168/625/19 Про таємне викрадення чужого майна, скоєне неповнолітньою особою - 10.09.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 05 березня 2020 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030190000210, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Запоріжжя, жительки АДРЕСА_1, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ратнівського районного суду Волинської області від 04 листопада 2019 року неповнолітню ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді 80 годин громадських робіт. На підставі ч. 1 ст. 105 КК України звільнено неповнолітню ОСОБА_1 від призначеного покарання та застосовано примусові заходи виховного характеру у виді застереження.

Вироком вирішено питання речового доказу і процесуальних витрат у провадженні.

Ухвалою Волинського апеляційного суду від 05 березня 2020 року вирок суду залишено без зміни.

За обставин, встановлених судом та детально викладених у вироку, неповнолітню ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за те, що вона, 24 липня 2019 року, близько 16:45 год, перебуваючи біля магазину, який розташований по вул. Ковельській, 2, в смт Стара Вижівка Старовижівського району Волинської області, таємно викрала велосипед марки "FLARE", який належить ОСОБА_3, чим спричинила їй матеріальну шкоду.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу апеляційного суду щодо неповнолітньої ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції в зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що апеляційний суд, внаслідок неправильного тлумачення положень ст. 105 КК України, незаконно залишив без зміни вирок суду першої інстанції, яким призначено неповнолітній ОСОБА_1 покарання, оскільки заходи примусу до неповнолітніх, які звільняються від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру - не застосовуються.

Під час касаційного розгляду прокурор підтримав подану касаційну скаргу частково та просив змінити судові рішення, виключивши з них рішення про призначення покарання ОСОБА_1 .

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник під час касаційного розгляду в режимі відеоконференції, засуджена ОСОБА_1 та її законний представник ОСОБА_2 висловиви позицію про те, що касаційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення, а судові рішення - зміні.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При цьому, згідно з положеннямист. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Висновки суду про винуватість неповнолітньої ОСОБА_1 в інкримінованому їй кримінальному правопорушенню, доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діяння за ч. 1 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про те, що заходи примусу до неповнолітніх, які звільняються від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру, не застосовуються, на думку колегії суддів, є обґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом положень ст. 97 КК України неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені ч. 2 ст. 105 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 105 КК України суд вправі звільнити неповнолітнього від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру, визначених в частині другій цієї статті, за умови вчинення неповнолітнім злочину, який не відноситься до категорії тяжких або особливо тяжких злочинів, щирого розкаяння неповнолітнього у вчиненому ним злочині та подальшої бездоганної поведінки, які на момент постановлення вироку свідчать про те, що неповнолітній не потребує застосування покарання для досягнення мети виправлення.

Отже, в контексті вжитих законодавцем у диспозиціях статей 97, 105 КК розділу ХV Загальної частини КК України (2341-14) термінологічних формулювань - "без застосування покарання" та "не потребує застосування покарання", які по суті є аналогічними за своєю правовою природою і направлені на досягнення однієї мети кримінально правового реагування - виправлення засудженого, можливо зробити висновок, що застосування до неповнолітнього інституту звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру здійснюється судом без призначення неповнолітньому конкретного покарання, визначеного в санкції відповідної статті КК (2341-14) , за якою його було визнано винуватим.

У такому випадку суд, постановивши обвинувальний вирок, разом з тим у самому вироку зазначає, що покарання особі не призначається, тобто суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання або засуджує без покарання. Водночас, при засудженні особи без призначення покарання, один з найголовніших елементів реалізації кримінальної відповідальності - осуд особи, яка вчинила злочин, залишається і знаходить своє відображення в обвинувальному вироку.

Крім того, відповідно до правового висновку щодо правозастосування, який міститься в постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 червня 2020 року (справа №151/7253/18) зазначено, що звільнення неповнолітнього від покарання на підставі ст. 105 КК України здійснюється без призначення неповнолітньому конкретного покарання, передбаченого санкцією статті закону України про кримінальну відповідальність, за якою його було визнано винуватим.

Проте зазначених вимог закону суди першої та апеляційної інстанцій в повній мірі не дотрималися.

Як вбачається з вироку суду першої інстанції, неповнолітню ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді 80 годин громадських робіт. На підставі ст. 105 КК України неповнолітню ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання у виді 80 годин громадських робіт та застосовано до неї примусові заходи виховного характеру у виді застереження. При цьому, суд керувався положеннями ст. 105 КК України, проте допустив неправильне тлумачення вказаної вище норми закону, яке суперечить її точному змісту.

Так, поза увагою суду першої інстанції, а в подальшому і апеляційного суду залишилось те, що нормою ч. 1 ст. 105 КК України передбачена можливість звільнення неповнолітнього від покарання. Таким чином, суд, приймаючи рішення про звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням заходів виховного характеру відповідно до ч. 2 ст. 373 КПК України, постановляє вирок, яким визначає обвинуваченого винуватим у вчиненому злочині, керуючись ст. 105 КК України звільняє його від покарання без визначення його виду і розміру та застосовує примусові заходи виховного характеру.

Враховуючи вищенаведене, судами як першої так і апеляційної інстанцій були неправильно витлумачені положення ч. 1 ст. 105 КК України, що суперечить їх точному змісту та відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 413 КПК України, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України, є підставою для зміни судових рішень.

Таким чином, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду та на підставі ч. 2 ст. 433 КПК України вирок суду першої інстанції в частині призначеного неповнолітній ОСОБА_1 покарання підлягають зміні з виключенням із судових рішень вказівки на призначення покарання за ч. 1 ст. 185 КК України у виді 80 годин громадських робіт.

Керуючись статтями 433, 434, 436- 438, 441, 442 КПК України, Суд

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, задовольнити частково.

Судові рішення змінити. Виключити з ухвали Волинського апеляційного суду від 05 березня 2020 року та в порядку ч. 2 ст. 433 КПК України з вироку Ратнівського районного суду Волинської області від 04 листопада 2019 року рішення про призначення неповнолітній ОСОБА_1 покарання за ч. 1 ст. 185 КК України.