сума 960,5 грн.
Таємне викрадання чужого майна вважається дрібним (за положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення (80731-10) ), якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто у 2019 році це - 192,1 грн.
Таким чином, станом на 2019 рік для притягнення до кримінальної відповідальність вартість викраденого має бути більша за 192,1 грн.
Отже, незважаючи на допущені неточності у зазначенні вартості одного із викрадених ОСОБА_1 продуктів, загальна вартість всіх викрадених продуктів перевищує 192,1 грн, тому це не вплинуло на висновок суду про винуватість останнього у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він і був засуджений.
Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
у х в а л и в:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 31 січня 2020 року та вирок Вінницького апеляційного суду від 05 серпня 2020 року у кримінальному провадженністосовно засудженого ОСОБА_1 залишити без зміни.
Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
Н.С. Стефанів А.П. Бущенко В.В. Король