274/5252/18 Про замах на таємне викрадення з лісництва поваленої деревини - 30.06.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою засудженого на вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 червня 2019 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року стосовно

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця м. Хотин Чернівецької області, який

мешкає за адресою:

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 червня 2019 року, залишеним без змін ухвалою Житомирського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року, ОСОБА_1 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 185 КК України, до покарання у виді штрафу в розмірі 90 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 530 грн.

Конфісковано в дохід держави речовий доказ у кримінальному провадженні - автомобіль "CITROEN Jumper", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, належний ОСОБА_1 .

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 07 липня 2018 року приблизно о 10.00, перебуваючи в кв. 34 Бердичівського лісництва ДП "Романівський лісгосп АПК" неподалік с. Великі Гадомці Бердичівського району Житомирської області, за допомогою бензопили порізав дерева породи "Ясен", що були повалені буревієм, на дрова, об`ємом 2,77 куб. м, вартістю 1 078,95 грн, та намагався їх викрасти, завантаживши до власного автомобіля "CITROEN Jumper", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Однак, виконавши всі необхідні дії, ОСОБА_1 не довів злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки на виїзді з лісового масиву був затриманий працівниками поліції.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

За змістом касаційної скарги засуджений ОСОБА_1, не погоджуючись із судовими рішеннями через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить їх скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги всіх об`єктивних обставин провадження, його особу й безпідставно погодився з рішення суду першої інстанції щодо конфіскації автомобіля. Вказує на те, що визнання конфіскованого автомобіля знаряддям злочину не ґрунтується на вимогах закону.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги засудженого, просив залишити без зміни постановлені стосовно ОСОБА_1 судові рішення.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 433 КПК України визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 185 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України під час ухвалення рішення суд повинен вирішити питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів.

Пункт 1 указаної норми передбачає, що гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції за вчинення інкримінованого злочину призначив ОСОБА_1 покарання у виді штрафу та конфіскував належний йому автомобіль, визнавши його знаряддям злочину.

Засуджений у своїй касаційній скарзі вказує на надмірність призначеного покарання в частині конфіскації автомобіля, без врахування характеру злочину та даних про його особу. Також зазначає про незаконність конфіскації через відсутність такого покарання в санкції ч. 1 ст. 185 КК України та безпідставність визнання автомобіля знаряддям злочину.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Для вирішення питання про обґрунтованість та необхідність втручання держави в право ОСОБА_1 на мирне володіння майном, необхідно встановити, чи було таке втручання законним, чи відповідало воно загальному суспільному інтересу, чи забезпечило втручання необхідний справедливий баланс між захистом права власності та вимогами загального інтересу з огляду на свободу розсуду, якою наділена держава у цій сфері.

Необхідний баланс не буде досягнуто, якщо на відповідного власника майна буде покладено "індивідуальний та надмірний тягар" (рішення ЄСПЛ у справі "Садоха проти України" від 11 липня 2019 року).

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання, чи є конфіскація пропорційним втручанням у право мирно володіти майном, бере до уваги такі обставини:

а) чи провадження, за результатами якого була призначена конфіскація, відповідає стандартам справедливого судового розгляду, передбаченого ст. 6 Конвенції;

б) відповідність тяжкості правопорушення;

в) чи є воно суттєвим тягарем для порушника;

г) чи компенсовує шкоду, заподіяну державі;

д) чи були застосовані до особи інші покарання.

Аналізуючи обставини даного кримінального провадження, Суд переконаний, що втручання у право власності ОСОБА_1 ґрунтувалось на законі, як вимагається ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (суд визнав автомобіль засудженого речовим доказом - знаряддям злочину та вирішив його долю в порядку, передбаченому п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України).

Що ж стосується відповідності втручання суспільному інтересу та пропорційності, то Суд дійшов такого.

ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні замаху на крадіжку дров вартістю 1 078,95 грн з ділянки лісництва, отримав покарання у виді штрафу в розмірі 90 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (1 530 грн), реальної шкоди власнику заподіяно не було (дрова були отримані в результаті розпилювання повалених буревієм дерев).

Крім того, ОСОБА_1 до даного провадження не мав кримінальної історії, щиро розкаявся, є особою з міцними соціальними зв`язками, утримує непрацездатних батьків, веде домашнє господарство.

Суд першої інстанції у вироку не навів жодного обґрунтування свого рішення про застосування конфіскації майна ОСОБА_1, обмежившись лише посиланням на норму кримінального процесуального закону, при цьому не проаналізував характеру і способу вчиненого порушення, особи обвинуваченого, та не розглянув питання дотримання необхідного балансу між суспільним інтересом і правом останнього на мирне володіння своїм майном.

За цих обставин конфіскація автомобіля, на думку Суду, поклала індивідуальний і надмірний тягар на ОСОБА_1 та була непропорційною вчиненому правопорушенню. Тобто, втручання у право володіння майном не відповідало ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) .

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду першої інстанції, зазначені обставини належним чином не перевірив та не проаналізував з огляду на вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практики Європейського суду з прав людини.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність зміни ухвалених стосовно ОСОБА_1 судових рішень.

Керуючись статтями 441, 442 КПК України, Суд

постановив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Вирок Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 27 червня 2019 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року стосовно ОСОБА_1 змінити, виключити з них рішення про конфіскацію автомобіля "CITROEN Jumper", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .