524/6307/18 Про неодноразове, таємне викрадення чужого майна, скоєне із проникненням у приміщення - 01.10.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Тищенка С.В. на вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука від 12 грудня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року у кримінальному провадженні № 12018170090001463 за обвинуваченням

ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, у тому числі: а) за вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 12 жовтня 2017 року за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, звільненого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком 1 рік; б) за вироком Апеляційного суду Полтавської області від 19 червня 2018 року за ч.ч. 1, 2 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 12 грудня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

На підставі ст. 71 КК України до покарання частково приєднано невідбуте покарання за вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука від 12 жовтня 2017 року та визначено 4 роки позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Апеляційного суду Полтавської області від 19 червня 2018 року, більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання час відбування ним покарання за попереднім вироком з 19 червня по 11 грудня 2018 року включно.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року апеляційну скаргу захисника Тищенка С.В. залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він у м. Кременчуці умисно, таємно, повторно, шляхом проникнення у приміщення, вчинив ряд крадіжок майна: 19 березня 2018 року - у потерпілого ОСОБА_2 на суму 3200 грн, 26 квітня 2018 року - у потерпілого ОСОБА_3 на загальну суму 1 120,33 грн, 02 червня 2018 року - у потерпілого ОСОБА_4 на загальну суму 5064,36 грн, 09 червня 2018 року - у потерпілої ОСОБА_5 на загальну суму 5593,91 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження. Зазначає, що жодними доказами не доведено вчинення крадіжок саме ОСОБА_1 . В основу вироку покладені показання, дані на слідчому експерименті, що є неприпустимим, а решту доказів зібрано під час перебування під вартою в іншій справі.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень (із яким погодився і суд апеляційної інстанції) зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивно з`ясованих усіх обставин справи, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, які викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими. Оцінюючи всі докази відповідно до вимог ст. 94 КПК України з точки зору їх належності та допустимості, а сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд дійшов висновку про достатність цих доказів для прийняття рішення про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів та правильно кваліфікував його дії.

Погоджуючись із висновком суду про допустимість такого доказу, як протокол слідчого експерименту, колегія суддів слідує позиції, викладеній в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 14 вересня 2020 року (справа № 740/3597/17). Згідно даної позиції, метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю підозрюваного слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.

Відповідно до нормативного змісту засади безпосередності (ст. 23 КПК України), суд досліджує докази безпосередньо з метою встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, де протокол слідчого експерименту за участю підозрюваного, обвинуваченого є предметом оцінки суду за правилами, визначеними ст. 94 цього Кодексу. Отже, протокол слідчого експерименту після його оцінки судом із точки зору належності, допустимості й достовірності набуває значення судового доказу.

При цьому об`єднана палата зауважила, що термін "показання" в контексті ч. 4 ст. 95 КПК України використовується для позначення відомостей, які надаються в судовому засіданні під час судового провадження. Правило, закріплене в цій нормі, має застосовуватися лише до відомостей, що відповідають ознакам показань як самостійному процесуальному джерелу доказів за вимогами ст. 95 цього Кодексу. Якщо відомості повідомлено підозрюваним, обвинуваченим під час проведення інших процесуальних дій, то вони є складовим компонентом змісту документа як іншого окремого процесуального джерела доказів, зокрема, протоколу слідчого експерименту, де фіксуються його хід та результати. Отже, показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК України.

За встановленим кримінальним процесуальним законом порядком належна правова процедура проведення слідчого експерименту за участю підозрюваного містить низку процесуальних гарантій, дотримання яких виключає обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від суб`єкта за відсутності протиправного тиску на підозрюваного, обвинуваченого, за його волею та вільним волевиявленням, за умов усвідомлення ним права мовчати і не свідчити проти себе, забезпечення права на захист, справедливості кримінального провадження в цілому. До системи таких гарантій належить також участь понятих, здійснення безперервного відеозапису слідчої дії як складові судового контролю за дотриманням засад кримінального провадження, детальне і ґрунтовне роз`яснення прав та процесуальних наслідків участі особи в проведенні слідчого експерименту тощо.

Судами першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно було досліджено протокол слідчого експерименту від 27 липня 2018 року за участю ОСОБА_1 та відеозапис, що був доданий до нього, й встановлено, що зазначена слідча дія проведена із дотриманням вимог чинного кримінального процесуального закону. Суд апеляційної інстанції вірно зазначив в ухвалі, що ОСОБА_1 перед проведення зазначеної слідчої дії були роз`яснені його права та обов`язки, під час слідчого експерименту обвинувачений вільно орієнтувався на місцевості, добровільно показував механізм вчинення ним злочинів. При цьому жодного примусу з боку працівників поліції або інших осіб щодо нього не здійснювалося, про що ОСОБА_1 зазначив при підписанні протоколу цієї слідчої дії. Про відсутність тиску або примусу на ОСОБА_1 вказували також поняті, які були присутніми під час проведення слідчого експерименту.

Отже, враховуючи наведене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що слідчий експеримент був проведений із дотриманням вимог закону та прав обвинуваченого, а тому він є допустимим доказом.

Крім того, доведеність винуватості ОСОБА_1 ґрунтується на сукупності інших доказів, зокрема: показаннях потерпілих щодо факту крадіжок у них, а також протоколів упізнання ними своїх речей; протоколах огляду місця події, згідно яких частина викрадених речей була виявлена в приміщенні ломбарду; показаннях свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, які підтвердили факт здачі до ломбарду викрадених речей саме ОСОБА_1, а також інших доказів, яким суд дав оцінку відповідно до вимог ст. 94 КПК України. Суд вказав, що усі зібрані під час досудового розслідування та досліджені в судовому засіданні докази у сукупності є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Не заслуговують на увагу також доводи захисника про недопустимість доказів внаслідок того, що вони були зібрані під час перебування ОСОБА_1 під вартою в іншій справі.

Тримання під вартою як запобіжний захід застосовується за наявності ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може, зокрема, переховуватися від органів досудового розслідування або суду, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Судом з`ясовано, що ОСОБА_1 був затриманий та тримався під вартою в іншій кримінальній справі, де він також обвинувачувався у вчиненні умисних корисливих злочинів. Чинний кримінальний процесуальний закон не містить заборони на збирання доказів під час перебування особи під вартою по іншій справі, якщо при цьому не було порушено її прав.

В судових засіданнях було беззаперечно встановлено, що ані ОСОБА_1, ані його захисник під час досудового розслідування не зверталися до відповідних органів зі скаргами про здійснення на обвинуваченого тиску з боку працівників поліції. Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано вказали на те, що сам факт перебування підозрюваного під вартою в іншій справі не свідчить про недопустимість зібраних доказів.

Отже, вирок суду відповідає вимогам ст. 370 КПК України, є законним та обґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції із дотриманням положень ст. 404 КПК України, у межах своїх повноважень перевірив усі доводи апеляційної скарги захисника, які за змістом є аналогічними доводам його касаційної скарги, навів в ухвалі відповідно до вимог ст. 370, ст. 419 КПК України докладні мотиви на спростування доводів апеляційної скарги, зазначив підстави, з яких скаргу визнано необґрунтованою. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судових рішень не встановлено.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука від 12 грудня 2018 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Тищенка С.В. - без задоволення.