243/9993/15-к Про порушення ПДР, виїзд на зустрічну смугу та скоєння зіткнення із зустрічним автомобілем, та не вжиття можливих заходів для надання першої медичної допомоги пасажирам зустрічного автомобіля і втечу з місця події, тим самим свідомо залишив без допомоги потерпілих, які перебували в небезпечному для житті стані і були позбавлені можливості вжити заходи до самозбереження внаслідок безпорадного стану - 15.07.2020 Прийняття

30 травня 2018 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, за ч. 1 ст. 135 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, а на підставі ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено за сукупністю злочинів остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Згідно з ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув?язнення з 1 серпня 2015 року по 11 квітня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув?язнення за два дні позбавлення волі.

Цивільні позови потерпілих задоволено і стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 114 049 грн - на відшкодування матеріальної шкоди,

1 000 000 грн - моральної шкоди та 13 000 грн витрат на правову допомогу; ОСОБА_3 52 049,36 грн на відшкодування матеріальної шкоди, 500 000 - моральної шкоди та 22 800 грн витрат на правову допомогу.

Вирішено питання щодо зняття арешту, речових доказів і судових витрат

у кримінальному провадженні.

Донецький апеляційний суд ухвалою від 10 лютого 2020 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він

1 серпня 2015 року приблизно о 19:45, керуючи технічно справним автомобілем "Тойота Прадо" (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись автодорогою на

вул. Леніна в с. Богородичне Слов`янського району Донецької області в напрямку автодороги Київ - Харків - Довжанський, діючи з необережністю, усупереч

пунктам 1.1, 10.1, 11.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ), не переконавшись у тому, що його дії будуть безпечними та не створять перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, допустив виїзд на зустрічну смугу автодороги, де біля будинку

№ 37-А на вказаній вулиці скоїв зіткнення з автомобілем "Шкода Октавія" (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_4, який рухався в зустрічному напрямку в бік м. Святогірська, унаслідок чого ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), а пасажири цього автомобіля ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - тяжкі тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла в КЗОЗ "Обласна клінічна лікарня - Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф"

м. Харкова, а ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер у КЛПЗ "Міська лікарня

ім. В.І. Леніна м. Слов`янська".

Після скоєння ДТП ОСОБА_1, порушуючи вимоги п. 2.10 ПДР (1306-2001-п) , діючи умисно, усвідомлюючи, що своїми діями поставив пасажирів автомобіля "Шкода Октавія" у небезпечний для життя стан, маючи можливість надати ОСОБА_5 та

ОСОБА_6 допомогу, не вжив можливих заходів для надання їм першої медичної допомоги або для доставки їх до медичного закладу, не викликав швидку медичну допомогу, не повідомив про ДТП органам міліції та втік з місця події, тим самим свідомо залишив без допомоги потерпілих, які перебували в небезпечному для житті стані і були позбавлені можливості вжити заходи до самозбереження внаслідок безпорадного стану.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі захисник Овчаренко С.М. просить скасувати постановлені щодо засудженого ОСОБА_1 вирок та ухвалу і закрити кримінальне провадження у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

На обґрунтування своїх вимог посилається на однобічність та неповноту судового розгляду, вважає, що суд не з`ясував обставин, які мали істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення. Вказує на те, що доказами у кримінальному провадженні не доведено винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК, оскільки висновки суду ґрунтуються на недостовірних, недопустимих та суперечливих доказах. Крім того, обвинувальний акт не відповідає вимогам ст. 291 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) через відсутність у ньому формулювання обвинувачення, чим порушено право ОСОБА_1 на захист, оскільки за відсутності висунутого обвинувачення він був позбавлений можливості захищатись від нього в суді. Вважає, що суд не надав належної оцінки тим обставинам, що ДТП сталася через порушення потерпілим вимог ПДР (1306-2001-п) , не дослідив та не встановив причинного зв`язку між порушеннями правил безпеки дорожнього руху та суспільно небезпечними наслідками, що настали.

Адвокат також зазначає, що обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 286 КК обґрунтовано недопустимими доказами, зокрема даними протоколу огляду місця події, протоколу огляду та перевірки транспортного засобу, протоколу огляду речей та документів, протоколу пред`явлення особи для впізнання, висновками проведених у справі криміналістичної, автотехнічної та інших експертиз. Крім того, зазначає про істотні процесуальні порушення під час огляду місця події, зокрема

і порушення права ОСОБА_1 на захист, у зв`язку з чим протокол огляду місця події є недопустимим доказом, а не тільки в частині огляду та перевірки транспортного засобу.

Вказує на те, що ОСОБА_1 та стороні захисту не було відкрито і надано доступу до матеріалів провадження, зокрема фототаблиць і технічних носіїв, на яких були зафіксовані слідчі дії в порядку ст. 290 КПК. Також належно не оцінено доказів, наданих стороною захисту, а клопотання сторони захисту про допит експертів та визнання ряду доказів недопустимим безпідставно залишено без задоволення.

Крім того, захисник не погоджується із судовими рішеннями в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 135 КК, оскільки відповідно до ст. 477 КПК цей злочин належить до злочинів приватного обвинувачення і кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого. Вважає, що суд не міг постановити обвинувальний вирок за ч. 1 ст. 135 КК, а повинен був закрити кримінальне провадження у цій частині, оскільки на час розгляду справи судом першої інстанції потерпілі із заявою про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 135 КК не зверталися.

Зазначає, що апеляційний суд не дав вичерпних відповідей на доводи, викладені

у його апеляційній скарзі та не вмотивував свого рішення належним чином.

Захисник Олійник О.А., у касаційній скарзі, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо засудженого ОСОБА_1 вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Суть доводів захисника зводиться до тверджень про те, що ОСОБА_1 необґрунтовано засуджено за ч. 3 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК й у справі відсутні належні та допустимі докази, які би доводили його винуватість за вказаними обвинуваченнями. Захисник не погоджується з оцінкою доказів, наданою судами, та посилається на недопустимість деяких із них. На думку захисника, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, суд не в повному обсязі дослідив обставини події та докази у справі, під час формулювання обвинувачення не зазначив механізму ДТП як способу вчинення злочину, не встановив у чому полягали порушення ПДР (1306-2001-п) ОСОБА_1 і які норми цих правил він порушив, не встановив швидкості автомобіля "Шкода Октавія", яким керував

ОСОБА_4, не з`ясував хто з водіїв створив небезпечну дорожню обстановку, не встановив фактичного місця зіткнення транспортних засобів. Також скаржник указує на те, що слідчі дії у справі та експертизи проводилися з численними порушеннями. Вважає, що положення ч. 1 ст. 135 КК до ОСОБА_1 застосовано неправильно. Згідно з ч. 1 ст. 477 КПК вказаний злочин належить до злочинів приватного обвинувачення, кримінальне провадження щодо яких може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого. Оскільки на момент розгляду справи судом першої інстанції потерпілі із заявою про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 135 КК не зверталися, суд не міг ухвалити обвинувальний вирок за вказаною нормою, натомість повинен був закрити кримінальне провадження у цій частині.

Також вказує про порушення права ОСОБА_1 на захист, оскільки фактично його було затримано 1 серпня 2015 року о 22:00, а огляд місця події проведено з 22:40 1 серпня до 00:50 2 серпня 2015 року, тобто під час проведення цієї слідчої дії ОСОБА_1 було затримано і обмежено його конституційні права. Крім того,

2 серпня 2015 року проводилися слідчі дії, а саме пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, без участі адвоката.

Оскільки апеляційний суд залишив усе це поза увагою, захисник вважає ухвалу також незаконною.

Потерпіла ОСОБА_2 у касаційній скарзі просить змінити судові рішення щодо ОСОБА_1 у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість. На думку потерпілої, зазначені у вироку дані та обставини про особу ОСОБА_1 дають підстави призначити йому за ч. 3 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк

3 роки, за ч. 1 ст. 135 КК - покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, а на підставі ст. 70 КК визначити за сукупністю злочинів остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Крім того, зазначає, що суд безпідставно не взяв до уваги показань свідка ОСОБА_7 щодо перебування ОСОБА_1 на час вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння. Також вважає, що обставина, на яку

є посилання у вироку як на пом`якшуючу покарання ОСОБА_1, - наявність

на утриманні малолітньої дитини -лише характеризує його сімейний стан.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисники засудженого Овчаренко С.М. та Олійник О.А. підтримали свої касаційні скарги і просили їх задовольнити.

Представник потерпілих ОСОБА_3. та ОСОБА_2 - Ангелін І.І. підтримав касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_2, просив її задовольнити, призначити ОСОБА_1 покарання за вчинені злочини у виді позбавлення волі на строк 10 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк

3 роки та заперечував проти задоволення касаційної скарги захисників засудженого.

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисників

Овчаренка С.М. та Олійника О.А. і підтримав касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 у частині, що стосується призначеного засудженому покарання, просив судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених у вироку.

Як убачається з матеріалів цього провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих злочинів, з яким погодився апеляційний суд, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Доводи в касаційній скарзі захисників про необґрунтованість засудження

ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК, що аналогічні тим доводам, які

ОСОБА_1 і його захисник Олійник О.А. наводили у судах першої та апеляційної інстанцій, були ретельно перевірені цими судами та визнані безпідставними, оскільки не були підтверджені. З висновками судів нижчих ланок погоджується

і суд касаційної інстанції, оскільки вони є обґрунтованими та належно вмотивованими.

Суд першої інстанції провів судовий розгляд відповідно до обвинувального акта в межах висунутого обвинувачення, безпосередньо дослідив та належно оцінив докази і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості

ОСОБА_1 у тому, що він порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило загибель кількох осіб, та завідомо залишив без допомоги осіб, які перебували в небезпечному для життя стані і були позбавлені можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, маючи змогу надати таку допомогу і поставивши потерпілих у небезпечний для життя стан, за обставин, які суд виклав у вироку.

Висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_2, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11,

ОСОБА_12, даними протоколу огляду місця ДТП від 1-2 серпня 2015 року, протоколів огляду та перевірки технічного стану транспортних засобів "Шкода Октавія" та "Тойота Прадо" від 2 серпня 2015 року, протоколу огляду місця події від 2 серпня 2015 року, згідно з яким оглянуто ділянку дороги с. Богородичне Слов`янського району, протоколів огляду транспортних засобів від 3 серпня

2015 року, згідно з яким проведено огляд автомобілів "Тойота Прадо" і "Шкода Октавія", розміщених на майданчику тимчасового утримання автомобілів, протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 2 та 7 серпня 2015 року, висновком експерта НДЕКЦ від 2 серпня 2015 року № 1405, протоколом проведення слідчого експерименту від 2 вересня 2015 року за участю обвинуваченого ОСОБА_1, висновком додаткової судово-автотехнічної експертизи від 15 вересня 2015 року № 1747, висновком судової транспортно-трасологічної експертизи від 12 серпня 2015 року № 1440, висновком судової автотехнічної експертизи від 11 серпня 2015 року № 1441, висновками судово-медичних експертиз № 450 (дослідження трупа ОСОБА_4 ), і № 476 (дослідження трупа ОСОБА_6 ), висновком експерта № 38 до експертизи трупа

№ 476, висновком експерта № 18/65-ОКБт/15 (дослідження трупа ОСОБА_5 ) та іншими доказами, зміст яких детально відображено у вироку.

Потерпіла ОСОБА_2 пояснила, що внаслідок ДТП, вчиненої

ОСОБА_1 1 серпня 2015 року, загинула її дитина, свекр та свекруха. Крім того, зазначила, що ОСОБА_1 не вибачився, постійно змінював версії події, а батько останнього пропонував їй "домовитися".

Так, за матеріалами справи, надаючи показання суду, свідок ОСОБА_8 повідомив, що 1 серпня 2015 року, після того як сталася ДТП, він вибіг зі свого двору та побачив два розбитих автомобіля, автомобіль "Тойота Прадо" був розташований на протилежній стороні руху, а автомобіль "Шкода Октавія" - майже на території магазину. Коли свідок намагався допомогти пасажирам автомобіля "Шкода Октавія", то водій з автомобіля "Тойота Прадо" вибіг з машини та втік з місця події. Крім цього, свідок пояснив, що на вулицю він вийшов одразу після зіткнення, сторонніх осіб, у тому числі велосипедистів, він на місці події не бачив.

Ці показання підтвердили свідки ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10,

Зокрема, свідок ОСОБА_9 пояснила про дорожню обстановку на місці зіткнення автомобілів відразу після події, розташування транспортних засобів та стверджувала, що інших транспортних засобів і велосипедистів на дорозі не було.

А свідки ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_12 підтвердили, що ОСОБА_1 відразу втік з місця ДТП і вони бачили його в спідній білизні, а під рукою в нього був згорток з одягом, схожим на камуфляж.

Крім того, свідок ОСОБА_11 та ОСОБА_13 у суді першої інстанції пояснювали, що ввечірі в день події бачили ОСОБА_1 на подвір`ї його домоволодіння в одній спідній білизні. Їм стало відомо, що ОСОБА_1 потрапив у ДТП, і останній просив їх сказати, що його автомобіль викрали. Також свідок ОСОБА_11 повідомив, що ОСОБА_1 за певну суму пропонував йому та ОСОБА_13 взяти провину за ДТП на себе.

З висновку експерта від 2 серпня 2015 року НДЕКЦ № 1405 убачається, що з технічної точки зору у розглянутій дорожній ситуації водій автомобіля "Тойота Прадо" (д.р.н. НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 повинен був керуватися вимогами

пунктів 10.1; п. 11.1 ПДР (1306-2001-п) та за умови виконання їх, а також лінії дорожньої розмітки 1.1 ПДР (1306-2001-п) , мав технічну можливість запобігти даній ДТП. В умовах розглянутої дорожньої пригоди водій автомобіля "Тойота Прадо" (д.р.н. НОМЕР_1 ) не переконавшись у безпеці своїх дій, виїхав на смугу зустрічного руху, що у свою чергу, призвело до виникнення аварійної ситуації та її переростання в ДТП. З технічної точки зору в даній дорожній ситуації, дії водія ОСОБА_1, не відповідали вимогам вищевказаним вимогам ПДР (1306-2001-п) і мали причинний зв`язок з настанням ДТП. Водій автомобіля "Шкода Октавія" (д.р.н. НОМЕР_2 ) ОСОБА_4 не мав технічної можливості запобігти даній дорожньо-транспортній пригоді та в його діях не вбачається невідповідностей вимогам ПДР (1306-2001-п) , які могли би перебувати у причинному зв`язку з настанням даної ДТП.

Висновком додаткової судово-автотехнічної експертизи від 15 вересня 2015 року

№ 1747, яку було проведено на підтвердження показань обвинуваченого

ОСОБА_1, встановлено, що з технічної точки зору в дорожній обстановці, що склалася, водій автомобіля "Тойота Прадо" (д.р.н. НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 для забезпечення безпеки дорожнього руху повинен був, керуючи автомобілем на

вул. Леніна в с. Богородичне Слов`янського району Донецької області, виконувати вимоги лінії дорожньої розмітки 1.1 (п. 34 Додаток 2) ПДР (1306-2001-п) та не перетинати вказану лінію, а з моменту початку зміни напрямку руху невстановленим велосипедистом ліворуч - застосувати гальмування, не змінюючи напрямку руху автомобіля, тобто повинен був керуватися вимогами пунктами 12.3, 10.1 ПДР (1306-2001-п) та мав технічну можливість запобігти ДТП. Оскільки в умовах розглянутої ДТП водій ОСОБА_1 не застосував своєчасно гальмування автомобіля та, не переконавшись у безпеці своїх дій, порушив вимоги лінії дорожньої розмітки 1.1 ПДР (1306-2001-п) і виїхав на смугу зустрічного руху, що, у свою чергу, призвело до виникнення аварійної ситуації та ДТП, то з технічної точки зору в цій дорожній ситуації його дії не відповідали вимогам пунктів 12.3, 10.1 ПДР (1306-2001-п) та вимогам лінії дорожньої розмітки 1.1 ПДР (1306-2001-п) і були причиною настання ДТП, адже водій ОСОБА_1 у разі виконання вищезгаданих вимог ПДР (1306-2001-п) , мав би технічну можливість запобігти настанню ДТП. З технічної точки зору, в розглянутій дорожній ситуації невстановлений велосипедист для забезпечення безпеки дорожнього руху повинен був перед зміною напрямку руху ліворуч переконатися, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, тобто мав діяти відповідно до вимог п. 10.1 ПДР (1306-2001-п) .

З технічної точки зору, в дорожній ситуації, що склалася, водій автомобіля "Шкода Октавія" (д.р.н. НОМЕР_2 ) ОСОБА_4 для забезпечення безпеки дорожнього руху повинен був при виявленні небезпеки для руху у вигляді автомобіля "Тойота Прадо" (д.р.н. НОМЕР_1 ), який, рухаючись у зустрічному напрямку, почав вирушати на його смугу руху, вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля, тобто діяти відповідно до вимог п. 12.3 ПДР (1306-2001-п) . Однак в умовах цієї дорожньо-транспортної ситуації водій ОСОБА_4 не мав технічної можливості запобігти даній ДТП.

Висновком судової транспортно-трасологічної експертизи від 12 серпня 2015 року № 1440 підтверджується, що зіткнення автомобілів відбулося на смузі руху автомобіля "Шкода Октавія". Експертом встановлено, що пошкодження

і деформація передньої та лівої бічної передньої частини автомобіля "Шкода Октавія" утворилися в результаті ударної дії передньої частини автомобіля "Тойота Прадо". Згідно з характером пошкоджень транспортних засобів, направленням їх утворення, мало місце повздовжнє, зустрічне, косе, блокуюче, центральне, ліве переднє кутове зіткнення. При цьому кут між повздовжніми осями транспортних засобів склав близько 153 + 5о (кут розгорнутої ззаду наперед справа наліво щодо повздовжньої вісі автомобіля "Шкода Октавія").

Крім того, висновком судової автотехнічної експертизи від 11 серпня 2015 року

№ 1441 встановлено, що рульове керування автомобілів на момент події перебувало в працездатному стані. Експерт зазначив, що з технічної точки зору вибір напряму руху і сам рух автомобіля "Тойота Прадо" визначався не зовнішніми силами, а лише "людським" чинником, тобто однобічними діями самого його водія ОСОБА_1 як особи, що безпосередньо керує транспортним засобом.

Суди попередніх інстанцій визнали вказані висновки експертиз допустимими доказами, з чим погоджується і колегія суддів, оскільки вихідні дані, взяті до уваги під час дослідження, бралися з протоколів, які визнано допустимими доказами, наявні недоліки та описки не є суттєвими, а перебування експерта у службовій залежності від сторони обвинувачення не встановлено. Крім того, немає норми, за якою б чітко було заборонено експерту проводити дослідження у випадку його залучення до огляду як спеціаліста, фотографування експертом транспортних засобів під час експертного дослідження не є збиранням доказів у розумінні

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що висновками експертів доведено, що незалежно від того, як рухався водій автомобіля "Шкода Октавія", порушення ПДР (1306-2001-п) , які допустив саме ОСОБА_1, призвели до ДТП, а тому доводи в касаційних скаргах про необхідність встановлення швидкості автомобіля

"Шкода Октавія" позбавлені підстав.

Щодо доводів захисників про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події від 1-2 серпня 2015 року Суд зазначає, що захисники в касаційних скаргах не навели порушень кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів цю процесуальну дію.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про допустимість протоколу огляду місця події від 1-2 серпня 2015 року як доказу, оскільки вказана слідча дія є невідкладною, її проведення можливо без участі підозрюваного і вона була проведена у присутності понятих та із залученням спеціалістів, а ті недоліки та помилки, які виявлені при складанні протоколу, не є суттєвими і такими, що впливають на його зміст.

Визнання судом першої інстанції протоколу огляду місця події в частині огляду транспортного засобу "Тойота Прадо" недопустимим доказом, не вплинуло на законність цього протоколу в іншій частині і не перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про допустимість як доказів протоколів огляду та перевірки технічного стану транспортних засобів від 2 серпня 2015 року, згідно з якими оглянуто автомобілі "Шкода Октавія" (д.р.н. НОМЕР_2 ) і "Тойота Прадо" (д.р.н. НОМЕР_1 ), оскільки їх огляд був зовнішнім, з них будь-які предмети не вилучалися і вважати ці слідчі дії обшуком не можна, вони не потребували дозволу слідчого судді.

Висновки суду про допустимість як доказу протоколу огляду місця події від 2 серпня 2015 року, згідно з яким було оглянуто ділянку дороги с. Богородичне Слов`янського району навпроти будинку № 37-А на вул. Леніна, де був розташований автомобіль "Шкода Октавія" (д.р.н. НОМЕР_2 ), під час детального огляду якого було виявлено речі, належні потерпілим, є обґрунтованими, оскільки будь-яких особистих прав

і свобод ОСОБА_1 вказаною слідчою дією порушено не було, він не був власником оглянутого автомобіля.

Протоколи огляду транспортних засобів від 3 серпня 2015 року, згідно з якими проведено огляд автомобілів "Тойота Прадо" та "Шкода Октавія", розміщених на спецмайданчику тимчасового утримання автомобілів, та встановлено зовнішні пошкодження автомобілів, суд також правильно визнав допустимими доказами, адже ці слідчі дії не містили ознак обшуку, в протоколах було зафіксовано відомості, які необхідні для встановлення обставин події і які отримано в порядку, передбаченому КПК (4651-17) .

Показання свідків щодо факту залишення місця ДТП ОСОБА_1 підтверджуються даними протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 2 серпня 2015 року, згідно з якими свідок ОСОБА_14 у присутності матері ОСОБА_15, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 упізнали на фотознімках ОСОБА_1 .

Доводи в касаційних скаргах захисників про визнання протоколів проведених у справі слідчих дій та висновків експертиз неналежними і недопустимими доказами у справі, ретельно перевірили суди першої та апеляційної інстанцій,

які обґрунтовано визнали їх безпідставними. З такими висновками погоджується

і колегія суддів.

Не викликають жодних сумнівів у колегії суддів і показання свідків, оскільки вони за своїм змістом відтворюють обставини, а також повністю узгоджуються як між собою, так і з іншими доказами винуватості ОСОБА_1 в інкримінованих йому злочинах, передбачених ч. 3 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК.

Крім того, суд, обґрунтовуючи винуватість засудженого за вказаним обвинуваченням, послався і на інші докази. Зокрема, згідно з протоколом проведення слідчого експерименту від 2 вересня 2015 року за участю

ОСОБА_1 останній докладно розповів про обставини ДТП, виклав свою версію подій та показав це на місцевості.

На підтвердження показань ОСОБА_1 було проведено додаткову судово-автотехнічну експертизу від 15 вересня 2015 року № 1747, відповідно до висновку якої ОСОБА_1 для забезпечення безпеки дорожнього руху повинен був, керуючи автомобілем на вул. Леніна, виконувати вимоги лінії дорожньої розмітки 1.1

(п. 34 Додаток 2) ПДР (1306-2001-п) та не перетинати вказаної лінії, а з моменту початку зміни напрямку руху невстановленим велосипедистом ліворуч застосувати гальмування, не змінюючи напрямку руху автомобіля, тобто мав керуватися вимогами

пунктів 12.3, 10.1 ПДР (1306-2001-п) .

Таким чином, достовірно встановлено, що ОСОБА_1 своїми діями, які

він самостійно повідомив та продемонстрував під час проведення слідчого експерименту, порушив ПДР (1306-2001-п) , що спричинило ДТП із тяжкими наслідками,

тобто його дії на автодорозі перебували у прямому причинному зв`язку з настанням ДТП.

Висновками судово-медичних експертиз № 450 (дослідження трупа ОСОБА_4 ), № 476 (дослідження трупа ОСОБА_6 ), висновком експерта № 38 до експертизи

№ 476 та № 18/65-ОКБт/15 (дослідження трупа ОСОБА_5 ) підтверджено наявність у потерпілих тілесних ушкоджень, отриманих ними внаслідок ДТП, що призвели до їх смерті.

Доводи захисників про неправильне застосування щодо ОСОБА_1 положень

ч. 1 ст. 135 КК та необхідність закриття кримінального провадження у цій частині через відсутність заяви потерпілих про здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є безпідставними з огляду на таке.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 26 КПК кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого, а в разі відмови потерпілого від обвинувачення підлягає безумовному закриттю, крім кримінального провадження щодо злочину, пов`язаного з домашнім насильством (п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК).

Відповідно до вимог процесуального закону обов`язковою умовою здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення є позиція потерпілого щодо вчиненого стосовно нього діяння, виражена у певній процесуальній формі, зокрема у формі заяви. Так, обираючи спосіб реагування на злочин, потерпілий, користуючись свободою розсуду, самостійно вирішує питання про те, наскільки це протиправне діяння зачіпає його інтереси, наскільки ефективним для їх захисту буде звернення до процедури кримінального судочинства, а в разі початку такої процедури - чи доцільно її продовжувати. Заява потерпілого свідчить про його рішення захистити власні інтереси шляхом здійснення кримінального провадження.

Інтерес потерпілого як особи, котра зазнала шкоди, у застосуванні процедури кримінального судочинства стосується не юридичної кваліфікації протиправних дій, а самого факту вчинення цих дій, тому потерпілий не зобов`язаний визначати конкретну норму кримінального закону, яка встановлює відповідальність за те чи інше вчинене щодо нього протиправне діяння, натомість достатнім є лише волевиявлення потерпілого щодо притягнення винного до кримінальної відповідальності.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року (справа № 288/1158/16-к, провадження

№ 13-28 кс 19), якщо потерпілий не подавав заяву про злочин, але до початку чи під час досудового розслідування і/або судового провадження за злочином публічного обвинувачення беззастережно висловлювався про необхідність застосування щодо винного кримінально-правових заходів примусу, відповідне волевиявлення, зафіксоване у процесуальних документах, є достатньою підставою для здійснення кримінального провадження у формі приватного обвинувачення після зміни кваліфікації злочину.

У разі перекваліфікації судом діяння на злочин приватного обвинувачення позиція потерпілого про притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності за злочин публічного обвинувачення не може прирівнюватися до відмови від приватного обвинувачення і не є підставою для закриття кримінального провадження, регламентованою п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК.

Як убачається з матеріалів справи, під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції потерпілі погодилися з висунутим ОСОБА_1 обвинуваченням за ч. 3 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК та просили призначити йому покарання у виді позбавлення волі.

За таких обставин, з урахуванням позиції потерпілих, котрі наполягали на застосуванні щодо обвинуваченого заходів кримінального характеру, суд правильно ухвалив обвинувальний вирок за ч. 1 ст. 135 КК, визнавши ОСОБА_1 винним у вчиненні вказаного злочину.

Органами досудового розслідування під час проведення слідчих дій дотримано вимог статей 223, 228, 234 КПК. Відповідні протоколи були предметом дослідження місцевого суду, і дані, які вони містять, правильно визнано належними та допустимими доказами та покладено в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 . За таких обставин доводи сторони захисту по те, що ґрунтується на недопустимих доказах є безпідставними.

Зіставивши докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд умотивовано визнав, що показання учасників судового процесу, як і дані, що містяться в досліджених судом документах, протоколах слідчих дій та висновках проведених у кримінальному провадженні експертиз, на підставі ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклав їх в основу вироку.

З огляду на вказану сукупність доказів колегія суддів вважає, що місцевий

суд установив усі обставини, які згідно зі ст. 91 КПК підлягають доказуванню

у кримінальному провадженні і відповідно до цих обставин діяння

ОСОБА_1 обґрунтовано отримали юридично-правову оцінку за ч. 3 ст. 286,

ч. 1 ст. 135 КК.

У процесі вивчення матеріалів кримінального провадження не було виявлено порушень вимог кримінального процесуального закону під час збирання й закріплення цих доказів, які би викликали сумніви у їх достовірності. Всі докази, покладені судом в основу обвинувачення, відповідають положенням закону щодо їх допустимості, достовірності й достатності.

Доводи у касаційній скарзі захисника Овчаренка С.М. про невиконання стороною обвинувачення свого процесуального обов`язку - надання стороні захисту доступу до матеріалів досудового розслідування та невідкриття їй матеріалів кримінального провадження для ознайомлення - є необґрунтованими.

Відповідно до положень ст. 290 КПК, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта, прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що стороною обвинувачення вимоги ст. 290 КПКвиконано.

Стосовно доводів у касаційній скарзі захисника Овчаренка С.М. щодо невідповідності обвинувального акту положенням КПК (4651-17) , то вони є неприйнятними.

Згідно з вимогами ст. 293 КПК Панасюк П.П. отримав копію обвинувального акту

і реєстру матеріалів досудового розслідування. Жодних клопотань та зауважень він не заявляв.

Питання про відповідність обвинувального акта вимогам КПК (4651-17) з огляду на положення ст. 314 цього Кодексу вирішує суд першої інстанції під час підготовчого судового засідання.

Як видно з матеріалів справи (ухвала місцевого суду від 13 жовтня 2015 року), місцевий суд перевірив, чи відповідає обвинувальний акт вимогам ст. 291 КПК, і, не знайшовши підстав для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 ч. 3

ст. 314 КПК, призначив судовий розгляд. При цьому із зазначеної ухвали вбачається, що ОСОБА_1 та сторона захисту не заперечували проти призначення справи до розгляду (т. 1, а.к.п. 96).

Обвинувальний акт відповідає вимогам ст. 291 КПК, складений відповідно до кримінального процесуального закону, містить формулювання обвинувачення, яке повністю розкриває характер злочинних дій ОСОБА_1, а тому доводи захисника в цій частині є необґрунтованими.

Позбавлені підстав і доводи захисника про те, що суд належно не оцінив доказів, наданих стороною захисту, а клопотання сторони захисту про допит експертів та визнання ряду доказів недопустимими безпідставно залишив без задоволення.

З матеріалів провадження вбачається, що суд дотримався вимог статей 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом. Клопотання всіх учасників процесу розглянуто відповідно до вимог КПК (4651-17) .

Суд дослідив усі надані сторонами провадження докази і наявності будь-яких перешкод у поданні сторонами доказів не встановив, а тому доводи захисників про безпідставну відмову судом у задоволенні клопотань про витребування

і дослідження додаткових доказів позбавлені підстав.

Доводи, наведені у касаційних скаргах, про порушення права ОСОБА_1 на захист (а саме, що фактично його було затримано 1 серпня 2015 року о 22:00, огляд місця події проведено з 22:40 1 серпня до 00:50 2 серпня 2015 року, тобто під час проведення цієї слідчої дії було затримано ОСОБА_1 і обмежено його конституційні права), суди першої та апеляційної інстанцій ретельно перевірили, визнали безпідставними, навівши відповідні мотиви.

Зокрема, як правильно зазначив суд, та обставина, що ОСОБА_1 фактично було затримано 1 серпня 2015 року приблизно о 22:00 та до 16:00 2 серпня

2015 року він перебував без будь-якого статусу, не може вплинути на висновок суду щодо доведеності його винуватості в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях і жодним чином не впливає на кваліфікацію його дій, а докази, які визнано судом недопустимими, не впливають на висновок суду щодо доведеності винуватості.

Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що 4 серпня

2015 року в судовому засіданні суду першої інстанції під час обрання міри запобіжного заходу ОСОБА_1 його інтереси захищали адвокати Керанчук Л.Л. та Кочуков Д.Г . Ні вони, ні ОСОБА_1 ніяких зауважень та клопотань не заявляли.

Спростував суд і доводи сторони захисту про те, що 2 серпня 2015 року такі слідчі дії у справі, як пред`явлення особи для впізнання за фотознімками проводилися без участі адвоката та з істотними порушеннями кримінального процесуального закону, оскільки недоліки, на які вказував ОСОБА_1 і захисник, були незначними, не впливали на загальний зміст протоколів та не свідчили про їх недопустимість.

Крім того, наведені в касаційних скаргах захисників доводи про порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК у частині необхідності повторного дослідження доказів, незадоволення клопотань про проведення додаткових слідчих дій, неприйняття висновків експертиз, проведених за ініціативою захисту на стадії апеляційного розгляду кримінального провадження, то вони є безпідставними.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові

від 21 січня 2016 року у справі № 5-249кс15, повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена

у випадках, коли під час апеляційного розгляду такий факт установлюється

в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції.

Як видно з ухвали апеляційного суду, суд, обмежившись аналізом в ухвалі доказів, досліджених судом першої інстанції, і висновків цього суду, не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду, оскільки погодився

з оцінкою доказів, наданою місцевим судом, а отже, застосована ним процедура не суперечила встановленим у статтях 22, 23 КПКзасадам змагальності

та безпосередності дослідження показань, речей і документів.

З огляду на вказані норми процесуального закону апеляційний суд обґрунтовано відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, оскільки захисники та засуджений не обґрунтували своїх вимог, що місцевий суд неповністю або з порушеннями дослідив докази.

В свою чергу в матеріалах кримінального провадження відсутні дані, що учасники кримінального провадження заявляли такі клопотання під час розгляду в суді першої інстанції, які не були розглянуті судом.

Крім того захистом, як в суді першої інстанції так і при розгляді кримінального провадження апеляційним судом не надано ніяких нових даних по обставинам ДТП, які не були відомі під час розгляду кримінального провадження судами.

Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень ст. 405 КПК розглянув апеляційні скарги захисника та засудженого і дійшов правильного висновку, що вирок місцевого суду в частинах доведення винуватості та призначення покарання відповідає вимогам кримінального процесуального закону, є обґрунтованим і вмотивованим. З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції.

Крім того, апеляційний суд обґрунтовано визнав безпідставними доводи

сторони захисту про необхідність дослідження під час апеляційного

розгляду висновків експерта, що був отриманий стороною захисту після ухвалення вироку.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 405 КПК апеляційний розгляд здійснюється згідно

з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою.

Як встановлено частинами 11, 12 ст. 290 КПК, сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Доводи потерпілої ОСОБА_2 щодо призначення ОСОБА_1 надто м`якого покарання, яке не відповідає даним про його особу, не були підтверджені.

Відповідно до ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Призначене ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, підстав для призначення засудженому більш суворого покарання колегія суддів не вбачає. Обставини, які б вказували на те, що покарання є явно несправедливим унаслідок м`якості, відсутні.

Крім того, суд, зазначаючи фактичні обставини вчинених кримінальних правопорушень, визнав недоведеним факт керування ОСОБА_1 автомобілем у стані алкогольного сп`яніння, вказавши, що цю обставину не підтверджено належними доказами, а тому доводи потерпілої в цій частині позбавлені підстав.

Апеляційний суд, належним чином перевіривши доводи, викладені в апеляційних скарг засудженого та його захисника, визнав обґрунтованим висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, правильність їх правової кваліфікації, виду та міри призначеного покарання. На усі доводи апеляції надано обґрунтовані відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК. Натомість доводи скаржників про протилежне є неспроможними.