Постанова
Іменем України
01 жовтня 2020 року
м. Київ
справа № 140/2176/19
провадження № 51-2446км20
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Огурецького В.П.,
суддів Макаровець А.М., Маринича В.К.,
за участю
секретаря судового засідання Батка Є.І.,
прокурора Костюка О.С.,
потерпілої ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),
та захисника Кіцули В.І. (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника
Кіцули В.І. на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 06 травня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019020240000275, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Вінниці, жителя
АДРЕСА_1, такого, що не має судимості,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області
від 28 лютого 2020 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК - до позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців.
Вироком установлено, що 29 травня 2019 року близько 17:00 у кімнаті будинку на АДРЕСА_1 під час вжиття спиртних напоїв між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виник конфлікт на ґрунті ревнощів до ОСОБА_4, під час якого ОСОБА_2 з метою вбивства дерев`яним держаком від господарського знаряддя завдав ОСОБА_3 близько 20 ударів по голові, тулубу, верхнім та нижнім кінцівках.
Внаслідок отриманих тілесних ушкоджень (сполучної травми тіла, травматичного шоку) потерпілий помер.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 травня 2020 року вирок щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник Кіцула В.І. порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та про призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог зазначає, що у ОСОБА_2 не було наміру вбивати потерпілого, про що свідчать наявні у справі докази, в його діях не встановлено та не доведено всіх кваліфікуючих ознак ст. 115 КК. Стверджує, що суд апеляційної інстанції, залишаючи вирок місцевого суду без зміни, не звернув увагу на його доводи в апеляційній скарзі з цього приводу, не надав на них вичерпних відповідей, не зазначив мотивів, з яких виходив при постановленні ухвали. Вважає рішення апеляційного суду таким, що не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).
Позиції учасників судового провадження
Захисник Кіцула В.І. (в режимі відеоконференції) підтримав доводи касаційної скарги, просив скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Потерпіла ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції) заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника.
Прокурор вважав, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а судові рішення щодо ОСОБА_2 мають бути залишені без зміни.
Мотиви суду
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
За правилами ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Таким чином, переглядаючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходить із установлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.
У касаційній скарзі захисник, не заперечуючи факту завдання
ОСОБА_2 потерпілому тілесних ушкоджень, зазначає, що засуджений не мав умислу на позбавлення його життя, а тому дії ОСОБА_2 неправильно розцінено судовими інстанціями як умисне вбивство ОСОБА_3 .
Разом із тим, як видно з матеріалів справи, такі доводи сторони захисту були предметом ретельної перевірки судів першої та апеляційної інстанцій і як такі, що не знайшли свого підтвердження, обґрунтовано визнані безпідставними. Колегія суддів погоджується з таким висновком судових інстанцій, оскільки він ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.
Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" (v0002700-03) , суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Як убачається з матеріалів справи, за місцем проживання ОСОБА_2 останній, потерпілий ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вживали спиртні напої. У подальшому між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на ґрунті ревнощів до
ОСОБА_4 виник конфлікт, який вони продовжили в інший кімнаті, де, взявши дерев`яний держак від лопати, ОСОБА_2 завдав ним численних ударів по голові, тулубу, верхнім та нижнім кінцівках потерпілого. Залишивши лежачого ОСОБА_3, ОСОБА_2 повернувся до кімнати, в якій перебувала
ОСОБА_4, та повідомив їй про вчинене.
Наведене, зокрема, підтверджується дослідженими в судовому засіданні показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, даними протоколів огляду місця події, огляду трупа ОСОБА_3, проведення слідчого експерименту, висновками експертиз, іншими доказами, яким надано належну оцінку. Крім того, судом проаналізовано і показання ОСОБА_2 у судовому засіданні, який не заперечував завдання ним численних ударів потерпілому, зазначаючи, що хотів, щоб ОСОБА_3 фізично страждав.
Згідно з висновками судово-медичного експерта потерпілому ОСОБА_3 було завдано щонайменше двадцять ударів тупим твердим предметом, можливо, дерев`яним держаком лопати. Смерть потерпілого настала внаслідок сполучної травми тіла: грудної клітки, живота та кінцівок, закритої травми грудної клітки з численними забоями та синцями по передній поверхні грудної клітки справа та зліва, з крововиливами в м`які тканини грудної клітки справа та зліва, переломами ребер зліва з 4 по 12 ребра та з 9 по 12 ребра справа; забою серця в ділянці верхівки з крововиливами, забою обох легень з крововиливами в ділянки правої та лівої легень, обширними крововиливами під пристінкову плевру; закритої травми живота із забоями та синцями по передній поверхні живота, з крововиливами в м`які тканини живота, забою правої долі печінки з крововиливом у тканину печінки; численних забоїв та синців верхніх та нижніх кінцівок, колото-різаної рани лівого плеча, забійних ран нижньої третини правового плеча, відкритого поперечного перелому правої плечової кістки на межі середньої та нижньої третини; травматичного шоку.
Таким чином, характер і динамічність дій ОСОБА_2, його поведінка під час вчинення злочину, знаряддя злочину - дерев`яний держак, завдання ним численних ударів у життєво важливі органи потерпілого, а також поведінка ОСОБА_2 після вчинення злочину, а саме те, що він ОСОБА_3 допомоги не надав, швидку не викликав, у сукупності свідчать про те, що ОСОБА_2 діяв з умислом на позбавлення життя потерпілого.
Згідно з висновком судово-психіатричного експерта на час вчинення інкримінованого діяння ОСОБА_2 на хронічне психічне захворювання не страждав, не мав будь-якого тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Отже, наведене свідчить про правильну кваліфікацію дій
ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 115 КК.
Покарання засудженому призначено відповідно до вимог ст. 65 КК з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та всіх обставин справи.
Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили (або могли перешкодити) суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті. Таких порушень, які тягнуть безумовне скасування судових рішень у кримінальній справі щодо ОСОБА_2, Суд не встановив.
Апеляційний розгляд, зокрема, за апеляційною скаргою захисника засудженого здійснено з дотриманням вимог статей 404, 405 КПК.
Як видно з ухвали, апеляційний суд ретельно перевірив доводи, наведені
в апеляційній скарзі сторони захисту, щодо відсутності у ОСОБА_2 наміру вбивати потерпілого та кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 121 КК, надав на них вичерпні відповіді та обґрунтовано залишив скаргу без задоволення, належним чином мотивувавши свій висновок із цього приводу.
Вважати рішення суду апеляційної інстанції таким, що не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, немає підстав.
Таким чином, не вбачаючи підстав для скасування або зміни ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_2, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника Кіцули В.І. задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 06 травня 2020 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Кіцули В.І. - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
В.П. Огурецький А.М. Макаровець В.К. Маринич