655/878/18 Про умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, скоєне , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин - 09.07.2020 Прийняття

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника Аносова Ю.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1, на вирок Великолепетинського районного суду Херсонської області від 16 липня 2019 року та вирок Херсонського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився

уродженця с. Заводівка Горностаївського району Херсонської області, засудженого за ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України (2341-14) ).

1. Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник в інтересах засудженого, зазначаючи, що за оскарженими судовими рішеннями призначене ОСОБА_1 покарання є явно несправедливим через суворість, виклав вимогу до суду касаційної інстанції (далі - Суд) скасувати вказані рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Вимогу мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції неповно досліджено обставини вчинення злочину, не надано належної оцінки зібраним у провадженні доказам, не враховано порушень, допущених судом першої інстанції, у тому числі й несправедливо визначену міру покарання.

Стверджує, що за наявності достатніх підстав для скасування вироку суду першої інстанції зазначені порушення апеляційним судом не було взято до уваги, зокрема щодо необхідності призначення необхідного і достатнього для виправлення особи покарання.

2. Зміст оскаржених судових рішень та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

2.1 Суд першої інстанції, вирок якого оскаржується

За вироком Великолепетинського районного суду Херсонської області від 16 липня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

Відповідно до ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки. На підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов`язано періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.

Цивільний позов задоволено частково. Стягнуто на користь потерпілого

10507,73 грн на відшкодування заподіяної матеріальної шкоди та 25 000 грн - моральної шкоди.

Вироком суду також вирішено долю речових доказів.

2.2 Суд апеляційної інстанції, вирок якого оскаржується

За вироком Херсонського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року апеляційну скаргу прокурора задоволено.

Вказаний вирок в частині призначення покарання скасовано та ухвалено в цій частині новий вирок.

Призначено ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з поміщенням до кримінально виконавчої установи закритого типу.

У решті вирок суду залишено без зміни.

2.3 Обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

09 жовтня 2018 року близько 20:00 ОСОБА_1, знаходячись в житловому будинку АДРЕСА_1 за місцем свого тимчасового проживання, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи настання їх наслідків, умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень, наніс декілька ударів сталевим молотком по голові потерпілого ОСОБА_2, внаслідок чого спричинив останньому згідно з даними висновку експерта від 11 квітня 2019 року № 11/225, тілесні ушкодження у вигляді відкритого перелому кісток черепу, забій головного мозку, крововилив під тверду мозкову оболонку, забиті рани та синці на голові, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя.

3. Доводи інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні Суду просив залишити касаційну скаргу без задоволення на підставах її необґрунтованості та справедливо визначеного реального покарання засудженому без застосування положень ст. 75 КК України.

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1 Кримінальний кодекс України (2341-14)

4.1.1 Стаття 50.Поняття покарання та його мета

Частина 2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

4.1.2 Стаття 65. Загальні засади призначення покарання

Частина 1. Суд призначає покарання:

1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;

2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;

3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Частина 2. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

4.1.3 Стаття 75. Звільнення від відбування покарання з випробуванням

Частина 1. Якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

4.2 Кримінальний процесуальний кодекс України (4651-17)

4.2.1 Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

4.2.2 Стаття 374. Зміст вироку

Частина 3. У мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема:

2) у разі визнання особи винуватою:

мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покарання.

4.2.3 Стаття 420. Вирок, ухвала про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру суду апеляційної інстанції

Частина 1. Суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі, зокрема:

4) неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

4.2.4 Стаття 433. Межі перегляду судом касаційної інстанції

Частина 1. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

5. Мотиви та висновки Суду

5.1 Межі касаційного перегляду

З урахуванням доводів, викладених у касаційній скарзі, та меж перегляду Судом оскаржених судових рішень, встановлених КПК України (4651-17) , касаційний розгляд здійснено в частині перевірки відповідності призначеного виду та міри покарання, яке визначено відбувати реально, тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_1 [4.2.4].

Висновки про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину за встановлених і викладених у судових рішеннях обставин, а також правова оцінка його протиправного діяння у касаційній скарзі захисником не оспорюються та не є предметом перегляду Суду.

5.2 Щодо невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість

Що стосується доводів, що призначене ОСОБА_1 покарання є явно несправедливим через суворість, то вони не ґрунтуються на вимогах закону з огляду на таке.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винуватій особі необхідного і доцільного покарання, яке має ґрунтуватися на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави і суспільства.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 (v0007700-03) "Про практику призначення судами покарання" (із змінами та доповненннями), при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України, оскільки саме через них реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Згідно з вказаними засадами особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності, покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності, даним про особу винного, крім того, повинні братися до уваги обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання [4.1.2].

Зазначені обставини у справах про різні злочини мають різний кількісний прояв, зокрема, у справах про злочини проти особи вагомого значення набувають його тяжкість, спрямованість на певний об`єкт посягання, настання тяжких наслідків та невідшкодування збитків.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням за умов визначених

ст. 75 КК України,може бути застосоване в тому випадку, коли суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання [4.1.3].

Разом із тим, як уже раніше зазначав Суд, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (справа № 745/398/16-к).

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (справи № 740/5424/15-к, № 753/24474/15-к).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції порушив вимоги ст. 65 КК України щодо призначення необхідного і достатнього для виправлення особи покарання та повною мірою не врахував положення ст. 75 КК України, які б об`єктивно вказували на можливість виправлення ОСОБА_1 без реального відбування призначеного покарання, і не зазначив переконливих мотивів на підтвердження ухвалення такого рішення, тобто щодо можливості виправлення останнього без ізоляції від суспільства.

Так, при призначенні покарання ОСОБА_1 апеляційний суд зазначив про надання неналежної оцінки судом першої інстанції відповідно до зазначених вимог закону: лише формально зазначеному ступеню тяжкості кримінального правопорушення та незрозуміло які саме дані про особу обвинуваченого судом першої інстанції визнано такими, що істотно знижують вказаний ступінь і впливають на пом`якшення покарання; не врахованим тяжким наслідкам, що настали в результаті протиправних діянь, а саме отриманню потерпілим тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, що не дозволяє останньому вести нормальний спосіб життя та працевлаштуватися; не враховано спосіб вчинення злочину шляхом нанесення ударів сталевим молотком по голові потерпілого; ставлення ОСОБА_1 до вчиненого та його поведінку після вчинення злочину; обставинам, що пом`якшують покарання, зокрема, щирому каяттю, попри відсутність факту відшкодування заподіяної шкоди як за час досудового слідства так і судового розгляду й визнання своєї провини лише під час судових дебатів після обвинувальної промови прокурора та під тиском зібраних та досліджених по справі доказів.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання через неправильне звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням та ухвалив новий вирок, призначивши ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років, визначене судом першої інстанції, проте за реального його відбування в умовах ізоляції від суспільства у кримінально виконавчій установі закритого типу.

З огляду на зазначене, апеляційний суд навів суть доводів апеляційної скарги прокурора, всебічно їх перевірив, проаналізував, надав відповідь на кожен із них, та свої висновки належним чином умотивувавта ухвалив de jure обґрунтований у цій частині вирок, який відповідає вимогам статей 370, 420 КПК України [4.2.1, 4.2.3].

На думку Суду, призначене ОСОБА_1 покарання за своїм видом та розміром відповідає загальним засадам призначення покарання - законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого і запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Крім того, Суд вважає за потрібне зауважити, що у даному кримінальному провадженні хоча і визнано обставиною, яка пом`якшує покарання, щире каяття засудженого, проте суд першої інстанції досить формально поставився до його визначення, фактично ототожнив його з визнанням вини, що не узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 вересня 2019 року (провадження № 51-3392км19), згідно з яким розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.

Однак факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження, проте у цьому випадку такий факт відсутній, про що слушно зауважив суд апеляційної інстанції та зазначив про відсутність даних, що ОСОБА_1 водночас з визнанням вини та за наявності цивільного позову намагався будь-яким чином допомогти потерпілому оговтатися від пережитого, компенсував йому перенесені страждання, полегшив душевний біль чи відшкодував вимушене перебування у лікарні.

Окрім цього, зазначений правовий висновок повністю відповідає змісту роз`яснень, що містяться в п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 (v0002700-03) , відповідно до яких однією з важливих гарантій здійснення проголошеного статтями 3 і 27 Конституції України права людини на життя і здоров`я є беззастережне виконання судами вимог кримінального процесуального закону щодо забезпечення прав потерпілих від зазначених злочинів. У справах про злочини даного виду суди зобов`язані як установлювати вину підсудних та призначати їм необхідне й достатнє для їх виправлення та попередження нових злочинів покарання, так і вживати всіх необхідних заходів до повного відшкодування заподіяної потерпілим матеріальної та моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги щодо неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду, викладених у вироку суду першої інстанції, фактичним обставинам кримінального провадження, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Крім того, ухвалюючи постанову, Суд бере до уваги, що стороною захисту вирок суду в апеляційному порядку із зазначених підстав не оскаржувався та відповідно в цій частині судом апеляційної інстанції не перевірявся.

5.3 Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на викладене, апеляційний суд дотримався вимог кримінального закону при призначенні покарання, а тому підстав для задоволення вимог касаційної скарги Суд не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу захисника Аносова Ю.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Великолепетинського районного суду Херсонської області від 16 липня 2019 року (з урахуванням рішення апеляційного суду про часткове скасування) та вирок Херсонського апеляційного суду від 19 жовтня 2019 року стосовно ОСОБА_1 залишити без зміни.