734/4208/17 Про заподіяння умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров`я - 14.07.2020 Прийняття

За вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 22 березня 2019 року, залишеним без зміни ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 21 червня 2019 року, ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Цивільний позов прокурора задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь Комунального лікувально-профілактичного закладу "Чернігівська обласна лікарня" 18 114,96 грн у рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілого. Цивільний позов потерпілого ОСОБА_2 задоволено частково й стягнуто на користь останнього з ОСОБА_1 4744 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 25 000 грн - моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у заподіянні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров`я, за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, 03 вересня 2017 року приблизно о 02:00 ОСОБА_1 біля Будинку культури в с. Новий Шлях Козелецького району Чернігівської області, діючи з мотивів особистих неприязних відносин, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, завдав ОСОБА_2 двох ударів кулаком в обличчя, заподіявши останньому середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, перелому верхньої щелепи, перелому нижньої щелепи, струсу головного мозку, синців на обличчі, що спричинило тривалий розлад здоров`я.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотне порушення судами вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпанням можливості їх отримати. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судами обох інстанцій безпідставно не взято до уваги показань свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, стороною обвинувачення не доведено наявності в його діях прямого умислу на заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому. Вважає, що порушено його право на захист, оскільки при врученні повідомлення про підозру він не мав можливості скористатися послугами захисника. Вказує, що висновок експерта № 150 (згідно з медичними документами) від 17 листопада 2017 року є недопустимим доказом, тому що медичні документи не були визнані речовими доказами та не були надані сторонам під час відкриття матеріалів у порядку ст. 290 КПК. Зазначає, що в реєстрі матеріалів досудового розслідування відсутні відомості про призначення судово-медичної експертизи та надходження висновку експерта. Вважає, що обвинувачення стосовно нього сформульовано не конкретно.

У запереченні на касаційну скаргу прокурор просив залишити її без задоволення, а постановлені судові рішення - без зміни.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК визначено підстави для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції. На будь-яких інших підставах, окрім зазначених у цій нормі, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржених судових рішень, а виходить з обставин, установлених судом.

Засуджений у своїй касаційній скарзі, як убачається з її змісту, заперечує правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірку в силу ст. 433 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Натомість вказані обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу засудженого у частині встановлених місцевим судом обставин, у своїй ухвалі навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу та дати правильну юридичну оцінку вчиненому.

Як вбачається з матеріалів провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у заподіянні умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження, що спричинило тривалий розлад здоров`я зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 КПК.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу показань потерпілого ОСОБА_2, який підтвердив умисне нанесення йому тілесних ушкоджень засудженим; свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які бути свідками даної події та детально розповіли про обставини нанесення засудженим ударів потерпілому; даних, що містяться у висновку експерта № 150 (згідно з медичними документами) від 17 листопада 2017 року, а також на підставі дослідження в судовому засіданні інших доказів, зміст яких детально відображено у вироку.

Виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції з`ясував також позицію обвинуваченого ОСОБА_1, який, хоча й не визнавав своєї вини, проте не заперечував нанесення потерпілому ударів, однак зазначив, що він оборонявся від його нападу. Таку версію сторони захисту суд ретельно перевірив і переконливо спростував у вироку.

Місцевий суд також дав належну оцінку показанням свідків ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які є рідними братами засудженого, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що їх показання не узгоджуються з фактичними обставинами справи та спростовуються іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, дослідивши у змагальній процедурі й зіставивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані, оцінивши їх в аспекті ст. 94 КПК з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст. 91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 122 КК.

Переконливих аргументів на спростування вказаних висновків суду щодо оцінки доказів у касаційній скарзі захисника не міститься.

Призначене засудженому покарання є справедливим, відповідає його меті й загальним засадам, визначеним у статтях 50, 65 КК.

Вирок суду є законним, обґрунтованим та відповідає вимогам ст. 374 КПК.

Твердження засудженого щодо незаконності висновку експертизи внаслідок порушення вимог ст. 242 КПК були предметом перевірки як суду першої інстанції, так і апеляційного суду, останній у своїй ухвалі дійшов правильного висновку про те, що медична картка, на підставі якої було проведено судово-медичну експертизу, лише засвідчує факт перебування хворого на лікуванні, перебіг захворювання та використовується для проведення судово-медичної експертизи. Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, медична картка потерпілого отримана на підставі ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ, тобто у спосіб передбачений КПК (4651-17) (т. 1, а.п. 168).

Доводи засудженого про недопустимість висновку експерта № 150 від 17 листопада 2017 року через те, що медичні документи не були відкриті стороні захисту у порядку ст. 290 КПК є неприйнятними. Як вбачається з матеріалів провадження, після проведення експертизи медичну картку потерпілого ОСОБА_2 було повернуто до медичної установи. Після закінчення досудового розслідування сторона захисту ознайомилась з матеріалами провадження без зауважень. Разом із тим, у судовому засіданні 12 листопада 2018 року суд задовольнивши клопотання захисника, витребував медичну картку з медичної установи, а у судовому засіданні 10 грудня 2018 року надав можливість учасникам провадження ознайомитися з нею. Однак сторона захисту не виявила бажання реалізувати своє право на ознайомлення, натомість заявила чергове клопотання, яке теж було задоволено судом. За таких обставин, вказане порушення ст. 290 КПК не є істотним в аспекті ст. 412 КПК та не тягне за собою скасування оскаржуваних судових рішень.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією об'єднаної палати Верховного Суду від 27 січня 2020 року (провадження № 51-218кмо19).

Не знайшли свого підтвердження й доводи засудженого щодо відсутності в матеріалах кримінального провадження відомостей про призначення судово-медичної експертизи танадходження висновку експерта. Як убачається з висновку експерта № 150, судово-медична експертиза призначена на підставі постанови слідчого від 17 листопада 2017 року. Крім того у матеріалах провадження наявний супровідний лист до висновку експерта про надання його органу досудового слідства (а.п. 176-178).

Також неспроможними є доводи засудженого про те, що під час повідомлення про підозру йому не було надано можливості скористатися послугами захисника. Як убачається з протоколу про роз`яснення права на захист від 05 грудня 2017 року, який міститься в матеріалах кримінального провадження, ОСОБА_1 відмовився від призначення йому захисника, що засвідчив своїм підписом (т. 1, а.п. 175). Водночас відповідно до ч. 1 ст. 52 КПК участь захисника у кримінальному провадженні щодо злочину середньої тяжкості не є обов`язковою.

Не знайшли свого підтвердження й доводи засудженого про неконкретність пред`явленого йому обвинувачення, оскільки, як вбачається з судових рішень, суд повністю визнав доведеним пред`явлене ОСОБА_1 обвинувачення, яке відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК містить, зокрема, виклад фактичних обставин і правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на ч. 1 ст. 122 КК та формулювання обвинувачення.

Доводи засудженого про те, що саме потерпілий був ініціатором конфлікту, а тому його слід притягнути до кримінальної відповідальності, жодним чином не впливають на законність оскаржених судових рішень. Суд звертає увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 за його апеляційною скаргою, належним чином перевірив усі викладені у ній доводи у тому числі й ті, на які засуджений посилається в касаційній скарзі, та, навівши підстави прийнятого рішення, обґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених вимог.

Зміст ухвали апеляційного суду не суперечить вимогам ст. 419 КПК. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення апеляційного суду та вмотивованість його висновків, засуджений у касаційній скарзі не навів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які відповідно до ст. 438 КПК були би підставами для скасування або зміни судових рішень, у суді касаційної інстанції не встановлено, а тому в задоволенні касаційної скарги засудженого необхідно відмовити.