741/1669/14-к Про визнання особи невинуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 КК України, та виправдання у зв`язку з недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення - 01.10.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника Яременка М.М. та представника потерплого - адвоката Дорошенка Г.М. на вирок Чернігівського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні № 12013260200000330 за обвинуваченням

ОСОБА_1,ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Носівського районного суду Чернігівської області від 04 березня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення.

Вироком Чернігівського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року вирок районного суду щодо ОСОБА_1 скасовано.

Постановлено новий вирок, яким ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 291 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення років на строк 3 роки.

На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 залишено без розгляду.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 17 червня 2012 року приблизно о 22:30 год, керуючи гужовою повозкою, до якої був прикріплений сільськогосподарський пристрій для збирання сіна, в порушення вимог п.п. 7.2, 7.3, 7.7 а, б Правил дорожнього руху України, рухався по правій смузі руху автодороги державного значення між селами Андріївка та Козари Чернігівської області, не обладнавши гужовий віз та пристрій для збирання сіна бідь-якими світлоповертачами та ліхтарями, створивши цим небезпеку для інших учасників руху. Внаслідок цього відбулося зіткнення між гужовою повозкою та автомобілем ВАЗ 2101 під керуванням ОСОБА_2, який рухався позаду повозки. В результаті ДТП водій автомобіля ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, а пасажир гужової повозки ОСОБА_3 - тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок апеляційного суду. Вказує на відсутність у діях ОСОБА_1 ознак складу злочину, передбаченого ст. 291 КК України, посилається на неповноту й однобічність судового розгляду та не погоджується з оцінкою судом доказів, яким дає в скарзі власну оцінку.

Представник потерпілого у своїй касаційній скарзі просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначає, що засудженого було неправильно звільнено від відбування покарання на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, оскільки такого клопотання ніхто в суді не заявляв, думка потерпілого з цього приводу не з`ясовувалась. Також вказує на те, що суд безпідставно залишив цивільний позов потерпілого без розгляду.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу захисника подано заперечення від прокурора, в якому він вказує на законність судового рішення та допустимість зібраних у справі доказів та просить залишити вирок апеляційного суду без зміни.

Захисник Яременко М.М. у запереченні на касаційну скаргу представника потерпілого вказує на безпідставність доводів скарги та просив залишити її без задоволення.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарг та просив залишити вирок апеляційного суду без зміни.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Так, захисник у касаційній скарзі, серед іншого, посилається на однобічність та неповноту судового розгляду, оскаржує фактичні обставини справи, а також не погоджується із оцінкою доказів, ставить їх під сумнів та дає їм власну оцінку, втім наведене з огляду на положення як ст. 433, так і ст. 438 КПК України не відноситься до компетенції суду касаційної інстанції. Оспорювання захисником встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. При перегляді судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами нижчих інстанцій.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок апеляційного суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивно з`ясованих усіх обставин справи, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Аргументи захисника щодо недоведення належними й допустимими доказами наявності у діях засудженого всіх ознак об`єктивної сторони інкримінованого злочину є хибними.

Так, об`єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 291 КК України, включає три обов`язкові ознаки: діяння - порушення діючих на транспорті правил - нормативно-правових актів, які регламентують дотримання учасниками руху вимог безпеки руху та експлуатації транспорту; наслідки у вигляді загибелі людей або інші тяжкі наслідки; причинний зв`язок між вказаними порушеннями і зазначеними у статті наслідками.

Своє рішення про доведеність винуватості ОСОБА_1 у порушенні чинних на транспорті правил, що заподіяло потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, апеляційний суд зробив на підставі ретельно досліджених під час судового слідства та оцінених відповідно до ст. 94 КПК України доказів. Зокрема, в судовому засіданні обвинувачений фактично визнав свою вину у тому, що він рухався по дорозі державного значення та його транспорт не був обладнаний світловими приладами, як того вимагають правила дорожнього руху. Потерпілий ОСОБА_2 підтвердив зазначену обставину та вказав на те, що за умови поганої видимості в темну пору доби він не мав можливості вчасно побачити та об`їхати повозку з грабаркою. Свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5 підтвердили, що на місці події у їх присутності як понятих робилися заміри, які заносилися до протоколу, під цим протоколом вони поставили свої підписи.

Також суд у вироку послався на протокол огляду місця ДТП, де зафіксовані місце самої події та характер пошкоджень транспортного засобу, протокол проведення слідчого експерименту від 01 серпня 2014 року, де відтворено обставини та механізм виникнення ДТП. Суд визнав ці докази належними та допустимими, навівши у вироку відповідні мотиви.

При постановленні вироку суд взяв до уваги довідку Служби автомобільних доріг у Чернігівській області, де зазначено, що ділянка дороги, на якій сталася ДТП, відноситься до автомобільної дороги державного значення.

На підставі аналізу висновків судової автотехнічної експертизи від 16 квітня 2016 року суд встановив, що в діях водія ОСОБА_2 немає невідповідності вимогам ПДР (1306-2001-п) , у той час як невідповідність дій ОСОБА_1 вимогам п.п. 7.2, 7.3, 7.7 б) ПДР (1306-2001-п) перебуває у причинному зв`язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди. Повторна судова автотехнічна експертиза від 30 жовтня 2017 року усунула всі суперечності та розбіжності, які були наявні у низці попередніх експертиз, та підтвердила висновки про те, що водій гужової повозки ОСОБА_1 не повинен був у темну пору доби керувати повозкою, яка усупереч вищезазначеним вимогам ПДР (1306-2001-п) не обладнана світлоповертачами та була без ліхтарів, що дезорієнтувало інших учасників дорожнього руху та з технічної точки зору знаходиться у причинному зв`язку із виникненням ДТП.

Суд апеляційної інстанції з достатньою повнотою та обґрунтованістю навів мотиви, чому взяв до уваги саме ці висновки експертиз, дав відповідну оцінку іншим висновками експертиз, зазначивши, що вони проведені недержавними експертними установами та не підтверджуються сукупністю інших досліджених судом доказів.

Дослідивши усі наявні у справі докази в їх сукупності, суд апеляційної інстанції установив, що причиною ДТП стало порушення саме ОСОБА_1 вищезазначених пунктів Правил дорожнього руху.

Погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1, суд касаційної інстанції слідує позиції ВС, яка зводиться до того, що у випадку дорожньо-транспортної події за участю декількох водіїв для вирішення питання про наявність чи відсутність в їхніх діях складу кримінального правопорушення необхідно встановити причинний зв`язок між діяннями (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, дослідити характер та черговість порушень, які вчинив кожен із водіїв, хто з них створив небезпечну дорожню обстановку (аварійну ситуацію), тобто з`ясувати ступінь участі кожного у спричиненні злочинного наслідку.

Із огляду на конкретні обставини справи, те, що ОСОБА_2 не зміг уникнути зіткнення, не може бути поставлено йому за провину, тому що він не зобов`язаний був виходити з можливості грубого порушення Правил дорожнього руху іншим водієм; він не передбачав і не мав можливості передбачити, що на автодорозі державного значення буде пересуватися гужовий транспорт, що прямо заборонено п. 7.7 а) зазначених Правил, а також що цей транспорт усупереч чітким однозначним вимогам п. 7.2 цих Правил не буде обладнаний світлоповертачами.

Тому висновок суду про наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_1 та настанням ДТП є переконливим.

Доводи, наведені у касаційній скарзі представника потерпілого, щодо неправильного застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність при звільненні ОСОБА_1 від покарання у зв`язку із закінченням строків давності, Суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Так, процесуальним законом передбачено, що вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Законом України про кримінальну відповідальність встановлено, що особа за вироком суду може бути звільнена від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених ст. 49 КК України, зокрема, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло п`ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості. Відповідно до ч. 5 ст. 74 цього Кодексу особу може бути за вироком суду звільнено від покарання на підставах, передбачених ст. 49 КК України.

Звільнення від покарання на наведеній підставі застосовується у випадках, коли суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності відповідно до ст. 49 КК України. Зокрема, у випадку, якщо особа заперечує свою винуватість і не звернулася до суду із клопотанням про таке звільнення. Тоді суд за наявності підстав визнає особу винною у вчиненні злочину, виносить обвинувальний вирок і звільняє її від покарання.

Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції щодо виправдання ОСОБА_1, ухвалив свій вирок, яким визнав його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 291 КК України, та призначив йому покарання. Оскільки засуджений заперечував свою винуватість і він нього не надходило клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, то суд відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Твердження представника потерпілого про те, що при застосуванні положень ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України не було з`ясовано думку потерпілого, не ґрунтуються на законі, оскільки звільнення особи від покарання на підставі наведених вимог закону є не правом, а обов`язком суду. Таке рішення суд ухвалює в нарадчій кімнаті після того, як дійде переконання про винуватість особи. Думка учасників судового провадження щодо звільнення особи від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності судом не з`ясовується. Отже, суд апеляційної інстанції вірно застосував наведені положення закону.

Доводи представника потерпілого про безпідставне залишення без розгляду цивільного позову є слушними.

Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Частиною 5 ст. 128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими КПК (4651-17) України. Якщо процесуальні відносини, які виникли на підставі цивільного позову, не врегульовані цим Кодексом, то до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

У п. 7 ч. 1 ст. 368 КПК України зазначено, що, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, чи підлягає задоволенню пред`явлений цивільний позов і, якщо так, на чию користь, в якому розмірі та в якому порядку.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 129 КПК України рішення про задоволення чи відмову в задоволенні цивільного позову в кримінальному провадженні може бути ухвалене лише залежно від доведеності підстав і розміру позову під час ухвалення обвинувального вироку. Правовою підставою для ухвалення рішення про залишення позову без розгляду є виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, а також неприбуття в судове засідання цивільного позивача, якщо від нього не надійшло клопотання про розгляд позову за його відсутності або якщо обвинувачений повністю визнав пред`явлений позов.

Суд апеляційної інстанції при розгляді кримінального провадження відносно ОСОБА_1 не дотримався цих вимог закону, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Так, потерпілим ОСОБА_2 у даному кримінальному провадженні був заявлений цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненим злочином. Свої позовні вимоги потерпілий підтримав у судовому засіданні. Проте апеляційний суд безпідставно залишив цивільний позов потерпілого без розгляду, пославшись на те, що потерпілим не було розмежовано всі понесені ним витрати, а також не наведено належні доводи щодо розміру моральної шкоди.

Однак, відповідно до наведених вимог закону, нечітке дотримання правил подання цивільного позову, встановлених для особи, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової або моральної шкоди, не входить до визначеного в ч. 3 ст. 129 КПК України переліку підстав для залишення судом без розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. У даному випадку суд ухвалив обвинувальний вирок, цивільний позов був підтриманий потерпілим у судовому засіданні, що не давало суду жодних підстав для залишення позову без розгляду. Отже, вирок апеляційного суду в частині цивільного позову не можна вважати законним та обґрунтованим.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а касаційна скарга представника потерпілого підлягає задоволенню частково. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати вирок суду апеляційної інстанції в частині цивільного позову.

З цих підстав суд ухвалив:

Касаційну скаргу представника потерплого - адвоката Дорошенка Г.М. задовольнити частково, а касаційну скаргу захисника Яременка М.М. залишити без задоволення.

Вирок Чернігівського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 в частині цивільного позову скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.