594/136/19 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, від яких потерпілий помер - 22.10.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Подковського А.О. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Борщівського районного суду Тернопільської області від 13 серпня 2019 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за№ 12018210000000639, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, востаннє - за вироком Борщівського районного суду Тернопільської області від 26 грудня 2012 року за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, 25 серпня 2016 року звільненого після відбуття строку покарання,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вищезазначеним вироком місцевого суду ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 визначено обчислювати з 5 грудня 2018 року.

Вирішено питання щодо речових доказів, процесуальних витрат і заходів забезпечення кримінального провадження.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 року близько 16:30, знаходячись за місцем проживання - у приміщенні кухні квартири АДРЕСА_1, під час вживання спиртних напоїв з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та потерпілим ОСОБА_5, у ході конфлікту з останнім, який виник у результаті побиття обвинуваченим ОСОБА_4, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, не бажаючи, проте свідомо припускаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, наніс потерпілому ОСОБА_5 численні удари кулаками рук по тілу, в результаті чого останній отримав ушкодження, які згідно з висновком судово-медичної експертизи від 10 січня 2019 року № 71 за ознакою небезпеки для життя є тяжкими тілесними ушкодженнями і стали причиною смерті ОСОБА_5 на місці події.

Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 11 грудня 2019 року залишив апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків судів обох інстанцій фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування Закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого унаслідок суворості, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує про неконкретність пред`явленого обвинувачення (судами обох інстанцій не встановлено мотиву вчиненого ОСОБА_1 злочину, обставин що передували його вчиненню); безпідставну відмову місцевим судом у задоволенні клопотань сторони захисту щодо невідповідності обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК і дослідження речових доказів. Вважає, що удари, завдані засудженим потерпілому, не призвели до спричинення тяжких тілесних ушкоджень і смерті останнього, а були причиною падіння потерпілого й подальшого удару головою об ніжку стола, що і могло стати причиною його смерті.

Також, на переконання скаржника, місцевий суд в основу обвинувального вироку поклав недопустимі докази, зокрема: ряд судово-медичних експертиз (речові докази, які були предметом дослідження експертів, не були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК, не надано стороною обвинувачення до місцевого суду процесуального рішення про визнання вказаних доказів речовими, не забезпечено слідчим участі обвинуваченого під час проведення цих експертиз, що свідчить про порушення його права заявляти відводи експертам, отже права на захист); протоколи проведення слідчих експериментів за участі обвинуваченого ОСОБА_1 та свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_3, які були проведені із процесуальними порушеннями.

Крім того, сторона захисту вказує на порушення апеляційним судом вимог ч. 3 ст. 404 КПК з огляду на те, що цей суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотань сторони захисту, зокрема, щодо повторного допиту свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_9, показання яких щодо протиправної поведінки потерпілого не отримали жодної оцінки; дослідження усіх доказів, які судом першої інстанції були досліджені неповно та з порушеннями, а також звукозаписів судових засідань місцевого суду. Зазначає про допущені апеляційним судом істотні порушення вимог КПК (4651-17) , які виразилися у невідповідності резолютивної частини ухвали цього суду її повному тексту. Вказує на те, що апеляційний суд, залишаючи апеляційні скарги сторони захисту без задоволення, не перевірив викладених у них доводів, не надав на ці доводи вичерпних відповідей, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Зазначає про суворість призначеного ОСОБА_1 покарання, яке, на думку скаржника, є надмірним та непропорційним, а також про неврахування судами обох інстанцій даних, що характеризують особу засудженого, обставин, що не тільки обтяжують покарання, але й пом`якшують його, поведінки засудженого та потерпілого, яка передувала події злочину.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити.

Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Під час розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається захисник у касаційній скарзі, не можуть бути предметом перегляду в касаційному суді.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК.

Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував: показаннями потерпілих ОСОБА_10, ОСОБА_11, свідків, очевидців події, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_9 щодо обставин, які їм були відомі, та подій, очевидцями яких вони були; даними протоколів слідчих дій, висновками судово-медичних експертиз та іншими письмовими доказами, зміст яких детально відтворено у вироку.

Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, місцевий суд, з чим погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 121 КК.

Суди навели переконливі доводи на обґрунтування такого висновку, тому суд касаційної інстанції визнає його правильним.

Доводи у касаційній скарзі захисника щодо неконкретності пред`явленого обвинувачення, не встановлення мотиву вчинення ОСОБА_1 злочину, а також твердження про те, що причиною смерті потерпілого стало його падіння з подальшим ударом головою об ніжку стола, є безпідставними з огляду на таке.

Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.

Слід зазначити, що вина - основна й обов`язкова ознака суб`єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета - факультативні ознаки суб`єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однозначно випливають із змісту злочину.

Диспозиція ч. 2 ст. 121 КК не містить вказівки на мотив і мету злочину, як на обов`язкову ознаку суб`єктивної сторони злочину.

Проте, як факультативні ознаки суб`єктивної сторони, вони дають можливість правильно зрозуміти психічний стан особи в момент вчинення злочину, виявити причини протиправної поведінки, точно визначити форму вини і ступінь суспільної небезпеки особи, дати правильну кримінально-правову оцінку вчиненому.

У даному кримінальному провадженні, виходячи із змісту злочину, суди попередніх інстанцій встановили наявність у засудженого умислу на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_5, який виник у ході сварки з потерпілим із-за побиття ОСОБА_4, чого достатньо для кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК. Тому доводи захисника в цій частини слід визнати безпідставними.

При цьому місцевий суд, спростовуючи твердження сторони захисту щодо неправомірної поведінки з боку потерпілого по відношенню до ОСОБА_1, визнав показання свідків - очевидців події ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 послідовними й такими, що узгоджуються між собою та іншими доказами, не містять істотних суперечностей, й підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було. Прослуховуванням аудіозапису судових засідань встановлено, що цей суд з достатньою повнотою виклав зміст показань свідків. Тому доводи захисника про протилежне є безпідставними, про що апеляційний суд навів грунтовні мотиви.

Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, а саме згідно з висновком судово-медичної експертизи від 10 січня 2019 року № 71 встановлено тяжкість отриманих потерпілим тілесних ушкоджень, причинно-наслідковий зв`язок між настанням у потерпілого черепно-мозкової травми та настанням смерті ОСОБА_5, а також кількість, локалізацію та характер тілесних ушкоджень у потерпілого, які були спричинені у короткий проміжок часу, утворились прижиттєво, незадовго до настання смерті.

Вказано, що зазначені тілесні ушкодження є слідами неодноразового прикладання сили, що обумовило виникнення черепно-мозкової травми. Кожний удар у ділянку голови, незалежно від того, чим він заподіювався (рукою, ногою чи іншим предметом), посилював дію попереднього, призводив до настання чи відновлення внутрішньочерепної кровотечі та створював реальну небезпеку для життя, тому за цією ознакою, вказані тілесні ушкодження голови, стосовно живих осіб, відносяться до тяжких. Даних, які б вказували на можливу боротьбу чи самооборону ОСОБА_5 не має, а виявлені у потерпілого садна на руках свідчать про те, що в процесі нанесення тілесних ушкоджень він прикривався руками від ударів.

Причиною смерті потерпілого була черепно-мозкова травма з крововиливами під мозкові оболонки. Таким чином, між спричиненням потерпілому чисельних ушкоджень голови і настанням його смерті існує прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Експертами також встановлено, що чисельність, різноманітний характер, форма та розміри ушкоджень, їх розташування у різних анатомічних ділянках тіла вказують на спричинення їх багаторазовою дією тупих предметів з обмеженою поверхнею, що загалом властиво для побиття, і в сукупності не характерні для утворення при падінні на площині з висоти власного росту.

Цей факт не може вказувати на необережне падіння потерпілого та спричинення у зв`язку з цим тяжкого тілесного ушкодження, від якого настала смерть, а також про відсутність умислу на завдання такої кількості та характеру тілесних ушкоджень.

Вищенаведене та встановлені фактичні обставини кримінального правопорушення вказують на наявність у діях ОСОБА_1 ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, що виключають можливість кваліфікації цього діяння за ознаками інших видів злочинів проти життя та здоров`я особи, як про це наголошує захисник.

Вищевказаним даним суди надали належну оцінку і дійшли до вмотивованого висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 необхідної оборони.

Твердження сторони захисту про безпідставну відмову місцевого суду в задоволенні клопотання сторони захисту щодо визнання обвинувального акта таким, що не відповідає вимогам ст. 291 КПК, є необґрунтованими.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд дотримався вимог закону щодо викладу фактичних обставин та правової кваліфікації дій ОСОБА_1 . Обставини, які відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, викладено чітко і конкретно.

У вказаному обвинувальному акті щодо ОСОБА_1 наведено фактичні дані, які у своїй сукупності дають повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення, що дає можливість зіставити фактичну складову обвинувачення з його юридичною формулою.

Крім того, в ході перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено що будь-яких клопотань щодо визнання обвинувального акта таким, що не відповідає вимогам ст. 291 КПК, сторона захисту не заявляла, а навпаки в підготовчому судовому засіданні не заперечувала щодо призначення справи до судового розгляду, що підтверджується журналом судового засідання місцевого суду від 15 березня 2019 року та відповідною ухвалою цього суду про призначення справи за обвинуваченням ОСОБА_1 до судового розгляду (т. 1, а.к.п. 66-70).

Колегія суддів вважає безпідставними посилання захисника на висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 21 березня 2019 року у провадженні № 51-581км18 (справа № 753/11543/17-к), як на додатковий аргумент необхідності визнання обвинувального акта таким, що не відповідає вимогам ст. 291 КПК, оскільки він відрізняється за фактичними обставинами, які встановлені у цьому кримінальному провадженні.

Отже, положень ст. 291 КПК дотримано, порушень прав учасників кримінального провадження щодо забезпечення права на справедливий суд не встановлено.

Є необгрунтованими доводи у касаційній скарзі захисника про те, що місцевий суд в основу обвинувального вироку поклав ряд судово-медичних експертиз, які є недопустимими доказами з підстав того, що речові докази не були відкриті стороні захисту у порядку ст. 290 КПК; місцевий суд відмовив їх у дослідженні; засудженого було позбавлено права брати участь у проведенні експертиз і заявляти відводи експертам.

Згідно протоколу повідомлення підозрюваного та його захисника про завершення досудового розслідування й про надання доступу до матеріалів досудового розслідування і речових доказів від 28 січня 2019 року, реєстру матеріалів досудового розслідування захиснику та обвинуваченому були надані для ознайомлення усі матеріали кримінального провадження, у тому числі, всі речові докази і постанова про визнання та приєднання до матеріалів кримінального провадження цих доказів, з якими як захисник, так і обвинувачений поряд з іншими матеріалами були ознайомлені, що підтверджується їхніми особистими підписами і будь-яких зауважень чи заперечень сторона захисту не заявляла (т. 2, а.к.п. 86-90).

Вивченням матеріалів кримінального провадження встановлено, що сторона захисту не заявляла клопотань перед місцевим судом про дослідження речових доказів, тому суд їх не досліджував.

Сторона захисту не наводила підстав для відводу експертам, не просила місцевий суд про допит експертів для роз'яснення висновків експертиз, не зверталася з клопотаннями про призначення додаткових або повторних експертиз. Тому відсутні підстави вважати, що місцевий суд не дотримався вимог статей 22, 23 КПК та порушено право ОСОБА_1 на захист, як правильно дійшли висновку суди попередніх інстанцій.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 25 лютого 1994 року № 4038-XII "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Так, у ході перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що оспорювані стороною захисту висновки судових експертиз складено атестованими судовими експертами, які володіють спеціальними знаннями, мають право відповідно до Закону України "Про судову експертизу" (4038-12) на проведення експертизи, були попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК за надання завідомо неправдивих висновків та відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків, їх висновки узгоджуються з іншими доказами у справі, тому об`єктивних підстав не довіряти результатам цих експертиз, вважати ці висновки недостовірними або зробленими усупереч вимогам статей 101, 102 КПК у судів попередніх інстанцій не було. Не має таких підстав і у колегії суддів.

Доводи у касаційній скарзі сторони захисту про недопустимість як доказів протоколів слідчих експериментів за участі обвинуваченого ОСОБА_1 та свідків ОСОБА_2 і ОСОБА_3 . Верховний Суд вважає безпідставними, оскільки слідчі експерименти з цими особами проведені з дотриманням вимог ст. 240 КПК, а за результатами цих слідчих дій складено відповідні протоколи, зміст яких відповідає положенням ст. 104 цього Кодексу. При цьому вказані слідчі дії було проведено за участі захисника Подковського А.О., що підтверджується його особистим підписом в цих протоколах і жодних зауважень чи заперечень щодо змісту цих протоколів і порядку проведення вказаних слідчих дій від захисника не надходило.

Твердження касатора про необґрунтовану відмову місцевого суду у задоволенні клопотання сторони захисту у дослідженні відеозаписів проведення слідчих експериментів є безпідставними та спростовуються журналом судового засідання місцевого суду від 7 серпня 2019 року, відповідно до якого всі відеозаписи слідчих експериментів були надані прокурором на флеш картах та безпосередньо дослідженні в судовому засіданні і жодні зауваження, у тому числі, сторона захисту не висловила (т. 2, а.к.п. 91-94).

Сторона захисту в ході досудового розслідування та судового розгляду не заявляла клопотань про проведення судово-психіатричної експертизи обвинуваченому. В матеріалах кримінального провадження відсутні відомості, які викликають сумнів у осудності чи обмеженої осудності останнього. І таких відомостей не було наведено захисником в апеляційній та касаційній скаргах. Тому порушень вимог ч. 2 ст. 242 КПК не встановлено.

Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, й у порядку, визначеному ст. 405 КПК, переглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника та засудженого на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них доводи, аналогічні доводам у касаційній скарзі захисника, та визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків. З такими висновками погоджується Верховний Суд.

Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За змістом цієї норми процесуального закону учасник судового провадження має право не лише формально заявити клопотання про повторне дослідження обставин або доказів, а й навести, які конкретно обставини (докази) потрібно дослідити та обґрунтувати, чому вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями чи взагалі не досліджені.

Журналом та аудіозаписом судового засідання суду апеляційної інстанції підтверджено, що заявляючи клопотання про необхідність проведення повторного допиту свідків ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та повторне дослідження цим судом наявних у матеріалах кримінального провадження доказів, апеляційний суд підставно відмовив, оскільки сторона захисту не обґрунтувала, які саме порушення вимог КПК (4651-17) допустив місцевий суд під час допиту свідків та чому докази цим судом досліджені не повністю або з порушеннями.

Отже, вимог ч. 3 ст. 404 КПК всупереч доводам захисника апеляційним судом не порушено.

Посилання сторони захисту на наявність розбіжностей у резолютивній частині ухвали апеляційного суду та її повному тексті, як на підставу для її скасування, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на те, що наявність незначних розбіжностей у цих двох текстах не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 КПК, оскільки вони кардинально не відрізняють резолютивну частину цієї ухвали від її повного тексту та не впливають на суть прийнятого судом апеляційної інстанції рішення.

Вирок місцевого суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Разом з тим, Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи захисника про суворість призначеного ОСОБА_1 покарання.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Як убачається із кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи засудженому ОСОБА_1 покарання, урахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до категорії тяжких злочинів, конкретні обставини його скоєння, характер та спосіб вчиненого і посткримінальну поведінку засудженого, який після вчинення злочину утік, перебував у розшуку, дані про його особу, який раніше неодноразово судимий, не працює, не має стійких соціальних зв`язків, за місцем проживання характеризується посередньо, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває. При цьому місцевий суд визнав обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, - щире каяття, а обставиною, що його обтяжує, - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння.

Ураховуючи наведені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк, передбачений санкцією інкримінованої йому статті. З таким висновком погодився і апеляційний суд.

Верховний Суду вважає, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_1 максимальне за розміром покарання, передбачене санкціями ч. 2 ст. 121 КК, не обґрунтував та належним чином не мотивував свого рішення, не зазначив, з яких підстав вважає неможливим виправлення засудженого при призначенні йому більш м`якого покарання. Не зазначені такі підстави і в ухвалі апеляційного суду.

Проте місцевий суд у вироку навів, але не врахував поведінку обвинуваченого та потерпілого, яка передувала злочину, а саме те, що потерпілий фактично поза доброю волею обвинуваченого прийшов до житла останнього; під час сумісного вживання спиртних напоїв залишав поза увагою та належного реагування зауваження обвинуваченого про те, щоб ОСОБА_4 та потерпілий поводились тихіше, вимогу обвинуваченого до останніх покинути його житло. Належним чином не враховано й щирокого каяття, котре місцевий суд визнав обставиною, що пом`якшує покарання.