541/2553/18 Про замах на зґвалтування - статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, що спричинило особливо тяжкі наслідки у виді смерті потерпілої; умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, поєднане із зґвалтуванням; та таємне викрадення чужого майна - 14.07.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018170260000643, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, котрий народився та зареєстрований у АДРЕСА_1 . Українка Малинського району Житомирської області, проживає на АДРЕСА_2, раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених п. 10 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 152, ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 4 червня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років; за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 152 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років; за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у закінченому замаху на зґвалтування - статевих зносинах із застосуванням фізичного насильства, що спричинило особливо тяжкі наслідки у виді смерті потерпілої; в умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, поєднаному із зґвалтуванням; а також у таємному викраденні чужого майна.

Згідно з вироком ОСОБА_1 20 серпня 2018 року приблизно о 3 годині, перебуваючи за зупинкою громадського транспорту на території ПрАТ "Миргородкурорт", що по вул. Гоголя 112 у м. Миргороді Полтавської області, діючи умисно, з метою зґвалтування, наніс ОСОБА_3 кулаком приблизно 27 ударів в область голови, по тулубу та кінцівках, після чого, скориставшись її безпорадним станом, намагався вступити з ОСОБА_3 у статеві зносини природним способом проти її волі. Однак, виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, не вчинив зґвалтування потерпілої з причин, які не залежали від його волі, оскільки не зміг здійснити статевий акт з фізіологічних причин.

Під час вчинення замаху на зґвалтування ОСОБА_3 із застосуванням фізичного насильства, ОСОБА_1 діючи умисно, з метою вбивства, протягом 30 хвилин наніс потерпілій приблизно 27 ударів кулаком в область голови, по різним частинам тулуба та по кінцівках, заподіявши останній тяжкі тілесні ушкодження, що призвели до смерті.

Після чого ОСОБА_4 таємно викрав належне ОСОБА_3 майно та грошові кошти, на загальну суму 411,44 грн, чим в подальшому розпорядився на власний розсуд.

З метою приховування слідів вчинених кримінальних правопорушень, ОСОБА_1 вкинув тіло ОСОБА_3, а також належну їй жіночу сумку до розташованого неподалік колодязя, який знаходиться на території ПрАТ "Миргород", та залишив місце вчинення злочинів.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 4 червня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Як убачається зі змісту касаційної скарги, потерпіла ОСОБА_2 посилається на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів й особі засудженого через м`якість та просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. На її думку, з урахуванням тяжкості вчинених злочинів, а також обставин їх скоєння, які характеризують ОСОБА_1 як особу особливо небезпечну для суспільства, він заслуговує на найсуворіше покарання.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор Гошовська Ю. В. вважала касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_2 обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Засуджений ОСОБА_1 і його захисник Долженко О. М. заперечили проти задоволення касаційної скарги потерпілої та просили ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, та кваліфікація вчиненого за п. 10 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 152, ч. 1 ст. 185 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до приписів ст. 50 КК, значення заходу примусу для досягнення його мети визначається не лише його суворістю, а й справедливістю. Домірність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.

Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дотримався наведених вимог матеріального права.

Обираючи ОСОБА_1 захід примусу, суд дав належну оцінку ступеню тяжкості вчинених злочинів, два з яких, згідно зі ст. 12 КК, є особливо тяжкими та один є злочином середньої тяжкості, узяв до уваги обставини їх вчинення, настання особливо тяжких наслідків у вигляді смерті особи, ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_1, а тому призначив йому покарання за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК у виді позбавлення волі на строк 15 років; за ч. 2 ст. 15 ч. 4 ст. 152 КК - у виді позбавлення волі на строк 10 років; за ч. 1 ст. 185 КК - у виді позбавлення волі на строк 2 роки, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначив ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

При цьому, суд обґрунтовано не призначив ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі, передбачене санкцією ч. 2 ст. 115 КК.

Відповідно до ст. 64 ККдовічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.

Покарання у виді довічного позбавлення волі застосовується у випадках, коли необхідність такого призначення обумовлюється особливими обставинами, що обтяжують відповідальність, та виключно небезпечністю особи винного. Тобто, вказаний вид кримінального покарання призначається з урахуванням таких даних, як наявність судимостей в особи, з урахуванням негативних характеристик з місця проживання, що в свою чергу, свідчить про небажання особи стати на шлях виправлення і, як наслідок, нехтування загальнолюдськими цінностями, зокрема, життям людини.

Враховуючи зазначене та приписи ст. 65 цього Кодексу, суд зважив на дані про особу винного, котрий вперше притягається до кримінальної відповідальності, є особою молодого віку, має на утриманні малолітню дитину, а також узяв до уваги пом`якшуючу покарання обставину - сприяння слідству та відсутність обставин, що його обтяжують.

Таким чином, урахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, місцевий суд усупереч твердженням потерпілої, належно умотивувавши своє рішення, дотримуючись принципу співмірності та індивідуалізації покарання, призначив ОСОБА_1 за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, яке за своїм розміром є максимальним для даного виду покарання.

Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу відноситься до дискреційних повноважень суду, які було реалізовано при постановленні вироку в цьому провадженні. Правових підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через м`якість і недостатнім для досягнення його мети колегія суддів не вбачає.

У контексті наведеного не можна визнати спроможними та переконливими доводи касаційної скарги потерпілої ОСОБА_2 стосовно несправедливості призначеного судом ОСОБА_1 покарання через м`якість .

Переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд ретельно перевірив аналогічні за змістом доводи потерпілої щодо невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених злочинів й особі засудженого, та навівши докладні мотиви, визнав їх необґрунтованими. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, не встановлено.