Постанова
Іменем України
15 липня 2020 року
м. Київ
справа № 295/3420/16-к
провадження № 51-2784 км 19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Чистика А. О.,
суддів Бородія В. М., Мазура М. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Черниш А. І.,
прокурора Руденко О. П.
засуджених ОСОБА_1,
(в режимі відеоконференції) Павлова О. С., Ульданової Д. Р.,
захисників (в режимі відеоконференції) Гаталяка М. Я., Коцура Т. І., Шари Є. М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 15 квітня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 11 вересня 2019 року, а такожкасаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та захисника Коцура Тараса Ігоровича, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Вінницького апеляційного суду від 11 вересня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014060050001286 від 20 серпня 2014 року, стосовно
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Станишівка Житомирського району Житомирської області, який згідно матеріалів кримінального провадження проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, ч. 3 ст. 146; ч. 4 ст. 187; ч. 3 ст. 28, ч. 1, ч. 2 ст. 263; ч. 2 ст. 262; ч. 3 ст. 289 та ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України,
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця с. Велика Деражня Новоград-Волинського району Житомирської області, який згідно матеріалів кримінального провадження проживає за адресою: АДРЕСА_2, та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, раніше судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187; ч. 3 ст. 146; ч. 3 ст. 289; ч. 3 ст. 28, ч. 1, ч. 2 ст. 263 Кримінального кодексу України,
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Богунського районного суд м. Житомира від 15 квітня 2019 року визнано ОСОБА_1 винуватим у скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 146, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 262, ч. 3 ст. 289, ч. 3. ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ), та призначено покарання: за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років 2 місяці з конфіскацією майна; за ч. 2 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 3 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років; за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 2 ст. 262 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років; за ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 3 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією майна. Відповідно до ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання за сукупністю злочинів у виді 8 років 2 місяців позбавлення волі з конфіскацієюмайна. Відповідно до ст. 71 КК України частково приєднано не відбуту частину покарання за вироком Житомирського районного суду від 12 жовтня 2015 року та призначено остаточне покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 8 років 3 місяці з конфіскацією майна. Строк відбування покарання обчислено з часу набрання вироком законної сили. Зараховано в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з часу затримання 08 вересня 2015 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. Визнано ОСОБА_2 винуватим у скоєнні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 3 ст. 146, ч. 3 ст. 289, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 263 КК України, та призначено покарання: за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна; за ч. 3 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі на строк 6 років; за ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців. Відповідно до ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією майна. Строк відбування покарання обчислено з часу затримання. Зараховано в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з часу затримання 08 вересня 2015 року по 04 грудня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.
Вказаним вироком також засуджено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судові рішення щодо яких не оскаржуються.
Згідно з цим вироком, 17 липня 2015 року ОСОБА_1 та невстановлені слідством троє осіб на автомобілі марки "Сітроен Берлінго" за попередньою змовою між собою, прибули до першого парадного під`їзду будинку № 21 по проспекту Павла Тичини у м. Києві, де в салоні автомобіля очікували на появу потерпілого ОСОБА_5 Діючи згідно раніше розробленого злочинного плану, ОСОБА_1 повідомив про появу ОСОБА_5 В результаті вчиненого на ОСОБА_5 розбійного нападу, ОСОБА_1 та невстановлені слідством особи заволоділи майном потерпілого у великому розмірі, яке останній мав при собі, а саме: майном потерпілого та його грошовими коштами, якими у подальшому розпорядились на власний розсуд. Таким чином, ОСОБА_1 та невстановлені слідством особи в результаті вчинення розбійного нападу незаконно заволоділи майном потерпілого ОСОБА_5 у великому розмірі та завдали йому матеріальної шкоди на загальну суму 239 184 гривні. У подальшому вказані невстановлені слідством особи за попередньою змовою з ОСОБА_1, скориставшись безпорадним станом ОСОБА_5, який перебував без свідомості, затягнули його до салону вказаного автомобіля марки "Сітроен Берлінго", зв`язали зап`ястки його рук, зведені за спиною та ноги мотузкою і джгутом, перевезли до лісової зони, розташованої між вул. Маршала Жукова у м. Києві та селищем Биківня Деснянського району м. Києва, де продовжили утримувати ОСОБА_5, який перебував без свідомості, у зв`язаному стані протягом тривалого часу, що супроводжувалось завданням йому фізичних страждань. Використовуючи незаконно отримані в результаті розбійного нападу ключі від замків дверей квартири ОСОБА_5, за допомогою ключів відчинили вхідні двері до приміщення квартири, безперешкодно проникли у вказане житло, звідки повторно, таємно викрали чуже майно, що належить потерпілому ОСОБА_5 та викраденим розпорядились на власний розсуд. Всього своїми злочинними діями ОСОБА_1 та невстановлених слідством осіб, які виразились у таємному викрадені майна, поєднаному із проникненням у житло, потерпілому ОСОБА_5 завдано матеріальної шкоди на загальну суму 56 820,05 гривень. Через певний проміжок часу одна з невстановлених слідством осіб розв`язала руки та ноги ОСОБА_5, та ОСОБА_1 в цей час повернув йому деякі речі, якими вони раніше незаконного заволоділи в результаті вчиненого на ОСОБА_5 розбійного нападу, а саме: барсетку, ключі від автомобіля марки "INFINITI FS35", свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу " INFINITI FS35 ", посвідчення водія на ім`я ОСОБА_5, ключі від замків вхідних дверей квартири та паспорт громадянина України. Після цього ОСОБА_1 разом з невстановленими слідством особами на автомобілі "Сітроен Берлінго" місце вчинення злочину та потерпілого ОСОБА_5 залишили. Потерпілому ОСОБА_5 заподіяно тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості та легкі тілесні ушкодження. У подальшому ОСОБА_1 наприкінці серпня - початку вересня 2015 року організував та очолив стійке об`єднання - організовану злочинну групу, до складу якої залучив мешканців м. Житомира ОСОБА_2, ОСОБА_3, які раніше судимі за вчинення корисливих злочинів, та ОСОБА_4, з якою мав особисті стосунки. 05 вересня 2015 року організована група здійснила виїзд до об`єкта майбутнього нападу, а саме будинку АДРЕСА_5, з метою проведення за їх участю розвідувальних заходів. Після цього 06 вересня 2015 року, прибули до вказаного будинку, пошкодили ліхтарі зовнішнього освітлення. Потім 07 вересня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перевдягнулись у камуфльований одяг, взяли із собою зброю, речі, та знаряддя, і разом з ОСОБА_1, який також при собі мав вогнепальну зброю, а саме пістолет "ПМ-РФ" та липку стрічку (скотч), пройшли до будинку АДРЕСА_5, де сховались у рослинних насадженнях, та очікували на появу ОСОБА_6 . Того ж дня 22 год. 40 хв. ОСОБА_6 на своєму власному автомобілі, прибула до помешкання. В той час, коли вона відчинила замок дверей воріт та почала заходити на територію домоволодіння, ОСОБА_2, підскочив до неї та наніс удар в область чола справа, в результаті чого ОСОБА_6 впала на землю, та два удари ногою в область тулуба та голови потерпілої, помістив потерпілу до салону автомобіля "Фольксваген Тігуан", де на них вже чекали ОСОБА_1 та ОСОБА_3, які зв`язали руки та ноги ОСОБА_6 . У подальшому незаконно заволодівши транспортним засобом потерпілої ОСОБА_6, викрали її та поїхали до ділянки місцевості, яка розташована на відстані. ОСОБА_1 витягнув з салону автомобіля потерпілу ОСОБА_6, попередньо розв`язавши її руки та ноги, і погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров`я останньої, яке виразилось у демонстрації та висловлюванні наміру використання заздалегідь заготовленої вогнепальної зброї - пістолету, а також здійсненні з неї пострілу, силоміць утримуючи спільно з ОСОБА_2 останню за руки, висловили вимогу повідомити їм код від охоронної сигналізації у будинку, вказати місце знаходження ключів від вхідних дверей до будинку, а також код від сейфу, в якому, на думку ОСОБА_1 та інших співучасників, мали зберігатись грошові кошти у особливо великих розмірах в сумі понад 400 тис. доларів США. ОСОБА_6, надала останнім необхідну для них інформацію. В результаті застосування до потерпілої ОСОБА_6 вказаного насильства, останній заподіяно легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я. ОСОБА_1 як керівник організованої групи, наказав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернутись до вказаного будинку, який належить потерпілій, проникнути до будинку, де вчинити заволодіння належними потерпілій ОСОБА_6 грошовими коштами на вказану суму, та іншими цінностями і майном. ОСОБА_2 залишився у салоні автомобіля, а ОСОБА_3 пройшов до дверей воріт будинку потерпілої, де відшукавши ключі від замків вхідних дверей зазначеного будинку повернувся до ОСОБА_2 . Повідомивши керівника організованої групи ОСОБА_1 за допомогою мобільного зв`язку про відшукання зазначених ключів, ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_3 проникли до будинку, проте не відшукали матеріальних цінностей, якими мали намір заволодіти. При виході з території домоволодіння були затримані працівниками Управління кримінальної поліції Головного управління національної поліції в Житомирській області. Після цього працівниками Управління кримінальної поліції ГУНП в Житомирській області також затримано ОСОБА_1 та звільнено потерпілу ОСОБА_6 .
За вироком Вінницького апеляційного суду від 11 вересня 2019 року апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_5 - адвоката Крейдіна С. О. задоволено частково. Вирок Богунського районного суду м. Житомира від 15 квітня 2019 року в частині призначення покарання ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 146, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 262, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28 ч. 2 ст. 263, ч. 3 ст. 289, ст. 70, ст. 71 КК України скасовано та ухвалено в цій частині новий вирок. Призначено ОСОБА_1 покарання: за ч. 4 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна; за ч. 2 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 3 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років; за ч. 3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 2 ст. 262 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років; за ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 3 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців з конфіскацією майна, яке належить на праві власності. Відповідно до ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_1 покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 12 років з конфіскацією майна, яке належить на праві власності. Відповідно до ст. 71 КК України частково приєднано до покарання призначеного за цим вироком невідбуту частину покарання за вироком Житомирського районного суду від 12 жовтня 2015 року та остаточно визначено ОСОБА_1 покарання за сукупністю вироків у виді позбавлення волі на строк 12 років 1 місяць з конфіскацією майна, яке належить на праві власності. Початок строку відбування покарання обчислено з дня ухвалення цього вироку. В решті вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.
Крім того, Вінницький апеляційний суд ухвалою від 11 вересня 2019 року залишив без задоволення апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2 та захисника Логінова Р.М. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, а вирок Богунського районного суду м. Житомира від 15 квітня 2019 року щодо ОСОБА_2 - без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах, а також доповненнях до них, засуджений ОСОБА_1 та його захисник Коцур Т. І., посилаючись на неповноту судового розгляду, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, просять вирок суду апеляційної інстанції змінити у сторону пом`якшення, остаточно призначивши засудженому покарання за сукупністю вироків у виді 8 років 3 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна, а також зарахувати в строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з часу затримання 08 вересня 2015 року по день набрання вироком законної сили 11 вересня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, що не було зроблено апеляційним судом. Стверджують, що судом апеляційної інстанції не враховано повне визнання вини засудженим та його щире каяття. Вказують також на те, що залишилось не вирішеним питання щодо цивільного позову потерпілого ОСОБА_5
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції стосовно нього скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вказує на порушення права на захист оскільки йому не було надано можливість ознайомитись з матеріалами кримінального провадження. Також в касаційній скарзі оспорює існування організованої групи. Посилається на те, що ані у нього, ані у інших не було вилучено кошти чи майно в особливо великих розмірах. Також посилається на те, що особу, яка в дійсності була організатором по справі, не розшукували та не притягували до відповідальності, що свідчить про однобічність та упередженість судового розгляду. Вказує, що судами не було взято до уваги наявність в нього онкологічного захворювання, а також заяву потерпілої ОСОБА_6 щодо відсутності в неї претензій матеріального або морального характеру.
Позиції учасників судового провадження
Захисники Гаталяк М. Я., Коцур Т. І., Шара Є. М. та засуджені ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 підтримали подані касаційні скарги та просили їх задовольнити.
Прокурор Руденко О. П. проти касаційних скарг заперечувала та просила залишити їх без задоволення, а оскаржувані рішення без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційних скаргах та доповненнях до них, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.
Відповідно до приписів ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України (4651-17) ) підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
За встановлених фактичних обставин кримінального провадження, з урахуванням досліджених судом доказів, дії ОСОБА_1 за ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 146, ч. 3 ст. 146, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 262, ч. 3 ст. 28, ч. 1 ст. 263, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 263, ч. 3 ст. 289, ст. 70, ст. 71 КК України кваліфіковані вірно.
Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційних скарг засудженого ОСОБА_1 та його захисника Коцури Т. І., Суд враховує наступне.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.
Статті 65- 73 КК України є кримінально-правовими нормами, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, які судом апеляційної інстанції дотримано.
Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням всіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені змістом статей 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалюючи в цій частині свій вирок, суд апеляційної інстанції послався на те, що посилання суду першої інстанції на щире каяття є формальним та не може бути взято до уваги як пом`якшуюча обставина, зважаючи на те, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки. Поряд з цим, у матеріалах справи відсутні дані на підтвердження того, що ОСОБА_1 в повному обсязі визнав свою вину по епізоду нападу на потерпілого ОСОБА_5 в м. Києві, сприяв у розкритті кримінального правопорушення і встановленню невідомих осіб з якими був здійснений напад на ОСОБА_5, тобто співучасників злочину, та намагався відшкодували збитки потерпілому, а навпаки за наявності неспростованих доказів своєї вини намагався ввести суд в оману, применшивши частково свою роль у вчиненому, посилаючись на роль потерпілого, що не може вважатись щирим каяттям у вчиненому.
Крім того, зміст вироку апеляційного суду свідчить про те, що ОСОБА_1 у своїх запереченнях на апеляційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_5 Крейдіна С. О. зазначає, що не в повній мірі погоджується з доводами суду по епізоду в м. Києві, оскільки сам був потерпілим від невідомих осіб, які вчинили насильство, через борги потерпілого ОСОБА_5, та вимагали повернути їх спільний борг.
Враховуюче викладене, касаційний суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині відсутності щирого каяття засудженого ОСОБА_1 .
Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, призначаючи покарання засудженому, врахував дані про особу засудженого, який є батьком 2 неповнолітніх дітей, суспільну небезпечність вчинених ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, зокрема ступінь тяжкості вчинених засудженим кримінальних правопорушень, які, відповідно до ст. 12 КК України (в редакції, що діяла до 01 липня 2020 року), відносяться до середньої тяжкості, тяжких та особливо тяжких злочинів, їх кількість, а також роль ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, який був організатором та серед всіх співучасників відігравав найголовнішу і найнебезпечнішу роль у їх вчиненні, те, що він раніше неодноразово судимий за вчинення злочинів, пов`язаних із застосуванням насильства, а саме за ст. 187 ч. 1, ст. 185 ч. 2, ст. 185 ч. 3, ст. 186 ч. 3 КК України, ніде не працює та суспільно-корисною працею не займається, те, що мотивом вчинення кримінальних правопорушень не є складне матеріальне становище або збіг важких життєвих обставин, на які він посилається, бо ці обставини не доведені у належний спосіб, та дійшов висновку, що саме стійка антигромадська позиція сприяє вчиненню ним нових злочинів.
З урахуванням викладених обставин у сукупності суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що призначене покарання ОСОБА_1 у виді позбавлення волі у межах, наближених до мінімальної міри покарання, зазначених у санкціях статей, за якими його визнано винуватим, поряд з призначеними подібними покараннями обвинуваченим ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які засуджені лише за одним епізодом та їхню роль у вчиненні злочинів, не відповідає загальним засадам призначення покарання, є відносно м`яким та ніяким чином не відповідає принципу індивідуалізації покарання та не сприятиме перевихованню. У зв`язку з чим призначив йому більш суворе покарання.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 438 та ст. 414 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень може стати явна несправедливість призначеного покарання та його невідповідність ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. У зв`язку з тим, що в касаційних скаргах засудженого ОСОБА_1 та його захисника Коцура Т. І. відсутнє таке обґрунтування необхідності призначення засудженому менш суворого покарання, яке б вказувало на істотну диспропорцію між визначеним судом покаранням та вчиненими злочинними діями, Суд вважає, що призначене ОСОБА_1 апеляційним судом покарання, не порушує загальних засад його призначення, встановлених КК України (2341-14) , та відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, а також не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування. Доводи касаційних скарг сторони захисту зводяться до незгоди з оцінкою судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи і їх значення для визначення виду та розміру призначеного засудженому покарання.
У зв`язку з цим, Суд не вбачає підстав вважати таке покарання явно несправедливим через суворість.
Покарання, призначене ОСОБА_1, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, а також відповідає вимогам ст. 65 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями, зокрема, підозрюваного або обвинуваченого.
Згідно ч. 7 ст. 118 КПК України особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.
Колегія суддів вважає посилання засудженого ОСОБА_1 та його захисника Коцура Т. І. у касаційних скаргах на невирішення питання цивільного позову потерпілого ОСОБА_5 неспроможними, враховуючи те, що сам потерпілий ОСОБА_5, прав та інтересів якого стосується порушене питання, оскаржував вирок суду в апеляційному порядку лише в частині призначеного ОСОБА_1 покарання.
Що стосується доводів про неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність при зарахуванні у строк покарання строку попереднього ув`язнення, колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Згідно резолютивної частини вироку Вінницького апеляційного суду від 11 вересня 2019 року вирішено питання про скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, та призначення йому більш суворого покарання із визначенням остаточного покарання на підставі ст.ст. 70, 71 КК України.
При цьому, в решті вирок суду першої інстанції, зокрема в частині зарахування ОСОБА_1, в строк відбування покарання строку попереднього ув`язнення з часу затримання 08 вересня 2015 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, залишений апеляційним судом без змін.
У зв`язку з цим, доводи касаційних скарг в цій частині також є необґрунтованими.
Таким чином, розглядаючи матеріали кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції дотримався вимог ст. 420 КПК України.
Оцінюючи обґрунтованість доводів касаційної скарги засудженого ОСОБА_2, Суд враховує наступне.
Доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_2 про порушення судами першої та апеляційної інстанцій його права на захист, оскільки йому не було надана можливості ознайомитись з матеріалами кримінального провадження, є безпідставними, не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Крім того, ці доводи ОСОБА_2 були предметом оцінки апеляційного суду, яким було встановлено, що ОСОБА_2 відкривались матеріали кримінального провадження та від нього не надходили заяви, що він не ознайомлений з наданими матеріалами.
Крім того, ч. 1 ст. 337 КПК України передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Засади диспозитивності та правила встановлені ст. 22 КПК України вимагають від суду під час здійснення розгляду справи зберігати об`єктивність та неупередженість; функції суду та державного обвинувачення є несумісними.
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_2 щодо невжиття судом заходів для притягнення до кримінальної відповідальності ще однієї особи, обвинувачення якій не було висунуто, не ґрунтуються на вимогах КПК України (4651-17) , оскільки згідно ч.1 ст. 337 КПК України судовий розгляд був проведений лише стосовно осіб, яким висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення.
Крім того, змістом ухвалених судових рішень спростовуються доводи засудженого ОСОБА_2 про неврахування судами обох інстанцій при призначенні йому покарання позиції потерпілої ОСОБА_6 та стану його здоров`я.
Так, при ухваленні вироку та призначенні покарання ОСОБА_2 суд першої інстанції врахував обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання, а також обставини, на які посилається засуджений в касаційній скарзі щодо стану його здоров`я, а також відшкодування шкоди потерпілій ОСОБА_6 та відсутність в неї претензій матеріального або морального характеру.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, з яким погодився апеляційний суд, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 КПК України.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам апеляційної скарги засудженого ОСОБА_2 та його захисника, аналогічним доводам касаційної скарги засудженого, та обґрунтовано визнав їх неспроможними.
Решта доводів, викладених у касаційній скарзі засудженого, також не спростовує висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо винуватості засудженого і фактично зводиться до переоцінки доказів та встановлених у справі обставин, що на підставі ст. 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які були б безумовними підставами для скасування або зміни судових рішень, касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 та його захисника Коцури Т. І., а також засудженого ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 376, 433, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Богунського районного суду м. Житомира від 15 квітня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 11 вересня 2019 року стосовно ОСОБА_2, а також вирок Вінницького апеляційного суду від 11 вересня 2019 року стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_2, засудженого ОСОБА_1 та його захисника Коцура Тараса Ігоровича - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
А. О. Чистик В. М. Бородій М. В. Мазур