199/2991/15 Про умисне вбивство потерпілого з корисливих мотивів, скоєне в ході розбійного нападу на останнього, поєднане із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, та незаконне поводження зі зброєю - 01.10.2020 Прийняття

На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків частково приєднано невідбуте покарання за попереднім вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 січня 2013 року та остаточно визначено покарання ОСОБА_1 у виді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 18 вересня 2019 року залишив вирок без зміни, апеляційні скарги засудженого ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_2 та прокурора - без задоволення. Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання" (838-19) (далі - Закон № 838-VIII (838-19) ) зарахував ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 30 січня 2015 року до 22 березня 2017 року та з 3 жовтня 2018 року до 18 вересня 2019 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

ОСОБА_1 визнано винуватим в умисному вбивстві ОСОБА_3 з корисливих мотивів, вчиненому в ході розбійного нападу на останнього, поєднаному із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, за встановлених у вироку обставин.

Так, ОСОБА_1 27 січня 2015 року близько 23:10 поблизу будинку АДРЕСА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, під час сварки на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків з ОСОБА_3, реалізуючи раптово виниклий злочинний намір, спрямований на напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (розбій), та на умисне протиправне спричинення смерті потерпілому з метою заволодіння його майном, використовуючи невстановлений сплощений твердий предмет з колючо-ріжучими властивостями, напав на потерпілого ОСОБА_3 та умисно завдав йому не менше двадцяти ударів у ділянки обличчя, шиї та тулубу і не менше восьми ударів тупим твердим предметом у голову та по нижніх кінцівках потерпілого, тим самим заподіяв останньому тяжких тілесних ушкоджень, що перебувають у причинному зв`язку з настанням смерті ОСОБА_3 .

Після цього ОСОБА_1, користуючись безпорадним станом ОСОБА_3, заволодів майном потерпілого на загальну суму 1584,70 грн.

Крім того, ОСОБА_1 на початку вересня 2014 року за невстановлених обставин у невстановленої особи придбав бойові припаси в кількості 16 штук, після чого переніс їх до місця свого тимчасового проживання у АДРЕСА_2 ), де незаконно їх зберігав.

29 січня 2015 року в період з 22:15 по 23:40 в ході проведення огляду за вказаним місцем тимчасового проживання ОСОБА_1 співробітники міліції виявили та вилучили патрони в кількості 16 штук, серед яких 15 патронів є бойовими припасами - військовими проміжними патронами калібру 5,45 мм, призначеними для стрільби із такої бойової нарізної вогнепальної зброї: автоматів АК-74, АКС-74, ручного кулемета РПК та їх модифікацій; 1 патрон є бойовим припасом - військовим проміжним патроном калібру 7,62 мм, призначеним для стрільби із такої бойової нарізної вогнепальної зброї: автоматів АК, АКМ, АКМС, карабіна СКС, ручних кулеметів РПК, РПКС та їх модифікацій, які ОСОБА_1 незаконно придбав та зберігав за місцем свого тимчасового проживання.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах, і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Свої вимоги засуджений мотивує тим, що:

- висновки суду не відповідають фактичним обставинам провадження, судове слідство проведено неповно й однобічно, з обвинувальним нахилом, судом надано неправильну оцінку доказам, не повністю викладено показання потерпілої, судово-медичного експерта, не точно наведено показання свідків, а саме показання свідка ОСОБА_4 у судовому засіданні щодо впізнання шапки; досліджено не всі докази, які є в матеріалах провадження;

- він не вчиняв убивства потерпілого, але дійсно викрав в останнього куртку, однак цю куртку було вилучено під час обшуку без дозволу слідчого судді та господаря гаража, до оголошення підозри, без понятих і захисника, а тому є недопустимими як цей доказ, так і інші відповідно до практики ЄСПЛ та доктрини "плодів отруєного дерева";

- у ході досудового розслідування прокурором протягом короткого проміжку часу (одного дня) було оголошено про зміну підозри, надано час на ознайомлення та передано провадження до суду, і під час усіх цих дій був відсутній захисник;

- йому не надавались для вивчення речові докази, у тому числі шапка, знайдена на місці вчинення злочину;

- встановлення часу смерті потерпілого не підтверджено жодним доказом;

- у вироку не вказано про обручку, яка зникла в потерпілого, зі слів його дружини, що свідчить про причетність до злочину третіх осіб, оскільки він цієї обручки не викрадав і в нього її вилучено не було;

- не оголошувався та не вивчався протокол про застосування службового собаки, у якому зазначено про речові докази, виявлені поряд із місцем злочину, що можуть мати значення для встановлення осіб, причетних до вбивства потерпілого;

- неповнота судового розгляду та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону потягли неправильне застосування кримінального закону, оскільки призвели до неправильної кваліфікації його дій;

- апеляційний суд усупереч вимогам статей 404, 419, 439 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) не виконав указівок Верховного Суду, викладених в постанові від 3 жовтня 2018 року; ретельно не перевірив усіх доводів, зазначених в апеляційних скаргах сторони захисту; безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторнедослідження обставин, не досліджених судом першої інстанції (щодо витребування даних мобільних операторів, щодо дослідження протоколів слідчого експерименту, про застосування службового собаки та речових доказів - двох шапок, його та потерпілого); не зарахував відбутий ним строк покарання з 23 березня 2017 року до 2 жовтня 2018 року з розрахунку один день ув`язнення за двадні позбавлення волі відповідно до ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIIIта не мотивував свого рішення про залишення вироку без зміни.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали вимоги касаційної скарги; прокурор вважав судові рішення законними та обґрунтованими й просив залишити їх без змін.

Мотиви Суду

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, у касаційній скарзі не оскаржується.

У касаційній скарзі порушується питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.

Крім того, згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам у касаційній скарзі в частині неповноти судового розгляду (відхилення клопотання про дослідження речового доказу - шапки потерпілого, матеріалів, наданих операторами мобільного зв`язку "Київстар" та "МТС", протоколу про застосування службового собаки та інших), та необхідності переоцінки доказів, у тому числі показань свідків.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів ґрунтується на сукупності доказів, досліджених судом, яким у судових рішеннях дано належну оцінку.

Будучи допитаними в судовому засіданні суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_1 пояснив, що вийшов з кафе та побачив чоловіка, який лежав на землі і, на його думку, перепив та спав, а тому вирішив зняти з нього та викрасти куртку, з якої в подальшому витягнув гаманець та мобільний телефон. По дорозі додому він виявив пропажу своєї шапки та зрозумів, що міг залишити її біля чоловіка, коли згортав куртку. Також ОСОБА_1 зазначив, що він показував слідчим дорогу до гаража, де вилучили куртку загиблого, але вважає протокол огляду гаража недопустимим доказом, оскільки він лише користувався цим гаражем, а дозволу дійсного власника гаража під час його огляду не було отримано. Припустив, що головний убір (в`язана шапка), оглянута в суді, це та шапка, яку він носив.

Водночас суд першої інстанції навів у вироку надані у суді показання працівника кафе - свідка ОСОБА_5, яка в ніч на 27 січня 2015 року обслуговувала ОСОБА_3 і ОСОБА_1 та вказала, що вони в один час перебували в кафе, розпивали спиртні напої, а близько 23:00 одночасно, проте окремо один від одного, залишили приміщення кафе.

Судово-медичний експерт ОСОБА_6 в судовому засіданні підтвердив висновок експерта від 27 лютого 2015 року № 129/ЛЕ/17 і роз`яснив, що смерть потерпілого ОСОБА_3 могла наступити 27 січня 2015 року в період часу з 23:10 до 23:20, що спростовує доводи в касаційній скарзі про відсутність доказів щодо встановлення часу смерті потерпілого.

Суд першої інстанції встановив, що винуватість ОСОБА_1 підтверджується наведеними у вироку доказами, зокрема показаннями потерпілої та свідків, протоколами огляду місця події від 28 і 31 січня 2015 року, пред`явлення речей для впізнання,висновками судово-медичної, трасологічної, медико-криміналістичної, імунологічних експертиз та іншими доказами, які узгоджуються між собою.

Зокрема, суд першої інстанції звернув увагу на те, що сам обвинувачений ОСОБА_1 під час досудового розслідування добровільно вказав на місце, куди він відвіз куртку ОСОБА_3, якою він незаконно заволодів, - гараж на ж/м Тополя, власником якого є ОСОБА_7, і саме ця куртка була впізнана потерпілою ОСОБА_2 як така, що належала її чоловіку. Відповідно до висновку експерта від 11 березня 2015 року № 241 за результатами проведення імунологічної експертизи в слідах крові на куртці встановлено наявність слідів крові людини, що може належати потерпілому ОСОБА_3 (об`єкт № 1, 2, 5-9, 15), а також ОСОБА_1 (об`єкт № 14).

Відповідно до висновку експерта № 207 від 6 березня 2015 року за результатами проведення імунологічної експертизи в слідах на кросівку та спортивній кофті, вилучених при огляді в ОСОБА_1, встановлено кров людини групи А з ізогемаглютиніном анти-В, що не виключає можливості походження цієї крові від потерпілого ОСОБА_3 .

На підставі аналізу вищевказаних доказів, ретельно досліджених у суді та визнаних достатніми й допустимими, судпершої інстанції, виходячи з конкретних обставин провадження, дійшов висновку про неспроможність доводів обвинуваченого ОСОБА_1 щодо нездійснення ним розбійного нападу та вбивства. У ході судового розгляду будь-яких фактів, підстав, які підтверджували би твердження обвинуваченого ОСОБА_1 про те, що кримінальне провадження стосовно нього слідчим органами сфальсифіковане і будь-який з доказів було здобуто незаконно з порушенням норм КПК (4651-17) , судом першої інстанції встановлено не було.

З такими висновками погодився й апеляційний суд, дослідивши матеріали кримінального провадження та ретельно проаналізувавши й спростувавши доводи в апеляційній скарзі ОСОБА_1 .

Зокрема, в ухвалі апеляційного суду обґрунтовано зазначено про безпідставність доводів обвинуваченого про непричетність до скоєння злочинів. Ці заперечення проти обвинувачення детально розглядалися судом першої інстанції і спростовані наведеними у вироку доказами.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

Проте, посилаючись у касаційній скарзі на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону у зв`язку з непроведенням повторного дослідження обставин та доказів у судовому засіданні апеляційного суду, засуджений не вказав, які саме обставини досліджено судом не повністю та яким чином за встановлених судом обставин вони могли вплинути на законність та обґрунтованість судових рішень.

Твердження в касаційній скарзі засудженого про те, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. 439 КПК не виконав указівок Верховного Суду, викладених у постанові від 3 жовтня 2018 року за результатами попереднього касаційного розгляду провадження за його касаційною скаргою, є безпідставними з огляду на таке.

У вищевказаній постанові Касаційний кримінальний суд, скасовуючи попередню ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року щодо ОСОБА_1, якою оскаржуваний вирок було залишено без зміни, зазначив, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів засудженого щодо недопустимості доказу - протоколу огляду гаража від 30 січня 2015 року, залишивши поза увагою те, що хоча документ і називається протоколом огляду місця події, але насправді мав місце фактичний обшук з вилученням речового доказу - куртки потерпілого. Крім того, суд не перевірив, чи дотримано правила статей 233, 234 КПК під час проведення такого обшуку. Також зі змісту цього протоколу не вбачається, що куртку потерпілого отримано слідчим у результаті добровільної видачі ОСОБА_1 .

Апеляційний суд у ході нового розгляду в суді апеляційної інстанції перевірив доводи ОСОБА_1 з приводу проведення під час досудового розслідування незаконного, на його думку, обшуку орендованого ним гаража ОСОБА_7, під час якого було вилучено речовий доказ, а саме куртку, що належала потерпілому, та належним чином спростував ці доводи.

Так, апеляційний суд установив, що відповідно до протоколу огляду від 30 січня 2015 року при огляді гаража, розташованого в кооперативі "Автолюбитель", виявлено та вилучено чоловічу куртку сірого кольору зі вставками чорного кольору на рукавах фірми "Regattа", на якій наявні сліди речовини бурого кольору. Згідно з протоколом пред`явлення речей для впізнання від 30 січня 2015 року потерпіла ОСОБА_2 серед пред`явлених речей упізнала цю куртку як таку, яка належала її чоловіку. За висновком експерта № 241 від 11 березня 2015 року за результатами проведення імунологічної експертизи в слідах крові на куртці встановлено наявність слідів крові людини, що може належати потерпілому ОСОБА_3 (група крові А з ізогемаглютиніном анти-В), а також самому ОСОБА_1 (група крові О з ізогемаглютиніном анти-А і анти-В). Постановою слідчого від 21 березня 2015 року куртку визнано речовим доказом у цьому провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 233 КПК ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті. Якщо подія, з приводу якої проводиться огляд, відбулась у житлі чи іншому володінні особи, на проведення такого огляду місця події поширюються вимоги, передбачені статтею 30 Конституції України та відповідними положеннями статей 13, 233, 234 та 237 КПК.

Встановлення наявності й добровільності згоди особи на проведення в її житлі або іншому володінні огляду є важливим для визначення допустимості доказів, отриманих у результаті такого огляду, оскільки за такої згоди немає потреби звертатися до слідчого судді в порядку частини третьої статті 233 КПК.

Апеляційний суд установив, що згідно з матеріалами провадження власник гаража ОСОБА_7 надав співробітникам поліції свою згоду на проведення огляду, що підтверджується показаннями цього свідка, допитаного під присягою в судовому засіданні 6 листопада 2015 року, який пояснив, що має у власності гараж на ж/м Тополя, котрий використовує як склад, на момент огляду гаража він перебував за кордоном, але йому подзвонили працівники міліції, і він в телефонному режимі надав свою згоду на огляд гаража, а вже після приїзду з-за кордону підтвердив це письмово (т. 2, а.п. 199). Свідок ОСОБА_7 був допитаний під час досудового розслідування та судового розгляду, надані ним показання протягом усього часу не містили суперечностей, були логічними, усталеними та послідовними, підстав визнавати їх неналежними в суду апеляційної інстанції не було. Під час досудового розслідування та розгляду провадження в судах першої та апеляційної інстанцій жодних скарг на те, що огляд гаража було проведено всупереч його волі, потерпілий не заявляв. За таких обставин апеляційний суд визнав згоду ОСОБА_7 на огляд 30 січня 2015 року його гаража ще перед проведенням цього огляду, а обвинуваченим не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які би ставили під сумнів добровільність цієї згоди.

З цього приводу апеляційний суд обґрунтовано послався на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 12 лютого 2019 року (справа №159/451/16-к, провадження №51-1173км18), з якої убачається, що Суд не погоджується з тим, що наявність та добровільність згоди може доводитися лише письмовим документом відповідного змісту. Закон не визначає спеціальних засобів доказування добровільності згоди на проникнення до житла або іншого володіння особи. Тому наявність чи відсутність згоди, а також її добровільність чи вимушеність мають бути встановлені виходячи з сукупності обставин, за яких відбувалося проникнення до житла чи іншого володіння особи, і ці обставини можуть доводитись або спростовуватися сторонами за допомогою будь-яких засобів доказування.

Також апеляційний суд дослідив показання в суді першої інстанції понятих ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які, будучи допитаними в судовому засіданні 3 листопада 2015 року під присягою, підтвердили добровільність видачі ОСОБА_1 куртки та пояснили, що куртка була знайдена та вилучена саме в гаражі на ж/м Тополя, ніхто не заперечував проти того, щоб зайти до гаража, на обвинуваченого тиску не чинили, жодних заперечень обвинувачений під час проведення огляду не висловлював. Крім того, свідок ОСОБА_10, який був допитаний у судовому засіданні 28 вересня 2015 року, показав, що він як співробітник міліції брав участь в огляді куртки, вилученої в гаражі на ж/м Тополя, яку ОСОБА_1 надав без застосування насильства, як і ключі від гаража для його відчинення, під час огляду зауважень від ОСОБА_1 не надходило, він все робив добровільно, огляд проводився без порушень норм КПК (4651-17) .

Предметом апеляційного перегляду були й доводи обвинуваченого про недозволені методи ведення досудового розслідування. Як установив апеляційний суд, ці доводи є безпідставними та спростовуються матеріалами кримінальних проваджень, розпочатих під час судового розгляду прокуратурою Дніпропетровської області на підставі заяви ОСОБА_1 щодо незаконних дій стосовно нього працівниками правоохоронних органів Дніпропетровської області, а саме застосування щодо нього заходів фізичного та психологічного впливу. Постановами прокуратури Дніпропетровської області від 22 червня 2015 року, які не було оскаржено стороною захисту у встановленому законом порядку, кримінальні провадження №42015040000000310 за ч. 2 ст. 365 КК та № 42015040000000300 за ч. 2 ст. 373 КК закрито за відсутністю в діянні складу злочину.

Не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і посилання обвинуваченого на порушення його права на захист, оскільки апеляційний суд установив, що згідно з матеріалами кримінального провадження під час як досудового розслідування, так і судового розгляду ОСОБА_1 був забезпечений захисником з моменту повідомлення йому про підозру в умисному вбивстві ОСОБА_3, обвинуваченому були роз`яснені його процесуальні права, у тому числі й про порядок кримінального провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі.

Отже, апеляційний розгляд провадження проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Таким чином, доводи в касаційній скарзі засудженого були предметом розгляду судів першої та апеляційної інстанцій та в оскаржуваних судових рішеннях їм дано належну оцінку. З таким рішенням погоджується і Суд та вважає, що дії ОСОБА_1 за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК кваліфіковано правильно.

Зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій узгоджуються і з практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 21 липня 2011 року у справі "Коробов проти України" вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом". Проте така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Твердження в касаційній скарзі засудженого про те, що під час досудового розслідування протягом одного дня - 21 квітня 2015 року - йому було вручено оголошення про зміну підозри, ознайомлено з матеріалами справи та затверджено обвинувальний акт, не свідчать про порушення кримінального процесуального закону, оскільки відповідної заборони норми КПК (4651-17) не містять. Доводи у скарзі про те, що під час вказаних слідчих дій, зокрема ознайомлення з матеріалами провадження, був відсутній захисник, спростовуються матеріалами провадження, а саме протоколом про доступ до матеріалів досудового розслідування, відповідно до якого ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами провадження разом із захисником Гусєвим І.І. (т. 3, а.п. 226 - 227).

Посилання в касаційній скарзі на те, що в нього не було знайдено зниклої обручки потерпілого, на думку Суду, за встановлених судом першої інстанції обставин та розриву в часі, коли було знайдено потерпілого, в цілому не спростовують правильності висновків суду щодо доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_1 .

Посилаючись у касаційній скарзі на те, що в судах не оголошувався та не вивчався протокол про застосування службового собаки, у якому зазначено про речові докази, виявлені поряд із місцем злочину (пляшки з-під горілки, стаканчики полімерні, порожні упаковки сосисок, порожня пачка з-під цигарок), ОСОБА_1 не зазначив, яким чином вказане може свідчити про незаконність судового рішення, тоді якзазначені речові докази було виявлено та зафіксовано у протоколі огляду місця події, який визнано судом допустимим доказом.

Доводи в касаційній скарзі засудженого про те, що судом не проголошено даних мобільних операторів щодо відсутності відомостей про перебування на місці злочину мобільного телефону, яким користувався обвинувачений, також не спростовують висновків суду з урахуванням насамперед показань у суді самого ОСОБА_1, який не заперечував, що перебував на місці вчинення злочину приблизно в час, зазначений у висновку судово-медичної експертизи як час смерті потерпілого, а також що зняв з потерпілого куртку, викрав його речі та загубив на місці злочину свою шапку.

З урахуванням вищезазначених обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на порушення КПК (4651-17) , на думку Суду, не є тими істотними порушеннями кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли б перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно зі змінами, внесеними до ч. 5 ст. 72 КК Законом № 838-VIII (838-19) , зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самогокримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.Цей Закон відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 663/537/17 (провадження № 13-31кс18) застосовується до осіб, які вчинили злочин до 20 червня 2017 року.

З ухвали вбачається, що суд апеляційної інстанції, керуючись вищевказаним Законом, правильно зарахував ОСОБА_1 з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі у строк покарання строк попереднього ув`язнення:

- з 30 січня 2015 року - моменту фактичного затримання до 22 березня 2017 року - дня набрання вироком законної сили за попередньою ухвалою апеляційного суду;

- з 3 жовтня 2018 року - дати скасування попередньої ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року за постановою Верховного спеціалізованого суду - до 18 вересня 2019 року включно.

Згідно із Законом № 838-VIIIу строк попереднього ув`язнення включається строк:

а) затримання особи без ухвали слідчого судді, суду;

б) затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання;

в) тримання особи під вартою як запобіжний захід, обраний суддею, судом на стадії досудового розслідування або під час судового розгляду кримінального провадження;

г) перебування обвинуваченого у відповідному стаціонарному медичному закладі при проведенні судово-медичної або судово-психіатричної експертизи;

ґ) перебування особи, яка відбуває покарання, в установах попереднього ув`язнення для проведення слідчих дій або участі у судовому розгляді кримінального провадження.

Виходячи з наведеного, враховуючи, що відбуте засудженим покарання після вступу вироку в законну силу за попередньою ухвалою апеляційного суду до її скасування касаційним судом не відноситься до попереднього ув`язнення, доводи у скарзі засудженого ОСОБА_1 про те, що суд мав зарахувати відбутий ним строк покарання з 23 березня 2017 року по 2 жовтня 2018 року саме з розрахунку один день ув`язнення за два дні позбавлення волі, не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню.

Таким чином, даних, які би свідчили, що суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність або допустив такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, не виявлено.