331/1460/19 Про замах на таємне повторне викрадення чужого майна , скоєне із торгівельної зали магазина - 23.09.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Коротаєва В. Ю., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Запорізького апеляційного суду від 14 січня 2020 року щодо ОСОБА_1, у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019080020000509, за обвинуваченням

ОСОБА_1,громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Запоріжжя, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше судимого, останнього разу вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2019 року за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК з призначення покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, з іспитовим строком 1 рік та вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2019 року за ч. 2 ст. 185 КК з призначення покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, з іспитовим строком 2 роки,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 6 вересня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання покарань за вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2019 року за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК та вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2019 року за ч. 2 ст. 185 КК, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням обов`язків, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 76 цього Кодексу.

За вироком Запорізького апеляційного суду від 14 січня 2020 року вирок Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 6 вересня 2019 року в частині призначення покарання ОСОБА_1 скасовано.

Призначено ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК покарання, призначене вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2019 року за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК та вироком Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 квітня 2019 року за ч. 2 ст. 185 КК, ухвалено виконувати самостійно.

Зазначено в мотивувальній частині вироку про наявність обставини, яка відповідно до ст. 67 КК обтяжує покарання обвинуваченого - рецидив злочину, який враховано при призначенні покарання.

У решті вирок залишено без змін.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він 23 березня 2019 року близько 9 год 50 хв, будучи особою, яка має не зняту та непогашену судимість, умисно, таємно, повторно, намагався викрасти у торговому залі магазину " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", розташованого за адресою: АДРЕСА_3, майно, що належить TOB "ТК "Економ Плюс", чим завдав матеріальну шкоду на загальну суму 383 грн 33 коп, однак був помічений працівником зазначеного магазину та свої дії не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Коротаєв В. Ю., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, просить скасувати вирок Запорізького апеляційного суду від 14 січня 2020 року і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Захисник вказує, що суд апеляційної інстанції призначив засудженому ОСОБА_1 покарання, яке за розміром та видом є явно несправедливим через суворість, оскільки неналежним чином врахував ступінь суспільної небезпеки, тяжкість вчиненого злочину та особу винного.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Костюк О. С. вважав касаційну скаргу захисника необґрунтованою та просив відмовити у її задоволенні.

Захисник Коротаєв В. Ю. підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК (4651-17) . Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як передбачено ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Висновок суду першої та апеляційної інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК, за вчинення якого його засуджено, та кваліфікація вчиненого у касаційному порядку не оскаржуються.

Доводи захисника щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, колегія суддів Верховного Суду вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Статтями 50 і 65 КК передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Згідно з приписами ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Визначення ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК полягає у з`ясуванні судом насамперед питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що відображається у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд призначаючи покарання, на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак. Зазначене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 461/8526/18 (провадження № 51-4149 км 19).

Як вбачається з матеріалів справи, переглянувши вирок суду першої інстанції в апеляційному порядку, вказаних вимог закону апеляційний суд дотримався.

Призначаючи ОСОБА_1 покарання, апеляційний суд послався на фактичні обставини кримінального провадження, тяжкість вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК є злочином середньої тяжкості, дані про особу засудженого ОСОБА_1, який раніше неодноразово судимий, має не зняту та непогашену в установленому законом порядку судимість, знову вчинив корисливий злочин, на обліку у лікаря-психіатра не перебуває, при цьому перебуває на обліку у лікаря-нарколога із діагнозом: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання опіоїдів, одружений, не офіційно працює та має дохід, має постійне місце реєстрації та проживання. Апеляційний суд також врахував обставину, що пом`якшує покарання - щире каяття, та обставину, що обтяжує покарання - рецидив злочину, призначив обвинуваченому ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

Повною мірою врахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про неможливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, оскільки з урахуванням даних про особу винного, який належних висновків не зробив, що свідчить про його небажання ставати на шлях виправлення, та обставини, що обтяжує покарання - рецидиву злочину, про який було зазначено в обвинувальному акті, та безпідставно не взято до уваги судом першої інстанції, виправлення засудженого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання ОСОБА_1, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що суд першої інстанції врахував одні й ті ж самі обставини як при призначенні покарання, так і для вирішення питання про необхідність звільнення ОСОБА_1 від його відбування з випробуванням, що свідчить про неналежну вмотивованість рішення суду першої інстанції щодо можливості звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням.

За таких обставин щире каяття та визнання ОСОБА_1 своєї вини, на думку суду апеляційної інстанції, з чим погоджується і колегія суддів Верховного Суду, не може бути визнане підставою для застосування ст. 75 КК і звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.

Вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання вмотивований та відповідає вимогам ст. 420 КПК.

На думку колегії суддів Верховного Суду, призначене за результатами апеляційного розгляду покарання в межах санкції ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК засудженому ОСОБА_1 за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення, та відповідає вимогам статей 50, 65 КК. Підстав вважати таке покарання явно несправедливим через його суворість, про що захисник зазначає у касаційній скарзі, не вбачається.