285/3388/14-к Про розбійний напад на неповнолітнього, скоєний з корисливих мотивів із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я останнього - 24.09.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 26 жовтня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року у кримінальному провадженні № 12014060090000481за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини

За вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 26 жовтня 2017 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК та виправдано через недоведеність вини у вчиненні злочину.

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він, діючи за попередньою змовою з двома невстановленими особами, 03 травня 2014 року приблизно о 01:20 проник до житлового приміщення ОСОБА_2 у м. Новограді-Волинському Житомирської області, де із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я останнього, а також з погрозами застосування такого насильства до неповнолітнього ОСОБА_3 вчинив розбійний напад, під час якого заволодів грошовими коштами ОСОБА_2 у сумі 6700 грн.

Під час судового розгляду районний суд дійшов висновку, що дослідженими у судовому засіданні доказами не доведено, що цей розбійний напад вчинив саме ОСОБА_1, а тому виправдав його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК, у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

При перегляді вироку за апеляційною скаргою прокурора Житомирський апеляційний суд ухвалою від 14 листопада 2018 року залишив це рішення без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі перший заступник прокурора Житомирської області Василів О. Б. просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Прокурор вважає, що суд першої інстанції не перевірив ретельно показання ОСОБА_1 про його перебування в іншому місці під час події та безпідставно виправдав у пред`явленому обвинуваченні.

Зазначає, що допит неповнолітніх потерпілих був проведений судом з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки законним представником неповнолітньої потерпілої ОСОБА_4 суд призначив її рідного брата ОСОБА_5, який також є потерпілим у цьому провадженні і на момент вчинення кримінального правопорушення також був неповнолітнім. При цьому ухвала про залучення ОСОБА_5 представником неповнолітньої потерпілої судом не виносилось.

Вказує, крім того, що в матеріалах кримінального провадження відсутні дані про належне повідомлення останнього про проведення у справі судового засідання 20 вересня 2018 року.

Стверджує, що при постановленні виправдувального вироку суд першої інстанції не дав належної оцінки протоколам пред`явлення особи для впізнання за участю потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_6, а також протоколам проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_3 та ОСОБА_6 .

На думку прокурора, суд апеляційної інстанції формально розглянув доводи його апеляційної скарги та всупереч вимогам статей 23, 404 КПК безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів у справі, а тому ухвалене цим судом рішення не відповідає вимогам ч. 2 ст. 419 КПК.

Позиція учасників у суді касаційної інстанції

Прокурор у судовому засіданні касаційну скаргу не підтримав і просив залишити судові рішення без зміни.

Захисник Муха М. С. та виправданий ОСОБА_1 просили відмовити у задоволенні касаційної скарги прокурора та залишити оскаржувані судові рішення в силі.

Мотиви Суду

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

У касаційній скарзі прокурор, крім іншого, посилається на неповноту судового розгляду, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж її дали суди першої та апеляційної інстанцій, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.

За результатами перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що висновок районного суду про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину та необхідність його виправдання з цих підстав у пред`явленому обвинуваченні ґрунтуються на зібраних органами досудового розслідування і досліджених у судовому засіданні доказах, яким цей суд надав належну оцінку. Вирок районного суду відповідає вимогам ст. 374 КПК та є законним і вмотивованим.

Зокрема, місцевий суд дійшов такого висновку на підставі аналізу: показань обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_6, свідка ОСОБА_7 ; даних протоколів: огляду місця події від 03 травня 2014 року, пред`явлення особи для впізнанняза участю ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6 від 03 травня та 04 червня 2014 року, слідчих експериментів від 23 серпня 2014 року за участю потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_6 ; висновку експерта від 04 липня 2014 року № 198.

Допитаний під час судового розгляду ОСОБА_1 свою винуватість у вчиненні інкримінованого злочину не визнав та пояснив, що фізично не міг вчинити цей злочин, оскільки на час події відпочивав у різних кафе м. Новоград-Волинського разом із свідком ОСОБА_7 та іншими знайомими.

Свідок ОСОБА_7 в суді підтвердив ці показання ОСОБА_1 та пояснив, що на час події вони разом з обвинуваченим відпочивали у різних кафе м. Новоград-Волинського, аж до самого ранку.

Потерпілі ОСОБА_3 та ОСОБА_6 у судовому засіданні категорично заявили, що злочин був вчинений іншими особами, а не ОСОБА_1 .. При цьому останні пояснили, що при проведенні впізнання та слідчих експериментів під час досудового розслідування вказували на ОСОБА_1 під тиском свого батька - ОСОБА_2, який перебував із ним у поганих відносинах.

За правилами ч. 4 ст. 95 КПК суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання і не вправі обґрунтовувати їх показаннями, наданими слідчому чи прокурору.

Відповідно до ст. 17 КПК ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що висновки районного суду у вироку про недоведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину є обґрунтованими.

У своєму рішенні місцевий суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК виклав формулювання обвинувачення, яке було пред`явлене ОСОБА_1 та визнано судом недоведеним, а також підстави для його виправдання із зазначенням конкретних мотивів, через які він відхилив докази надані стороною обвинувачення.

Зважаючи на це, наведені у касаційній скарзі доводи прокурора про безпідставне виправдання ОСОБА_1 судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час їх перевірки судом касаційної інстанції.

Безпідставними є і викладені у касаційній скарзі доводи прокурора про порушення місцевим судом вимог кримінального процесуального закону під час допиту неповнолітньої потерпілої ОСОБА_6 .

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, у судовому засіданні 07 червня 2017 року районний суд допитав потерпілого ОСОБА_5 та неповнолітню потерпілу ОСОБА_4 . При цьому, за клопотанням прокурора ухвалою суду законним представником останньої було визнано її брата ОСОБА_8, що не суперечить вимогам статей 44 та 59 КПК (т. 4 а. с. 192).

Також, безпідставними є і доводи прокурора в касаційній скарзі щодо неналежного повідомлення судом потерпілого ОСОБА_3 про дату, час і місце розгляду справи 20 вересня 2017 року.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що телефонограмою від 05 вересня 2017 року секретар судового засідання повідомила про вказаний час і місце розгляду справи педагога Грицівського навчального закладу ОСОБА_10, яка зобов`язалась повідомити про це потерпілим ОСОБА_4 та ОСОБА_9, а також окремо повідомила про розгляд справи і саму ОСОБА_4, яка запевнила, що скаже про це своєму брату ( т. 4 а. с. 216).

19 вересня 2017 року ОСОБА_6 повідомила суд, що просить розглядати справу без її участі та без участі брата, надані ними в судовому засіданні показання вони підтримують (т. 4 а. с. 226).

На підставі цього, місцевий суд з урахуванням вимог ст. 325 КПК на законних підставах провів судове засідання 20 вересня 2017 року без участі потерпілих.

Наведені у касаційній скарзі прокурора доводи є аналогічними тим, що були викладені ним в апеляційній скарзі та ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який обґрунтовано визнав їх неспроможними з мотивів детально викладених в ухвалі.

Доводи прокурора в касаційній скарзі про безпідставну відмову апеляційного суду у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів у справі не ґрунтуються на вимогах закону.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Однак таких підстав прокурор у своєму клопотанні не навів і у судовому засіданні 04 липня 2018 року взагалі від нього відмовився, вказавши, що такі були повністю досліджені судом першої інстанції.

За таких обставин порушень вимог ст. 23 та ч. 3 ст. 404 КПК з боку апеляційного суду не вбачається.

Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду є належно обґрунтованими та вмотивованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК, у них зазначено відповідні підстави та положення закону, яким керувалися ці суди при постановленні своїх рішень.

Під час перевірки справи судом касаційної інстанції не встановлено таких порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були підставами для скасування або зміни судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційної скарги прокурора колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 26 жовтня 2017 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.