759/15418/18 Про хуліганство, скоєне шляхом грубого порушення громадського порядку, за попередньою змовою групою осіб, із застосуванням вогнепальної зброї, що супроводжувалось особливою зухвалістю, та виразилось у заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень - 22.10.2020 Прийняття

Постанова

Іменем України

22 жовтня 2020 року

м. Київ

Справа № 759/15418/18

Провадження № 51-3677 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - Кравченка С.І.,

суддів: Білик Н.В., Остапука В.І.,

при секретарі Ігнатенку Ю.В.,

за участю прокурора Матюшевої О.В.,

виправданих ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

захисника Мельника О.В.,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12018100080006189 за обвинуваченням

ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, зареєстрований по АДРЕСА_1 та проживає по АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України,

ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Києві, зареєстрований по АДРЕСА_3 та проживає по АДРЕСА_4, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України,

ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Кожанка Фастівського району Київської області, зареєстрований по АДРЕСА_5, проживає по АДРЕСА_6, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України,

за касаційною скаргою прокурора на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 5 листопада 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 травня 2020 року щодо ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 .

Зміст судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 обвинувачувалися в тому, що вони разом із невстановленою досудовим розслідуванням особою, вчинили хуліганство, тобто грубо порушили громадський порядок, за попередньою змовою групою осіб, із застосуванням вогнепальної зброї, що супроводжувалось особливою зухвалістю, та виразилось у заподіянні потерпілому ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, за наступних обставин.

2 серпня 2018 року, за невстановлених обставин та часу, ОСОБА_3 зустрівся з ОСОБА_2, ОСОБА_1 та іншою невстановленою розслідуванням особою. Приблизно о 23 год. 25 хв., перебуваючи навпроти під`їзду № 6, буд. 6 по вул. Жмеринській в м. Києві, ОСОБА_3, звернувшись до ОСОБА_4, який в той час там вигулював собаку, як до особи, яка нібито нещодавно звільнилась з місць позбавлення волі, і будучи обуреним відповіддю, з хуліганських спонукань, дістав наявний при собі пристрій для відстрілу гумових куль та направив його в бік ОСОБА_4, висловлюючи при цьому образи на адресу останнього. Протиправні дії ОСОБА_3 підтримали інша невстановлена особа та ОСОБА_1, який також дістав пістолет і спрямував його в бік потерпілого, а останній, будучи наляканим, почав тікати.

Тоді, ОСОБА_3, ОСОБА_1 та інша особа, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, з особливою зухвалістю, стали наздоганяти потерпілого, здійснюючи постріли з наявної при собі вогнепальної зброї. У подальшому, ОСОБА_3, ОСОБА_1, інша невстановлена досудовим розслідуванням особа та ОСОБА_2, який приєднався до них, наздогнавши потерпілого ОСОБА_4, стали спільно наносити останньому удари руками та ногами в різні частини тіла, погрожуючи застосуванням вогнепальної зброї, внаслідок чого спричинили йому тілесні ушкодження.

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 5 листопада 2019 року ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнано невинуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю їх винуватості у вчиненні цього злочину.

Арешт на майно, накладений у межах цього кримінального провадження, скасований.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Київський апеляційний суд ухвалою від 26 травня 2020 року залишив вирок місцевого суду щодо ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати постановлені судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виправдано за ч. 4 ст. 296 КК України безпідставно. Обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на те, що вину останніху вчиненні вказаного кримінального правопорушення доведено сукупністю безпосередньо досліджених у судовому засіданні доказами, яким місцевим судом не надано належної оцінки. Зазначає, що суд першої інстанції не дотримався вимог статей 94, 96, 370, 374 КПК України, що в свою чергу потягло невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження. Вказує, що суд, в порушення вимог ст. ст. 22, 23, 410 КПК України, належним чином не вмотивував, чому взяв до уваги одні показання і відкинув інші, та залишив поза увагою частину доказів, наданих стороною обвинувачення, та безпідставно відмовив прокурору у допиті свідка ОСОБА_5, інших свідків та понятих при проведенні слідчих дій на досудовому розслідуванні за участю потерпілого та обвинувачених. Крім цього, прокурор посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги протоколи впізнання з потерпілим, протокол слідчого експерименту з потерпілим та протокол пред`явлення для впізнання зі свідком ОСОБА_5, протоколи огляду місця події. Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, не навів належних підстав, з яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою, а вирок суду першої інстанції - без зміни, чим порушив вимоги ст. 419 КПК України.

У надісланих запереченнях на касаційну скаргу захисник Мельник О.В. в інтересах виправданих ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_1 просить відмовити в задоволенні касаційної скарги прокурора, а постановлені судові рішення залишити без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні не підтримала касаційну скаргу, судові рішення вважала обґрунтованими та просила залишити їх без зміни.

Захисник Мельник О.В., виправдані ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 заперечили проти задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно з вимогами ст. 373 ч. 1 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої ст. 284 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Статтею 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до ст. 17 ч. 1 КПК України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) ст. 368-2 КК України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип "in dubio pro reo", згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах "Ірландія проти Сполученого Королівства", "Яременко проти України", "Нечипорук і Йонкало проти України", "Кобець проти України").

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Суд відповідно до вимог ст. ст. 85, 86, 94 КПК України у судовому засіданні перевірив зібрані під час досудового розслідування та судового провадження докази, на які посилалася сторона обвинувачення, оцінив їх з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, надав належну оцінку як окремим доказам, так і їх сукупності, навів детальний аналіз досліджених доказів.

Зокрема, як видно із матеріалів провадження, обвинувачені ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 свою винуватість за висунутим обвинуваченням не визнали, вказали, що потерпілого вони не бачили, і з ним знайомі не були, до його побиття не причетні, вперше побачили потерпілого вже при поліції.

Потерпілий ОСОБА_4 показав, що прогулюючись 2 серпня 2018 року, приблизно о 23 годині вечора зі своєю собакою, був побитий чотирма невідомими чоловіками. Однак, як визнав при допиті, серед обвинувачених немає осіб, які здійснювали на нього вказаний напад, та категорично не причетні до нападу на нього, він нікого серед них не впізнає.

Обставини побиття потерпілого у стислому вигляді знайшли своє відтворення у заяві потерпілого про злочин, яка була досліджена судом.

Судом обґрунтовано встановлено, що дані висновку судово-медичного експерта № 1376/е від 20 вересня 2018 року щодо характеру тілесних ушкоджень, виявлених на тілі потерпілого, дані якого не оспорювалися сторонами, жодним чином не вказують на те, що тілесні ушкодження спричинені обвинуваченими.

Як вбачається з протоколу затримання ОСОБА_3 від 3 серпня 2018 року, в нього, в порядку ч. 3 ст. 208 КПК України під час особистого обшуку в присутності понятих було вилучено серед особистих речей дозволи на зброю "ФОРТ-12Р" 9 мм № НОМЕР_1, "ФОРТ-201Р" кл.7,62 мм № НОМЕР_2 . Проте, згідно з дослідженим судом за клопотанням сторони захисту висновком експертизи зброї № 8-5/875 від 21 вересня 2018 року, надані на дослідження гільзи, вилучені під час огляду місця події від 3 серпня 2018 року калібру 9 мм та експериментально стріляні гільзи пістолету "ФОРТ-12Р" 9 мм № НОМЕР_1, стріляні не з одного екземпляра зброї.

Крім того, як встановлено судом, згідно протоколів пред`явлення особи для впізнання від 3 серпня 2018 року, потерпілий ОСОБА_4 не впізнав ОСОБА_2, але впізнав ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за обличчям, статурою та голосом. Проте, у цих протоколах не вказано, як учасників яких подій він їх впізнав, чи може впізнати цих осіб, що цілком узгоджується з показаннями обвинувачених про їх знайомство з потерпілим в ніч нападу на нього вперше у присутності поліцейських.

Згідно протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотокартками від 7 серпня 2018 року, дослідженим судом, свідок ОСОБА_5 впізнав ОСОБА_3 як особу, яку бачив за адресою м. Київ, вул. Жмеринська, 4 біля автомобіля "Тойота" д.н.з. " НОМЕР_3 ", який тримав пістолет в руці. Останній не заперечував обставин перебування за вказаною адресою. Проте наявність в ОСОБА_3 пістолета в цей час спростовується протоколами огляду місця події, висновком експертизи зброї №8-5/875, протоколами затримання обвинуваченого, в яких зафіксовані результати його обшуку, тому твердження свідка ОСОБА_5 про те, що це міг бути саме ОСОБА_3 є нічим не підтвердженим.

Судом при безпосередньо досліджених протоколі огляду від 20 вересня 2018 року та переглянутих відеозаписів подій з нагрудних камер поліцейських, що брали участь у затриманні обвинувачених, встановлено, що всі троє обвинувачених на момент затримання не мали на собі елементів спортивного одягу, як про це вказував потерпілий.

Також судом надано належну оцінку протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_4 від 15 серпня 2018 року, та через порушення принципу презумпції невинуватості (ст. 17 КПК України) визнано недопустимим посилання у цьому протоколі на прізвища обвинувачених, як встановлених учасників хуліганських дій щодо ОСОБА_4 .

Також судом першої інстанції обґрунтовано зазначено те, що недопустимими є докази, які були встановлені (одержані) органом досудового розслідування 3 серпня 2018 року під час огляду автомобіля "Тойота", д.н.з. НОМЕР_4, оскільки в порушення вимог ч. 3 ст. 233, ч. 2 ст. 234 та ч. 2 ст. 237 КПК України вказаний огляд був проведений без дозволу його власника ОСОБА_6 .

З урахуванням наведеного місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що протокол огляду місця події від 3 серпня 2018 року є недопустимим доказом, оскільки цю слідчу дію проведено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Безпідставними є також доводи прокурора про незабезпечення судом явки свідка ОСОБА_5 .

Так, хоча суд повинен створити необхідні умови для реалізації сторонами їх прав і обов`язків, але це не означає, що саме на суд покладено безумовний обов`язок забезпечити участь свідків, показання яких є ключовим доказом обвинувачення, оскільки доказування вини особи, а отже надання відповідних доказів суду за законом є обов`язком сторони обвинувачення.

У даному кримінальному провадженні під час судового розгляду суд першої інстанції, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Сторона обвинувачення, на яку відповідно до положень ч. 1 ст. 92 КПК України покладено обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, явки свідка в судові засідання не забезпечила.

Натомість суд першої інстанції вжив усіх можливих та необхідних заходів для повідомлення свідка, який викликався в судові засідання, однак до суду на виклики не з'явився, на поштове відділення для отримання повістки не прибув, прокурором явку вказаної особи до суду протягом встановленого судом строку не забезпечив.

Через неодноразову неявку до суду місцевий суд був позбавлений можливості провести його допит для встановлення обставин події, тому суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі наданих сторонами доказів, які він мав можливість безпосередньо дослідити в судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що за результатами судового розгляду не було доведено поза розумним сумнівом допустимими та достатніми доказами, що ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за попередньою змовою групою осіб, із застосуванням вогнепальної зброї, грубо порушили громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, та виразилось у заподіянні потерпілому ОСОБА_4 тілесних ушкоджень, тобто у вчиненні злочину, передбаченому ч. 4 ст. 296 КК України, з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що злочин вчинено саме ними.

Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 КПК України, переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, доводи якої аналогічні доводам його касаційної скарги, належним чином їх перевірив та визнав необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків в ухвалі, з якими погоджується касаційний суд.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Інших доводів щодо порушень судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права касаційна скарга прокурора не містить.

Судові рішення є належним чином вмотивованими, підстав для їх скасування колегія суддів не вбачає.

За таких обставин касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 434, 436, 441 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 5 листопада 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 26 травня 2020 року щодо ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

С.І. Кравченко Н.В. Білик В.І. Остапук