266/4648/14-к Про розбій, незаконне заволодіння транспортними засобами та крадіжки, скоєне за попередньою змовою групою осіб з корисливих мотивів - 14.07.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за касаційними скаргами прокурора, яка брала участь у розгляді справи судом першої інстанції, прокурора, котрий брав участь під час розгляду кримінальної справи судом апеляційної інстанції, та спільною касаційною скаргою потерпілих ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та їхнього представника Чердаклі С.Г. на ухвалу Донецького апеляційного суду від 12 березня 2019 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Велика Новосілка Донецької області, громадянина України, зареєстрованого в АДРЕСА_9 жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 6, 12 частини 2 статті 115, пунктами 1, 9, 12, 13 частини 2 статті 115, частиною 4 статті 187, частиною 3 статті 289, частиною 2 статті 185, частиною 3 статті 357, частиною 2 статті 309 Кримінального кодексу України (далі - КК);

ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Донецька, громадянина України, зареєстрованого в АДРЕСА_2 ), жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 6, 12 частини 2 статті 115, пунктами 1, 9, 12, 13 частини 2 статті 115, частиною 4 статті 187, частиною 1 статті 187, частиною 3 статті 289, частиною 2 статті 185, частиною 3 статті 185, частиною 3 статті 357, частиною 2 статті 309 КК;

ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця с. Велика Новосілка Донецької області, громадянина України, зареєстрованого в АДРЕСА_2 ), жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не мав,

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Волноваського районного суду від 23 вересня 2011 року:

ОСОБА_1 визнано винуватим та засуджено за пунктами 6, 12 частини 2 статті 115, частиною 4 статті 187, частиною 3 статті 289, частиною 3 статті 357, частиною 2 статті 309, пунктами 1, 9, 12, 13 частиною 2 статті 115, частини 1 статті 70 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за пунктами 6,12 частини 2 статті 115, частиною 2 статті 185, частиною 3 статті 185, частиною 4 статті 187, частиною 1 статті 187, частиною 3 статті 289, частиною 3 статті 357, частиною 2 статті 309 пункти 1, 9, 12, 13 частини 2 статті 115, частиною 1 статті 70 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за пунктами 6,12 частини 2 статті 115, частиною 2 статті 185, частиною 3 статті 185, частиною 4 статті 187, частиною 3 статті 289, частиною 3 статті 357, частиною 2 статті 309 пункти 1, 9, 12, 13 частини 2 статті 115, частиною 1 статті 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 13 лютого 2013 року вирок скасовано в повному обсязі, справу направлено на новий розгляд.

Постановою Волноваського районного суду від 5 червня 2014 року справу направлено на додаткове розслідування.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 15 серпня 2014 року постанову скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 24 жовтня 2014 року змінено підсудність, справу направлено до Приморського районного суду м. Маріуполя.

Ухвалою Приморського районного суду від 16 грудня 2015 року справу направлено на додаткове розслідування.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 16 березня 2016 року ухвалу скасовано, справу направлено на новий розгляд.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 18 квітня 2016 року змінено підсудність, справу направлено до Іллічівського районного суду м. Маріуполя.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 18 травня 2016 року - змінено підсудність, справу направлено до Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя.

За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 17 жовтня 2018 року ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за пунктами 6,12 частини 2 статті 115, частиною 4 статті 187, частиною 3 статті 289, частиною 2 статті 185, пунктами 1, 9, 12, 13 частини 2 статті 115, частиною 3 статті 357, частиною 2 статті 309 КК через недоведеність його участі у вчиненні злочинів.

Також цим вироком ОСОБА_5 визнано невинним та виправдано за пунктами 6, 12 частини 2 статті 115, частиною 4 статті 187, частиною 3 статті 289, частиною 2 статті 185, пунктами 1,9,12,13 частини 2 статті 115, частиною 3 статті 357, частиною 2 статті 309 КК через недоведеність його участі у вчиненні злочинів.

ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за частиною 3 статті 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, за частиною 1 статті

187 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі частини 1 статті 70 КК шляхом часткового призначення покарань, ОСОБА_7 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців з відбуванням у кримінально-виконавчій установі закритого типу.

ОСОБА_8 в строк покарання час його попереднього ув`язнення з 23 жовтня 2009 року по 2 листопада 2009 року, а також з 3 жовтня 2010 року по 12 липня 2016 року включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

На підставі частини 5 статті 72 КК ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі через його фактичне відбуття.

Запобіжний захід ОСОБА_7 у виді особистого зобов`язання до вступу вироку в законну силу скасовано.

ОСОБА_6 за пунктами 6, 12 частини 2 статті 115, пунктами 1, 9, 12, 13 частиною 2 статті 115, частиною 4 статті 187, частиною 3 статті 289, частини 2 статті 185, частини 3 статті 357, частини 2 статті 309 КК, через недоведеність його участі у вчиненні злочинів визнано невинним та виправдано.

ОСОБА_6 визнано винуватим у скоєнні злочинів, передбачених частиною 3 статті 185 КК, та звільнено від призначеного покарання на підставі статті 49, частини 5 статті 74, частини 2 статті 106 КК у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Запобіжний захід ОСОБА_10 у виді особистого зобов`язання до вступу вироку в законну силу скасовано.

Запобіжний захід ОСОБА_1 у вигляді особистого зобов`язання до вступу вироку в законну силу скасовано.

Розглянуто цивільні позови, вирішено питання щодо арешту майна та речових доказів.

Також за цим вироком засуджено ОСОБА_11, щодо якого судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються.

Згідно з вироком ОСОБА_9, ОСОБА_6 та ОСОБА_11 визнано винуватими та засуджено за злочини, вчинені за таких обставин.

15 травня 2008 року близько 23:00 ОСОБА_11 за попередньою змовою групою осіб із ОСОБА_12 умисно, із корисливих мотивів, з метою крадіжки чужого майна прийшли до будинку АДРЕСА_3, де через хвіртку проникли на територію вказаного домоволодіння та шляхом зламу замка дверей проникли в приміщення, звідки викрали належний ОСОБА_13 мопед марки "SUZUKI lets-З" вартістю 2414,69 грн, заподіявши потерпілим матеріальної шкоди на вказану суму.

16 травня 2008 року близько 02:00 ОСОБА_11 за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_12 умисно, повторно, із корисливих мотивів, з метою крадіжки чужого майна прийшли до будинку

АДРЕСА_4, проникли через огорожу на подвір`я вказаного домоволодіння та зайшли до гаража, зламавши замок на дверях, звідки таємно викрали належний ОСОБА_14 мопед марки "HONDA DIO Chesta AF3403" вартістю 2700 грн, заподіявши потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.

12 липня 2009 року близько 01:00 ОСОБА_11 повторно, за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_12, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, умисно, із корисливих мотивів, з метою крадіжки чужого майна прийшли до будинку АДРЕСА_5, проникли через огорожу на подвір`я вказаного домоволодіння, а потім до гаража, зламавши замок на дверях, звідки таємно викрали належний ОСОБА_15 мопед марки "Тигр - AT50С T-9" вартістю 4900 грн, заподіявши потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.

17 липня 2009 року близько 24:00 ОСОБА_11 за попередньою змовою групою осіб з ОСОБА_16 умисно, повторно, із корисливих мотивів, з метою крадіжки чужого майна прийшли до будинку АДРЕСА_6, проникли через огорожу на подвір`я вказаного домоволодіння та зайшли до гаража, зламавши замок на дверях, звідки викрали належний ОСОБА_17 мопед марки "Ямаха" вартістю 3000 грн, заподіявши потерпілому матеріальної шкоди на вказану суму.

18 жовтня 2009 року у вечірню пору ОСОБА_18, перебуваючи біля будинку № 48 на вул. Артема в с. Велика Новосілка Донецької області, знайшовши у не встановленому слідством місці предмет, схожий на пістолет, умисно, із корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном дочекавшись, поки до ОСОБА_19 приїде його друг ОСОБА_20, напав на них і, направляючи предмет, схожий на пістолет, в їхню сторону та погрожуючи застосуванням насильства, небезпечного для їх життя і здоров`я, став вимагати пройти за ним до палісаднику. Потерпілі, сприймаючи погрози ОСОБА_9 реально та побоюючись за своє життя і здоров`я, пройшли до палісаднику, де останній, погрожуючи, наказав їм стати на коліна і передати йому матеріальні цінності. Побоюючись погроз, потерпілі віддали гроші в розмірі 250 грн та ключі від квартир, які не мають матеріальної цінності, якими ОСОБА_18 заволодів, заподіявши ОСОБА_20 матеріальної шкоди на суму 250 грн.

19 жовтня 2009 року ОСОБА_18 після здійснення ним розбійного нападу, умисно, повторно, з метою крадіжки чужого майна, маючи при собі ключі, прийшов до квартири

АДРЕСА_8, де проживав ОСОБА_20, відкрив ключами вхідні двері та проник до квартири, звідки таємно викрав належне потерпілому майно на загальну суму 5800 грн, заподіявши останньому матеріальної шкоди на вказану суму.

Органами досудового слідства, ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_10 також пред`явлено обвинувачення в скоєнні ряду умисних злочинів, передбачених пунктами 6, 12 частини 2 статті 115, пунктами 1, 9, 12, 13 частини 2 статті 115, частиною 4 статті 187, частиною 3 статті 289, частиною 2 статті 185, частиною 3 статті 357, частиною 2 статті 309 КК, за таких обставин.

23 вересня 2010 року в денний час у ОСОБА_1 з корисливих мотивів, з метою наживи виник намір на умисне вбивство і напад з метою заволодіння майном та транспортним засобом раніше знайомого йому ОСОБА_21

Цього ж дня ОСОБА_1 запропонував скоїти цей злочин у групі осіб своїм синам ОСОБА_7 та ОСОБА_10, на що вони дали свою згоду, вступивши таким чином у злочинну змову на здійснення умисного вбивства з корисливих мотивів, нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з насильством, небезпечним для життя і здоров`я особи, та незаконного заволодіння транспортним засобом.

При цьому вони заздалегідь розробили план і розподілили ролі, згідно з якими, достовірно знаючи про те, що ОСОБА_22 займається викопуванням ям за певну плату за допомогою наявного в нього екскаватора, ОСОБА_1 повинен був шляхом обману під приводом того, щоб показати металеву трубу, яку нібито повинен був викопати ОСОБА_22, приїхати з останнім, ОСОБА_16 та ОСОБА_12 до лісосмуги, розташованої за с. Велика Новосілка Донецької області, де ОСОБА_18, сидячи на задньому сидінні автомобіля, мав накинути на шию ОСОБА_22, мотузку і заподіяти смерть останньому, а ОСОБА_23, перебуваючи біля автомобіля, спостерігати за навколишньою обстановкою з метою попередження про появу сторонніх осіб, співробітників правоохоронних органів або виникнення іншої небезпеки.

23 вересня 2010 року близько 22:30 ОСОБА_1 з метою реалізації спільного злочинного наміру, згідно з раніше розробленим планом запропонував

ОСОБА_22 проїхати з ним та його синами в лісосмугу, розташовану за населеним пунктом с. Велика Новосілка, недалеко від с. Новий Комар Донецької області, нібито для того, щоб показати останньому металеву трубу, яку ОСОБА_22 повинен був викопати за допомогою наявного в нього в особистому користуванні екскаватора, на що останній погодився.

Після цього вони на автомобілі марки "Кіа magentis", д.н.з. НОМЕР_1, належному ОСОБА_24, яким ОСОБА_22 керував, прибули до околиці селища Новий Комар Великоновосілківського району Донецької області. ОСОБА_23 став спостерігати за навколишньою обстановкою з метою попередження у разі появи сторонніх осіб або іншої небезпеки, сприяючи тим самим реалізації єдиного злочинного умислу. ОСОБА_18 з метою реалізації спільного злочинного умислу, перебуваючи в салоні автомобіля, позаду

ОСОБА_22, будучи особою, яка раніше скоїла розбій, напав на останнього із застосуванням насилля, небезпечного для життя та здоров`я, та став затягувати мотузку на його шиї. ОСОБА_22 став чинити активний опір діям ОСОБА_9, але ОСОБА_1, який сидів на сусідньому сидінні, бажаючи настання смерті потерпілого та з метою полегшення дій ОСОБА_7 став утримувати потерпілого, позбавляючи його будь-якої можливості припинити злочинні дії, таким чином вони утримували останнього до настання його смерті.

Після цього з метою приховання злочину вони витягли труп ОСОБА_22 із салону автомобіля та за допомогою лопат, які привезли із собою, закопали на місці вчинення злочину.

У результаті спільних злочинних дій ОСОБА_9, ОСОБА_1 та ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_22 було завдано тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя у момент заподіяння, які перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням його смерті.

Причиною смерті ОСОБА_22 стала механічна асфіксія від однократного удавлення органів шиї петлею м`якого типу, яка затягувалася сторонньою рукою, супроводжувалася загальноасфіксичними ознаками.

Після цього ОСОБА_18, ОСОБА_1, ОСОБА_23 заволоділи майном ОСОБА_22, а саме грошовими коштами в розмірі 2800 грн, мобільним телефоном "Самсунг SGH-D780" вартістю 1000 грн, заподіявши потерпілому матеріальної шкоди на суму 3800 грн., після чого, діючи умисно, повторно, заволоділи автомобілем "Кіа magentis", д.н.з. НОМЕР_1, вартістю 73 806,01 грн заподіявши значної матеріальної шкоди, на якому з викраденим майном покинули місце злочину і який згодом знищили шляхом підпалу з метою приховання слідів злочину, а викраденим розпорядилися на власний розсуд.

24 вересня 2010 року в денний час ОСОБА_1 за попередньою змовою зі своїми синами, перебуваючи у 4-х кілометрах від південно-західної околиці

с. Новий Комар Великоновосілківського району Донецької області, умисно, з метою полегшення подальшого пересування на викраденому автомобілі "Кіа magentis" також незаконно заволоділи паспортом громадянина України на ім`я ОСОБА_22, довідкою про присвоєння ідентифікаційного номера, водійським посвідченням та талоном до нього, техпаспортом на вказаний автомобіль на ім`я ОСОБА_24, дорученням на право керування цим автомобілем, страховим полісом на вказаний автомобіль, свідоцтвом про реєстрацію технологічного транспортного засобу екскаватора НОМЕР_6, біржовим договором купівлі-продажу цього екскаватора на ім`я ОСОБА_22

24 вересня 2010 року в денний час ОСОБА_1 за попередньою змовою зі своїми синами також таємно із салону автомобіля "Кіа magentis" викрали майно ОСОБА_22 : домкрат вартістю 480 грн, два акустичних динаміки вартістю

432 грн, балонний ключ вартістю 70 грн, CD-диск вартістю 20 грн, заподіявши матеріальної шкоди на загальну суму 1002 грн.

Крім того, упродовж тривалого часу між ОСОБА_1 та ОСОБА_25 склалися неприязні стосунки, на ґрунті чого 24 вересня 2010 року в ОСОБА_1 з метою помсти виник намір на здійснення протиправного спричинення смерті ОСОБА_25 .

Цей злочин ОСОБА_1 запропонував вчинити своїм синам, на що вони дали свою згоду, вступивши таким чином у попередню змову на здійснення умисного протиправного спричинення смерті ОСОБА_25 .

При цьому вони заздалегідь розробили план і розподілили ролі, згідно з якими ОСОБА_23 з метою наведення підозри в скоєнні злочину на раніше ними убитого ОСОБА_22 повинен був на викраденому автомобілі "Kia magentis" прибути в с. Роздольне Великоновосілківського району Донецької області та, зупинившись біля належного ОСОБА_25 кафе "Диметра", спостерігати за тим, коли хазяїн вийде з кафе та почне рухатися на своєму автомобілі вантажному пікапі ЗАЗ - 110557, д.н.з. НОМЕР_4 . Після цього ОСОБА_23 повинен був слідувати на згаданому автомобілі за ОСОБА_25 і умисно з метою зупинки автомобіля останнього вчинити зіткнення з його автомобілем. У цей же час ОСОБА_1 та ОСОБА_18 повинні були спостерігати за тим, коли ОСОБА_25 сяде в автомобіль і почне рух. Після цього вони на своєму автомобілі повинні були проїхати за ОСОБА_25 і ОСОБА_26 . Після зупинки автомобіля ОСОБА_25, ОСОБА_1 повинен був зупинити свій автомобіль на місці зіткнення і перебувати в салоні, спостерігаючи за навколишньою обстановкою з метою попередження будь-яким чином про появу сторонніх осіб, співробітників правоохоронних органів або виникнення іншої небезпеки, сприяючи тим самим реалізації єдиного злочинного наміру. ОСОБА_18 повинен був вийти з автомобіля і, використовуючи заздалегідь заготовлену гладкоствольну вогнепальну зброю, зробивши з неї постріл, вчинити умисне вбивство ОСОБА_25 .

З метою реалізації спільного злочинного умислу, спрямованого на умисне вбивство ОСОБА_25, 24 вересня 2010 року близько 22:00 ОСОБА_23, керуючи автомобілем "Кіа magentis", і ОСОБА_1 разом з ОСОБА_12, який керував автомобілем ВАЗ - 2101, д.н.з. НОМЕР_5, за попередньою змовою, будучи особами, які раніше скоїли умисне вбивство, прибули на АДРЕСА_4, де біля будинку № 21/2 почали спостерігати за вантажним автомобілем, належним ОСОБА_25, який стояв біля входу у приміщення кафе "Діметра", та 25 вересня 2010 року близько 01:00 ОСОБА_18, ОСОБА_1, ОСОБА_23, побачивши, що ОСОБА_25 та його співмешканка ОСОБА_27 сіли в автомобіль і поїхали, почали рухатися за ними. У цей момент у ОСОБА_1 ОСОБА_6, ОСОБА_18 виник спільний злочинний намір на протиправне заподіяння смерті ОСОБА_27 з метою приховування умисного вбивства ОСОБА_25, тобто на умисне вбивство двох осіб.

Після цього 25 вересня 2010 року близько 01:00 ОСОБА_23 керуючи автомобілем "Кіа magentis", умисно здійснив зіткнення з автомобілем, яким керував ОСОБА_25 і в якому перебувала ОСОБА_27, автомобіль перекинувся до кювету з лівого боку автодороги.

До місця зіткнення під`їхали ОСОБА_1 та ОСОБА_18 . Перший спостерігав за навколишньою обстановкою, сприяючи тим самим реалізації єдиного злочинного наміру, а ОСОБА_18 двома мисливськими патронами 12 калібру зробив один постріл у спину ОСОБА_25, а потім для доведення злочинного умислу, спрямованого на умисне вбивство двох осіб, з метою приховування іншого злочину, один постріл у грудну клітку ОСОБА_27, внаслідок чого останні померли на місці.

У результаті спільних злочинних дій ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_28 були заподіяні тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя у момент заподіяння, що перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням його смерті.

Причиною смерті ОСОБА_25 стало сліпе вогнепальне дробове поранення грудної клітки з пошкодженням лівої легені, серця і грудного відділу аорти, ускладнене значною крововтратою, що призвела до недокрів`я внутрішніх органів.

У результаті спільних злочинних дій ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_29 були заподіяні тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя у момент заподіяння та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням її смерті.

Причиною смерті ОСОБА_27 стало сліпе вогнепальне дробове поранення грудної клітки і живота з пошкодженням 8 і 9 ребер справа, печінки, дванадцятиперстної кишки, правої нирки, голівки підшлункової залози, брижейки тонкого кішківника, черевної аорти, ускладнене нерівномірним кровонаповненням і гострим гемодинамічним розладом у внутрішніх органах, гемоперітонеумом та набряком головного мозку і легенів.

ОСОБА_18 у не встановлені слідством час та місці за попередньою змовою з ОСОБА_1 та ОСОБА_16 з метою незаконного придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, умисно, незаконно придбали дикорослу коноплю, яку принесли за місцем свого проживання у будинку АДРЕСА_2, де шляхом механічної дії (перетирання) незаконно виготовили особливо небезпечний наркотичний засіб канабіс, який зберігали за місцем проживання без мети збуту.

26 вересня 2010 року о 20:55 у ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_29 працівниками міліції було виявлено і вилучено в ящику тумби, розташованої в спальній кімнаті будинку, на підлозі на другому поверсі будинку, на сходах, що ведуть у підвал, на підлозі в підвальному приміщенні речовину рослинного походження, що є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом.

27 вересня 2010 року об 11:35 при проведенні огляду території, прилеглої до їхнього будинку, серед будівельної цегли, складеної на подвір`ї, працівниками міліції були виявлені та вилучені два поліетиленові пакети з речовиною рослинного походження, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабісом.

Усього працівниками міліції було вилучено 1469,598 г. речовини рослинного походження, яка є особливо небезпечним наркотичним засобом - каннабісом, що в перерахунку на суху речовину становить 1334,89 г., та є великим розміром, яку ОСОБА_1, ОСОБА_18, ОСОБА_23 за попередньою змовою незаконно придбали, виготовили та зберігали за місцем свого проживання без мети збуту.

Таким чином, стороною обвинувачення ОСОБА_1, ОСОБА_18, ОСОБА_23 обвинувачуються у вчиненні ряду умисних злочинів, а саме:

- за пунктами 6, 12 частини 2 статті 115 КК в убивстві, тобто умисному протиправному спричиненні смерті іншій людині, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб;

- за частиною 4 статті 187 КК у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаним з насильством, небезпечним для життя і здоров`я особи, що піддалася нападу (розбій), за попередньою змовою групою осіб, із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень;

- за частини 3 статті 289 КК у незаконному заволодінні транспортним засобом, за попередньою змовою групою осіб, що заподіяло значний збиток потерпілому, із застосуванням насильства, небезпечного для життя і здоров`я;

- за частиною 3 статті 357 КК у незаконному заволодінні паспортом та іншими особистими документами;

- за частиною 2 статті 185 КК у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб;

- за частиною 2 статті 309 КК у незаконному придбанні, виготовленні, зберіганні наркотичних засобів без мети збуту, за попередньою змовою групою осіб, у великих розмірах;

- за пунктами 1, 9, 12, 13 частини 2 статті 115 КК в убивстві, тобто в умисному протиправному спричиненні смерті двом особам, з метою приховання іншого злочину, за попередньою змовою групою осіб, особами, які раніше вчинили умисне вбивство.

Ухвалою Донецького апеляційного суду від 12 березня 2019 року вирок Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 17 жовтня 2018 року залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь під час розгляду кримінальної справи судом апеляційної інстанції, вказує, що ухвала апеляційного суду є незаконною та підлягає скасуванню у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону. Просить направити справу на новий апеляційний розгляд.

Свої доводи обґрунтовує тим, що суд усупереч статті 377 КПК 1960 року належним чином не обґрунтував своїх мотивів та не вказав підстав, які надали можливість залишити без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а також не надав жодної оцінки доводам прокурора.

Так, прокурор у своїх доводах зазначає, що справа була направлена до суду з обвинувальним висновком відповідно до вимог КПК 1960 (1001-05) року, однак колегія суддів при оцінці доказів посилається на КПК 2012 (4651-17) року та відповідно до статті 87 КПК 2012 року визнає їх недопустимими, що вказує на порушення вимог статті 3 КПК 1960 року.

До того ж прокурор вказує на те, що суд неправомірно змінив обвинуваченим запобіжний захід під час судового розгляду спочатку на домашній арешт, а потім на особисте зобов`язання, керуючись нормами КПК 2012 (4651-17) року, при цьому суд апеляційної інстанції вказав, що посилання на КПК 2012 (4651-17) року судом першої інстанції є слушним, однак належним чином не обґрунтував таку позицію.

Також прокурор вважає, що саме ОСОБА_23 вказав про вчинення злочинів, за якими ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_29 було виправдано, а також він показав місце, де закопаний труп, однак суд апеляційної інстанції не надав оцінки таким доказам, а лише продублював мотиви районного суду, вказавши на порушене право на захист звинувачуваних осіб.

Крім того, прокурор вважає, що судом апеляційної інстанції проігноровано доводи апеляційної скарги прокурора про визнання недопустимими доказів, отриманних у результаті проведення слідчих дій слідчим Кіором О.В. в період з 25 вересня 2010 року по 25 жовтня 2010 року, хоча всі показання ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_29 були надані слідству в присутності захисників, і ці особи розказували, як саме вони вчиняли злочин.

Також прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції не зважив на доводи апеляційної скарги прокурора в частині призначення покарання, оскільки вважає, що суд при визнанні ОСОБА_30 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 3 статті 185 КК, звільнив його від покарання на підставі статей 49, 74 КК, однак покарання за вказаний злочин не призначив, тобто всупереч статті 335 КК звільнив від покарання, яке не було призначено.

Прокурор, який брав участь під час розгляду кримінальної справи у суді першої інстанції, у своїй касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів прокурора, викладених ним в апеляційній скарзі, та не надав оцінки тим доказам, які, на думку скаржника, неправомірно судом першої інстанції визнано недопустимими. Просить ухвалу апеляційного суду скасувати та направити справу на новий апеляційний розгляд.

Так, прокурор у своїх доводах зазначає, що за епізодом вчинення ОСОБА_12 розбійного нападу та крадіжки особистих речей і грошових коштів у потерпілих ОСОБА_31 та ОСОБА_19 19 жовтня 2009 року суд виключив як доказ показання потерпілого про викрадення грошей в розмірі 2500 грн, однак не звернув уваги, що в потерпілого не було підстав для обмови винуватого.

Також вказує прокурор і на неправомірне визнання доказів недопустимими на підставах неефективності роботи захисників та на безпідставне звинувачення правоохоронних органів у недозволених методах ведення дізнання та досудового розслідування, посилаючись на постанову прокурора від 19 листопада 2010 року про відмову в порушенні кримінальної справи щодо працівників Великоновосілківського райвідділу міліції, яка ніким не оскаржена.

Окрім вказаного, прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки тим обставинам, що під час досудового слідства у кожного обвинуваченого був захисник і всі слідчі дії відбувались у їх присутності, а тому посилання суду про застосування фізичного або психічного примусу є безпідставними.

Також прокурор зазначає, що висновок спеціаліста ОСОБА_32, відповідно до якого друкований текст у постанові про призначення слідчих "следователь СУ Киора О.В. " внесено шляхом монтажу, тобто після нанесення основного тексту, судом не досліджувався, а показання свідків ОСОБА_34, ОСОБА_35, яких не викликали в судове засідання та показання яких не оголошували, поклали в основу виправдувального вироку.

Вказує також прокурор і на те, що судом апеляційної інстанції не було надано жодної оцінки його доводам про безпідставне визнання недопустимим доказом протоколу огляду місця події помешкання ОСОБА_1, та про причини проведення повторного огляду в домі останнього, в ході якого було виявлено та вилучено документи ОСОБА_22 .

Крім того, прокурор вважає, що суд необґрунтовано дійшов висновку про те, що органами досудового слідства на первинному етапі збору доказів, покладених у подальшому в основу обвинувачення, не було забезпечено реалізацію права на захист ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_10, оскільки такі особи допитувались у присутності своїх захисників, а посилання суду про відсутність у них можливості скористатись найманим захисником, а не призначеним спростовуються невідкладністю таких слідчих дій з урахуванням тяжкості розслідуваних злочинів.

У спільній касаційній скарзі потерпілі та їх представник вказують на незаконність ухвали суду апеляційної інстанції, просять її скасувати та направити кримінальну справу на новий апеляційний розгляд.

Скаржники на обґрунтування своєї позиції зазначають, що суд апеляційної інстанції порушив принцип змагальності сторін та принцип безпосередності дослідження доказів, оскільки фактично позбавив сторону обвинувачення та потерпілих можливості обґрунтовувати доводи своїх апеляційних скарг доказами.

При цьому доводи касаційної скарги є аналогічні за змістом доводам у касаційній скарзі прокурора, який брав участь під час розгляду кримінальної справи судом апеляційної інстанції.

Так, скаржники вважають, що в ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_30 була можливість під час проведення слідчих дій з участю захисників заявити про застосування до них недозволених методів ведення дізнання та досудового розслідування.

Як убачається зі змісту касаційних скарг, ні прокурори, ні потерпілі не оспорюють факту вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_36 за частиною 3 статті 185 та частиною 1 статті 187 КК, ОСОБА_16 за частиною 3 статті 185 КК, доведеності їх винуватості, правильності кваліфікації їхніх дій за вказаними обвинуваченнями.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, яка частково підтримала касаційні скарги прокурорів та просила скасувати ухвалу апеляційного суду, потерпілих та їх представника, які підтримали касаційні скарги, інших учасників процесу, які заперечували проти задоволення касаційних скарг, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали кримінальної справи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги прокурорів та потерпілих підлягають задоволенню на таких підставах.

Мотиви суду

Відповідно до частини 1 статті 395 КПК 1960 року суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі та додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржено.

Згідно з частиною 1 статті 398 КПК 1960 року підставами для скасування судових рішень касаційним судом є лише істотне порушення кримінально-процесуального закону (стаття 370 КПК 1960 року), неправильне застосування кримінального закону (стаття 371 КПК 1960 року) чи невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого (стаття 372 КПК 1960 року).

У касаційних скаргах скаржники вказують, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам кримінально-процесуального закону належним чином не перевірив усіх доводів апеляційних скарг прокурора, потерпілих та їх представника і безпідставно залишив без зміни вирок суду першої інстанції. Такі доводи, викладені у касаційних скаргах сторони обвинувачення, заслуговують на увагу та є доречними, що встановлено дослідженими під час касаційного розгляду матеріалами кримінальної справи.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про невинуватість ОСОБА_1, ОСОБА_9 та ОСОБА_30 у вчиненні злочинів, передбачених пунктами 6, 12 частини 2 статті 115, пунктами 1, 9, 12, 13 частини 2 статті 115, частиною 4 статті 187, частиною 3 статті 289, частиною 2 статті 185, частиною 3 статті 357, частиною 2 статті 309 КК через недоведеність їх участі у вчиненні злочинів.

Перевіряючи аналогічні за змістом до касаційних скарг доводи апеляційної скарги прокурора, суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду, при цьому фактично без належної перевірки та оцінки кожного доказу як окремо, так і в їх сукупності, не надав обґрунтованої відповіді на такі доводи прокурора та безпідставно відмовив прокурору в дослідженні доказів у судовому засіданні.

Згідно зі статтею 370 КПК 1960 року судові рішення в будь-якому разі належить скасувати, якщо допущені такі істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, які перешкодили судам постановити законні, обґрунтовані й справедливі судові рішення.

Судом апеляційної інстанції справу розглянуто з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а ухвала цього суду не відповідає вимогам статті 377 КПК 1960 року.

Відповідно до вимог статті 377 КПК 1960 року в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено суть апеляції, короткий виклад пояснень осіб, які брали участь у засіданні, та докладні мотиви прийнятого рішення. При залишенні апеляції без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою, а при зміні вироку в ухвалі повинно бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку.

Проте апеляційний суд такі вимоги закону належним чином не виконав.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, не погоджуючись з вироком місцевого суду, прокурор, який брав участь при розгляді справи в суді першої інстанції, потерпілі ОСОБА_37, ОСОБА_4., ОСОБА_3. та їхній представника Чердаклі С. Г. подали апеляційні скарги.

Доводи апеляції прокурора, потерпілих та їхнього представника аналогічні тим, які викладені в їхніх касаційних скаргах.

Прокурор у своїй апеляційній скарзі вказував про істотне порушення положень кримінально-процесуального закону, неправильну оцінку доказів, що призвело до безпідставного виправдування осіб та зменшення обсягу обвинувачення ОСОБА_9 за фактом крадіжки майна ОСОБА_40, а саме неправомірне не взяття судом до уваги пояснень останнього, які він давав під час досудового слідства щодо викраденого майна та суми грошових коштів.

Також прокурор вказував, що суд на порушення статті 3 КПК 1960 року застосував кримінальний процесуальний закон 2012 року, визнавши докази недопустимими, та обрав запобіжний захід, керуючись нормами КПК 2012 (4651-17) року.

Оспорював прокурор і висновок суду в частині застосування до всіх підсудних недозволених методів ведення дізнання та досудового слідства, посилаючись на постанову прокурора від 19 листопада 2010 року (відмовний матеріал

№93-94/10), зазначав, що така постанова ніким не оскаржена, а катування та жорстоке поводження з ОСОБА_9 під час досудового слідства працівниками міліції є необґрунтованим.

Заперечував прокурор і порушення права на захист, оскільки під час досудового слідства всім обвинуваченим було надано захисників, вони неодноразово від них відмовлялись, а тому слідчий через невідкладність слідчих дій та доцільність негайного допиту підозрюваних осіб призначав інших захисників. Також, на думку прокурора, правомірними були дії слідчого Кіора О.В., оскільки саме з 25 жовтня 2010 року він був призначений у групу слідчих, а вже з 1 грудня 2010 року прийняв справу до свого провадження як старший слідчий.

Звертав увагу прокурор і на безпідставне визнання судом недопустимими доказами протоколів огляду місця мешкання ОСОБА_1, що в подальшому призвело до визнання недопустимими ряду інших доказів як "плодів отруйного дерева".

Потерпілі та їхній представник у своїй апеляційній скарзі погодились з доводами прокурора та зазначали, що показання свідків, яких було допитано у судовому засіданні, викривають ОСОБА_41 у вчиненні особливо тяжких злочинів, при цьому зазначали, що речові докази, знайдені в помешканні ОСОБА_1, були здобуті слідчими у межах їх законних дій, тобто такі докази не можуть бути визнані недопустимими, як зазначив місцевий суд у виправдувальному вироку. Також вказували на неправильне застосування кримінального закону в частині призначення ОСОБА_42 покарання за вчинення злочину, передбаченого частиною 3 статті 185 КК.

Суд апеляційної інстанції залишив без зміни вирок місцевого суду, при цьому всупереч статті 377 КПК 1960 року без аналізу конкретних доказів дійшов висновку про невмотивованість доводів, наведених в апеляціях, поданих на вирок, у тому числі щодо неправильного застосування кримінального закону при призначенні покарання ОСОБА_42 за частиною 3 статті 185 КК.

Зокрема, як наголошується у касаційних скаргах, апеляційний суд, повторивши висновки місцевого суду, викладені у вироку, не перевірив і належним чином з посиланням на відповідні докази не спростував твердження, викладені в апеляціях, та безпідставно погодився з висновками суду першої інстанції про визнання ряду доказів недопустимими.

Між тим, прокурором ставилось питання про проведення судового слідства під час апеляційного розгляду, однак суд жодним чином не вказав про таке клопотання та не вирішив його у відповідно до статті 296 КПК 1960 року, оскільки матеріали кримінальної справи не містять окремої ухвали суду щодо вирішення такого клопотання та в остаточній ухвалі по суті відсутні відомості щодо заявленого клопотання.

Слушними є доводи прокурора в частині застосування кримінального процесуального закону, оскільки відповідно до статті 3 КПК 1960 року при провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, досудового слідства або судового розгляду справи. Тобто місцевий суд порушив згадану норму закону та пункти

8, 9, 11 Перехідних положень КПК 2012 (4651-17) року, відповідно до яких допустимість доказів, отриманих до набуття чинності КПК (4651-17) , визначається в порядку КПК 1960 (1001-05) року. Наведене вбачається також із положень частини 2 статті 5 КПК. Крім того, за змістом положень пункту 7 розділу XI "Перехідні положення" КПК (4651-17) в одній справі (кримінальному провадженні) можуть бути докази, отримані внаслідок здійснення оперативно-розшукових, слідчих та процесуальних дій як у порядку КПК 1960 (1001-05) року (до набрання чинності КПК (4651-17) ), так і в порядку КПК (4651-17) (після набуття ним чинності), а тому суд, розглядаючи таку справу (кримінальне провадження), має визначати допустимість доказів (доказу) згідно з тим процесуальним законом, відповідно до якого вони були отримані.

Однак суд апеляційної інстанції, перевіряючи такі доводи прокурора, дійшов неправильного висновку та, вдавшись до загальних засад здійснення правосуддя у кримінальних справах послався на статті 16, 16-1, 18, 21, 22 КПК 1960 року (принципи рівності, змагальності, диспозитивності кримінального процесу). Проте, на думку колегії суду, такі принципи не можуть обумовлювати суд змінювати принципи дії закону в часі, оскільки суд має визначати допустимість доказів (доказу) згідно з тим процесуальним законом, відповідно до якого вони були отримані.

При цьому суд апеляційної інстанції залишив без належної уваги посилання місцевого суду на положення частини 4 статті 87 КПК 2012 року, що докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, оскільки це стосується кримінальних проваджень, які відповідно до Перехідних положень чинного КПК розслідувались за Кодексом 2012 (4651-17) року, при цьому допустив порушення вимог статті 3 КПК 1960 року.

Окрім вказаного, прокурор також зазначав, що запобіжний захід підсудним було обрано усупереч нормам КПК 1960 (1001-05) року.

На обґрунтування таких доводів суд апеляційної інстанції пославшись на Конвенцію "Про захист прав людини та основоположних свобод (995_004) " і практику ЄСПЛ вказав на закріплені головні принципи заборони катувань, права на свободу та особисту недоторканість, за якими особа може бути позбавлена свободи лише виключно на підставах передбачених законом. При цьому, пославшись на статтю 9 КПК 2012 року та рішення ЄСПЛ "Нечипорук і Йонкало проти України", "Харченко проти України", зазначив, що рішення суду про обрання запобіжного заходу за новим Кодексом буде відповідати практиці ЄСПЛ, однак не звернув уваги, що Кодекс 1960 року також не обмежує суд в обранні запобіжного заходу не пов`язаного з позбавленням волі, а тому обґрунтування суду апеляційної інстанції позиції суду першої інстанції щодо обрання запобіжного заходу в межах КПК 2012 (4651-17) року є невмотивованим.

Крім того не надано належної оцінки твердженням прокурора про те, що саме ОСОБА_23 вказав місце знаходження трупа та давав показання у присутності захисника якого запросила його мати ОСОБА_43 .

Однак суд апеляційної інстанції не проаналізував такий доказ з точки зору його вагомості у кримінальній справі, а лише послався на висновки місцевого суду щодо визнання доказів недопустимими та здійснив їх перелік у формальний спосіб без належного аналізу.

Також достатньою мірою не перевірив суд апеляційної інстанції і доводи прокурора в частині забезпечення осіб захисниками та беззаперечного твердження місцевого суду про порушення їхнього права на захист.

Аналізуючи відомості про проведення слідчих дій, а саме зібраних у справі доказів, які містить кримінальна справа, жодна така дія не відбулась за відсутності захисника. При цьому слідчий кожного разу задовольняв клопотання ОСОБА_3 про заміну захисників, однак, на думку колегії суддів, саме ОСОБА_1., зловживаючи правом на захист, навіть відмовився від захисника, який уклав угоду з його дружиною, потім знову заявив клопотання, щоб його інтереси представляв захисник Салов С.П. При цьому, описуючи призначення та заміну захисників у кримінальній справі на досудовому слідстві, суд апеляційної інстанції констатуючи порушення права на захист, формально підійшов до вивчення цього питання та переписав лише ті твердження на які посилається місцевий суд.

Так, відповідно до тверджень апеляційного суду ОСОБА_1 було 30 вересня 2010 року призначено захисника Піскурського О.П., у якого відсутні повноваження та не узгоджена позиція з його підзахисним, однак відповідно до матеріалів справи саме 30 вересня 2010 року слідчий залучає до участі у справі захисника Салова С.П. угоду з яким уклала дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_43 (т.2 а.с. 164), однак під час відтворення обстановки та обставин подій, зафіксованого у протоколі від 30 вересня 2010 року ОСОБА_1 відмовляється від захисника Салова С.П. та у своїй заяві про відмову (Т.2, а.с. 171) просить призначити йому безкоштовного захисника. Постановою від 30 вересня 2010 року слідчий призначає захисника Піскурського О.П., який діє у відповідності до наданого ордеру.

Тобто суд апеляційної інстанції поверхнево підійшов до вивчення матеріалів кримінальної справи та не зважив, що захисники у справі призначались саме за вимогою ОСОБА_3, про що було прийнято відповідні заяви та процесуальні рішення на підтвердження яких надавався ордер адвоката. При цьому вказуючи на постійну заміну захисників суд констатує порушення вимог статей 46, 47, 48 КПК 1960 року щодо можливості всім трьом затриманим вільно обирати захисника у передбачений законом спосіб, при цьому залишає без належного вмотивування те, що жодних скарг та заяв на дії захисників від останніх не надходило, а посилання на відсутність запитань та неефективності захисту вдається до голослівних висновків.

Також суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи порушене право на захист вказує, що слідчий неправомірно залучив для проведення слідчих дій з ОСОБА_12 захисника Гайнутдінова Р.Ш., оскільки мати засудженого вже уклала угоду із захисниками Гаргач С.Я. та Саловим С. П., однак, констатуючи відсутність активних запитань під час проведення слідчих дій із захисником

Гайнутдіновим Р. Ш . суд апеляційної інстанції не надає обґрунтованих відповідей на доводи прокурора щодо конфлікту інтересів між підозрюваними особами, оскільки на той час інтереси ОСОБА_30 представляв захисник Гаргач С.Я., а інтереси ОСОБА_1 захисник Салов С.П.

Крім того, вказуючи на некомпетентність захисників під час проведення слідчих дій, суд вдається до критики таких осіб у частині відсутності від них запитань, однак наявність або відсутність з боку захисників питань, не передбачені кримінально-процесуальним законом, а їх активність повною мірою не була перевірена судом апеляційної інстанції, оскільки такий суд послався лише на висновки місцевого суду без належної на те перевірки.

Також суд апеляційної інстанції, спростовуючи твердження прокурора щодо наявності повноважень на проведення слідчих дій слідчим Кіором О.В. в період з 25 вересня 2010 року до 25 жовтня 2010 року, зазначив у своєму рішенні, що останній прийняв справу до свого провадження лише 25 жовтня 2010 року і у цій постанові відсутні відомості, що він став старшим у групі слідчих, як на це посилається в апеляційній скарзі прокурор.

При цьому суд, залишивши без уваги постанову від 25 вересня 2010 року про визначення групи слідчих у кримінальній справі за фактом вбивства

ОСОБА_25 та ОСОБА_27, де слідчий Кіор О.В. входив до групи слідчих та мав всі повноваження на здійснення слідчих дій. В обґрунтування своєї позиції суд апеляційної інстанції, погодився з висновками місцевого суду про визнання доказів здобутих слідчим Кіором О.В. неправомірними, однак вказав, що висновок спеціаліста ОСОБА_32, у якому зазначено, що у постанові про призначення групи слідчих від 25 вересня 2010 року додруковано "слідчий Кіор О.В", наданого стороною захисту, носить лише консультативний характер.

Тобто з висновку апеляційного суду вбачається, що всі докази, здобуті слідчим Кіором О.В. в період з 25 вересня 2010 року по 25 жовтня 2010 року, суд першої інстації правомірно визнав недопустимими, однак, невмотивував таке рішення, оскільки вказав, що висновок спеціаліста ОСОБА_32, на який послався районний суд, носить лише інформаційний характер.

Суд апеляційної інстанції хоча і зважив на доводи прокурора в частині належності та допустимості протоколів огляду й обшуку помешкання ОСОБА_3 та, погодившись із судом першої інстанції про їх недопустимість, при цьому дійшов висновку, що хронологія та обставини проведення огляду та обшуку суперечать правовому змісту та сенсу проведення цих слідчих дій, а також процесуальному порядку їх проведення, а саме вказував на порушення КПК 1960 (1001-05) року. Між тим, посилаючись на вимоги статей 14-1, 181, 186, 190, 172, ч.5 статті 177 КПК 1960 року, послався лише на докладні мотиви прийнятого рішення судом першої інстанції та не відповів на доводи прокурора в цій частині.

Разом з тим, прокурором ставилось питання про належну оцінку показань свідків ОСОБА_48 та ОСОБА_49 в частині спростування версії захисту ОСОБА_3 та перебування їх 23 вересня 2010 року з кумами ОСОБА_52, однак суд апеляційної інстанції у своїх висновках послався лише на відсутність правового значення таких доказів та не звернув уваги, що таке формулювання не може вважатися належним спростуванням доводів прокурора, оскільки доводи сторони обвинувачення є завжди відмінними від доводів сторони захисту, оскільки процес є змагальним, а тому вони підлягали більш ретельному обґрунтуванню, а не голослівному трактуванню.

Обґрунтовуючи доводи прокурора в частині недозволених методів досудового слідства працівниками правоохоронних органів, суд апеляційної інстанції зробив категоричні твердження, що в матеріалах кримінальної справи відсутні відомості про те, що до контакту з міліцією підозрювані мали тілесні ушкодження, та дійшов висновків, що органи влади не виконали свого обов`язку провести ефективне розслідування за скаргою заявника про жорстоке поводження. Тоді, як у матеріалах про відмову у порушенні кримінальної справи за фактом застосування працівниками міліції незаконних заходів фізичного та психологічного впливу щодо ОСОБА_30 та ОСОБА_9 наявні акти судово-медичного обстеження №211 та №209, відповідно до яких останні повідомляли про наявність тілесних ушкоджень до затримання, однак суд апеляційної інстанції не зважив на такі доводи, а обґрунтував їх лише висновками суду першої інстанції та наявністю тілесних ушкоджень на тілі останніх.

Що стосується доводів прокурора про зменшення обсягу обвинувачення за фактом викрадення шкіряного гаманця в ОСОБА_50, то суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду про відсутність належних доказів з боку сторони обвинувачення щодо викрадення 2500 грн, однак, як правильно зазначає у касаційній скарзі прокурор, потерпілий у своїх показаннях вказував на таку суму, такі показання були досліджені в судовому засіданні та не спростовані стороною захисту, як і не спростовані твердження прокурора про відсутність у потерпілого умислу на обмову винного у викраденні саме такої суми грошей.

Також у своїй апеляційній скарзі потерпілі вказували на неправильне призначення ОСОБА_51 покарання за частиною 3 статті 185 КК, а саме неправильне застосування статей 49,частини 5 статті 74, статті 106 КК.

Такі твердження суд апеляційної інстанції спростував, вказавши, що минули строки давності за вказаним обвинуваченням, тому особу слід звільнити від кримінальної відповідальності.

Однак, як убачається зі змісту вироку місцевого суду, обґрунтовуючи призначення покарання ОСОБА_51, місцевий суд у мотивувальній частині вироку зазначив, що йому слід призначити покарання, від якого звільнити на підставі статті 49, частини 5 статті 74, статті 106 КК. При цьому в резолютивній частині вироку вказав, що ОСОБА_42 необхідно визнати винуватим у скоєнні злочинів, передбачених частиною 3 статті 185 КК, звільнивши його від призначеного покарання на підставі статті 49, частини 5 статті 74, статті 106 КК у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Тобто суд апеляційної інстанції формально підійшов до такого порушення та зазначив, що особу звільнено від кримінальної відповідальності, хоча з резолютивної частини вироку вбачається, що суд звільнив ОСОБА_30 від покарання у зв`язку із закінчення строку давності.

Отже, проаналізувавши вищенаведене, вивчивши доводи касаційних скарг, Суд дійшов висновку, що апеляційний суд формально розглянув справу щодо ОСОБА_3, чим порушив гарантоване право на об`єктивний, неупереджений розгляд справи в апеляційному суді. Крім того, апеляційний суд не надав належну оцінку тим доводам, про які прокурор вказував в апеляційній скарзі та які є аналогічними доводам у його касаційній скарзі.

Зазначені вище порушення у сукупності перешкодили суду апеляційної інстанції постановити законне та обґрунтоване судове рішення, з огляду на що касаційні скарги підлягають задоволенню, ухвала Апеляційного суду Донецької області від 12 березня 2019 року скасуванню як така, яка не відповідає вимогам статті 377 КПК 1960 року та постановлена з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону.

При новому розгляді кримінальної справи в апеляційному порядку суд повинен за необхідності провести судове слідство, ретельно перевірити зібрані у справі докази, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, перевірити доводи апеляцій учасників процесу та з урахуванням усіх обставин прийняти законне та обґрунтоване рішення, виклавши його у відповідному процесуальному документі згідно з вимогами закону.