201/6621/13-к Про змову працівника міліції із двома особами з метою заволодіння чужим майном шляхом позбавлення волі потерпілого та подальшого вимагання передачі грошових коштів за нерозголошення відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці - 30.09.2020 Прийняття

За вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2016 року ОСОБА_1 засуджено: за ч. 2 ст. 146 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 189 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 1 ст. 364 КК (у редакції Закону України від 7 квітня 2011 року № 3207-VI (3207-17) ) - до покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права займати посади в органах державної влади на строк 3 роки та штрафом у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом часткового складання призначених покарань з урахуванням положень п. 1 ч. 1 ст. 72 КК призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з позбавленням права займати посади в органах державної влади на строк 3 роки та штрафом у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн, із самостійним виконанням додаткового покарання у виді штрафу.

Відповідно до ст. 54 КК ОСОБА_1 позбавлено спеціального звання "старший лейтенант міліції".

Згідно з ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIII (838-19) зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув?язнення з

6 березня 2013 року по 25 січня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув?язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання щодо речових доказів та судових витрат у кримінальному провадженні.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК і ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189 КК, судові рішення щодо яких у касаційному порядку

не оскаржуються.

Апеляційний суд Дніпропетровської області ухвалою від 2 червня 2016 року вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2016 року щодо ОСОБА_1 змінив і ухвалив вважати його засудженим: за ч. 2 ст. 146 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 189 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 364 КК (у редакції Закону від 7 квітня 2011 року № 3207-VI (3207-17) , від 13 травня 2014 року № 1261-VII) - до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права займати посади в органах державної влади на строк 3 роки та штрафом у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн, а на підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом часткового складання призначених покарань з урахуванням положень п. 1 ч. 1 ст. 72 КК ОСОБА_1 за сукупністю злочинів призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців із позбавленням права займати посади в органах державної влади на строк 3 роки та штрафом у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн, із самостійним виконанням додаткового покарання у виді штрафу. У решті зазначений вирок залишено без змін.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК ОСОБА_1 у строк відбування покарання зараховано строк перебування його під вартою з 26 січня по 2 червня 2016 року включно з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 4 квітня 2017 року задовольнив касаційні скарги засудженого

ОСОБА_1 (частково) та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у судах першої та апеляційної інстанцій, скасував ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 2 червня 2016 року щодо ОСОБА_1

і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 27 грудня 2019 року задовольнив частково апеляційні скарги захисника Логойди Т.В. та ОСОБА_1 із доповненнями до них і змінив вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 25 січня 2016 року щодо ОСОБА_1 у частині призначеного покарання. На підставі

ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК у зв`язку із закінченням строків давності звільнив

засудженого від призначеного судом покарання за ч. 1 ст. 364 КК (в редакції Закону України від 21 липня 2011 року) у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права займати посади в органах державної влади на строк 3 роки та штрафом у розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 грн, та за ч. 2 ст. 146 КК - у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Виключив у зв`язку з цим із вироку посилання на призначення покарання

ОСОБА_1 із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК та посилання на застосування

ч. 4 ст. 72 КК. Постановив вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 2 ст. 189 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням на підставі

ст. 54 КК спеціального звання "старший лейтенант міліції". На підставі ч. 5 ст. 72 КК зарахував ОСОБА_1 у строк відбування покарання (в редакції Закону України № 838-VIII від 26 листопада 2015 року (838-19) ) період попереднього ув`язнення з 6 березня 2013 року по 10 червня 2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув?язнення за два дні позбавлення волі та постановив вважати його звільненим від призначеного покарання у зв`язку з його повним відбуттям.

В іншій частині вирок залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 364 КК за таких обставин.

ОСОБА_1, будучи службовою особою, яка постійно здійснює функції представника влади, а саме працівником міліції, вступив у попередню змову з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з метою заволодіння чужим майном шляхом позбавлення волі потерпілого та подальшого вимагання передачі грошових коштів за нерозголошення відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці. Для реалізації цього замислу зазначені особи 4 березня 2013 року в період часу з 20:30 до 21:00 прибули до торговельно-розважального центру "Караван", що на

вул. Нижньодніпровській, 17 у смт Ювілейному Дніпропетровського району Дніпропетровської області, де, порушуючи права громадянина Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії ОСОБА_4 на особисту свободу та недоторканність, назвалися йому працівниками міліції та, застосовуючи фізичний тиск, а саме заламавши потерпілому руки за спину і подолавши тим самим його опір, незаконно затримали, позбавивши свободи, посадовили на заднє сидіння автомобіля марки "БМВ 316і", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, і висловили йому у категоричній формі погрозу обмеженням прав у пересуванні та свобод у разі, якщо останній на їх вимогу не передасть гроші в сумі

30 000 дол. США.

Цього ж дня о 23:45 ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, прибули з ОСОБА_4 до заздалегідь орендованої квартири за адресою: АДРЕСА_2, де утримували потерпілого всупереч його волі. При цьому потерпілий повідомив, що гроші, які засуджені вимагали за його звільнення, можуть бути перераховані його братом із Великобританії за допомогою системи "Вестерн Юніон".

5 березня 2013 року приблизно о 14:00 ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з`ясувавши, що гроші не були перераховані раніше зазначеним способом, та з метою подальшого незаконного позбавлення волі й викрадення ОСОБА_4 виїхали разом з останнім на автомобілі "БМВ 316і" у напрямку м. Харкова, однак о 19:00 того ж дня на 23-му кілометрі об`їзної автодороги м. Новомосковська на посту дорожньо-патрульної служби ОСП № 1 були затримані працівниками правоохоронних органів, які фактично звільнили потерпілого.

У результаті злочинних дій засуджених громадянин Великобританії ОСОБА_4 незаконно був позбавлений волі в період приблизно з 20:30 4 березня 2013 року до 19:00 5 березня 2013 року, тобто протягом доби, що є тривалим часом незаконного позбавлення волі.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтовуючи свої доводи, ОСОБА_1 вказує на те, що слідчі дії проводили особи, які не були уповноважені проводити досудове розслідування у цій справі,

а тому всі отримані ними докази є недопустимими. Зокрема зазначає, що у матеріалах кримінального провадження відсутня постанова прокурора Дніпропетровської області або його заступника про передачу справи за підслідністю до слідчого відділу прокуратури Дніпропетровської області, отже слідчі прокуратури не мали права розпочинати досудове розслідування цього кримінального провадження і всі проведені ними слідчі (розшукові) дії в період часу з 6 березня по 31 травня 2013 року є недопустимими, отримані неуповноваженими особами з порушенням порядку, встановленого частинами 1, 3 ст. 110 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ).

Крім цього, ОСОБА_1 стверджує і про відсутність підстав передачі цього кримінального провадження зі слідчого відділу УСБ України в Дніпропетровській області до слідчого відділу прокуратури Дніпропетровської області.

При цьому ОСОБА_1, посилаючись на положення ст. 110 КПК, вважає безпідставними посилання суду апеляційної інстанції на довідку, надану прокурором у судовому засіданні про рух кримінального провадження у ЄРДР, як на документ, яким підтверджено законність призначення прокурора у цьому кримінальному провадженні та надано йому повноваження приймати процесуальні рішення. Зазначає, що згідно з вказаною довідкою 5 березня 2013 року заступник прокурора Дніпропетровської області Кузьменко С.А. призначив прокурора Сироткіна С.А., який визначив підслідність справи за прокуратурою Дніпропетровської області, однак постанова про визначення прокурора Сироткіна С.А. процесуальним керівником у матеріалах кримінального провадження відсутня, а тому зазначений прокурор не мав права визначати підслідність за прокуратурою Дніпропетровської області, оскільки був неуповноваженою особою.

Крім того, ОСОБА_1 вважає, що докази у справі є недопустимими й з інших підстав, а саме: в матеріалах провадження є доручення слідчого прокуратури на проведення досудового розслідування, датоване 25 січня 2013 року, тобто видане раніше внесення даних до ЄРДР - до 5 березня 2013 року, і до того ж це доручення підписане неуповноваженою особою - в.о. начальника слідчого відділу прокуратури Дніпропетровської області та не містить відмітки про реєстрацію в книзі обліку внутрішньої документації. Зазначене, на думку скаржника, підтверджує, що докази у справі були зібрані неуповноваженими особами, без належного доручення або постанови про призначення групи слідчих про проведення досудового розслідування, яке було би датоване пізніше ніж 5 березня 2013 року.

Також ОСОБА_1 зазначає у скарзі про порушення його права на захист, оскільки слідчий прокуратури області Драгунов В.В., обмежуючи права підозрюваних на захист, не направляв їм копій процесуальних документів про призначення групи слідчих прокуратури області, які проводили досудове розслідування кримінального провадження, групи прокурорів, які здійснювали процесуальне керівництво провадженням, експертів, які проводили експертизи у кримінальному провадженні, як це передбачено п. 15, ч. 3 ст. 42 і статтями 111, 112 КПК.

Крім того, усупереч вимогам пунктів 13, 15 ч. 3 ст. 42 КПК та ч. 2 ст. 63 Конституції України цей слідчий заблокував право підозрюваних заявляти відводи службовим особам, які здійснювали досудове розслідування кримінального провадження, що, за твердженнями ОСОБА_1, свідчить про недопустимість всіх доказів

у матеріалах кримінального провадження внаслідок отримання їх з істотним порушенням права на захист, що передбачено п. 3, ч. 2 ст. 87 КПК.

Звертає увагу на порушення права на захист під час ознайомлення з матеріалами справи, оскільки всупереч вимогам ст. 290 КПК слідчий надав доступ до матеріалів справи підозрюваним та їх захисникам без доручення прокурора, а тому суд не міг прийняти такі документи як докази, які підтверджують проведення певних процесуальних дій.

ОСОБА_1 у скарзі також вказує на порушення вимог КПК (4651-17) у ході огляду його автомобіля, під час якого було вилучено металеві наручники, гумовий кийок та сумку чорного кольору з биркою на ім`я ОСОБА_4 . Вважає, що фактично було проведено не огляд місця події, а обшук і добровільну згоду на огляд автомобіля він надав не до початку цієї слідчої дії, а під час огляду під тиском працівників правоохоронних органів та без участі захисника.

Апеляційний суд, на думку ОСОБА_1, належним чином не перевірив наведених обставин, не надав доказам належної оцінки й залишив без відповідей його доводи та сторони захисту, викладені в апеляційних скаргах щодо їх належності та допустимості. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого та просив залишити судові рішення щодо ОСОБА_1 без зміни.

Мотиви Суду

Статтею 433 КПК визначено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а також правильності правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 364 КК, зроблено з дотриманням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Суд належним чином обґрунтував своє рішення про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань потерпілого ОСОБА_4 про обставини вчинення злочинів щодо нього ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ; показань свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14,

ОСОБА_15 ; даних протоколу слідчого експерименту від 7 березня 2013 року, згідно з яким потерпілий ОСОБА_4 добровільно і впевнено відтворив дії засуджених й обстановку вчинених щодо нього кримінальних правопорушень, вказавши час, дату і місце його викрадення, подальші дії ОСОБА_2,

ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ролі кожного з них, який фізичний та психологічний вплив до нього застосовували з метою отримання грошей у розмірі 30 000 дол. США, обставини подальшого його переміщення та умови утримання у квартирі АДРЕСА_2, де, добре орієнтуючись у навколишній обстановці, потерпілий впевнено вказав на розташування засуджених у приміщенні квартири, його місцеперебування, в тому числі під час сну, коли ОСОБА_2 пристебнув його до себе кайданками, а також місце, куди його вивозили для спілкування з братом з приводу переказу грошей; протоколу пред`явлення потерпілому ОСОБА_4 осіб для впізнання за фотознімками під час досудового розслідування від 6 березня 2013 року, згідно з яким потерпілий у присутності двох понятих і перекладача впевнено вказав на фотознімки із зображенням ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 як осіб, які в період часу

з 4 по 5 березня 2013 року незаконно викрали та позбавили його волі, вимагаючи

30 000 дол. США; протоколів пред`явлення під час досудового розслідування фотознімків осіб для впізнання свідку ОСОБА_10 від 21 березня 2013 року (впізнала ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як осіб, які 4 березня 2013 року супроводжували потерпілого у готелі); свідку ОСОБА_14 від 19 березня 2013 року (впізнала ОСОБА_2 та ОСОБА_1 як осіб, з якими вона

4 березня 2013 року зустрічалася з метою здачі квартири в оренду), свідку

ОСОБА_15 від 30 травня 2013 року (впізнав ОСОБА_2, ОСОБА_1 та

ОСОБА_3 як осіб, які 5 березня 2013 року перебували в автомобілі "БМВ 316і" та потім були затримані співробітниками СБУ); протоколу огляду місця події від

5 березня 2013 року; даних висновку молекулярно-генетичної експертизи від

2 квітня 2013 року № 109 та інших доказів, зміст яких докладно відображено

Доводи засудженого ОСОБА_1 про те, що у матеріалах кримінального провадження відсутня постанова прокурора Дніпропетровської області або його заступника про передачу справи за підслідністю до слідчого відділу прокуратури Дніпропетровської області, у зв`язку з чим слідчі дії проводили особи, які не були уповноважені проводити досудове розслідування у цій справі, і всі отримані ними докази є недопустимими, позбавлені підстав.

Як убачається з матеріалів справи, під час здійснення досудового розслідування

у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 органи прокуратури діяли в межах встановлених КПК (4651-17) повноважень.

Так, підслідність кримінальних проваджень визначається виключно кримінальним процесуальним законом, а саме ст. 216 КПК.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 110 КПК рішення слідчого, прокурора приймається

у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом,

а також коли слідчий, прокурор визнає це за необхідне.

Частина 5 ст. 36 КПК регламентує обов`язкове винесення мотивованої постанови про визначення підслідності через неефективність досудового розслідування.

У цьому кримінальному провадженні підслідність була визначена у зв`язку зі встановленням факту, що один із співвиконавців злочину - ОСОБА_1

є працівником поліції і в цьому випадку законом не передбачено обов`язкового винесення постанови прокурора про передачу справи за підслідністю.

Крім того, Дніпровський апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження, витребував із прокуратури Дніпропетровської області офіційну довідку та дослідив рух кримінального провадження, що міститься у ЄРДР за № 22013040000000057.

Згідно з відповіддю від 9 вересня 2019 року № 27-159вих19 заступник прокурора області Кузьменко С.А. у кримінальному провадженні 5 березня 2013 року визначив прокурора у провадженні Сироткіна С.А., який 6 березня 2019 року визначив підслідність за прокуратурою області. 7 березня 2013 року начальник слідчого відділу призначив слідчих Драгунова В.В., Тимошенко В.В., Гагача В.А., Буліча А.М., Басова Д.С., Солдатова І.М . Ці слідчі зазначені і в дорученні від 25 січня 2013 року (т. 2, а.к.п. 23).

Щодо доводів ОСОБА_1 про те, що це доручення слідчого прокуратури на проведення досудового розслідування видане до внесення даних до ЄРДР

(до 5 березня 2013 року), то суд апеляційної інстанції правильно вказав, що зазначена в дорученні дата "25 січня 2013 року" є технічною опискою, оскільки станом на цю дату кримінального провадження № 22013040000000057 не існувало, відомості стосовно нього до ЄРДР було внесено 5 березня 2013 року.

За довідкою про рух кримінального провадження, що міститься у ЄРДР, усі рішення у ньому було прийнято уповноваженими на це особами відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

З урахуванням викладеного є необґрунтованими доводи ОСОБА_1 і про відсутність підстав для передачі цього кримінального провадження зі слідчого відділу УСБ України в Дніпропетровській області до слідчого відділу прокуратури Дніпропетровської області.

Не підтверджені матеріалами кримінального провадження і доводи засудженого ОСОБА_1 про порушення його та інших підозрюваних у справі права на захист слідчим прокуратури області Драгуновим В.В. під час досудового слідства та в ході ознайомлення з матеріалами справи, оскільки всупереч вимогам ст. 290 КПК слідчий надав доступ до матеріалів справи підозрюваним і їх захисникам без доручення прокурора.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 290 КПК, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Згідно з повідомленням прокурора відділу слідчого управління прокуратури Дніпропетровської області про завершення досудового розслідування ОСОБА_1 та його захисникам Логойді Т.В. і Колотило А.Д. було повідомлено, що на 31 травня 2013 року заплановано завершення досудового розслідування і вони можуть ознайомитися з матеріалами справи в період з 09:00 31 травня 2013 року

(т. 5, а.к.п. 226).

Із протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від

31 травня 2013 року видно, що з дотриманням вимог статей 103, 104, 290 КПК підозрюваному ОСОБА_1 та його захиснику - адвокату Лагойді Т.В. було надано доступ до матеріалів досудового розслідування, факт ознайомлення з якими

вони підтвердили своїми підписами. Зауважень та доповнень не заявляли (т. 5, а.к.п. 228 - 240).

Ураховуючи наведене, немає жодних підстав стверджувати, що під час досудового слідства було порушено право ОСОБА_1 на захист.

Що стосується викладених ОСОБА_1 у касаційній скарзі доводів про проведення з порушеннями вимог КПК (4651-17) огляду його автомобіля, під час якого було вилучено металеві наручники, гумовий кийок та сумку чорного кольору з биркою на ім`я ОСОБА_4, оскільки фактично було проведено не огляд місця події, а обшук і добровільну згоду на огляд автомобіля він надав не до початку цієї слідчої дії, а під час огляду під тиском працівників правоохоронних органів та без участі захисника, то вони не ґрунтуються на вимогах закону, зважаючи на таке.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, зазначену процесуальну дію проведено відповідно до вимог КПК (4651-17) . Учасникам було надано можливість подавати свої зауваження та заперечення.

Огляд місця події від 5 березня 2013 року, а саме огляд автомобіля "БМВ 316і", був проведений з дотриманням вимог статей 104, 105, 106, 223, 234, 237 КПК, уповноваженою на це особою, у присутності двох понятих та інших учасників кримінального провадження, в тому числі ОСОБА_1, який дав свою добровільну згоду на проведення цієї слідчої (розшукової) дії.

Наданий та досліджений у судовому засіданні протокол огляду місця події від

5 березня 2013 року підписаний засудженим і не містить жодних зауважень та заперечень (т. 1, а.к.п. 156-164).

Відомостей про оскарження засудженим чи захисником у встановленому законом порядку дій службових осіб правоохоронних органів згадані матеріали не містять,

і засуджений такої інформації не надав.

Крім того, ці доводи були ретельно перевірені судами першої та апеляційної інстанцій, які зазначили, що немає будь-яких сумнівів у добровільності наданої ОСОБА_1 згоди з огляду на відсутність з його боку під час проведення огляду та після підписання протоколу будь-яких зауважень та заперечень, про що не заявляли також безпосередні учасники огляду, інші обвинувачені та свідок

Обов`язкова участь захисника передбачена ст. 52 КК. Відповідно до змісту цієї статті участь захисника є обов`язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів.

Злочини, за яким ОСОБА_1 визнано винуватим, передбачені ч. 2 ст. 146,

ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 364 КК і згідно зі ст. 12 цього Кодексу належать до середньої тяжкості та тяжких. Участь захисника у кримінальних провадженнях щодо таких

є необов`язковою.

З огляду на викладене вважати проведення огляду місця події - автомобіля

"БМВ 316і" без участі захисника порушенням права ОСОБА_1 на захист підстав немає.

Є неспроможними і доводи, наведені у касаційній скарзі засудженого, стосовно того, що доручення про проведення досудового розслідування усупереч п. 8 ч. 1 ст. 3,

ст. 39 КПК було підписане неуповноваженою особою - в.о. начальника слідчого відділу прокуратури Дніпропетровської області, а тому проведені слідчі дії є незаконними, а докази, отримані внаслідок таких дій, - недопустимими.

Відповідно до вимог ст. 39 КПК керівник органу досудового розслідування організовує досудове розслідування.

За загальним визначенням керівник є службовою особою, призначеною на посаду в порядку, передбаченому законодавством України, наділеною організаційними та іншими повноваженнями за відповідною посадовою інструкцією. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 3 КПК керівник органу досудового розслідування це начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу внутрішніх справ, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу державного бюро розслідувань та його заступники, які діють у межах своїх повноважень.

В.о. начальника слідчого відділу прокуратури діяв у межах своїх повноважень, оскільки на час виконання обов`язків наділений правами та обов`язками начальника відділу.

Зіставивши докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд умотивовано визнав, що показання учасників судового процесу, як і дані, що містяться у протоколах слідчих дій та в експертних висновках, на підставі ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклав їх в основу вироку.

У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення цих доказів, які б викликали сумніви у їх достовірності. Всі докази, покладені судом в основу обвинувачення, відповідають вимогам закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності.

Таким чином, суд правильно встановив обставини кримінального правопорушення та виклав їх у вироку. Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, не суперечить диспозиціям норм кримінального закону, якими встановлено кримінальну відповідальність за вчинені ОСОБА_1 дії, передбачені ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 189, ч. 1 ст. 364 КК.

Призначене ОСОБА_1 покарання узгоджується з вимогами статей 50, 65 КК.

Апеляційний суд, належним чином перевіривши доводи в апеляційних скаргах засудженого та сторони захисту, визнав висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень обґрунтованим, а правову кваліфікацію його дій правильною. На усі доводи в апеляціях суд надав вмотивовані відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень норм права, які би могли бути безумовними підставами для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, з наведених у скарзі мотивів, під час розгляду справи в суді касаційної інстанції не встановлено. Тому Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу захисника без задоволення.