428/3579/17 Про замах на таємне викрадення чужого майна, скоєння таємного викрадення чужого майна та хуліганство - 15.07.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 ? адвоката Шурхно К. А. на вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 28 березня 2019 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 8 січня 2020 року в кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ),

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185; ч. 2 ст. 185; ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі ? КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 28 березня 2019 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 15, ч. 2. ст. 185 КК ? на строк 1 рік, ч. 2 ст. 185 КК ? до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, ч. 4 ст. 296 КК ? на строк 6 років. На підставі частин 1, 2 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2 (вирок щодо нього не оскаржується) за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ч. 4 ст. 70 КК, шляхом поглинання менш суворого покарання, призначеного за цим вироком, більш суворим, призначеним за вироком Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 25 травня 2018 року у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 3 місяці.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.

Луганський апеляційний суд ухвалою від 8 січня 2020 року змінив вирок засудженим у частині застосування положень ч. 5 ст. 72 КК, в іншій частині вирок залишено без змін.

За вироком місцевого суду ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, за таких обставин. 19 травня 2018 року близько 20:00 він разом з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у квартирі за адресою: ( АДРЕСА_1, де під час розпивання спиртних напоїв у ОСОБА_1 виник злочинний умисел, спрямований на грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю. Реалізуючи свій злочинний умисел, використовуючи малозначний привід у виді незначного конфлікту між ОСОБА_3 і ОСОБА_5, ОСОБА_1 у коридорі вказаної квартири взяв у праву руку металевий молоток із дерев`яною ручкою та, перебуваючи в залі зазначеної квартири, завдав ним не менше трьох ударів у ділянку голови ОСОБА_3, після чого, перетягнув потерпілого в під`їзд будинку на сходовий майданчик між третім та четвертим поверхом, не реагуючи на вимоги свідка ОСОБА_4, щодо припинення хуліганський дій, продовжив наносити ОСОБА_3 тілесні ушкодження вищевказаним молотком, а саме завдав не менше одного удару, спричинивши таким чином потерпілому тілесні ушкодження у вигляді: струсу головного мозку, забитої рани скроневої області зліва, рваної рани правого вуха і завушної області, які за ступенем тяжкості кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, та садна поперекової області, яке за ступенем тяжкості кваліфікується як легке тілесне ушкодження.

Такими своїми умисними діями ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 296 КК, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю, пов`язане з опором іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, вчинене із застосуванням спеціально пристосованого предмета для нанесення тілесних ушкоджень.

Крім цього, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (вирок щодо якого не оскаржується) засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК, тобто за вчинення закінченого замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжки) повторно, за попередньою змовою групою осіб.

Також ОСОБА_1 засуджено за вчинення 10 епізодів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185 КК, тобто таємного викрадення чужого майна (крадіжки), повторно.

Вимоги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_1 просить вирок Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 28 березня 2019 року та ухвалу Луганського апеляційного суду від 8 січня 2020 року скасувати, призначити новий розгляд у суді першої інстанції, при цьому посилається на те, що не було перевірено доводів захисника щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення засудженим злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, та законності проведення досудового розслідування за вказаним кримінальним правопорушенням. Крім цього, стверджує, що кваліфікуючу ознаку ? застосування спеціально пристосованого предмета для нанесення тілесних ушкоджень ? суди безпідставно встановили доведеною. Також відзначає, що кваліфікація дій ОСОБА_1 є неправильною, оскільки суд не врахував спрямованості мотиву підзахисного в момент вчинення ним дій та обставин, що стали передумовою для вчинення кримінального правопорушення. У зв`язку з

вищевикладеним вказує на те, що в діях засудженого міститься склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 2 ст. 125 КК, що є злочином приватного обвинувачення, та кримінальне переслідування за ним не може бути розпочато без заяви потерпілого. А оскільки заяви потерпілого в матеріалах кримінального провадження немає, кримінальне провадження щодо засудженого повинно бути закрито.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні просив касаційну скаргу задовольнити частково, оскільки дії ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 296 кваліфіковано не правильно так як мотивом дій засудженого були особисті неприязні стосунки, тому відсутній склад вказаного злочину.

Захисник та засуджений у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого, захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню у зв`язку з таким.

Відповідно до вимог ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі ? КПК (4651-17) ) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є, зокрема, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та правильність кваліфікації їх дій за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185; ч. 2 ст. 185 КК захисником не оспорюються.

Стосовно засудження ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 296 ККСуд дійшов таких висновків. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Разом із тим надавати правильну кримінально-правову оцінку хуліганству та відмежовувати його від інших кримінально караних діянь належить, зокрема, за об`єктом злочину і такою ознакою суб`єктивної сторони злочину, як його мотив.

Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші об`єкти захисту. Особливість мотиву хуліганства (явна неповага до суспільства) полягає у причинній зумовленості. Спонукання вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони здебільшого позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), протиставити себе іншим чи з розгнузданого самолюбства, пов`язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і установлених у суспільстві правил поведінки.

У контексті зазначеного слід послатися й на роз`яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 10 "Про судову практику у справах про хуліганство" (va010700-06) , в яких зазначено, що суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій. Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім`ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК (2341-14) , що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише у тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Суди обґрунтували причини кваліфікації дій засудженого як хуліганство, оскільки вони викликані неправильними діями потерпілого, були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю, про що вказує вчинення хуліганських дій спочатку у квартирі, потім на сходовому майданчику у будинку, із застосуванням спеціально пристосованого предмета - молотка, який обвинувачений використав для вчинення злочину під час хуліганських дій і яким заподіяв тілесні ушкодження.

При цьому правильно взято до уваги, що засуджений, завдаючи тілесні ушкодження потерпілому, діяв у присутності свідка ОСОБА_4, на її зауваження не реагував, відштовхував її. А отже, його дії пов`язані з порушенням громадського порядку, зокрема опором громадянам, які припиняли хуліганські дії.

Крім цього, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано не погодилась з доводом захисника про те, що кваліфікуючу ознаку - застосування спеціально пристосованого предмета для нанесення тілесних ушкоджень ? суд першої інстанції безпідставно встановив доведеною.

Свідок ОСОБА_5 вказав, що молоток для цвяхів лежав у квартирі в іншій кімнаті, у ніші, а не там, де відбувся конфлікт між його сином та потерпілим. ОСОБА_1 спочатку залишив кімнату, в якій перебував з потерпілим та свідками, потім повернувся, тримаючи молоток, взяв ОСОБА_3 за комір та потягнув у коридор, звідки свідок чув звуки бійки.

Твердження захисника про те, що вказаний молоток був підібраний ОСОБА_1 на місці, де трапився конфлікт з потерпілим, та не був спеціально пристосований для заподіяння тілесних ушкоджень, спростовуються показаннями вищевказаного свідка.

Як вбачається з ухвали апеляційного суду, і з чим погоджується Верховний Суд, 20 травня 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено інформацію про те, що до реанімації був доставлений потерпілий ОСОБА_3 з тілесними ушкодженнями, які він отримав за місцем проживання засудженого, з правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 121 КК. Однак згодом було змінено попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення (в межах вчинених дій) з ч. 1 ст. 121 на ч. 4 ст. 296 КК та цього ж числа повідомлено ОСОБА_1 про зміну раніше повідомленої підозри. В таких діях Суд не вбачає порушень вимог КПК (4651-17) .

Ухвалу апеляційного суду постановлено відповідно до положень ст. 419 КПК із зазначенням короткого змісту вимог, викладених в апеляційній скарзі, і судового рішення суду першої інстанції, викладу позиції інших учасників судового провадження, встановлених судом першої інстанції обставин, мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив, постановляючи ухвалу, і положень закону, яким він керувався.