314/2377/20 Про відмову задовольнити подання апеляційного суду про направлення кримінального провадження з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів - 29.09.2020 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні подання Запорізького апеляційного суду про направлення кримінального провадження (№ 314/2377/20) щодо ОСОБА_1, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 27, частини 2 статті 375, частиною 2 статті 192 Кримінального кодексу України (далі - КК), та ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 375 КК, в порядку статті 34 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) з одного суду до іншого в межах юрисдикції різних апеляційних судів,

До Верховного Суду в порядку частини 3 статті 34 КПК надійшло подання Запорізького апеляційного суду про направлення із Вільнянського районного суду Запорізької області до іншого суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів кримінального провадження (№ 314/2377/20) щодо ОСОБА_1, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 27, частини 2 статті 375, частиною 2 статті 192 КК, та ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 375 КК.

У поданні зазначено, що, оскільки обвинувачений ОСОБА_2 обіймав посаду судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, то, з огляду на положення частини 2 статті 32 КПК, висновки прокурора про підсудність цього кримінального провадження Вільнянському районному суду є помилковими.

Учасникам судового провадження було вчасно повідомлено про день та час розгляду подання, проте в судове засідання вони не з`явилися, що не перешкоджає його розгляду. Заперечень та клопотань про відкладення дати розгляду подання не надійшло.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені вподанні доводи та матеріали кримінального провадження, Суд дійшов висновку, що подання не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до положень частини 2 статті 32 КПК кримінальне провадження щодо обвинувачення судді у вчиненні кримінального правопорушення не може здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді. Якщо згідно з частиною першою цієї статті кримінальне провадження стосовно судді має здійснюватися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, кримінальне провадження здійснює суд, найбільш територіально наближений до суду, в якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді, іншої адміністративно-територіальної одиниці (Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя).

Крім того, частина 5 статті 34 КПК містить пряму заборону щодо спору про підсудність між судами.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, Верховний Суд постановою від 07 вересня 2020 року клопотання захисника Танька Б.О. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 про направлення кримінального провадження № 12019040000000581 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 27, частиною 2 статті 375, частиною 2 статті 192 КК, та ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 375 КК, із Вільнянського районного суду Запорізької області до іншого суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів залишив без задоволення.

Зокрема, касаційний суд погодився з позицією прокурора, висловлену ним в судовому засіданні, про те, що обвинувальний акт у цьому кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 направлено до Вільнянського районного суду Запорізької області відповідно до вимог частини 2 статті 32 КПК, як до найбільш територіально наближеного до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, в якому обвинувачений ОСОБА_2 обіймав посаду судді, суду іншої адміністративно-територіальної одиниці.

При цьому, Верховний Суд наголосив, що відстань між населеними пунктами для визначення найбільш територіально наближеного може різнитися залежно від обчислення за картами автомобільних шляхів чи залізничного сполучення.

Тому, суд касаційної інстанції вважав за правильне визначити відстань за топографічними картами по прямій лінії, яка є сталою, незалежно від типу сполучення між населеними пунктами, при цьому, акцентував увагу на тому, що питання логістики транспортного шляху (в тому числі виду транспорту) не входить до компетенції суду.

Отже, Верховний Суд не вбачав порушення правил територіальної підсудності даного кримінального провадження.

У поданні Запорізького апеляційного суду зазначено, що оскільки обвинувачений ОСОБА_2 обіймав посаду судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, то, з огляду на положення частини 2 статті 32 КПК, висновки прокурора про підсудність кримінального провадження Вільнянському районному суду є помилковими.

Разом з тим, враховуючи, що питання про територіальну підсудність у зазначеному провадженні за клопотанням захисника Танька Б.О. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 вже було вирішено Верховним Судом, а спори про підсудність між судами не допускаються, колегія суддів вважає за необхідне залишити подання Запорізького апеляційного суду про направлення кримінального провадження (№ 314/2377/20) щодо ОСОБА_1, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 27, частини 2 статті 375, частиною 2 статті 192 КК, та ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 375 КК, без задоволення.

На підставі наведеного, керуючись статтею 34 КПК, Суд

постановив:

Подання Запорізького апеляційного суду про направлення кримінального провадження (№ 314/2377/20) щодо ОСОБА_1, обвинуваченої у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 4 статті 27, частини 2 статті 375, частиною 2 статті 192 КК, та ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 375 КК, із Вільнянського районного суду Запорізької області до іншого суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів залишити без задоволення.