127/2245/19 Про умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент його заподіяння, скоєне під час конфлікту на ґрунті особистих неприязних відносин - 15.10.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року

у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018020020004549, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) такого, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області

від 03 вересня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

За вироком установлено, що 27 листопада 2018 року близько 04:00 ОСОБА_1, перебуваючи на вул. Чумацькій у м. Вінниці, сприйнявши раніше незнайомого йому ОСОБА_2 за правопорушника, почав наздоганяти його. Наздогнавши того, неподалік будинку АДРЕСА_2 між озерами, ОСОБА_1 почав з`ясовувати в ОСОБА_2 обставини вчиненого, на його думку, правопорушення, на що ОСОБА_2 повідомив про свою непричетність до будь-яких неправомірних дій.

Після цього ОСОБА_1 почав штовхати потерпілого та ударив його правою рукою в грудну клітку зліва, а потім невстановленим предметом, зовні схожим на ніж, ззаду завдав ОСОБА_2 одного удару в ліву ділянку грудної клітки, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року вирок щодо ОСОБА_1 змінено. Призначено засудженому покарання за ч. 1

ст. 121 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки з покладенням на засудженого обов`язків, передбачених ст. 76 КК: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.

У решті вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та про призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи свої вимоги, прокурор зазначає, що апеляційний суд безпідставно звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням. На думку прокурора, апеляційний суд, застосовуючи до засудженого положення ст. 75 КК, не врахував ступеня тяжкості вчиненого злочину та даних про його особу, що призвело до призначення ОСОБА_1 м`якого покарання. Стверджує, що своє рішення з цього приводу апеляційний суд не мотивував, вважає ухвалу такою, що не відповідає вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала касаційну скаргу, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновків судових інстанцій щодо винуватості ОСОБА_1 в умисному заподіянні потерпілому ОСОБА_2 тяжкого тілесного ушкодження за викладених у вироку обставин, а також кваліфікації дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК у касаційній скарзі прокурор не оспорює.

Разом із тим, перевіряючи правильність судових рішень, постановлених щодо ОСОБА_1, з огляду на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність та дотримання вимог кримінального процесуального закону, Суд вважає, що суд першої інстанції (з яким обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції) відповідно до вимог ст. 370 КПК обґрунтував обвинувальний вирок належними, допустимими та достовірними доказами, які було розглянуто в судовому засіданні й оцінено в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв`язку згідно з вимогами

Крім того, суд першої інстанції з дотриманням вимог ч. 3 ст. 349 КПК визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи, які ніким з учасників судового провадження не оспорювалися.

Кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК є правильною.

Що стосується призначеного засудженому покарання, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Відповідно до вимог ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Водночас згідно із ч. 2 зазначеної норми покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Статтею 65 КК передбачено, що суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини КК, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Водночас, за правилами ст. 75 КК, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як видно з матеріалів справи, при призначенні ОСОБА_1 покарання апеляційним судом враховано, що він вчинив тяжкий злочин, в силу ст. 89 КК судимості не має, його характеристику (відсутність скарг на поведінку за місцем проживання), перебуває у цивільному шлюбі та має на утриманні двох малолітніх дітей і дружину, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною, а також його щире каяття та відсутність обставин, які обтяжують покарання засудженому.

Крім того, апеляційним судом враховано і те, що ОСОБА_1 повністю відшкодував завдану шкоду потерпілому ОСОБА_2 і останній не має до засудженого претензій.

Наведені обставини, як свідчить технічний запис, потерпілий підтвердив в судовому засіданні суду апеляційної інстанції та просив пом`якшити ОСОБА_1 покарання.

Таким чином, наведені дані про особу ОСОБА_1, а також обставини справи, на думку колегії суддів, давали підстави апеляційному суду дійти висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання та звільнити його від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

Ухвала апеляційного суду з цього приводу належним чином мотивована, вважати її такою, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, немає підстав.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону у справі не встановлено.

Ураховуючи викладене, касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 17 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, - без задоволення.