564/1818/17 Про визнання особи невинуватим у скоєнні злочинів, передбачених ст. 309, ст. 310 КК України, та виправдання у зв`язку з недоведеністю в його діянні складу вказаних злочинів - 15.07.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року у кримінальному провадженні № 12017180150000528 по обвинуваченню

ОСОБА_1, громадянина України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Костопіль Костопільського району Рівненської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 310 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Костопільського районного суду Рівненської області від 31 липня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 309, ч.1 ст. 310 КК України, та виправдано у зв`язку з недоведеністю в його діянні складу вказаних злочинів.

Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що 15 травня 2017 року під час проведення обшуку за місцем проживання останнього за адресою АДРЕСА_1, виявлено та вилучено предмет зовні схожий на пристрій для куріння з нашаруванням на внутрішніх поверхнях речовини темно-коричневого кольору, яка є екстрактом канабісу, який відноситься до особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено, масою 0,321 г в перерахунку на суху речовину.

Відтак, ОСОБА_1 по місцю свого проживання незаконно зберігав наркотичний засіб - екстракт канабісу масою 0,321 г (в перерахунку на висушену речовину) без мети збуту.Такі дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.1 ст. 309 КК України - незаконне зберігання наркотичних засобів без мети збуту.

Також, ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що в першій декаді березня 2017 року за місцем свого проживання, що за адресою АДРЕСА_1, використовуючи господарський інвентар (полімерні стакани) та земельну ділянку вказаного домогосподарства, умисно, незаконно здійснив посів та вирощування рослин конопель у кількості 17 саджанців, які було вилучено 15 травня 2017 року під час проведення обшуку.

Отже ОСОБА_1 умисно, незаконно здійснив посів та вирощування 17 рослин роду коноплі. Такі дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування кваліфіковано за ч.1 ст. 310 КК України - незаконний посів та незаконне вирощування рослин конопель у кількості 17 штук.

Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 26 грудня 2019 року вирок місцевого суду залишений без зміни.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, вказуючи на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, що апеляційним судом залишено поза увагою неузгодженості між показаннями свідка ОСОБА_2 та показаннями інших свідків і виправданого ОСОБА_1, показання свідків, які відображені у вироку, не відповідають наданим у суді показанням; що апеляційним судом залишено поза увагою безпідставність визнання недопустимим доказом протоколу обшуку від 15.05.2017 року. Зазначається, що апеляційним судом не наведено належних мотивів на спростування доводів апеляційної скарги та визнання її безпідставною, тобто вказується на недотримання апеляційним судом вимог ст. 419 КПК України.

У запереченнях на вказану касаційну скаргу захисник виправданого вказує на обґрунтованість та законність ухвали апеляційного суду та на безпідставність доводів прокурора.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримала касаційну скаргу, надавши відповідні пояснення, просила ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Виправданий ОСОБА_1 та його захисник заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора, вважали її необґрунтованою та безпідставною.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412- 414 КПК.

Верховний Суд звертає увагу на те, що більшість доводів касаційної скарги прокурора стосується неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та незгоди з оцінкою доказів, яка була надана судом першої інстанції і з якою погодився апеляційний суд. Виходячи з положень ст. 433 КПК України та вимог ст. 438 КПК України, Верховний Суд відкидає зазначені доводи, оскільки вони не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

У зв`язку з зазначеним, при перевірці доводів касаційної скарги прокурора суд касаційної інстанції виходить з тих обставин, які встановлені судом першої та апеляційної інстанцій.

За нормами ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК (4651-17) України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення судове рішення.

Поряд з цим, перевіривши доводи касаційної скарги прокурора щодо допущених порушень вимог кримінального процесуального закону, Верховний Суд не вважає їх слушними.

Так, відповідно до вимог ч. 3 ст. 404 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

У касаційній скарзі прокурор зазначає на порушення апеляційним судом вищезазначених положень кримінального процесуального закону, які, на його думку, полягали в тому, що апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів.

З такими твердженнями прокурора суд касаційної інстанції погодитися не може і вважає за доцільне зазначити, що клопотання прокурора про повторне дослідження доказів не містило відповідного обґрунтування того, що докази, зокрема ті, про повторне дослідження яких наполягав прокурор, були досліджені місцевим судом неповністю чи з порушеннями. Наведені у клопотанні прокурора доводи стосуються в першу чергу його незгоди з оцінкою зазначених доказів, яка була надана судом першої інстанції. Поряд з тим сама по собі незгода однієї зі сторін провадження з оцінкою доказів не породжує безумовний обов`язок суду апеляційної інстанції повторно дослідити докази. Виходячи з наведеного, суд касаційної інстанції погоджується з рішенням апеляційного суду щодо відсутності підстав для повторного дослідження доказів.

Також Верховний Суд відкидає доводи прокурора, що судом апеляційної інстанції залишено поза увагою неузгодженості між показаннями свідка ОСОБА_2 та показаннями інших свідків і виправданого ОСОБА_1 та про невідповідність показань свідків, що відображені у вироку, тим, які фактично надавалися у суді.

Твердження щодо неузгодженості показань свідків, суперечностей, що містилися у них, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку, що вказані суперечності, на які посилається прокурор, не впливають на законність постановленого виправдувального вироку.

Щодо невідповідності показань свідків, викладених у вироку, тим показанням, які були надані свідками в судовому засіданні, то суд касаційної інстанції зауважує, що викладені у вироку показання свідків суттєво не відрізняються від показань, які надані цими свідками в ході судового розгляду, і скорочений виклад цих показань у вироку за змістом відповідає тим показанням, які містяться на технічному носії.

Верховний Суд також не вважає слушними і твердження прокурора щодо безпідставного, на його думку, визнання судом першої інстанції недопустимим доказом протоколу обшуку. У даному кримінальному провадженні суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які надані на спростування цих тверджень прокурора.

Виходячи з наведеного, Верховний Суд не знаходить підстав вважати, що ухвала апеляційного суду постановлена з порушеннями вимог кримінального процесуального закону та вважає, що ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК України.