415/3662/16-к Про умисне вбивство, скоєне у стані алкогольного сп'яніння на грунті особистих неприязних відносин - 29.09.2020 Прийняття

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 415/3662/16-к

провадження № 51-5558 км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого судді Марчук Н.О.,

суддів Маринича В.К., Огурецького В.П.,

за участю:

секретаря

судового засідання Медицької У.І.,

прокурора Костюка О.С.,

захисника Керімова Р.К. (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого на вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 04 березня 2019 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року стосовно

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Лисичанськ Луганської області,

який проживає за адресою:

АДРЕСА_1,

за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Лисичанського міського суду Луганської області від 04 березня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

Ухвалою Луганського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року вирок суду першої інстанції змінено. Строк покарання ОСОБА_1 визначено рахувати з дня набрання вироком законної сили - 12 вересня 2019 року. Зараховано в строк покарання ОСОБА_1 строк попереднього ув`язнення з 27 квітня 2016 року по 11 вересня 2019 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він ІНФОРМАЦІЯ_2, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на АДРЕСА_2, маючи умисел на заподіяння смерті іншій людині, під час сварки з ОСОБА_2, якого витягнув із салону автомобіля "SubaruLegacy", державний номер НОМЕР_1, наніс останньому руками та ногами, взутими у берці, численні удари по різним частинам тіла, спричинивши потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, від яких ОСОБА_2 помер на місці події.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить їх скасувати. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що:

- у нього не було умислу на вбивство ОСОБА_2, його дії неправильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК України;

- прокурор протиправно двічі змінював у судовому засіданні обвинувачення, спираючись на одні й ті ж самі докази;

- суд першої інстанції обґрунтував свої висновки недопустимими доказами - висновками експертів, які працюють в установі, підпорядкованій органу слідства; протоколом слідчого експерименту з ОСОБА_3, яка є його дружиною і яка в судовому засіданні відмовилась давати показання; показаннями свідка ОСОБА_4, яка перебуває на обліку у психіатра;

- суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги його захисника та постановив ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав касаційну скаргу, просив її задовольнити.

Прокурор заперечив проти касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без зміни.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

У поданій касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання щодо неправильної кваліфікації його дії за ч. 1 ст. 115 КК України, оскільки умислу на заподіяння смерті іншій людині у нього не було.

Проте зазначені доводи засудженого Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального і кримінального процесуального законів.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їхню оцінку за критеріями, визначеними у зазначеній статті, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Оцінка доказів має здійснитись судом за критеріями належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Так, при перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та правильність кваліфікації його дій за даною нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Той факт, що ОСОБА_1 умисно протиправно заподіяв смерть ОСОБА_2, підтверджується показаннями потерпілої, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, даними, що містяться у протоколах огляду місця події, обшуку, слідчого експерименту, висновках експертиз.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КК України умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині є умисним вбивством.

Кримінальна відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України настає за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові № 5-35 кс 14 від 22 січня 2015 року, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного.

Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Згідно з висновками експертів № 171 від 27 квітня - 24 червня 2016 року та № 171/1 від 07 липня 2016 року смерть ОСОБА_2 настала від внутрішньочерепної травми з множинними синцями голови, множинними забійними ранами голови, крововиливами під оболонку головного мозку, що ускладнилась набряком речовини головного мозку; локалізація тілесних ушкоджень вказує на те, що в момент отримання ушкоджень ОСОБА_2 був повернутим, в цілому, передньою поверхньою тіла по відношенню до травмуючих предметів (предмету); характер та локалізація тілесних ушкоджень свідчать про те, що було не менше 19 контактів з травмуючими предметами, з яких - не менше 15 в область голови, не менше двох в область грудної клітини; будь-яких тілесних ушкоджень, які б свідчили про те, що вони могли утворитись внаслідок самооборони не виявлено; не виключається множинність утворення ушкоджень внаслідок нанесення не менше 6 ударів кулаками рук в область голови з подальшим падінням постраждалого на тверде асфальтне покриття та удари об нього головою, а також внаслідок удару взутою ногою в область обличчя та удару взутою ногою в область тулуба; пошкодження, виявлені в області волосяної частини голови могли утворитись, як внаслідок падіння на тверде асфальтне покриття, так і внаслідок ударів, нанесених тупими предметами.

Проаналізувавши всі зібрані докази, суд першої інстанції зробив висновок про те, що ОСОБА_1, наносячи протягом тривалого часу ОСОБА_2, який не чинив зі свого боку будь-якого опору, численні удари руками та ногами, взутими у берці, які є військовим взуттям масивного типу на шнурках з твердим передком, по різним частинам тіла, зокрема, в грудну клітину та голову, що є життєво-важливими органами людини, повинен був усвідомлювати суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачати його суспільно небезпечні наслідки у вигляді смерті іншої людини, і навіть, якщо він не бажав настання смерті іншої людини, але свідомо допускав її настання.

Порушень процесуального порядку збирання вказаних доказів за матеріалами провадження не встановлено та судом правильно вирішено питання про їхню належність і допустимість.

На думку Суду, суд першої інстанції дотримався вимог ст. 22, ч. 1 ст. 337 КПК України щодо змагальності сторін, рівності прав на збирання та подання доказів і судового розгляду в межах висунутого обвинувачення.

Висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, належним чином обґрунтовані та вмотивовані, а його вирок відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

Відповідно до ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі, суд першої інстанції, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, його суспільну небезпеку, наявність як обставин, що пом`якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, так і обставини, що обтяжує покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння, а також дані про його особу, зокрема те, що він раніше не судимий, працює, має постійне місце проживання, позитивно характеризується, має на утриманні неповнолітню дитину, є учасником бойових дій, а також думку потерпілої, яка наполягала на призначенні суворого покарання.

Таким чином, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 115 КК України, дотримався вимог статей 50, 65- 67 КК України, та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для застосування інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Крім того, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою захисника, доводи якої аналогічні доводам касаційної скарги засудженого, з дотриманням вимог статей 404, 405, 407, 412- 414 КПК України перевірив зазначені в ній доводи, проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, через які залишив її без задоволення, при цьому належним чином умотивував своє рішення.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Колегія суддів уважає безпідставними доводи касаційної скарги засудженого про те, що сторона обвинувачення всупереч вимогам процесуального закону безпідставно неодноразово змінювала первинне обвинувачення, оскільки кримінальний процесуальний закон не обмежує кількості змін прокурором обвинувачення в суді, як і не забороняє його змінювати до постановлення рішення суду про закінчення з`ясування обставин, установлених під час кримінального провадження.

Посилання засудженого у касаційній скарзі на те, що висновки експертиз є недопустимими доказами, оскільки експертні установи, які проводили експертні дослідження, підпорядковані органам досудового розслідування, не заслуговують на увагу.

Так, відповідно до ст. 7 Закону України "Про судову експертизу", передбачено, що судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи.

Як убачається з матеріалів провадження, Лисичанське відділення судово-медичної експертизи, яке входить до складу Луганського обласного бюро судово-медичної експертизи Луганської обласної ради, а також Київський обласний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр, згідно зі статутами даних установ, є державними закладами, їхні висновки викладені на затверджених бланках, їх проводили судово-медичні експерти, підпорядковані Міністерству охорони здоров`я України, тобто є фахівцями і належними спеціалістами, в обов`язки яких безпосередньо входить проведення таких експертиз.

Також є необґрунтованими доводи касаційної скарги засудженого про недопустимість слідчого експерименту за участю ОСОБА_3 .

Як правильно констатував суд апеляційної інстанції, суд першої інстанції як доказ винуватості ОСОБА_1 врахував протокол проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_3, оскільки процесуальна дії була проведена з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, під час якої свідку роз`яснялись права та обов`язки, передбачені статтями 66, 67 КК України, а відмова свідка від дачі показань у судовому засіданні є його правом і не свідчить про недопустимість вказаного доказу, з чим погоджується й Суд.

Така позиція в повній мірі узгоджується з правовим висновком Об`єднаної палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 вересня 2020 року у справі № 740/3597/17 (провадження 51-6070 кмо 19).

Що стосується доводів засудженого щодо недопустимості доказу - показань свідка ОСОБА_4, то вони, на думку Суду, не заслуговують на увагу, оскільки даний свідок приводився до присяги на підставі ст. 352 КПК України, її показання узгоджуються з іншими доказами наявними в матеріалах кримінального провадження, суду не було надано відомостей про її недієздатність.

Крім того, Суд уважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції, який, спростовуючи доводи апеляційної скарги захисника, вказав, що витяг з Єдиного реєстру досудового розслідування про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та рапорт інспектора поліції Новака Ю.Ю., в якому зазначено про дорожньо-транспортну пригоду за вказаним місцем, не містять таких протиріч, які б вплинули на хід досудового розслідування чи призвели до порушення прав учасників кримінального провадження.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК України та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено.

Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Лисичанського міського суду Луганської області від 04 березня 2019 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року стосовно нього - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Н.О. Марчук В.К. Маринич В.П. Огурецький