201/6259/17 Про порушення Правил дорожнього руху, неуважне виконання маневру повороту, що призвело до зіткнення із іншим автомобілем, Унаслідок чого пасажир зазначеного автомобіля отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді сумісної тупої травми тіла - 01.10.2020 Прийняття

за касаційною скаргою скаргу захисника Грищенка В.В. на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 8500 грн, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Звільнено ОСОБА_1 від відбування основного та додаткового покарання на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК у зв`язку із закінченням строків давності.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 19 379,82 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 30 000 грн - моральної шкоди.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 14 листопада 2019 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без зміни.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 1 березня 2016 року близько 02:00, керуючи автомобілем "SAMSUNG SM 5", (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись у м. Дніпрі по вул. Січеславській Набережній у напрямку вул. Ливарної, грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, всупереч вимогам пунктів 1.3, 1.5, п.п. "б" п. 2.3, пунктів10.1 та 16.13 Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ), проявляючи злочинну недбалість, будучи неуважним до зміни дорожньої обстановки, не маючи жодних перешкод технічного і фізичного характеру, перед початком маневру повороту ліворуч не переконався у тому, що це буде безпечним і не створить перешкод іншим учасникам руху, та не надав дорогу автомобілю "DAEWOO LANOS" (д.н.з. НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_3, що рухався по рівнозначній дорозі у зустрічному напрямку прямо, почав виконувати поворот ліворуч на вул. Ливарну, виїхав на зустрічну смугу руху, де допустив зіткнення правою боковою частиною керованого ним автомобіля з передньою частиною автомобіля "DAEWOO LANOS".

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир автомобіля "DAEWOO LANOS" ОСОБА_2 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді сумісної тупої травми тіла: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забійних ран і численних саден на обличчі; закритого уламкового перелому заднього краю правої вертлюжної западини, уламкового перелому медіальної поверхні голівки правої стегнової кістки з вивихом правої стегнової кістки. Порушення ОСОБА_1 вимог пунктів 10.1 та 16.13 ПДР (1306-2001-п) перебуває у прямому причинному зв`язку із настанням ДТП і заподіянням тілесних ушкоджень середньої тяжкості потерпілому ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Грищенко В.В., посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження.

Свої вимоги захисник мотивує тим, що:

- винуватості ОСОБА_1 матеріалами провадження не підтверджено, він не мав технічної можливості уникнути ДТП, а сумнівний характер наявності причинного зв`язку між діями обвинуваченого ОСОБА_1 та наслідками у вигляді тілесних ушкоджень потерпілого не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом";

- технічні параметри, здобуті в результаті слідчих експериментів за участю потерпілого та свідків, недостовірні та прямо не підтверджують обставин, що мають значення для кримінального провадження, а тому є неналежними доказами;

- висновком експерта від 29 грудня 2017 року № 10.1-10.4/082, який суд визнав таким, що не викликає сумнівів у його правдивості, встановлено обставини, за яких показання потерпілого та свідків, а також всі слідчі експерименти за їх участю не відповідають фактичним обставинам зближення транспортних засобів перед зіткненням;

- показання свідків не відповідають обставинам ДТП, викривляють і спотворюють їх, а тому не можуть бути вихідними даними для проведення експертиз, а висновки експертів, отримані за такими неналежними доказами (вихідними даними), також не можуть бути належними доказами;

- належним доказом є лише висновок експерта від 29 грудня 2017 року №10.1-10.4/082, зроблений на підставі безпосереднього дослідження пошкоджених транспортних засобів та оцінки слідової інформації, зафіксованої протоколом огляду місця ДТП яким встановлені швидкості автомобілів, місце їх зіткнення, інші параметри і відповідно до якого дії водія ОСОБА_1 дійсно не відповідали вимогам пунктів 10.1 та 16.13 ПДР (1306-2001-п) , але це не було причиною настання цієї ДТП, тобто він не мав технічної можливості запобігти зіткненню вищевказаних ТЗ своєчасним виконанням тих чи інших норм ПДР (1306-2001-п) ;

- суд не заперечив висновку експерта від 29 грудня 2017 року № 10.1-10.4/082 у частині дій водія ОСОБА_3, який, на думку суду, є достовірним, відповідно до якого цей водій мав технічну можливість запобігти зіткненню шляхом своєчасного виконання вимог п. 12.4 та п.п. "б" п. 12.9 ПДР (1306-2001-п) , що було необхідною умовою для запобігання події з його боку і для виконання яких у нього не було будь-яких перешкод;

- суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували вимоги статей 85, 94 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) під час оцінки таких доказів, як протоколи слідчих експериментів за участю свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_5, потерпілого ОСОБА_2, висновки експертів з точки зору їх належності, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, що в цьому випадку є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке вплинуло на правову оцінку обставин, оскільки у разі виключення зазначених доказів як неналежних з інших матеріалів справи у діях обвинуваченого ОСОБА_1 не вбачається складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, а отже саме зазначені порушення норм процесуального права перешкодили судам ухвалити законні та обґрунтовані судові рішення щодо його невинуватості.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- захисник підтримав вимоги, викладені в касаційній скарзі;

- прокурор вважав судові рішення законними та обґрунтованими й просив залишити їх без зміни.

Мотиви Суду

У касаційній скарзі порушується питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.

Крім того, згідно з приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам у касаційній скарзі в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Мотивуючи свою скаргу, засуджений ОСОБА_1 оспорює зазначені обставини та зазначає про надання судами неправильної оцінки доказам, на підставі яких постановлено судові рішення (показанням потерпілого і свідків, даним протоколів слідчих експериментів, висновкам експертиз), що, на його думку, привело до застосування закону про кримінальну відповідальність, який не підлягає застосуванню. Надаючи власну оцінку доказам, засуджений по суті заперечує достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірки на підставі ст. 433 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено і перевірено під час судового розгляду.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час допиту в судовому засіданні суду першої інстанції обвинувачений ОСОБА_1 показав, що виконував поворот ліворуч і, коли перебував вже на першій смузі руху для зустрічного транспорту, відчув удар у правий бік свого автомобіля, як з`ясувалося пізніше, автомобілем "DAEWOO LANOS", що рухався зі значною швидкістю і якого він не побачив, у тому числі і через проблискові маячки патрульного автомобіля. Перед маневром повороту він виконав вимоги ПДР (1306-2001-п) , перешкод у русіне виявив, а тому винуватим себе не визнав.

Суд у вироку критично оцінив показання обвинуваченого ОСОБА_1, оскільки вони не узгоджуються з матеріалами провадження та спростовуються сукупністю наявних у провадженні доказів.

Зокрема, суд урахував показання потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_3, які в судовому засіданні пояснили, що рухались автомобілем "DAEWOO LANOS" у нічний час із ввімкненим світлом фар, під`їжджаючи до перехрестя, не змінювали напрямку руху чи швидкості, бачили, що світлофор не працює, а назустріч їм рухається автомобіль. Зненацька цей автомобіль, не вмикаючи покажчика повороту, приблизно за 36 метрів від їхнього автомобіля почав рух ліворуч, водій ОСОБА_3 екстрено гальмував, однак сталось зіткнення передньою частиною автомобіля "DAEWOO LANOS" з боковою частиною автомобіля "SAMSUNG", яким керував обвинувачений.

Свідок ОСОБА_6 підтвердив у суді, що він працює інспектором патрульної поліції, керуючи патрульним автомобілем, рухався у зустрічному автомобілю "SAMSUNG" напрямку. По ходу руху їх патрульний автомобіль випередив автомобіль "DAEWOO LANOS", який рухався по лівій смузі руху зі швидкістю не менше 80 км/год. Бачив, що автомобіль "SAMSUNG", маючи намір повернути ліворуч на вул. Ливарну, виїхав на зустрічну смугу, зупинився і відразу відновив рух, що здивувало свідка, так як автомобіль "DAEWOO LANOS" перебував на відстані близько 150 м і очевидно перешкоджав руху автомобіля "SAMSUNG". Сталось зіткнення, від якого автомобіль "DAEWOO LANOS" розвернуло в інший бік, а автомобіль "SAMSUNG" відкинуло на узбіччя. Внаслідок ДТП постраждали пасажири обох автомобілів.

Суд першої інстанції встановив, що показання потерпілого та свідків узгоджуються між собою та об`єктивно підтверджуються протоколами огляду місця події, слідчих експериментів, висновками судово-медичної, судової автотехнічної, комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертиз, іншими доказами, які врахував суд першої інстанції.

Зокрема, згідно з висновком судової автотехнічної експертизи від 20 квітня 2016 року № 5/10.1/288, на вирішення якої були надані вихідні дані, що містяться в протоколі огляду місця події та повідомлені свідками в ході допиту й слідчих експериментів, експертом встановлено, що в цій дорожній обстановці водій автомобіля "SAMSUNG" ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до вимог п. 16.13 ПДР (1306-2001-п) , технічна можливість уникнути зіткнення з автомобілем "DAEWOOLANOS" для нього визначалась їх виконанням, і у нього не було перешкод технічного характеру, які б не дозволили йому виконати їх. Дії водія автомобіля "SAMSUNG" ОСОБА_1 не відповідали вимогам п.16.3 ПДР (1306-2001-п) , що з технічної точки зору перебуває в причинному зв`язку з настанням ДТП. У цій дорожній обстановці водій автомобіля "DAEWOOLANOS" ОСОБА_3 повинен був виконати вимоги п. 12.3 ПДР (1306-2001-п) , він не мав технічної можливості уникнути ДТП за заданих вихідних даних. З огляду на заданий механізм події в діях водія автомобіля "DAEWOOLANOS" ОСОБА_3 невідповідностей вимогам п. 12.3 ПДР (1306-2001-п) не вбачається.

За висновком комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи від 18 листопада 2016 року № 8625/11410 технічна можливість уникнути зіткнення з автомобілем "DAEWOOLANOS" для водія автомобіля "SAMSUNG" ОСОБА_1 визначалася наданням дороги водію автомобіля "DAEWOOLANOS", тобто шляхом виконання ним вимог пунктів 10.1 та 16.13 ПДР (1306-2001-п) , для чого в нього не було будь-яких перешкод технічного характеру, дії водія ОСОБА_1 не відповідали вказаним вимогам ПДР (1306-2001-п) та з технічної точки зору знаходились в причинному зв`язку з виникненням ДТП. У цій дорожньо-транспортній ситуації водій автомобіля "DAEWOOLANOS" ОСОБА_3 повинен був діяти відповідно до вимог п. 12.3 ПДР (1306-2001-п) , водій не мав технічної можливості попередити зіткнення транспортних засобів шляхом їх виконання. У діях водія автомобіля "DAEWOOLANOS" ОСОБА_3 не вбачається невідповідностей, які б з технічної точки зору знаходилися в причинному зв`язку з виникненням ДТП.

Крім того, стороною захисту надано висновок експерта від 29 грудня 2017 року № 10.1-10.4/082, згідно з яким саме водій "DAEWOOLANOS" мав технічну можливість запобігти зіткненню, а дії водія ОСОБА_1 хоча і не відповідали вимогам пунктів 10.1 та 16.13 ПДР (1306-2001-п) , але не перебували в причинному зв`язку з настанням ДТП. Мотивуючи цей висновок, експерт вказав, що оскільки маневр повороту ліворуч водієві ОСОБА_1 не заборонений, останній як і кожен учасник руху має право розраховувати на дотриманні іншими учасниками ПДР (1306-2001-п) ; крім того, ОСОБА_1 не змушував інших учасників руху, що рухались без перевищення швидкісного режиму, до зниження швидкості.

Оцінюючи висновки трьох вказаних експертиз, суд першої інстанції звернув увагу, що ними встановлено лише технічну можливість у діях водія запобігти наслідкам ДТП шляхом дотримання вимог ПДР (1306-2001-п) , у той же час наявність у діях особи можливості для об`єктивного їх виконання є юридичною складовою та оцінюється лише судом відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КПК за його внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження. Керуючись законом, суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Стосовно показань свідків суд у вироку вказав, що вони залежать від суб`єктивного сприйняття свідками обставин події з місця, з якого вони їх спостерігають, і дані, наданими ними, не свідчать про неправдивість їх показань.

Враховуючи встановлену під час судового розгляду дорожню обстановку та обставини, що склалися на ділянці дороги в час, коли відбулась ДТП, беручи до уваги, показання свідка, а також те, що за всіма висновками експертів встановлено невідповідність дій водія ОСОБА_1 вимогам пунктів 10.1, 16.13 ПДР (1306-2001-п) , суд першої інстанції дійшов висновку, що порушення цим водієм вказаних вимог ПДР (1306-2001-п) перебуває в причинному зв`язку з настанням ДТП, оскільки, не зважаючи на право розраховувати на те, що інші учасники руху дотримуються ПДР (1306-2001-п) , водій ОСОБА_1 зобов`язаний перед будь-якою зміною напрямку руху переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, та перед поворотом ліворуч дати дорогу транспортним засобам, що рухаються по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку, і ці обов`язки не втрачають своєї сили самим лише правом розрахувати на належну поведінку інших учасників.

Доводи у скарзі засудженого про те, що суд першої інстанції, погодившись з висновком експерта в частині невідповідності дій водія ОСОБА_3 вимогам ПДР (1306-2001-п) ,належної оцінки цим висновкам не дав, Суд до уваги не бере, оскільки з урахуванням вимог ч. 1 ст. 337 КПК, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, суд не мав права давати оцінку діям ОСОБА_3 .

Водночас, з урахуванням зазначених положень, при постановлені вироку судом першої інстанції було враховано, що водій ОСОБА_1, виконуючи поворот ліворуч повинен був згідно п. 10.1., 16.13 ПДР (1306-2001-п) переконатись в тому, що його дії не створять перешкоду автомобілю ДЕУ в незалежності від того з якою швидкістю він рухався і саме те, що водій ОСОБА_1 не зробив цього та виїхав на смугу руху автомобіля ДЕУ спричинило ДТП.При цьому, оцінюючи зібрані та перевірені докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вони в своїй сукупності підтверджують факт дорожньо-транспортної пригоди за участі автомобіля "SAMSUNG SM 5" під керуванням ОСОБА_1 та водія ОСОБА_3 автомобіля "DAEWOO LANOS", яка сталась внаслідок недотримання водієм ОСОБА_1 вимог п. 10.1,.16.3 ПДР (1306-2001-п) .

Таким чином, суд першої інстанції за наявності суперечливих доказів мотивував належним чином, які докази і з яких підстав він взяв до уваги та чому відкинув інші.

Апеляційний суд під час апеляційного розгляду ретельно перевірив матеріали кримінального провадження, проаналізував доводи в апеляційній скарзі захисника в інтересах обвинуваченого, які аналогічні наведеним у касаційній скарзі, та надав їм належну оцінку, вказавши в ухвалі, що вони в цілому зводяться до незгоди з висновками суду, викладеними у вироку, та їх переоцінки на користь обвинуваченого.

Зокрема, апеляційний суд визнав непереконливими доводи апеляційної скарги захисника про те, що вихідні дані, надані потерпілим та свідками, з технічної точки зору є неспроможними, що, на його думку, тягне недопустимість доказів - висновків експертиз № 5/10.1/288 та № 8625/11410, оскільки з матеріалів провадження істотних суперечностей, які б впливали на правильність установлення фактичних обставин провадження та ролі обвинуваченого під час скоєння ДТП, у цих показаннях не вбачається.

Також апеляційний суд визнав необґрунтованими доводи захисника що саме ОСОБА_3 є винним у даній ДТП, оскільки відповідно до висновків судової автотехнічної експертизи № 5/10.1/288 від 20 квітня 2016 року і комплексної судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи № 8625/11410 від 18 листопада 2016 року порушення ним ПДР (1306-2001-п) не перебувають в причинному зв`язку з настанням ДТП. При цьому апеляційний суд не взяв до уваги висновку експерта № 10.1-10.4/082 від 29 грудня 2017 року, яким встановлено порушення ОСОБА_3 ПДР (1306-2001-п) , які з технічної точки зору перебувають в причинному зв`язку з ДТП, оскільки це не підтверджується жодним доказом, що міститься в матеріалах кримінального провадження.

З такими висновками суду про те, що винуватість засудженого підтверджується "поза розумним сумнівом", а дії ОСОБА_1 за встановлених судом першої інстанції обставин правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 286 КК погоджується і колегія суддів.

Незгода обвинуваченого з оцінкою суду першої інстанції цих та інших доказів у кримінальному провадженні не може бути достатньою й обґрунтованою підставою для визнання доказів недопустимими. Доводи касаційної скаргине спростовують законних і обґрунтованих висновків суду першої інстанції, а посилання на нібито допущені істотні порушення кримінального процесуального закону безпідставні та не підтверджені належними доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Проте даних, які би свідчили, що судом допущено такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, або неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, не виявлено. Тому з огляду на вищевказане відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

Вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Грищенка Валерія Володимировича - без задоволення.