658/4036/18 Про порушення права недоторканності житла та погроза вбивством - 24.09.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Петренка А.П. в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 17 грудня 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 17 березня 2020 року у кримінальному провадженні № 12018230190000692 від 12 квітня 2018 року за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Дудчино Каховського району Херсонської області, мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 129 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 17 грудня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 129 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді арешту на строк 6 місяців.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 12 квітня 2018 року приблизно о 01:30 без належного дозволу власника, за відсутності передбачених законом підстав проник на огороджену територію подвір`я, розташованого на АДРЕСА_2, та, переслідуючи умисел на порушення конституційного права недоторканності житла, проник до житлового будинку, в якому проживають потерпілі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, де перебував до моменту, поки не був виявлений потерпілою ОСОБА_2 .

Крім того, ОСОБА_1 того ж дня та в той же час, перебуваючи за вищевказаною адресою, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, розбризкав на потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 легкозаймисту речовину і, тримаючи в руках запальничку, погрожував їм вбивством шляхом підпалу, чим змусив вказаних осіб реально побоюватись за своє життя.

Ухвалою Херсонського апеляційного суду від 17 березня 2020 року апеляційну скаргу захисника Петренка А.П. в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У своїй касаційній скарзі захисник Петренко А.П. в інтересах засудженого ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду і призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції. При цьому вказує, що відповідно до вимог ст. 477 КПК України кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого, однак потерпіла ОСОБА_2 заяву про вчинення стосовно неї злочинів, передбачених ч. 1 ст. 162, ч.1 ст. 129 КК України, не подавала.

Також захисник звертає увагу Суду на те, що місцевий суд, визнаючи ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, у своєму рішенні безпідставно зазначив, що засуджений порушив недоторканність житла потерпілої ОСОБА_2, оскільки проник до будинку, який належить останній на праві власності, проте, на переконання захисника, суд не врахував того факту, що вказаний у вироку будинок не перебуває у власності потерпілої.

Крім того, захисник вказує, що місцевим судом всупереч вимогам ст. 337 КПК України визнано ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 129 КК України, однак відповідно до пред`явленого йому обвинувачення дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 129 КК України кваліфіковано окремо за фактом погрози вбивством ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що свідчить про вихід місцевого суду за межі висунутого обвинувачення.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.

У судовому засіданні прокурор Чагарний М.П. заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника Петренка А.П., просив залишити її без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як установлено п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України, однією з підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п. 1 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 412 цього Кодексу.

Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 129 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.

Такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу досліджених у судовому засіданні доказів, а саме показань потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 . Судом також було враховано фактичні дані, що містяться у протоколі огляду місця події від 12 квітня 2018 року, протоколі огляду від 12 квітня 2018 року, протоколі проведення слідчого експерименту від 10 жовтня 2018 року, висновку судової фізико-хімічної експертизи від 18 липня 2018 року № 900-НР, та інші докази, наведені у вироку.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони у своїй сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 .

На переконання колегії суддів, дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 129 КК України кваліфіковано правильно.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника Петренка А.П. про порушення місцевим судом вимог ст. 337 КПК України, то вони, на переконання колегії суддів, є необґрунтованими виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Як убачається з обвинувального акта, кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 129 КК України було здійснено за трьома епізодами стосовно трьох потерпілих - ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Місцевий суд, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов висновку про наявність усіх підстав для кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 162 КК України за епізодом незаконного проникнення до житла та за ч. 1 ст. 129 КК України за епізодом погрози потерпілим ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вбивством шляхом підпалу, що змусило останніх реально побоюватись за своє життя.

Апеляційний суд, перевіряючи вирок та доводи апеляційної скарги захисника у частині порушення місцевим судом вимог ст. 337 КПК України, зазначив, що оскільки злочин, передбачений ч. 1 ст. 129 КК України, ОСОБА_1 було вчинено в один час та в одному місці, а його дії охоплювалися єдиним умислом та метою на погрозу вбивством усім потерпілим одночасно, то об`єднання місцевим судом трьох однорідних епізодів злочинної діяльності в один є обґрунтованим та не порушує норми процесуального права, оскільки вказані епізоди не утворюють повторності дії засудженого та охоплюються саме диспозицією ч. 1 ст. 129 КК України і не потребують кваліфікації за іншою нормою кримінального закону.

Дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи касаційної скарги захисника в цій частині, Суд не встановив підстав, які б вказували на порушення місцевим судом положень ст. 337 КПК України, і дійшов висновку, що такі доводи сторони захисту є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про те, що викладене у вироку формулювання обвинувачення відрізняється від обвинувачення, сформульованого органом досудового розслідування, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, у своїй касаційній скарзі захисник вказує, що місцевий суд, визнаючи ОСОБА_1 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, у своєму рішенні зазначив, що засуджений порушив недоторканність житла потерпілої ОСОБА_2, оскільки проник до будинку, який належить останній на праві власності, однак, на переконання захисника, суд не врахував того факту, що вказаний у вироку будинок не перебуває у власності потерпілої, про що було зазначено в обвинувальному акті.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у формулюванні обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 162 КК України зазначено, що засуджений, порушуючи недоторканність житла громадянки ОСОБА_2, через незачинені двері проник до її будинку, де перебував близько десяти хвилин.

Місцевий суд, ухвалюючи вирок, у формулюванні обвинувачення зазначив, що ОСОБА_1, порушуючи недоторканність житла потерпілої ОСОБА_2, незаконно проник до приміщення житлового будинку, належного останній саме на праві власності.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали кримінального провадження встановив, що приміщення будинку, на АДРЕСА_2, до якого незаконно проник ОСОБА_1, належить ОСОБА_2 на правах оренди, що підтверджується договором найму житла від 20 січня 2004 року, укладеним між ОСОБА_8, яка є власником вказаного будинку, та потерпілою ОСОБА_2 .

Урахувавши вищевказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що посилання місцевого суду у формулюванні обвинувачення на те, що ОСОБА_2 є власником будинку, до якого незаконно проник ОСОБА_1, жодним чином не впливає на правову кваліфікацію дій засудженого, не погіршує його становище та не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги захисника про порушення вимог ст. 477 КПК України, на думку Суду, є безпідставними виходячи з наступного.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 477 КПК України кримінальне провадження за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 129 КК України (погроза вбивством без обтяжуючих обставин) та ч. 1 ст. 162 КК України (порушення недоторканності житла без обтяжуючих обставин), є кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення і може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого.

Відповідно до вимог процесуального закону обов`язковою умовою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є позиція потерпілого щодо вчиненого стосовно нього діяння, виражена в певній процесуальній формі, зокрема у формі заяви. Так, обираючи спосіб реагування на злочин, потерпілий, користуючись свободою розсуду, самостійно вирішує питання про те, наскільки це протиправне діяння зачіпає його інтереси, наскільки ефективним для їх захисту буде звернення до процедури кримінального судочинства, а в разі початку такої процедури - чи доцільно її продовжувати. Заява потерпілого свідчить про його рішення захистити власні інтереси шляхом здійснення кримінального провадження.

Інтерес потерпілого як особи, котра зазнала шкоди, у застосуванні процедури кримінального судочинства стосується не юридичної кваліфікації протиправних дій, а самого факту вчинення цих дій, тому потерпілий не зобов`язаний визначати конкретну норму кримінального закону, яка встановлює відповідальність за те чи інше вчинене щодо нього протиправне діяння, натомість достатнім є лише волевиявлення потерпілого щодо притягнення винного до кримінальної відповідальності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року (справа № 288/1158/16-к) вказала на те, що кримінальний процесуальний закон не регламентує конкретного способу звернення потерпілого з заявою, яка зумовлює визначені в ч. 1 ст. 477 КПК України правові наслідки. Водночас захист прав і свобод людини як втілення принципу верховенства права вимагає надання переваги внутрішньому змісту юридично значущих дій над зовнішньою формою їх вираження. З огляду на зазначене навіть у разі, якщо потерпілий не подавав до правоохоронних органів заяви про злочин як окремого процесуального документа, однак до початку чи під час досудового розслідування і/або судового провадження однозначно висловив свою позицію про притягнення винного до кримінальної відповідальності, відповідна позиція, зафіксована у процесуальних документах, дає підставу для кримінального переслідування особи за злочин приватного обвинувачення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 12 квітня 2018 року о 02:00 громадянка ОСОБА_2 звернулась до служби "102" із повідомленням про те, що 12 квітня 2018 року приблизно о 01:30 громадянин ОСОБА_1 незаконно проник до будинку, в якому вона проживає разом із сім`єю, розливав невідому речовину, яку погрожував підпалити.

Разом з тим того ж дня до Каховського ВП ГУНП в Херсонській області надійшла заява від ОСОБА_3 про вчинення ОСОБА_1 стосовно нього злочину, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України.

Також, як убачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, на підставі матеріалів правоохоронних та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень було внесено відомості до ЄРДР за фактом вчинення ОСОБА_1 по відношенню до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 злочину, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України. При цьому письмових заяв про вчинення зазначеного злочину вказані особи не подавали.

Разом з тим у ході судового розгляду в суді першої інстанції потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 погодились із висунутим ОСОБА_1 обвинуваченням за ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 129 КК України.

Ураховуючи вищевикладене, а також правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року (справа № 288/1158/16-к), колегія суддів не вбачає підстав, які б вказували на порушення положень ст. 477 КПК України, а тому вважає, що доводи касаційної скарги сторони захисту в цій частині задоволенню не підлягають.

На переконання колегії суддів, апеляційний суд відповідно до вимог, передбачених статтями 370, 419 КПК України, дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам та обґрунтовано відмовив у її задоволенні. При цьому порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів апеляційний суд не встановив.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

Касаційну скаргу захисника Петренка Антона Павловича в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Каховського міськрайонного суду Херсонської області від 17 грудня 2019 року та ухвалу Херсонського апеляційного суду від 17 березня 2020 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.