398/974/18 Про відкрите викрадення чужого майна, скоєне за попередньою змовою двома особами із застосуванням насильства яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого - 17.09.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Горбунова Р.В. в інтересах засудженого ОСОБА_2 та касаційну скаргу захисника Сердюка О.Є. в інтересах засудженого ОСОБА_3 на вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 жовтня 2019 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 29 січня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018120300000071, за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Олександрівка Олександрійського району Кіровоградської області, жителя АДРЕСА_1 ),

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 жовтня 2019 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

ОСОБА_2 (неповнолітнього на час вчинення злочину) засуджено за ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України постановлено виконувати самостійно вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 23 листопада 2018 року, що змінений постановою Верховного Суду від 17 вересня 2019 року, відповідно до якої з урахуванням ст. 69 КК України зменшено ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України до 2 років позбавлення волі та на підставі статей 75, 104 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Згідно з вироком ОСОБА_3 та ОСОБА_2 визнано винуватими у тому, що вони 27 січня 2018 року близько 23:00 прибули на територію домоволодіння АДРЕСА_3, де силою відкрили вхідні двері та проникли до будинку, діючи за попередньою змовою між собою, умисно, а ОСОБА_2 ще й повторно, застосували до потерпілого ОСОБА_4 насильство, яке не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, та відкрито викрали його майно, чим завдали майнової шкоди на загальну суму 11 452,36 грн.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 29 січня 2020 року апеляційні скарги захисника Горбунова Р.В. в інтересах засудженого ОСОБА_2 та захисника Сердюка О.Є. в інтересах засудженого ОСОБА_3 залишено без задоволення, а вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 жовтня 2019 року - без зміни.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник Горбунов Р.В., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_2, ставить питання про перевірку вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду в касаційному порядку. На обґрунтування своїх вимог вказує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_2 через суворість. При цьому вказує, що судами недостатньо враховано ту обставину, що ОСОБА_2 позбавлений батьківського піклування та на час вчинення злочину був неповнолітнім. Просить призначити засудженому ОСОБА_2 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 3 ст. 186 КК України, у виді позбавлення волі на строк 4 роки та на підставі статей 75, 104 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

У касаційній скарзі захисник Сердюк О.Є., який діє в інтересах засудженого ОСОБА_3, ставить питання про перевірку вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду в касаційному порядку. На обґрунтування своїх вимог вказує про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_3 через суворість. При цьому вказує, що судами формально враховано те, що ОСОБА_3 на час вчинення злочину не мав судимостей, проживав у багатодітній сім`ї, перебував на обліку в лікаря-психіатра, активно сприяв розкриттю злочину та щиро розкаявся. На підставі ст. 75 КК України просить звільнити засудженого ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційні скарги захисників не надходило.

У судовому засіданні захисники Горбунов Р.В. й Сердюк О.Є. та законний представник ОСОБА_1 підтримали подані касаційній скарги, просили їх задовольнити. Прокурор Вегера Д.А., вказуючи на необґрунтованість касаційних скарг захисників, заперечував щодо їх задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, й правильність кваліфікації їхніх дій у касаційній скарзі не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Що стосується доводів касаційних скарг захисників про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особам засуджених, необхідності їх звільнення від відбування такого покарання з випробуванням з установленням іспитового строку, то колегія суддів вважає такі доводи непереконливими з огляду на наступне.

Так, відповідно до статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.

Як убачається з вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання засудженим та призначаючи їм покарання у виді позбавлення волі, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_3 вчинив злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, на час вчинення злочину не був судимий, неодружений, на утриманні малолітніх дітей не має, офіційно не працевлаштований, проживає в багатодітній сім`ї, не перебуває на обліку в лікаря-нарколога, перебуває на обліку в лікаря-психіатра, проте відповідно до висновку експерта № 88 від 02 березня 2019 року на момент вчинення злочину та на цей час усвідомлює свої дії та може ними керувати. ОСОБА_2 вчинив злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів, на час вчинення злочину не був судимий, неодружений, на утриманні малолітніх дітей не має, офіційно не працевлаштований, навчається, за місцем навчання характеризується посередньо, проживає з опікуном, за місцем проживання на адресу сільської ради надходили скарги про вчинення ним правопорушень, на обліку в лікаря-нарколога та психіатра не перебуває.

Обставиною, яка пом`якшує покарання засудженому ОСОБА_3, судом визнано його щире каяття, а засудженому ОСОБА_2 - вчинення злочину у неповнолітньому віці. Обставиною, яка обтяжує покарання засудженим, судом визнано вчинення злочину щодо особи похилого віку.

Під час призначення покарання місцевим судом враховано, що відповідно до висновку досудової доповіді представника уповноваженого органу з питань пробації призначення ОСОБА_3 покарання, не пов`язаного з позбавленням або обмеженням його волі, може становити небезпеку для суспільства та окремих осіб.

Місцевим судом також враховано, що за повідомленням представника служби у справах дітей ОСОБА_2. перебуває на обліку як дитина, яка позбавлена батьківського піклування, для його виховання опікуном було створено необхідні умови, разом з тим опікун не може контролювати ОСОБА_2, оскільки він її ігнорує. Стосовно засудженого неодноразово надходили скарги про вчинення ним кримінальних правопорушень.

На підставі викладеного місцевий суд не погодився з висновками досудової доповіді представника уповноваженого органу з питань пробації про ймовірність виправлення засудженого ОСОБА_2 без ізоляції його від суспільства.

Проаналізувавши вказані обставини у їх сукупності, місцевий суд дійшов висновку, що перевиховання засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_2 можливе виключно в умовах ізоляції їх від суспільства, та призначив покарання у виді позбавлення волі: ОСОБА_3 - мінімальне, а ОСОБА_2 - наближене до мінімальної межі, передбаченої санкцією ч. 3 ст. 186 КК України.

Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками місцевого суду та вважає, що призначене засудженим ОСОБА_3 та ОСОБА_2 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для їх виправлення і попередження нових злочинів, справедливим та таким, що не суперечить ст. 65 КК України.

З огляду на вимоги ст. 50 КК України таке покарання узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу.

Таким чином, враховуючи всі зазначені обставини в їх сукупності, а також ті, про які захисники вказують у своїх касаційних скаргах, не вбачається підстав вважати призначене засудженим покарання явно несправедливим через його суворість, як і не вбачається підстав для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення ОСОБА_3 й ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням.

Не погодившись з вироком місцевого суду в частині призначеного покарання, стороною захисту було оскаржено такий вирок в апеляційному порядку. При цьому захисники у своїх скаргах вказували про необхідність звільнення засуджених від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України.

Суд апеляційної інстанції, здійснюючи перевірку доводів апеляційних скарг захисників, дійшов висновку, що захисниками в апеляційних скаргах не було наведено аргументованих доводів щодо суворості призначеного засудженим покарання та необхідності їх звільнення від відбування такого покарання.

Колегією суддів встановлено, що під час апеляційного розгляду, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону, апеляційний суд ретельно перевірив зазначені в апеляційних скаргах доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, на яких визнав такі доводи необґрунтованими.

Таким чином, апеляційний суд у ході перевірки кримінального провадження щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в порядку апеляційної процедури належним чином обґрунтував рішення з наведенням докладних мотивів, з яких такі апеляційні скарги залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особам засуджених, касаційні скарги захисників слід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.