Постанова

іменем України

23 червня 2020 року

м. Київ

справа № 752/6887/16-к

провадження № 51-3516 км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючої Крет Г. Р.,

суддів Короля В. В., Стефанів Н. С.,

за участю:

секретаря судового засідання Дегтяр Л. О.,

прокурора Браїла І. Г.,

потерпілого ОСОБА_1

засудженого ОСОБА_2,

захисника Розметова Р. Н.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненнями захисника Розметова Р. Н. в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 02 липня 2019 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та жителя АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Голосіївського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року з урахуванням ухвали цього ж суду від 03 жовтня 2017 року, якою було виправлено допущені описки, ОСОБА_2 було засуджено за ч. 4 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст. 70 КК, ураховуючи призначене покарання за вироком Деснянського районного суду м. Києва від 01 вересня 2014 року, шляхом часткового складання призначених покарань визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.

Ухвалено стягнути із засудженого ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 50 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат.

Київський апеляційний суд ухвалою від 02 липня 2019 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання змінив, виключив з нього посилання на призначення ОСОБА_2 покарання із застосуванням положень ст. 70 КК із урахуванням вироку Деснянського районного суду м. Києва від 01 вересня 2014 року та постановив вважати його засудженим за ч. 4 ст. 296 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. У решті вирок залишив без змін.

Суд визнав ОСОБА_2 винуватим у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчиненому групою осіб із застосуванням предметів, спеціально пристосованих для заподіяння тілесних ушкоджень, за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, 24 липня 2014 року о 15:35 ОСОБА_2 спільно з особою, матеріали щодо якої виділено в окреме кримінальне провадження, рухалися на автомобілі марки "Мітсубіші Паджеро", д.н.з. НОМЕР_1, та здійснили об`їзд автомобіля марки "Шевроле Епіка", д.н.з. НОМЕР_2, за кермом якого був потерпілий ОСОБА_1, по тротуару, розташованому справа щодо проїзної частини. З метою з`їзду з тротуару ОСОБА_2 та особа, матеріали стосовно якої виділено в окреме кримінальне провадження, за допомогою жестів та звукових сигналів почали подавати ОСОБА_1 сигнали, щоб останній надав їм змогу з`їхати з тротуару, враховуючи дорожню обстановку, зокрема й те, що по пішохідному переході прямували люди, однак той не мав реальної можливості за наявної дорожньої ситуації пропустити автомобіль "Мітсубіші Паджеро". У цей момент ОСОБА_2 та не встановлена органом досудового розслідування особа почали висловлюватися нецензурною лайкою на адресу ОСОБА_1 . Після цього розпочавши рух спільно з особою, матеріали стосовно якої виділено в окреме кримінальне провадження, зупинили автомобіль ОСОБА_1 та знову почали висловлюватись нецензурною лайкою на адресу останнього. Погрожуючи застосуванням фізичної сили, дістали із салону автомобіля "Мітсубіші Паджеро" спеціально пристосовані предмети, ззовні схожі на пістолет типу "Флобер", та з особливою зухвалістю кожний здійснив постріли в напрямку ОСОБА_1, внаслідок чого йому було заподіяно три вогнепальні поранення тім`яної та потиличної ділянок голови справа, чотири вогнепальні поранення правої лопаткової ділянки, поперекової ділянки справа, обох стегон в середній третині, чим завдано легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вказує, що місцевий суд не перевірив причетності саме ОСОБА_2 до вчинення хуліганства, не спростував версії сторони захисту щодо наявності алібі в останнього, при ухваленні обвинувального вироку послався на суперечливі показання потерпілого та свідків, не надав оцінки всім матеріалам, наявним у кримінальному провадженні. Також зазначає, що апеляційний суд, безпосередньо дослідивши не всі докази, дійшов передчасного висновку про винуватість ОСОБА_2, безпідставно відмовив у допиті свідка ОСОБА_3, який міг би підтвердити алібі його підзахисного, та не забезпечив участі в судовому засіданні свідка ОСОБА_4 . Крім іншого, захисник зазначає, що описані в судових рішеннях обставини не могли бути кваліфіковані за ч. 4 ст. 296 КК за кваліфікуючою ознакою "вчинення злочину групою осіб", оскільки даних про те, що кримінальне провадження стосовно іншої особи виділено в окреме провадження, ні в матеріалах провадження, ні в органах досудового слідства немає.

У доповненнях до касаційної скарги захисник, крім іншого, посилається на невідповідність призначеного ОСОБА_2 покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі. При цьому зазначає, що судами не враховано особи винного, який позитивно характеризується, має на утриманні малолітню дитину, 2014 року народження, поведінку потерпілого, яка, на думку захисника, й стала причиною конфлікту. З урахуванням зазначеного захисник наголошує, що до ОСОБА_2 мали б бути застосовані положення ст. 75 КК. Також захисник вказує, що апеляційний суд без безпосереднього дослідження всіх доказів дійшов безпідставного рішення про залишення вироку місцевого суду в частині визнання винуватим ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, без зміни, а тому ухвала цього суду підлягає скасуванню.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу із доповненнями, а прокурор та потерпілий заперечували проти її задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з ч. 1 цієї статті суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Положеннями ст. 438 КПК визначено підстави для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції. На будь-яких інших підставах, окрім зазначених у цій нормі, зокрема через невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту розгляду, суд касаційної інстанції не вправі приймати рішення про скасування чи зміну оскаржених судових рішень, а виходить з обставин, установлених судом.

Захисник у своїй касаційній скарзі, як убачається з її змісту, посилається на неповноту судового розгляду, заперечує правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, достовірність окремих доказів, тоді як їх перевірку в силу ст. 433 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Як убачається з матеріалів провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчиненому групою осіб, із застосуванням предметів, спеціально пристосованих для заподіяння тілесних ушкоджень, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних в судовому засіданні потерпілого ОСОБА_1, який детально розповів про обставини вчинення злочину та повідомив, що з упевненістю впізнає ОСОБА_2 як особу, яка разом із іншою особою - пасажиром, що сидів на передньому сидінні автомобіля, яким керував засуджений здійснювали у нього постріли в липні 2014 року приблизно о 15-й годині, свідка ОСОБА_5, який надав аналогічні показання та підтвердив, що саме ОСОБА_2, який був водієм автомобіля разом з іншою особою - пасажиром цього автомобіля стріляли у потерпілого; даних, що містяться у протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 25 липня 2014 року, відповідно до яких і потерпілий і свідок впізнали особу ОСОБА_2, як особу, яка знаходилась за кермом автомобіля "Мітсубіші Паджеро" та спільно з іншою особою вчинили хуліганські дії щодо потерпілого; даних, що містяться в висновках експертів, а також на підставі інших розглянутих письмових доказів, зміст яких детально відображено у вироку.

Виконуючи законодавчі приписи, суд першої інстанції з`ясував також позицію обвинуваченого ОСОБА_2, який в судовому засіданні своєї вини не визнав та заперечив свою присутність на місці події, а також дослідив та дав оцінку доказам, які подала сторона захисту на підтвердження наявності у засудженого алібі на момент вчинення злочину. Версію сторони захисту суд ретельно перевірив і переконливо спростував у вироку, навівши відповідні аргументи.

Отже, дослідивши у змагальній процедурі й зіставивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані, оцінивши їх в аспекті ст. 94 КПК з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з`ясувавши передбачені ст. 91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 4 ст. 296 КК.

Переконливих аргументів на спростування вказаних висновків суду щодо оцінки доказів у касаційній скарзі захисника не міститься.

Доводи захисника щодо безпідставності засудження ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 296 КК, аналогічні доводам, що викладені в його апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції ретельно перевірив та, навівши підстави прийнятого рішення, обґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених вимог.

На виконання вимог ч. 3 ст. 404 КПК апеляційний суд задовольнив клопотання сторони захисту та допитав свідка ОСОБА_6, яка не допитувалась в суді першої інстанції, також повторно дослідив ряд інших доказів, проте не встановив будь-яких даних, які б дозволили надати іншу оцінку наявним у матеріалах кримінального провадження та дослідженим місцевим судом доказам. При цьому, за змістом ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити докази, лише за наявності передбачених вказаною статтею умови, та відповідно не зобов`язаний досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, отриманих у суді першої інстанції. У зв`язку з цим, посилання в касаційній скарзі захисника на порушення вимог ст. 23 КПК щодо безпосередності дослідження доказів не можна визнати прийнятними.

Неприйнятними є також твердження захисника про відсутність у діях засудженого кваліфікуючої ознаки "вчинення злочину групою осіб". Місцевий суд відповідно до вимог ст. 337 КПК, розглянувши кримінальне провадження у межах пред`явленого обвинувачення у судовому засіданні встановив, що злочин ОСОБА_2 вчинено разом з особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження. Вказане підтверджується наявністю постанови від 23 березня 2016 року, якою було виділено матеріали досудового розслідування щодо такої особи із зазначеного кримінального провадження (а.п. 137-138, т. 2).

У контексті викладеного доводи захисника не можна визнати достатніми для скасування оспорюваних судових рішень.

Призначене засудженому покарання є справедливим, відповідає його меті й загальним засадам, визначеним у статтях 50, 65 КК.

Так, місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, при призначенні ОСОБА_2 покарання правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, який на обліках у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце реєстрації та проживання, позитивно характеризується, а також відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Урахувавши вказані обставини, суд призначив ОСОБА_2 покарання, яке хоча й належить відбувати реально, однак у мінімальних межах санкції ч. 4 ст. 296 КК, за якою він визнаний винним. З таким висновком погоджується і Суд.

У касаційній скарзі не наведено переконливих доводів, які би ставили під сумнів висновки місцевого суду, з яким погодився і апеляційний суд, про справедливість обраного засудженому заходу примусу, який слід відбувати реально.

Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК та є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Апеляційний суд дотримався положень статей 404, 405, 407 КПК при розгляді поданої захисником апеляційної скарги, його ухвала відповідає вимогам ст. 419 цього Кодексу.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування оскаржених судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, про що йдеться у касаційній скарзі, при розгляді кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.

Тому подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Голосіївського районного суду м. Києва від 28 вересня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 02 липня 2019 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу з доповненнями захисника - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Г.Р. Крет В. В. Король Н. С. Стефанів