310/9378/18 Про відкрите викрадення чужого майна, скоєне з проникненням до житлового приміщення - 22.10.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Лисенка С.Д. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Запорізького апеляційного суду від 11 лютого 2020 рокув кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080130002973, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Коларівка Приморського району Запорізької області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 та фактично проживаючого в АДРЕСА_2, раніше судимого,

останнього разу вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 5 жовтня 2011 року за ч. 3 ст. 185 КК України, ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; звільнений із місць позбавлення волі 21 липня 2014 року умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 2 місяці 14 днів,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 липня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 186 КК України та призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

Строк відбування призначеного ОСОБА_1 покарання визначено рахувати з дня його фактичного затримання, а саме з 14 вересня 2018 року.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_1 залишено у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Вирішено питання щодо речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 5 вересня 2018 року, приблизно о 10:35, зайшов до будинку АДРЕСА_3, де діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою таємного викрадення чужого майна, будучи впевненим, що за його злочинними діями ніхто не спостерігає, за допомогою невстановленого під час досудового розслідування предмету, зламав циліндровий механізм замку на вхідних дверях та проник до квартири АДРЕСА_4, звідки викрав 100 доларів США, 6000 гривень та вироби з дорогоцінних металів. Однак вказані протиправні дії були помічені потерпілою ОСОБА_2, яка повернулася до свого помешкання.

Розуміючи, що його дії стали явними, ОСОБА_1, діючи умисно, відкрито, повторно, з метою доведення до кінця свого корисливого умислу, нехтуючи вимогою потерпілої припинити злочинні дії, продовжуючи утримувати при собі знайдені в квартирі гроші та коштовності, вибіг з квартири та залишив місце скоєння злочину, чим вчинив відкрите викрадення належних потерпілій ОСОБА_2 грошових коштів і майна на загальну суму 18349 гривень 29 копійок, поєднане з проникненням до житла.

Запорізький апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_1 покарання та ухвалив у цій частині новий вирок від 11 лютого 2020 року, яким призначив йому покарання за ч. 3 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого просить вирок апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вважає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, що потягло за собою невиправдану суворість заходу примусу.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Матюшева О.В. просила залишити судове рішення щодо ОСОБА_1 без зміни як законне, а касаційну скаргу захисника - без задоволення як необґрунтовану.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 3 ст. 186 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, тому колегія суддів в цій частині судові рішення не перевіряє.

Наведені у касаційній скарзі доводи захисника Лисенка С.Д. про помилковий висновок апеляційного суду про відсутність підстав для застосування положень ст. 69 КК України при призначенні покарання ОСОБА_1, що в свою чергу призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень і особі останнього через суворість, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів.

Закон України про кримінальну відповідальність передбачає можливість застосування положень ст. 69 КК України при наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також даних про особу винного, які позитивно його характеризують.

При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України.

Застосовуючи положення ст. 69 КК України при призначенні покарання, суд зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що його пом`якшують, а й обґрунтувати яким чином вони істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Так, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, яке згідно ст. 12 КК України є тяжким злочином.

Обираючи міру примусу, суд першої інстанції взяв до уваги характер і ступінь тяжкості злочину, особу винного та його відношення до вчиненого, врахував як пом`якшуючу покарання обставину - наявність постійного місце проживання та реєстрації, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання, та дійшов до висновку що виправлення і перевиховання ОСОБА_1 можливе тільки з ізоляцією від суспільства.

Разом з цим суд, враховуючи те, що ОСОБА_1 у судовому засіданні розкаявся у вчиненому, попросив вибачення у потерпілої, перебуває у цивільному шлюбі, має на утриманні малолітню дитину, постійне місце проживання та реєстрації, а також те, що його мати, яка з ним проживає, тяжко хворіє, дійшов до висновку що вказані обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та дають можливість призначити покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, передбаченої ч. 3 ст. 186 КК України.

Переглянувши вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора, колегія суддів апеляційного суду погодилася з його доводами про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого і дійшла до висновку, що судом не наведено достатніх підстав для призначення ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України.

З огляду на викладене, вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 29 липня 2019 року в частині призначеного покарання було скасовано та призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, що є мінімальним в межах санкції, передбаченої ч. 3 ст. 186 КК України.

При цьому, апеляційний суд призначаючи міру примусу, врахував, що ОСОБА_1 раніше неодноразово судимий за вчинення умисних корисливих злочинів, судимість не знята та не погашена, до нього уже застосовувалося умовно-дострокове звільнення, його також звільняли від відбування покарання з випробуванням але він належних висновків не зробив, що свідчить про небажання стати на шлях виправлення, та про те, що призначені раніше покарання не досягли такої мети кримінального судочинства, як виправлення особи, що вчинила злочин.

До обставин що пом`якшують покарання суд відніс визнання вини та відшкодування шкоди потерпілій, вказавши при цьому, що обставини, які обтяжують покарання відсутні.

Ті доводи, на які посилається захисник в касаційній скарзі та які, на його думку, дають підстави призначити ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, передбаченої ч. 3 ст. 186 КК України, були взяті до уваги апеляційним судом і обґрунтовано визнані такими, що свідчать лише про можливість призначення мінімального покарання у межах санкції статті. Вказані виключні обставини існували й до вчинення засудженим злочину та ніяк не знижують суспільну небезпечність вчиненого ним діяння.

Вирок апеляційного суду достатньо вмотивований та відповідає вимогам ст. 420 КПК.

На думку колегії суддів, призначене апеляційним судом ОСОБА_1 покарання є справедливим, адекватним характеру вчинених дій, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Таким чином наведені в касаційній скарзі захисника мотиви щодо незгоди з судовим рішенням в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, не спростовують висновків апеляційного суду та не містять переконливих доводів, які би дозволили Верховному Суду поставити під сумнів законність та обґрунтованість вироку.

Жодних інших переконливих доводів, які би спростовували висновки щодо неможливості призначення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України, захисник у касаційній скарзі не навів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування судових рішень, судом касаційної інстанції також не встановлено.

Зважаючи на вищенаведене, підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Вирок Запорізького апеляційного суду від 11 лютого 2020 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Лисенка С.Д. - без задоволення.