522/20634/19 Про оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший, не пов`язаний з триманням під вартою, яка може бути оскаржена в апеляційному порядку, а тому апеляційний суд безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження, обмеживши його право на апеляційний перегляд судового рішення - 23.06.2020 Прийняття

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Козлова О.О. про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший, не пов`язаний з триманням під вартою ОСОБА_1, обвинуваченому у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 5 КК України, у кримінальному провадженні № 12012170020000076, внесеному до ЄРДР 19.12.2012 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 05 лютого 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - адвоката Козлова О.О. на зазначену ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2020 року на підставі ст. 399 ч. 4 КПК України.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Козлов О.О. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд його апеляційної скарги на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2020 року в Одеському апеляційному суді. Вважає, що апеляційний суд помилково не врахував рішення Конституційного суду України від 13 червня 2019 року у справі № 3-208/2018 (2402/18) та дійшов необґрунтованого висновку про те, що ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший, не пов`язаний з триманням під вартою, постановлена під час судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст. 185 ч. 5 КК України, не підлягає перегляду в апеляційному порядку. Вважає, що ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою на інший, не пов`язаний з триманням під вартою, може бути оскаржена в апеляційному порядку, а тому апеляційний суд безпідставно відмовив у відкритті апеляційного провадження, обмеживши його право на апеляційний перегляд судового рішення.

Заперечень на касаційну скаргу від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор в судовому засіданні вважала касаційну скаргу необґрунтованою та просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідача, вислухавши доводи учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 370, ч. 2 ст. 418 КПК ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

Частиною першою статті 392 КПК України визначено перелік судових рішень суду першої інстанції, які не набрали законної сили і які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, а саме:

1) вироки, крім випадків, передбачених статтею 394 цього Кодексу;

2) ухвали про застосування чи відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру;

3) інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 392 КПК Україниухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.

Врахувавши такі вимоги процесуального закону, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 22 січня 2020 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання захисника про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 на інший, не пов`язаний з триманням під вартою, та яка постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою статті 392 КПК України, не підлягає окремому оскарженню в апеляційному порядку та відповідно до вимог ст. 399 ч. 4 КПК України виніс ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що, відмовивши у відкритті апеляційного провадження з цих підстав, апеляційний суд залишив поза увагою загальні засади кримінального провадження, якими забезпечується право особи на апеляційне оскарження судових рішень, то вони не ґрунтуються на законі.

За змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.

Відмова апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження у зв`язку із оскарженням такого судового рішення, окреме оскарження якого на цій стадії законом не передбачене, не є свідченням обмеження доступу до правосуддя, як про це йдеться в касаційній скарзі.

В ухвалі Європейського суду з прав людини від 08 січня 2008 року щодо прийнятності заяви N 32671/02 у справі "Скорик проти України" зазначено, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги.

Таким чином, наявність визначених у законі обмежень щодо звернення до суду вищого рівня в разі незгоди із судовим рішенням не є тотожним обмеженню в доступі до правосуддя, а отже не означає обмеження у праві на справедливий судовий розгляд.

Таке обмеження узгоджується із положеннями ст. 331 КПК України, відповідно до якої під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого і в той же час таке право у кількості використання сторонами кримінального провадження процесуальним законом не обмежено.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про неврахування апеляційним судом рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019 у справі № 3-208/2018 (2402/18), оскільки вказаним рішенням визнано неконституційними лише положення ст. 392 ч. 2 КПК України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті. Мотивами для такого рішення зазначено зокрема необхідність надання особі права на апеляційний перегляд судового рішення про продовження строку тримання під вартою під час судового провадження як прояву гарантії виконання державою міжнародних зобов`язань зі створення умов із забезпечення кожному підозрюваному, обвинуваченому (підсудному) дієвого юридичного засобу захисту його конституційних прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів, потрібною гарантією відновлення порушених прав, свобод і інтересів людини, додатковим механізмом усунення помилок, допущених судом першої інстанції під час розгляду кримінальних справ до ухвалення рішення по суті.

Таким чином, вказаним рішенням Конституційного Суду України визнано неконституційними положення ст. 392 КПК України в тій частині, в якій не забезпечено обвинуваченому (підсудному) можливість апеляційного перегляду лише рішень про обрання та про продовження застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, а не про відмову у задоволенні клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший, не пов`язаний з триманням під вартою.

За таких обставин, доводи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом вимог КПК України (4651-17) та неврахування рішення Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 4-р/2019 у справі № 3-208/2018 (2402/18) є безпідставними. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК України.