755/9680/19 Про порушення Правил дорожнього руху, перевищення швидкості руху та скоєння наїзду на пішохода та зіткнення із електроопорою, внаслідок чого пасажир цього автомобіля загинув, а пішоход отримав тяжкі тілесні ушкодження - 22.10.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_1 на вирок Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року у кримінальному провадженні № 12019100000000179 від 23 лютого 2019 року за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 21 листопада 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 задоволено частково.

Ухвалено стягнути із засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_2 30 500 грн на відшкодування моральної шкоди.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 06:43, керуючи технічно справним автомобілем марки "Audi A4", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, в якому серед інших пасажирів перебував потерпілий ОСОБА_3, рухаючись по вул. Алма-Атинській зі сторони вул. Рогозівської у напрямку вул. Макаренка в м. Києві зі швидкістю, яка значно перевищувала максимально дозволену, не впорався з керуванням транспортного засобу, внаслідок чого напроти будинку № 150/2 на вул. Алма-Атинській виїхав на зупинку громадського транспорту, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_4, після чого скоїв зіткнення з електроопорою міського освітлення. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, а пасажир автомобіля - потерпілий ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер у кареті швидкої медичної допомоги дорогою до лікувального закладу.

Вироком Київського апеляційного суду від 30 червня 2020 року апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 задоволено частково, вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі з доповненнями, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ставить питання про зміну вироку апеляційного суду у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі і вказує на безпідставність скасування вироку суду першої інстанції в частині застосування положень ст. 75 КК України. При цьому у доповненнях до касаційної скарги засуджений посилається на те, що суд апеляційної інстанції, постановляючи вирок та призначаючи реальне покарання у вигляді позбавлення волі, послався на дані Бази "Адмінпрактика", які було витребувано судом за власної ініціативи, що, на переконання засудженого, є грубим порушенням вимог ст. 404 КПК України.

Крім того, засуджений посилається на безпідставне визнання ОСОБА_2, дочки потерпілої, у даному кримінальному провадженні потерпілою, оскільки безпосередньої шкоди, в тому числі й моральної, було заподіяно саме ОСОБА_5, а не її дочці.

Також засуджений вказує, що апеляційний суд безпідставно прийняв до розгляду апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_2, оскільки вона оскаржувала вирок місцевого суду в тій частині, яка не стосується її інтересів, вимагаючи реальне позбавлення волі, яке в даному випадку суд міг застосувати лише за скаргою прокурора або потерпілого ОСОБА_6 .

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.

У судовому засіданні захисник Черняк О.А. підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, прокурор Сингаївська А.О. заперечувала щодо задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1, просила залишити її без задоволення, а вирок суду апеляційної інстанції - без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412- 414 КПК України.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Що стосується доводів засудженого про необґрунтоване визнання ОСОБА_2 потерпілою, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, у своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що ОСОБА_2 є донькою померлої ОСОБА_5, яка внаслідок ДТП отримала тілесні ушкодження, при цьому смерть останньої не перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з отриманими травмами, тому, на переконання засудженого, ОСОБА_2 безпідставно визнана потерпілою, оскільки їй не було заподіяно шкоди внаслідок вчиненого ним злочину.

Частиною 1 ст. 55 КПК України встановлено, що потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди.

Разом з тим відповідно до ч. 6 ст. 55 КПК України, якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть потерпілого або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, брати участь у справі можуть її близькі родичі або члени сім`ї такої особи, яким закон надає права потерпілого.

Системний аналіз вказаної норми свідчить, що таке положення застосовується і у випадках, коли смерть потерпілого настала не тільки внаслідок злочину, а й з інших причин після вчинення щодо нього злочину.

Як убачається з обвинувального акта, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася з вини засудженого, ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження, у зв`язку з чим була госпіталізована до лікарні та згодом померла. При цьому обвинувальним актом встановлено, що смерть ОСОБА_5 не перебуває у наслідковому зв`язку з ушкодженнями, отриманими внаслідок ДТП.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження, оскільки ОСОБА_5 не мала можливості подати відповідну заяву, потерпілою було визнано її дочку ОСОБА_2, що повною мірою узгоджується з положеннями ст. 55 КПК України та підтверджується обвинувальним актом.

За таких обставин, на переконання колегії суддів, доводи засудженого про безпідставне визнання у кримінальному провадженні ОСОБА_2 потерпілою, є необґрунтованими, оскільки остання, будучи близьким родичем особи, яка внаслідок злочину отримала тілесні ушкодження та не мала можливості звернутися з відповідною заявою, має передбачене процесуальним законом право бути потерпілою.

Крім того, у своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що апеляційний суд безпідставно прийняв до розгляду апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_2, оскільки вона оскаржувала вирок місцевого суду в тій частині, яка не стосується її інтересів.

Однак з такою позицією засудженого Суд не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 393 КПК України право на апеляційне оскарження, з-поміж інших, має потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_2 визнана потерпілою.

Згідно з журналом судового засідання від 21 листопада 2019 року, в ході судового розгляду в суді першої інстанції представник потерпілої ОСОБА_2 - адвокат Бекіров С.Н. у своїй промові на стадії судових дебатів просив призначити ОСОБА_1 покарання у вигляді позбавлення волі.

Разом з тим потерпіла, оскаржуючи вирок місцевого суду, у своїй апеляційній скарзі також піднімала питання про призначення обвинуваченому покарання, пов`язаного з позбавленням волі.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого в цій частині, оскільки подана потерпілою апеляційна скарга відповідає вимогам процесуального закону.

Також у своїй касаційній скарзі засуджений вказує на невідповідність призначеного апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість та посилається на те, що апеляційний суд, призначаючи покарання, за власної ініціативи витребував дані про притягнення обвинуваченого до адміністративної відповідальності, чим порушив вимоги ст. 404 КПК України.

На переконання колегії суддів, такі доводи засудженого є надуманими та безпідставними з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження (том 1, арк. пров. 92), довідку про судимість та притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності було долучено ще на стадії судового розгляду в суді першої інстанції. При цьому дані, які б вказували на повторне витребування такої довідки апеляційним судом, в матеріалах провадження відсутні. Крім того, апеляційний суд, вказавши на безпідставність неврахування місцевим судом зазначеної довідки, взяв її до уваги та поклав в основу свого рішення при призначенні ОСОБА_1 покарання. За таких обставин доводи засудженого про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК України не знайшли свого підтвердження в ході касаційного розгляду, а тому задоволенню не підлягають.

Скасовуючи вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та постановляючи свій вирок, суд апеляційної інстанції врахував те, що ОСОБА_1 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, вчинив злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, неодружений, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має офіційне місце роботи, за яким позитивно характеризується.

Обставиною, що пом`якшує покарання засудженому ОСОБА_1, судом визнано щире каяття, а обставин, що обтяжують покарання, не встановлено.

Крім того, суд апеляційної інстанції в ході дослідження матеріалів кримінального провадження встановив, що ОСОБА_1 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, зокрема й за перевищення встановлених обмежень швидкості руху автомобіля. Судом також було враховано і те, що засуджений у кінці 2018 року притягувався до відповідальності за ст. 124 КУпАП, однак, не зробивши для себе відповідних висновків, через невеликий проміжок часу в результаті перевищення швидкості вчинив ДТП з тяжкими наслідками та зник з місця пригоди.

Вищенаведене свідчить про підвищену суспільну небезпечність особи засудженого, неможливість його виправлення без ізоляції від суспільства та підтверджує безпідставне застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України.

З урахуванням вказаних обставин колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування положень ст. 75 КК України щодо ОСОБА_1, а тому доводи засудженого в цій частині є необґрунтованими.

На переконання колегії суддів, призначене ОСОБА_1 апеляційним судом покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Таким чином, підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість, про що засуджений зазначає у своїй касаційній скарзі, не вбачається.

Переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 420 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі потерпілої доводам та обґрунтовано задовольнив її частково, призначивши засудженому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, то касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а вирок суду апеляційної інстанції - без зміни.