464/5245/18 Про повторне відкрите викрадення чужого майна - 29.09.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника Волкуна Олега Романовича на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 03 жовтня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 січня 2020 року стосовно

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та мешканця

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 03 жовтня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 24 січня 2020 року, засуджено ОСОБА_1 за вчинення злочину, передбаченого за ч. 2 ст. 186 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 11 вересня 2018 року, знаходячись у приміщенні торгівельного залу АЗС "ОККО", що на вул. Дж. Вашингтона, 12, у м. Львові, в присутності працівника АЗС ОСОБА_2, усвідомлюючи, що за його діями спостерігають, повторно, відкрито викрав два будівельних набора з інструментами "BoschIXO IXOlino", загальною вартістю 2 170 грн 80 коп, заподіявши ТзОВ "ОККО-РІТЕЙЛ" матеріальної шкоди на вказану суму.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, які її подала

У касаційній скарзі захисник Волкун О.Р., не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, неправильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України, оскільки вони носили характер таємного викрадення чужого майна, а тому підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 185 КК України. Посилається на те, що під час досудового розслідування було порушено право ОСОБА_1 на захист через наявність у останнього психічного захворювання, а його відмова від захисника після затримання є незаконною. Вказує також на те, що суд першої інстанції, не допитавши в судовому засіданні свідка ОСОБА_2, порушив право сторони захисту на перехресний допит. Крім того, стверджує, що суд апеляційної інстанції безпідставно повторно не дослідив доказів, не спростував доводів його апеляційної скарги та постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам кримінального процесуального закону.

Позиція учасників судового провадження

Захисник підтримав подану касаційну скаргу, просив скасувати ухвалені стосовно ОСОБА_1 судові рішення та закрити кримінальне провадження через недоведеність того, що він учинив інкримінований злочин.

Засуджений підтримав подану захисником касаційну скаргу та висловлену ним позицію. Водночас просив зважити на те, що він визнає свою вину в таємному викраденні майна.

Прокурор заперечив проти касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 438 КПК України неповнота досудового розслідування та судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про що порушує питання захисник, перегляду в касаційному порядку не підлягає, а отже, при касаційному розгляді кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, встановлених судом.

З огляду на це не є предметом касаційного перегляду доводи касаційної скарги захисника про неповноту судового розгляду, пов`язану з тим, що не був допитаний свідок ОСОБА_2 .

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

У суді касаційної інстанції захисник порушив питання про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 186 КК України та недотримання його прав на захист під час досудового розслідування.

Проте зазначені доводи сторони захисту Суд уважає необґрунтованими з огляду на таке.

Так, при перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Згідно зі ст. 186 КК України грабіж - це відкрите викрадення чужого майна у присутності потерпілого або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, котра у свою чергу усвідомлює, що її дії помічені й оцінюються як викрадення.

Грабіж уважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном та появи реальної початкової можливості у винної особи ним розпорядитись.

Відповідно до ст. 185 КК України крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Розрізняючи крадіжку та грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій.

Той факт, що засуджений повторно, відкрито викрав чуже майно, підтверджується, зокрема, показаннями представника потерпілого ОСОБА_3 про те, що 11 вересня 2018 року вона виконувала роботу оператора АЗС "ОККО" на вул.Дж. Вашингтона, 12 у м. Львові, приблизно о 01:30 перебувала у підсобному приміщенні, де робила звіт, та дивилась відео з камери спостереження. На ньому вона побачила чоловіка, який зайшов до торгівельного залу, зі стелажу взяв два набори інструментів "Bosch" та вибіг із приміщення. За ним відразу ж побіг працівник АЗС ОСОБА_2 . Вона також вибігла з підсобки на вулицю та чула, як ОСОБА_2 кричав тому чоловікові: "Стій!". Коли ОСОБА_2 повернувся до АЗС, то сказав їй, що наказував чоловікові зупинитися, але той не відреагував та з викраденими інструментами втік.

Такі показання ОСОБА_3 узгоджуються з відеозаписом з камер спостереження за 11 вересня 2018 року з 01:34:28 до 01:34:34, на якому зафіксовано, як до торгівельного залу АЗС зайшов невідомий чоловік, узяв з полиці дві коробки з інструментами й різко вибіг з приміщення, за ним одразу вибіг оператор АЗС; та даними, зафіксованими в протоколі слідчого експерименту від 17 вересня 2018 року з участю ОСОБА_2 .

Відповідно до протоколів пред`явлення особи для впізнання від 18 вересня 2018 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 упізнали ОСОБА_1 як особу, яка відкрито викрала інструменти з АЗС.

Сам ОСОБА_1 не оспорював того, що викрав інструменти зі стелажу торгівельного залу АЗС "ОККО", проте заперечував можливість виявлення його дій сторонніми особами.

Суд першої інстанції правомірно визнав зазначені показання представника потерпілого та протоколи слідчих дій допустимими доказами, достатньо переконливо обґрунтувавши свої висновки, дотримавшись вимог статей 85, 86, 87, 94 КПК України.

Також суд першої інстанції перевірив доводи сторони захисту про недопустимість зібраних доказів через порушення права ОСОБА_1 на захист та визнав їх необґрунтованими, врахувавши те, що в даному кримінальному провадженні участь захисника не є обов`язковою, обвинувачений не був визнаний неосудним чи обмежено осудним (висновок судово-психіатричної експертизи № 167 від 25 квітня 2019 року), під час досудового розслідування клопотань про забезпечення його послугами захисника не подавав, у судовому засіданні сторона захисту не ставила під сумнів достовірність наданих стороною обвинувачення доказів.

Не навів захисник у своїй касаційній скарзі й переконливих доводів порушення права на перехресний допит свідка ОСОБА_2, з огляду на положення частин 6,7 ст. 352 КПК України. Так, сторона обвинувачення не проводила прямого допиту цього свідка, тому у захисника в судовому засіданні не виникло право й на його перехресний допит. Водночас захисник не клопотав про допит ОСОБА_2 як свідка захисту та не висловлював намірів забезпечити його явку.

На думку Суду, висновки суду першої інстанції про доведення винуватості ОСОБА_1 поза розумним сумнівом у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані, а його вирок відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, відсутність обставин, що обтяжують та пом`якшують покарання, а також дані про його особу, зокрема, його сімейне та матеріальне становище, те, що він раніше судимий за вчинення корисливих злочинів, має незняту та непогашену судимість, не працює, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також досудову доповідь органу пробації.

Таким чином, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, дотримався вимог статей 50, 65- 67 КК України, та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень статей 69, 75 КК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника, доводи якої аналогічні до викладених у касаційній скарзі, з дотриманням вимог статей 404, 405, 407, 412- 414 КПК України перевірив зазначені в ній твердження, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які залишив її без задоволення, при цьому належним чином умотивував своє рішення.

Твердження захисника у касаційній скарзі про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у повторному дослідженні доказів за його клопотанням, не заслуговують на увагу.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

Суд апеляційної інстанції проаналізував доводи захисника про необхідність повторного дослідження доказів, з`ясувавши позиції учасників процесу та не знайшов для цього обґрунтованих підстав, передбачених указаною нормою закону.

Зазначене також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постанові Великої Палати (провадження № 13-43 кс 19), про те, що повторне дослідження доказів під час апеляційного провадження є правом, а не обов`язком суду.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу захисника Волкуна Олега Романовича залишити без задоволення, а вирок Сихівського районного суду м. Львова від 03 жовтня 2019 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 24 січня 2020 року стосовно ОСОБА_1 - без зміни.