725/2943/19 Про відкрите викрадення чужого майна, скоєне із застосуванням насильства яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого - 20.10.2020 Прийняття

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у суді першої інстанції, на ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Кам`яна Сторожинецького району Чернівецької області, жителя АДРЕСА_1, неодноразово судимого, останнього разу - 26 квітня 2016 року вироком Сторожинецького районного суду Чернівецької області за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 2 місяці, звільненого 27 грудня 2018 року умовно-достроково на 5 місяців 1 день,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 186 КК.

Короткий зміст вироку суду, оскарженого судового рішення та встановлені обставини

За вироком Першотравневого районного суду м. Чернівців від 10 вересня 2019 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 186 КК із застосуванням ст. 69 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, а на підставі ст. 71 цього Кодексу до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 26 квітня 2016 року й визначено остаточний захід примусу із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 2 роки 1 місяць.

Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у закінченому замаху на відкрите викрадення чужого майна, вчинене повторно за обставин, викладених у вироку.

Як установив суд, 6 травня 2019 року о 16:00 на другому поверсі торговельного центру на вул. Руській, 248-Е у м. Чернівцях ОСОБА_1 дістав із сумки ОСОБА_2 належний останній гаманець вартістю 200 грн із грошима в сумі 331 грн, дисконтними та банківською картками. Попри те, що такі дії виявила потерпіла, котра почала кликати на допомогу, засуджений не припинив їх, почав тікати і його було затримано на вулиці працівниками служби охорони згаданого закладу.

Чернівецький апеляційний суд ухвалою від 12 листопада 2019 року змінив вирок, виключив посилання на застосування ст. 69 КК при призначенні ОСОБА_1 остаточного покарання на підставі ст. 71 цього Кодексу, а в решті - залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі прокурор просить напідставі п. 3 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у цьому суді. Аргументуючи свою вимогу, прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції повною мірою не врахував тяжкості вчиненого злочину та особи винного, як це передбачено ст. 65 КК, і необґрунтовано погодився з неправомірним рішенням місцевого суду про застосування до ОСОБА_1 положень ст. 69 КК, що потягло невиправдану м`якість призначеного покарання.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор підтримав касаційну скаргу; захисник заперечив обгрунтованість вимог сторони обвинувачення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до положень статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно зі ст. 69 КК суд вправі застосувати її положення і призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (частини статті), лише за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з обов`язковим урахуванням особи винного.

Проте суд апеляційної інстанції, погоджуючись із рішенням місцевого суду щодо призначеного ОСОБА_1 покарання, не перевірив, чи було додержано приписів наведених норм права.

За матеріалами справи, прокурор оскаржив вирок в апеляційному порядку. У поданій скарзі сторона обвинувачення, серед іншого, наводячи конкретні доводи, наполягала на м`якості призначеного засудженому покарання через неправильне застосування ст. 69 КК, у зв`язку з чим просила скасувати оспорюване рішення й ухвалити новий вирок, яким обрати ОСОБА_1 більш суворий захід примусу, що в межах санкції ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 186 КК та за правилами ст. 71 цього Кодексу.

За наслідками апеляційної процедури суд частково задовольнив апеляційні вимоги прокурора.

Як убачається зі змісту ухвали, мотивуючи свою позицію про правильність застосування до засудженого ст. 69 КК при призначенні йому покарання та достатності обраного заходу примусу, апеляційний суд послався на встановлені у вироку пом`якшуючі обставини - щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину, а також на відсутність обставин протилежного змісту. Крім того, згаданий суд послався на молодий вік ОСОБА_1, визнання ним провини, його позитивну характеристику за місцем роботи, наявність на утриманні малолітньої дитини й на думку потерпілої, яка не мала претензій до засудженого та не наполягала на призначенні суворого покарання.

Однак без належної оцінки суду залишилися представлені у справі й такі, що підлягають обов`язковому врахуванню, дані про особу ОСОБА_1, котрий раніше неодноразово (п`ять разів) притягався до кримінальної відповідальності за умисні злочини проти власності, після звільнення з місць позбавлення волі на шлях виправлення не став, а навпаки, через незначний проміжок часу в період умовно-дострокового звільнення знову вчинив корисливе тяжке кримінальне правопорушення. Разом із цим, суд не зважив на той факт, що ОСОБА_1 і раніше, будучи умовно-дострокового звільненим, вчиняв злочини. Відсутність позитивних змін у поведінці засудженого в поєднанні з даними про особу свідчать про його суспільну небезпечність.

Таким чином, поза увагою суду залишились обставини, які мають правове значення при виборі заходу примусу і впливають на його розмір. З огляду на їх сукупність у взаємозв`язку вони свідчать, що обраний ОСОБА_1 захід примусу нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті закону України про кримінальну відповідальність, є явно несправедливим через м`якість, суперечить правилам ст. 69 КК, меті покарання та загальним засадам, передбаченим у статтях 50, 65 цього Кодексу, про що слушно зазначає прокурор у касаційній скарзі.

З урахуванням викладеного ухвалу апеляційного суду не можна залишити в силі, вона на підставі п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК підлягає скасуванню, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно врахувати наведене, ретельно перевірити доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, належно оцінити всі обставини, які мають правове значення при виборі заходу примусу, й ухвалити справедливе рішення.

При цьому слід мати на увазі, що за тих самих фактичних обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого та пом`якшуючих обставин призначення йому покарання із застосуванням ст. 69 КК є м`яким.

Отже, подана касаційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 12 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.