Постанова
Іменем України
17 вересня 2020 року
м. Київ
Справа № 937/10282/19
Номер провадження в апеляційному суді 11-сс/807/484/20
Провадження № 51 - 2348 км 20
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Наставного В.В.,
суддів Матієк Т.В., Яковлєвої С.В.,
за участю:
секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,
прокурора Шевченко О.О.,
розглянув в судовому засіданні матеріали провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 06 квітня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Обставини справи та зміст оскарженого судового рішення
16 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ТУ ДБР у м. Мелітополі із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366 ч. 1 КК України, слідчим прокуратури Запорізької області ОСОБА_2, яке полягає у тому, що слідчий ОСОБА_2 вніс завідомо недостовірні відомості до офіційного документу, яким є постанова про закриття кримінального провадження № 42017081020000126 від 25.10.2017, в якому він є потерпілим, та у зв`язку із чим просив зобов`язати посадових осіб ТУ ДБР у м. Мелітополі внести відповідні відомості до ЄРДР за його заявою.
Після чого ОСОБА_1 звернувся до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області зі скаргою на бездіяльність посадових осіб ТУ ДБР, розташованого у м. Мелітополь, щодо невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР за ст. 366 ч. 1 КК України за його заявою від 16 грудня 2019 року.
Ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Міщенко Т.М. від 10 січня 2020 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополь, щодо невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням слідчого судді, вважаючи його незаконним ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, за якою ухвалою судді Запорізького апеляційного суду Гончара О.С. від 06 квітня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження на підставі ст. 399 ч. 4 КПК України та надіслано апеляційну скаргу з доданими до неї матеріалами особі, яка її подала.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить переглянути ухвалу апеляційного суду в апеляційному провадженні № 11-сс/807/484/20, скасувати її та призначити новий розгляд. Вважає, що ухвала, яка є перепоною в його доступі до правосуддя, повинна бути скасована на підставі ст. ст. 7, 8 КПК України та рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року, де вказано, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою і просила в її задоволенні відмовити.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 1 КПК України встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством, аналіз якого свідчить, що унормування кримінальних процесуальних відносин відбувається шляхом чіткого та імперативного визначення процедур, регламентації прав їх учасників для попередження свавільного використання владними органами своїх повноважень і забезпечення умов справедливого судочинства.
Статтею 5 КПК України, яка визначає дію цього кодексу в часі передбачено, що процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
Положення частини третьої статті 307 КПК України, які діяли на день постановлення оскаржуваної ухвали апеляційного суду, тобто станом на 06 квітня 2020 року, визначали, що ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора не може бути оскаржена, окрім ухвали про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження, скарги на відмову слідчого, прокурора в задоволенні клопотання про закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктом 9-1 частини першої статті 284 цього Кодексу, про скасування повідомлення про підозру та відмову у задоволенні скарги на повідомлення про підозру.
Отже, станом на 06 квітня 2020 року кримінальний процесуальний закон визначав вичерпний перелік судових рішень слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дію чи бездіяльність слідчого чи прокурора і розширеному тлумаченню не підлягав та не включав в себе ухвалу слідчого судді, якою відмовлено у задоволенні скарги особи на бездіяльність щодо невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР.
Не передбачали можливості окремого оскарження такої ухвали слідчого судді і положення частин першої та другої статті 309 КПК України, які є більш загальними по відношенню до положень статті 307 КПК України і містять перелік судових рішень слідчого судді, що можуть бути оскаржені під час досудового розслідування в апеляційному суді, і цей перелік також розширеному тлумаченню не підлягав.
За змістом частини третьої статті 309 КПК України, яка діяла станом на 06 квітня 2020 року, інші ухвали слідчого судді окремому оскарженню не підлягали і заперечення проти них могли бути подані під час підготовчого провадження в суді. Отже, законодавець визначив саме такий спосіб реалізації права особи на судовий контроль законності такого виду рішення слідчого судді, іншого ніж ті, що включені до статті 309 КПК України.
За таких обставин, суддя Запорізького апеляційного суду Гончар О.С. дійшов правильного висновку про те, що ухвала слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Міщенко Т.М. від 10 січня 2020 року, якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополь, щодо невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення станом на 06 квітня 2020 рокуне підлягала окремому оскарженню в апеляційному порядку та відповідно до вимог ст. 399 ч. 4 КПК України виніс ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що, відмовивши у відкритті апеляційного провадження з цих підстав, апеляційний суд залишив поза увагою загальні засади кримінального провадження та положення Конституції України (254к/96-ВР) , якими забезпечується право на апеляційне оскарження, то вони не ґрунтуються на законі.
За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.
Відмова апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження у зв`язку із оскарженням такого судового рішення слідчого судді, окреме оскарження якого на цій стадії законом не передбачене, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя, як про це йдеться в касаційній скарзі.
В ухвалі Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі "Скорик проти України" зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом у такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі "Кромбах проти Франції" від 13 лютого 2001 року).
За таких обставин, наявність визначених у законі вимог щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.
Безпідставними є і посилання в касаційної скарги ОСОБА_1 на те, що судами не враховано Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року, оскільки ним було реалізовано гарантоване конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, шляхом подання скарги та за результатом розгляду якої слідчий суддя Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області Міщенко Т.М. 10 січня 2020 року постановив ухвалу, відмовивши у її задоволенні.
Таким чином, порушень прав ОСОБА_1 на доступ до правосуддя у справі за єдиним унікальним номером 937/10282/19 не встановлено.
Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою, вмотивованою і такою, що відповідає вимогам ст. ст. 370, 418, 419 КПК України.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 не знаходить.
Керуючись ст. ст. 436, 438 КПК України, Суд
ухвалив:
Ухвалу Запорізького апеляційного суду від 06 квітня 2020 року про відмову у відкритті апеляційного провадження судді Гончара О.С. у справі за єдиним унікальним номером 937/10282/19 (апеляційне провадження № 11-сс/807/484/20) залишити без зміни, а касаційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
В.В. Наставний Т.В. Матієк С.В. Яковлєва
' 'p'