ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 року

справа № 134/1617/17

провадження № 51-4223км19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча Стефанів Н.С.,

судді: Бущенко А.П.,

Крет Г.Р.,

секретар судового засідання Безкровний С.О.,

учасники судового провадження:

прокурор Матолич М.Р.,

захисники Бондарчук В.В., Корпало В.М.(в режимі відеоконференції),

засуджені ОСОБА_1, ОСОБА_2 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2019 року у кримінальному

провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12017020000000126, стосовно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився та проживає в АДРЕСА_1 ), та

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився та проживає вАДРЕСА_2,

засуджених за вчинення злочину, передбаченого ч. 5 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суду) про скасування ухвали та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам засуджених через м`якість.

На обґрунтування своїх доводів прокурор посилається на те, що суд апеляційної інстанції всупереч приписам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України (4651-17) ) не надав належної правової оцінки апеляційним вимогам прокурора, не навів в ухвалі достатніх доводів на їх спростування та не вказав переконливих підстав, на яких залишив апеляційну скаргу без задоволення. Стверджує, що вирок не містить належного обґрунтування необхідності застосування до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ст. 75 КК України та звільнення їх від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, оскільки прокурор повторно вказав на ті ж обставини, що слугували підставою для призначення їм покарання із застосуванням ст. 69 КК України, нижчого від найнижчої межі, передбаченої ч. 5 ст. 185 КК України. Указує на відсутність підстав для застосування ст. 75 КК України з огляду на характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, який відноситься до категорії особливо тяжких; дані про особи ОСОБА_1 і ОСОБА_2, які суспільно корисною працею не займаються та не мають статусу безробітної особи; конкретні обставини провадження: зухвалість дій обвинувачених, вчинення злочину групою з восьми осіб, чіткий розподіл ролей. Вважає, що відшкодування шкоди у цьому конкретному випадку не може бути враховано як пом`якшуючу покарання обставину, оскільки відшкодування заподіяних злочином збитків є не правом, а обов`язком винної особи. Зазначає, що суд не обґрунтував урахування ним пом`якшуючих покарання обставин, не вказаних у ст. 66 КК України, - молодого віку обвинувачених, позитивних характеристик та першого притягнення до кримінальної відповідальності.

Зміст судових рішень, в тому числі оскарженого, і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Гайсинського районного суду Вінницької області від 28 грудня 2018 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 засуджено кожного за ч. 5 ст. 185 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звільнено від відбування покаранняз випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та з покладенням на них обов`язків, передбачених пунктами 2-4 ч. 1 ст. 76 КК України.

За ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 і ОСОБА_2 залишено без зміни.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 визнано винуватими у тому, що вони 07 квітня 2017 року близько 00:45, маючи спільний умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи за попередньою змовою між собою та іншими шістьома особами, матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження у зв`язку з їх розшуком, проникли на охоронювану територію ПрАТ "Продовольча компанія "Поділля" (далі - "ПК "Поділля") в с. Крикливець Крижопільського району Вінницької області. ОСОБА_1 разом з іншою особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме провадження, пішли відкривати ворота для того, щоб на територію підприємства зміг заїхати вантажний автомобіль марки "IVECO" (д. н. з. НОМЕР_1 ) під керуванням ОСОБА_2 . У цей час інші п`ять осіб, матеріали стосовно яких виділено в окреме провадження, діючи з корисливих мотивів та окремо від інших учасників, не повідомляючи останнім, у тому числі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про свій умисел, пішли до розташованого на значній відстані приміщення охорони підприємства та вчинили напад на охоронців ОСОБА_3 і ОСОБА_4, застосувавши стосовно них фізичне насильство, небезпечне для життя та здоров`я, шляхом завдання ударів руками та ногами по різних частинах тіла, зв`язали їм руки пластиковими хомутами, подолавши таким чином опір з їх боку та створивши умови для безперешкодного викрадення майна.

Після цього ОСОБА_1 з іншими шістьма особами, реалізуючи спільний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, зірвали замок з вхідних дверей одного з складів, звідки таємно викрали засоби захисту рослин препарати "Тореро" в кількості 5395 л та "Фалькон" у кількості 1892,5 лзагальною вартістю 4 550 337,90 грн, які завантажили в автомобіль "IVECO" під керуванням ОСОБА_2, та з місця злочину зникли, завдавши ПрАТ "ПК "Поділля" шкоди на вказану суму.

Позиції учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу, захисники та засуджені просили залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Мотиви Суду

Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 і ОСОБА_2, правильність кваліфікації їхніх дій прокурор у касаційній скарзі не оскаржує.

Доводи прокурора щодо істотного порушення судом вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність Суд, ураховуючи надані матеріали кримінального провадження, не може взяти до уваги як обґрунтовані з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Частиною 1 ст. 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини ККУкраїни.

Згідно з положеннями ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Таке рішення має бути належним чином умотивовано.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що суд, ухвалюючи вирок, дотримався цих вимог закону.

Як убачається з вироку, призначаючи покаранняОСОБА_1 і ОСОБА_2, суд першої інстанції врахувавступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжкого.

Водночас суд також урахував відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також пом`якшуючі покарання обставини, якими визнав щире каяття, активне сприяння досудовому слідству й суду у встановленні фактичних обставин справи, молодий вік, відсутність попередніх судимостей, позитивні характеристики за місцем проживання, навчання ОСОБА_2 на 5 курсі Одеської національної академії харчових технологій, бездоганну поведінку з часу скоєння злочину і дотепер, повне добровільне відшкодування заподіяної злочином шкоди і відсутність до них будь-яких претензій з боку потерпілого, прохання представника потерпілого суворо не карати ОСОБА_1 і ОСОБА_2 й не позбавляти їх волі.

Зваживши на зазначене, суд дійшов висновку, що всі ці обставини в їх сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а тому з урахуванням положень статей 50, 65 КК України обґрунтовано призначив ОСОБА_1 і ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 69 КК України, нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією ч. 5 ст. 185 КК України.

Вирішуючи питання про можливість звільнення обвинувачених від призначеного покарання, суд першої інстанції взяв до уваги всі конкретні обставини кримінального провадження та дані про особиОСОБА_1 і ОСОБА_2 та дійшов висновку, що ці обставини переконливо свідчать про можливість їх виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства протягом іспитового строку в найбільшому передбаченому законом розмірі з покладенням встановлених ст. 76 КК України обов`язків.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу прокурора стосовно призначеного обвинуваченим покарання та звільнення від його відбування, також погодився з висновками суду першої інстанції щодо можливості застосування до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 положень статей 69, 75 КК України виходячи з обставин, установлених судом першої інстанції, та визнав наведені прокурором в апеляційній скарзі доводи необґрунтованими.

Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний розгляд проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Наведені прокурором в апеляційній скарзі доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі, належним чином перевірено й спростовано. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що, враховуючи право судової дискреції (повноваження суду, надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо), зважаючи на встановлені судом обставини кримінального провадження, дані про особи ОСОБА_1 і ОСОБА_2, відшкодування ними завданої шкоди на загальну суму 4 550 337,90 грн у повному обсязі, активне сприяння розкриттю злочину, а також допомогу у встановленні інших співучасників, призначене їм покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання, є обґрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення нових злочинів, а їх звільнення від відбування покарання з випробуванням ґрунтується на положеннях закону.

Таким чином, відсутні підстави для задоволення вимог касаційної скарги.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 травня 2019 року стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

Н. С. Стефанів А. П. Бущенко Г. Р. Крет

' 'p'