738/655/19 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, від яких потерпілий помер - 24.09.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Кулініч К.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Менського районного суду Чернігівської області від 22 жовтня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року у кримінальному провадженні № 12019270170000056 від 28 січня 2019 року за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Корюківки Чернігівської області, мешканця АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Менського районного суду Чернігівської області від 22 жовтня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням положень ст. 71 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 25 січня 2019 року приблизно о 17:00, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись в приміщенні магазину-кафе на АДРЕСА_2 в ході раптово виниклого конфлікту завдав потерпілому ОСОБА_2 одного удару правою рукою в ліву скроневу ділянку голови, чим заподіяв останньому тяжкі тілесні ушкодження, від яких потерпілий ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у реанімаційному відділенні Менської ЦРЛ.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі захисник Кулініч К.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Разом з тим посилається на те, що судом не було надано належної правової оцінки показанням батьків загиблого ОСОБА_2, відповідно до яких у померлого був тривалий конфлікт зі свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Також захисник зазначає, що висновки суду першої інстанції є упередженими, оскільки суд з невідомих підстав критично віднісся до показань незацікавленого свідка ОСОБА_5 та врахував неправдиві показання свідка ОСОБА_3, який приховав факт конфлікту з померлим, що підтверджується показаннями свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Одночасно захисник стверджує, що місцевим судом не було надано належної правової оцінки показанням свідків, які підтвердили позицію сторони захисту щодо конфлікту між свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і померлим ОСОБА_2 .

Крім того, захисник вказує, що органами досудового розслідування не було належним чином досліджено всіх обставин подій, що сталися в день вчинення злочину, не призначено жодної експертизи стосовно засудженого ОСОБА_1 на наявність слідів крові померлого на одязі ОСОБА_1 чи мікротравм, отриманих від завданого потерпілому удару. Разом з тим захисник стверджує, що дані про час скоєння злочину, які містяться у вироку та в матеріалах кримінального провадження, суперечать один одному і не підтверджують обвинувачення.

Разом з тим, на думку захисника, судами попередніх інстанцій не було враховано того факту, що ОСОБА_2 міг травмуватися під час сутички зі свідком ОСОБА_4 .

Одночасно захисник посилається на порушення апеляційним судом таємниці нарадчої кімнати, аргументуючи свої доводи тим, що рішення суду апеляційної інстанції було оприлюднено напередодні дня засідання.

Також захисник стверджує, що апеляційний суд, порушуючи вимоги ст. 419 КПК України, не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги сторони захисту та, як наслідок, постановив незаконне та необґрунтоване рішення.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило. Разом з тим від захисника Кулініч К.В. надійшли письмові пояснення, в яких вона посилається на те, що судовий розгляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався незаконним складом суду, оскільки судді Оседач М.М. та Демченко О.В. приймали участь у розгляді апеляційної скарги захисника Вольфовського О.М. в інтересах ОСОБА_1 щодо обрання останньому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про що була винесена ухвала від 03 грудня 2019 року, а тому вказані судді не мали права здійснювати апеляційний розгляд цієї справи по суті.

У судовому засіданні прокурор заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила залишити її без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, однією з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п. 1 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.

За змістом касаційної скарги захисник, крім іншого, посилається на те, що зазначений у вироку час вчинення злочину суперечить даним, які містяться в матеріалах кримінального провадження. Зазначені доводи сторони захисту зводяться до невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, що відповідно до вимог кримінального процесуального закону не є предметом розгляду в суді касаційної інстанції, а тому касаційним судом не перевіряється.

Крім того, у поданій касаційній скарзі захисник вказує на незаконність вироку місцевого та ухвали апеляційного судів, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням матеріального та процесуального законодавства.

Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених у судовому засіданні доказів, а саме показань потерпілих ОСОБА_8, ОСОБА_9, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 та експерта ОСОБА_14 . Судом також було враховано фактичні дані, що містяться у: заяві про вчинення злочину від 28 січня 2019 року, протоколі огляду місця події від 28 січня 2019 року, лікарському свідоцтві про смерть ОСОБА_2 від 30 січня 2019 року № 19, протоколах проведення слідчих експериментів від 30 січня 2019 року за участю свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, протоколі проведення слідчого експерименту від 31 січня 2019 року за участю засудженого ОСОБА_1, протоколі про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій - здійснення аудіо- та відеоконтролю від 27 лютого 2019 року, висновку судово-медичної експертизи від 27 березня 2019 року № 19, та інші докази, наведені у вироку.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .

На переконання колегії суддів, дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України кваліфіковано правильно.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про ненадання місцевим судом належної правової оцінки показанням потерпілих та свідків, які зазначали про наявність у померлого конфлікту з ОСОБА_3 і ОСОБА_4, а також безпідставне неврахування показань свідка ОСОБА_5, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

У ході касаційного розгляду Судом встановлено, що здобуті у кримінальному провадженні докази, показання потерпілих та свідків були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій, їм надано відповідну правову оцінку, що відображено в оскаржуваних судових рішеннях.

Так, як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевим судом з метою встановлення усіх обставин вчинення злочину було допитано обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілих ОСОБА_8, ОСОБА_9 та свідків ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 . При цьому, відповідно до вироку, суд критично віднісся до показань свідка ОСОБА_5, посилаючись на те, що її показання, надані в судовому засіданні, відрізняються від показань, наданих нею під час слідчого експерименту, є непослідовними та нелогічними. Місцевий суд також не взяв до уваги показання потерпілої ОСОБА_9 з приводу невинуватості ОСОБА_1, оскільки потерпіла під час судового розгляду неодноразово зазначала, що особисто не бачила, як ОСОБА_4 та ОСОБА_3 били її сина.

Показання інших осіб, допитаних у ході судового розгляду, місцевий суд взяв до уваги та поклав в основу свого рішення, посилаючись на те, що вони є логічними, послідовними, обґрунтованими та узгоджуються з іншими матеріалами кримінального провадження.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що допит потерпілих та свідків проведено з дотриманням положень статей 352, 353 КПК України.

Колегія суддів вважає неспроможними доводи касаційної скарги захисника в цій частині, оскільки в ході касаційного розгляду процесуальних порушень дослідження місцевим судом доказів (показань) встановлено не було, а вирішення питання достовірності того чи іншого доказу або здійснення переоцінки доказів, здобутих судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до вимог ст. 433 КПК України до компетенції суду касаційної інстанції не входить. Під час касаційного розгляду суд має оперувати тими фактичними обставинами, які встановлено судами попередніх інстанцій.

Також колегія суддів вважає необґрунтованими посилання захисника на те, що органом досудового розслідування не було належним чином досліджено обставини подій, що сталися в день вчинення злочину, та не проведено відповідних експертиз на наявність слідів, які б підтверджували факт фізичного контакту засудженого з померлим, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, за результатами проведення досудового розслідування слідчим за погодженням з прокурором було складено обвинувальний акт та направлено його до суду.

Під час судового розгляду прокурором було надано докази, які, на його переконання, у своїй сукупності свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Місцевий суд, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов висновку, що такі докази були отримані у встановленому законом порядку, є належними та допустимими, у своїй сукупності повною мірою доводять вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину поза розумним сумнівом та спростовують позицію сторони захисту щодо його невинуватості.

Перевіряючи вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду та зазначив, що з огляду на сукупність доказів, зібраних у кримінальному провадженні, та показань свідків доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, не викликає сумнівів. Крім того, апеляційним судом також було встановлено, що суд першої інстанції повною мірою дотримався вимог статей 10, 22 КПК України, створивши необхідні умови для використання учасниками судового провадження їх процесуальних прав щодо доведеності версій отримання потерпілим тілесних ушкоджень.

Урахувавши вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що в ході судового розгляду порушень вимог процесуального закону судами попередніх інстанцій допущено не було. При цьому неповнота досудового розслідування, на яку у своїй касаційній скарзі посилається захисник, у даному випадку жодним чином не може впливати на законність та обґрунтованість судового рішення, оскільки суд безпосередньо сприймає лише ті докази, що були надані сторонами в ході судового розгляду.

Крім того, перевірка неповноти та однобічності досудового розслідування у кримінальному провадженні, відповідно до вимог процесуального закону (ст. 433 КПК України), в будь-якому випадку не входить до компетенції суду касаційної інстанції, а тому доводи захисника в цій частині не можуть бути предметом касаційного перегляду.

Твердження захисника про те, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою те, що ОСОБА_2 міг травмуватися після того, як ОСОБА_4 штовхнув його з ґанку кафе в сніг, є надуманими та повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Як убачається з вироку, місцевий суд за наслідками дослідження висновку судово-медичної експертизи від 27 березня 2019 року № 19 встановив, що смерть потерпілого ОСОБА_2 перебуває у причинно-наслідковому зв`язку з тілесними ушкодженнями, які утворилися від безпосередньої дії тупого предмета, в даному випадку - від завдання удару рукою чи іншим стороннім предметом у ліву скроневу частину голови потерпілого. Разом з тим судом також враховано показання експерта ОСОБА_14, який зазначив, що тілесні ушкодження, виявлені в потерпілого, які стали причиною його смерті, як окремо, так і в комплексі, не могли утворитися від самопадіння чи падіння з наданням тілу стороннього прискорення з висоти власного зросту чи з висоти вищої за власний зріст на тверду поверхню.

Апеляційний суд, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, погодився з висновками місцевого суду про безпідставність посилань сторони захисту на те, що ОСОБА_2 помер від тілесних ушкоджень, отриманих під час падіння з ґанку кафе в ході сутички з ОСОБА_4 . З такими висновками погоджується і колегія суддів.

За таких обставин Суд не вбачає підстав для задоволення доводів касаційної скарги захисника в цій частині.

Посилання захисника Кулініч К.В. про здійснення апеляційного розгляду незаконним складом суду, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими.

Так, на підтвердження своїх доводів захисник зазначає, що 03 грудня 2019 року судді Оседач М.М. та Демченко О.В., які здійснювали апеляційний розгляд справи по суті, брали участь у розгляді апеляційної скарги захисника Вольфовського О.М. на ухвалу місцевого суду про продовження ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на стадії досудового розслідування. При цьому захисник вказує, що за таких обставин вищезазначені судді відповідно до вимог ст. 76 КПК України не мали права брати участь в апеляційному розгляді кримінального провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на вирок місцевого суду.

Згідно з ч. 1 ст. 76 КПК України суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій.

Частиною 2 ст. 76 КПК України встановлено, що суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду першої інстанції.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 08 квітня 2019 року прокурором було скеровано обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 до Менського районного суду Чернігівської області для здійснення судового розгляду.

12 квітня 2019 року суддею Менського районного суду Чернігівської області Волошиною Н.В. було винесено ухвалу про призначення підготовчого судового засідання та розпочато судовий розгляд.

Відповідно до журналу судового засідання від 18 вересня 2019 року прокурор Положій Н.І. під час судового розгляду кримінального провадження по суті заявила клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 .

Ухвалою судді Менського районного суду від 19 вересня 2019 року задоволено вказане клопотання прокурора та продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 до 14 листопада 2019 року.

03 грудня 2019 року колегією суддів Чернігівського апеляційного суду у складі головуючого судді Оседача М.М., суддів Демченка О.В. та Акуленко С.О. було розглянуто апеляційну скаргу захисника Вольфовського О.М. на ухвалу Менського районного суду Чернігівської області від 19 вересня 2019 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_1 та відмовлено в її задоволенні.

Враховуючи вищевказане, Суд дійшов висновку, що посилання захисника Кулініч К.В. про здійснення апеляційного розгляду кримінального провадження незаконним складом суду є надуманими та безпідставними, оскільки колегія суддів Чернігівського апеляційного суду у складі головуючого судді Оседача М.М., суддів Демченка О.В. та Акуленко С.О. 03 грудня 2019 року здійснювала розгляд апеляційної скарги, поданої на ухвалу місцевого суду, яку було прийнято саме під час судового розгляду, а не на стадії досудового розслідування. Тому підстав, які б вказували на порушення апеляційним судом вимог частин 1, 2 ст. 76 КПК України, про що стверджує захисник, колегія суддів не вбачає.

Посилання сторони захисту на порушення апеляційним судом таємниці нарадчої кімнати колегія суддів вважає безпідставними та надуманими, оскільки, як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року було надіслано до реєстру 27 січня 2020 року та оприлюднено 29 січня 2020 року, що повною мірою спростовує доводи захисника в цій частині.

На переконання колегії суддів, апеляційний суд відповідно до вимог, передбачених статтями 370, 419 КПК України, дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі обвинуваченого доводам та обґрунтовано відмовив у її задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

Касаційну скаргу захисника Кулініч Катерини Валеріївни в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Менського районного суду Чернігівської області від 22 жовтня 2019 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 21 січня 2020 року - без зміни.