202/4077/14 Про порушення Правил дорожнього руху, перевищення швидкості руху автомобіля, що стало причиною скоєння наїзду на пішохода, який перетинав дорогу, внаслідок чого останньому були заподіяні чисельні тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечні для життя - 18.06.2020 Прийняття

Дніпровський апеляційний суд 13 листопада 2019 року скасуваввирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 вчастині призначення покарання і ухвалив новий вирок, яким призначив йому за ч. 2 ст. 286 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, а на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2014 році" звільнив його від відбування основного та додаткового покарань. В іншій частині вирок залишив без зміни.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 17 червня2013 року близько 21:47, керуючи автомобілем ВАЗ-2107 (д.н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись у м. Дніпрі по Слобожанському проспекту в напрямку вул. Столєтова зі швидкістю близько 65 км/год, грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, всупереч вимогам п. 1.5, пп. "б" п. 2.3, п. 10.1, п. 12.3, пп. "б" п. 12.9 та дорожнього знака 3.29 "Обмеження максимальної швидкості" (40 км/год) розділу 33 Правил дорожнього руху (далі - ПДР (1306-2001-п) ) неправильно оцінив дорожню обстановку, що склалася, при наближенні до дорожнього знака 3.29 "Обмеження максимальної швидкості" (40 км/год) не виконав вимоги цього знака, не знизив швидкості керованого ним автомобіля, чим позбавив себе можливості при виникненні небезпеки для руху своєчасно зупинити керований ним автомобіль. Під час виявлення небезпеки для руху, а саме зміни дорожньої обстановки у вигляді пішохода ОСОБА_2, який переходив проїзну частину справа наліво щодо напрямку руху автомобіля та наближався до його смуги руху, ОСОБА_1 не своєчасно застосував заходи екстреного гальмування, знизивши в зоні дії дорожнього знака 3.29 "Обмеження максимальної швидкості" (40 км/год) швидкість керованого ним транспортного засобу до 44,2...43,7 км/год, тим самим продовжив перевищувати максимально дозволену швидкість руху на даній ділянці дороги, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, проявив злочинну самовпевненість, перестав зменшувати швидкість руху автомобіля, а замість цього змінив напрямок руху автомобіля шляхом відвороту керма ліворуч у бік напрямку руху пішохода ОСОБА_2, в результаті чого скоїв на нього наїзд.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохід ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у виглядітяжкої відкритої черепно-мозкової травми, закритої тупої травми грудної клітки, закритих переломів обох кісток лівого передпліччя, лівої плечової кістки; правої великогомілкової кістки та голівки малогомілкової кістки зі зміщеннями відламків, відкритого перелому лівої стегнової кістки зі зміщенням, рваних ран верхніх та нижніх кінцівок, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечні для життя.

Короткий зміст вимог, наведених у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник Білий І.М., посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, просив скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Свої вимоги захисник мотивував тим, що:

- винуватість ОСОБА_1 за всіма пунктами обвинувачення матеріалами провадження не підтверджується, він опинився в аварійній ситуації, створеній пішоходом, і не мав технічної можливості уникнути наїзду;

- суд не врахував, що за фактом цього ДТП стосовно пішохода ОСОБА_2 було складено протокол та винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення;

- суд не з`ясував, які порушення ПДР (1306-2001-п) було допущено кожним із учасників ДТП, чи існував причинно-наслідковий зв`язок між їхніми діями та наслідками, що настали, чи існувала технічна можливість уникнути цих наслідків у разі дотримання вимог ПДР (1306-2001-п) водієм ОСОБА_1 і пішоходом ОСОБА_2, про що зазначалось в ухвалі апеляційного суду, якою було скасовано попередній вирок щодо ОСОБА_1 ;

- суд не надав оцінки наявності протилежних висновків, викладених у висновку комісійної комплексної судової автотехнічної експертизи та у висновках судово-автотехнічних експертиз, виконаних експертом ОСОБА_3, у тому числі щодо зміни ОСОБА_1 напрямку руху;

- суд не встановив, на підставі яких саме фактичних даних, методики і розрахунків експерт дійшов висновку про час руху пішохода ОСОБА_2 на вказаній ділянці проїзної частини дороги з моменту виникнення небезпеки для водія ОСОБА_1 до місця наїзду;

- висновками автотехнічних експертиз не дано відповідей на питання, чи можливо з технічної точки зору, щоб автомобіль ВАЗ-2107, який рухався зі швидкістю 60 км/год, за вказаних обставин міг уникнути наїзду на пішохода;

- суд не дослідив, в якому саме місці проїзної частини автомобіль під керуванням ОСОБА_1 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2, і не зазначив у вироку точне місце зіткнення автомобіля і пішохода, не встановив причин суперечностей у показаннях обвинуваченого та в інших доказах з цього приводу;

- матеріали кримінального провадження в повному обсязі було надано експертам саме при призначенні комісійної комплексної автотехнічної експертизи, а при призначенні попередніх автотехнічних експертиз надавалися лише вибіркові матеріали, тому висновок комісійної комплексної судово-автотехнічної експертизи є більш достовірним, у судовому засіданні експерти підтвердили неможливість надання відповідей на задані питання через те, що в них було недостатньо вихідних даних, при цьому клопотання про проведення додаткових експертиз суд не задовольнив;

- апеляційний суд, скасовуючи попередні вироки, наголошував на необхідності проведення слідчих експериментів з обвинуваченим, потерпілим та свідком, проте при новому розгляді їх проведено не було, у тому числі внаслідок зміни обстановки на місці ДТП (немає світлофора, пішохідного переходу, дорожніх знаків, смуги проїзної частини розділені суцільним парканом), тобто відсутні можливості для перевірки обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні;

- згідно з п.12.10 ПДР (1306-2001-п) у разі, коли дорожній знак обмеження руху 3.29 встановлено без проведення дорожніх робіт або залишено після їх завершення, водій не може бути притягнений до відповідальності за перевищення встановлених обмежень швидкості руху;

- суд не дослідив, чи мало місце перевищення допустимої швидкості водієм ОСОБА_1 в зоні дії дорожнього знаку 3.29 з урахуванням часу, необхідного для зниження швидкості автомобіля ВАЗ-2107, та не з`ясував, чи не встановлено з порушенням відповідні дорожні знаки з огляду на порушення черговості їх розміщення на одній опорі, на що є посилання у висновку комісійної експертизи, та за відсутності фактичного проведення дорожніх робіт й жодних обмежень у зустрічному напрямку руху;

- апеляційний суд без належної перевірки і оцінки доказів передчасно погодився з необґрунтованими висновками суду першої інстанції про доведеність вини обвинуваченого, не надавши об`єктивної оцінки істотним порушенням вимог Кримінального процесуального кодексу (4651-17) (далі - КПК (4651-17) ), ретельно не перевірив усіх доводів, зазначених в апеляційній скарзі захисника, та не мотивував свого рішення про залишення вироку в цій частині без зміни.

Позиції учасників судового провадження

На касаційну скаргу надійшло заперечення від представника потерпілого ОСОБА_4

У судовому засіданні:

- засуджений та захисник підтримали вимоги касаційної скарги;

- прокурор та представник потерпілого вважали судові рішення законними та обґрунтованими й просили залишити їх без зміни.

Мотиви Суду

У касаційній скарзі порушується питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку.

Крім того, згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам у касаційній скарзі в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Мотивуючи свою скаргу, захисник Білий І.М. оспорював зазначені обставини та зазначав про надання судами неправильної оцінки доказам, на підставі яких постановлено судові рішення (насамперед висновкам експертів), що, на його думку, призвело до застосування закону про кримінальну відповідальність, який не підлягає застосуванню. Надаючи власну оцінку доказам, захисник, по суті, заперечував достовірність окремих із них та правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірку в силу ст. 433 КПК до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесено.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, зроблено з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, які було ретельно досліджено і перевірено під час судового розгляду.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, будучи допитаним у судовому засіданні суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_1 показав, що, рухаючись по проспекту зі швидкістю не більше ніж 60 км/год на дозволений сигнал світлофора, раптово побачив, що перед ним перебуває пішохід ОСОБА_2, внаслідок чого він почав гальмувати і одночасно намагався його об`їхати з метою уникнути зіткнення, однак повністю оминути пішохода не вдалось, оскільки він зачепив його бампером, від чого потерпілий ОСОБА_2 впав на капот автомобіля та отримав тілесні ушкодження. Стверджував, що ПДР (1306-2001-п) не порушував, для нього була обмеженою видимість знака 3.29 через темну пору доби, а також цей знак був засвічений світлофором; зазначав, що заборонні знаки дорожнього руху, що обмежують швидкість руху, були неправильно встановлені, аварійну ситуацію створив потерпілий ОСОБА_2, а тому винуватим себе не визнав.

Суд у вироку критично оцінив показання обвинуваченого ОСОБА_1, оскільки вони не узгоджуються з матеріалами провадження та спростовуються сукупністю наявних у провадженні доказів.

Суд першої інстанції встановив, що винуватість ОСОБА_1 об`єктивно підтверджуєтьсядослідженими в судовому засіданні та взятими до уваги доказами: показаннями потерпілого, свідків та експертів, протоколами огляду місця події, перегляду відеозаписів, слідчих експериментів, висновками судової медичної, судових автотехнічних, комісійної судової автотехнічної експертиз та іншими доказами, які узгоджуютьсяміж собою.

Зокрема, при постановленні вироку суд першої інстанції врахував:

- показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які бачили, як автомобіль ВАЗ-2107 скоїв наїзд на потерпілого, який переходив дорогу із великою пляшкою води на плечах поза межами пішохідного переходу;

- протокол огляду місця ДТП від 17 червня 2013 року зі схемою та фототаблицею до нього, згідно з яким було оглянуто ділянку місцевості, де сталася ДТП, та автомобіль ВАЗ-2107, на якому виявлено пошкодження;

- протокол перегляду відеозапису від 9 квітня 2014 року з фототаблицею до нього, відповідно до якого було проглянуто відеозапис камери спостереження на ділянці пішохідного переходу, з якого видно, як рухається пішохід з вантажем на правому плечі та як о 21:47:18 він ступає на проїзну частину проспекту ім. газети "Правда" (просп. Слобожанський) за зону дії розмітки пішохідного переходу, а також як автомобіль ВАЗ-2107 у подальшому застосовує гальмування і, доїхавши до розмітки пішохідного переходу, починає маневр об`їзду пішохода та скоює на нього наїзд;

- протоколи огляду відеозаписів від 12 липня 2013 року та від 23 серпня 2013 року, згідно з якими було переглянуто записи з відеореєстраторів автомобілів "Деу Сенс" та "Сан Йонг Рекстон", надані водіями ОСОБА_7 та ОСОБА_6, на яких відображені обставини цієї ДТП;

- протоколи проведення слідчих експериментів за участю ОСОБА_1 (від 2 жовтня 2013 року) та свідка ОСОБА_7 (від 12 лютого 2014 року);

- висновок судово-медичної експертизи №636е від 25 лютого 2014 року, згідно з яким у потерпілого ОСОБА_2 виявлено тілесні ушкодження у вигляді тяжкої сумісної тупої травми тіла: тяжкої відкритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку 3 ступеня, перелому скроневої та тім`яної кісток праворуч, пневмоцефалії, відкритого перелому нижньої щелепи: ментального ліворуч, праворуч - в ділянці гілки, розриву слизової оболонки в ментальній ділянці ліворуч, розриву шкіри зовнішнього слухового проходу, вушної кровотечі, з розвитком загрозливих для життя явищ (втрата свідомості - кома 1-2 ступенів та порушення зовнішнього дихання - трахеотомія), з розвитком у посттравматичному періоді часткової атрофії обох зорових нервів, нейропатії 7-ї пари черепних нервів, лівостороннього геміпарезу, посттравматичної двохсторонньої сенсоневральної туговухості та посттравматичного двохстороннього середнього отиту; закритої тупої травми грудної клітки: закритого перелому заднього відрізка 2-го ребра праворуч з розвитком правостороннього пневмотораксу та шокової легені 2-го ступеня; закритого перелому обох кісток лівого передпліччя у верхній та середній третині зі зміщенням, вивих голівки променевої кістки ліворуч; закритого перелому лівої плечової кістки в нижній третинах зі зміщенням відламків; закритого багатоуламкового перелому протягом всього діафізу правої великогомілкової кістки та голівки малогомілкової кістки зі зміщенням відламків; відкритого перелому лівої стегнової кістки у середній третині зі зміщенням по ширині, довжині та заходженням відламків під кутом, рваної рани лівого стегна; рваних ран верхніх та нижніх кінцівок;

- висновок судової автотехнічної експертизи №70/27-90 від 25 лютого 2014 року, за змістом якого при вказаному механізмі наїзду дії водія автомобіля ВАЗ-2107 ОСОБА_1 не відповідали вимогам п. 12.3 ПДР (1306-2001-п) та з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку з настанням події ДТП;

- висновок експерта №70/27-180 від 21 березня 2014 року, згідно з яким у разі якщо механізм наїзду мав розвиток за варіантом № 1 (пішохід з моменту виходу на проїзну частину дороги пройшов відстань 6,1 м за 6,67,0 секунди), то в цьому випадку дії водія автомобіля ВАЗ-2107 ОСОБА_1 не відповідали вимогам п. 12.3 ПДР (1306-2001-п) та з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку з настанням події ДТП; у разі якщо механізм наїзду мав розвиток за варіантом № 2 (пішохід з моменту виходу на проїзну частину дороги пройшов відстань 6,1 м за час менше ніж 4 секунди), то встановлена невідповідність дій водія ОСОБА_1 вимогам пп. "б" п. 12.9 та дорожнього знака 3.29 розділу 33 ПДР (1306-2001-п) і з технічної точки зору перебувають у причинному зв`язку з настанням ДТП;

- висновок судової автотехнічної експертизи №5/10.1-165 від 31 березня 2016 року, за змістом якого водій ОСОБА_1 в дорожній обстановці, що склалася, не міг відступати від вимог дорожнього знака 3.29 "Обмеження максимальної швидкості" (40 км/год); за умови прямолінійного руху автомобіля ВАЗ-2107 після виникнення небезпеки для руху водія ОСОБА_1 наїзд цього автомобіля на пішохода ОСОБА_2 не відбувся б; за задовільних дорожніх умов водій ОСОБА_1 при виявленні дорожнього знака 3.29 "Обмеження максимальної швидкості" (40 км/год) повинен був завчасно в робочому режимі, не застосовуючи різкого гальмування, знизити швидкість руху автомобіля ВАЗ-2107 до 40 км/год і в подальшому продовжити рух з цією швидкістю від місця розташування знака 3.29 до кінця ділянки, на яку діє обмеження швидкості; у разі виникнення небезпеки для руху, яку водій ОСОБА_1 об`єктивно спроможний був виявити, він повинен був, не змінюючи смуги руху, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля, яким він керував; в умовах даної ситуації водій ОСОБА_1 мав технічну можливість запобігти наїзду шляхом застосування гальмування із зупинкою автомобіля до лінії руху пішохода за умови зниження водієм швидкості руху автомобіля до 40 км/год; час, необхідний для зниження швидкості руху автомобіля з 60 км/год до 40 км/год при екстреному гальмуванні, становить близько 0,8 секунди; час, який минув з моменту застосування гальмування водієм ОСОБА_1 до моменту зниження швидкості руху автомобіля ВАЗ-2107 до 40 км/год за фактичних дій водія становить близько 1,13 секунди;

- показання у судовому засіданні експерта ОСОБА_3, який підтвердив суду зазначені вище висновки та пояснив, що проведені ним автотехнічні дослідження доповнюють один одного, не суперечать, взаємопов`язані та свідчать про порушення пунктів 12.3, 10.1 ПДР (1306-2001-п) обвинуваченим ОСОБА_1, що перебуває у причинному зв`язку з настанням ДТП;

- висновок комісійної судової автотехнічної експертизи №5/10.1/6.1-1087/1087а від 31 січня 2017 року за змістом якого при виявленні небезпеки для руху водій ОСОБА_1 повинен був, з технічної точки зору, діяти відповідно до вимог п. 12.3 ПДР (1306-2001-п) ; в момент наїзду пішохід перебував на деякій відстані (не більше ніж 2,8 м) від горизонтальної дорожньої розмітки ПДР (1306-2001-п) "пішохідний перехід";

- показання в судовому засіданні експертів ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11, які підтвердили вказаний висновок експертизи та пояснили, що на момент ДТП ОСОБА_1 перебував у зоні дії знака 3.29 ПДР (1306-2001-п) та рухався зі швидкістю приблизно 43,7-44,3 км/год, що було перевищенням швидкості для керування транспортним засобом на вказаній ділянці.

На підставі аналізу вищевказаних доказів, зокрема показань свідків ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6, експертів ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_11 та висновків експертиз, які були підтримані експертами, а також письмових доказів, суд першої інстанції, оцінюючи їх у сукупності, дійшов висновку про наявність у діях ОСОБА_1 порушення вимог п. 1.5, пп. "б" п. 2.3, п. 10.1, п. 12.3, пп. "б" п. 12.9 та дорожнього знака 3.29 ПДР (1306-2001-п) , що перебуває у причинному зв`язку з настанням ДТП, внаслідок якої потерпілий ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

При цьому суд першої інстанції зазначив у вироку, що вичерпано всі заходи, що могли бути направлені на перевірку обставин, які мають значення для кримінального провадження та відповідно до ст. 91 КПК входять до предмета доказування, шляхом надання доручень органу досудового розслідування про проведення слідчого експерименту, а також шляхом призначення комісійної експертизи з метою встановлення додаткових вихідних даних щодо механізму ДТП і визначення швидкості автомобіля до початку гальмування, відстані від початку гальмування до дорожнього знаку, видимості дорожнього знака з місця водія в умовах місця ДТП, часу руху пішохода з моменту виникнення небезпеки до моменту наїзду. Проте у зв`язку зі зміною дорожньої обстановки в районі ДТП слідчий експериментфактично не був проведений.

Суд першої інстанції не погодився із доводами сторони захисту щодо суперечливих висновків експертних досліджень, проведених експертом ОСОБА_3, оскільки зазначені висновки узгоджуються з висновками комісійної судової автотехнічної експертизи, проведеної комісією експертів, у частині порушення ПДР (1306-2001-п) обвинуваченим ОСОБА_1 .

Також суд першої інстанції критично поставився до доводів сторони захисту щодо встановлення обмежувальних знаків дорожнього руху без проведення фактичних будівельних робіт, а також на порушення норм стандартизації, оскільки жодних доказів щодо зазначених обставин стороною захисту суду надано не було, при цьому ці доводи сторони захисту спростовуються матеріалами кримінального провадження, а саме документами, відповідно до яких згідно з рішенням органів місцевого самоврядування у 2013 році на проспекті ім. газети "Правда" (просп. Слобожанський) у м. Дніпрі в районі будинку №2 проводилося будівництво надземного пішохідного переходу і на період проведення робіт була узгоджена тимчасова схема організації дорожнього руху з позначенням дорожніх знаків. Станом на 17 червня 2013 року в обох напрямках на вказаній ділянці були встановлені дорожні знаки 1.4.1-1.4.2 "Напрямок повороту", 3.25 "Обгін заборонено", 3.29 "Обмеження максимальної швидкості" (40 км/год), 1.37 "Дорожні роботи", 4.7 "Об`їзд перешкоди з правого боку", 4.8 "Об`їзд перешкоди з лівого боку", 1.5.2 "Звуження дороги".

Суд першої інстанції розглянув доводи обвинуваченого ОСОБА_1 щодо неможливості виконання ним вимог обмежувальних дорожніх знаків з різних причин: темна пора доби, погана видимість, засвітлення світлофором знака, зазначивши у вироку, що такі доводи не можуть слугувати підставою для визнання невинуватості обвинуваченого у вчиненні ДТП, внаслідок якої ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, оскільки обвинувачений ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом, повинен був бути крайньо уважним до дорожньої обстановки, її змін, об`єктивно оцінювати дорожню ситуацію та беззаперечно виконувати вимоги обмежувальних знаків дорожнього руху та інших правил дорожнього руху.

З матеріалів провадження вбачається, що під час апеляційного розглядуапеляційний суд проаналізував доводи в скарзі захисника щодо доведеності винуватості обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій, надавши цим доводам належну оцінку танавівши у своєму вироку докладні мотиви прийнятого рішення й підстави, на яких апеляційну скаргу захисника визнано необґрунтованою.

Зокрема, щодо належності наявних у провадженні доказів - висновків судових автотехнічних експертиз - апеляційний суд вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 65 та ч. 1 ст. 67 КПК вказані експертні висновки не мали наперед встановленої сили, а оцінювалися судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтувалося на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи, тому посилання на них як на беззаперечне підтвердження вини ОСОБА_1 у вироку є допустимим та не суперечить вимогам кримінально-процесуального закону, підстави піддавати сумніву результати вказаних експертних досліджень у суду апеляційної інстанції відсутні і доводів апеляційної скарги захисника в цій частині висновку суду щодо доведеності винуватості обвинуваченого не спростовують.

Як зазначено у вироку апеляційного суду, надаючи оцінку зазначеним у вироку доказам у своїй сукупності, колегія суддів не сумнівається у їх належності та допустимості, вважає такі докази достатніми для доведеності вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочинного діяння, а тому не вбачає підстав визнати наведені у вироку висновки суду такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Наявними у провадженні доказами, яким суд першої інстанції дав належну оцінку, спростовуються викладені в апеляційній скарзі захисника доводи про те, що у ОСОБА_1 не було можливості запобігти наїзду на потерпілого ОСОБА_2 та що у провадженні немає об`єктивних доказів, які вказують на його вину.

Апеляційний суд погодився з позицією суду першої інстанції з приводу того, що в даному конкретному випадку вичерпано всі заходи, що могли бути направлені на перевірку обставин, які мають значення для кримінального провадження та відповідно до ст. 91 КПК входять до предмета доказування, у зв`язку з чим судом виконано вказівки суду апеляційної інстанції, викладені в ухвалі Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 травня 2016 року, якою було призначено новий судовий розгляд цього провадження.

З такими висновками погоджується і Суд та вважає, що за встановлених судом першої інстанції обставин дії ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 286 КК кваліфіковано правильно, оскільки останній допустив грубе порушення вимог ПДР (1306-2001-п) , що перебувало у причинно-наслідковому зв`язку з отриманням потерпілим тяжких тілесних ушкоджень.

Основним чинником, який визначає відповідальність водія у разі створення небезпеки під час дорожнього руху, є його можливість вчасно виявити цю небезпеку і здійснити відповідні заходи для її уникнення чи зменшення. Причина, через яку створена небезпека для руху, не має значення, якщо встановлено, що водій мав можливість її вчасно виявити. Тому доводи в касаційній скарзі захисника про порушення ПДР (1306-2001-п) самим потерпілим, які Суд вважає слушними, у цьому випадку не спростовують винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Твердження у касаційній скарзі про те, що висновками автотехнічних експертиз не дано відповідей на всі поставлені питання, також у цілому не спростовують правильності висновків суду про доведеність винуватості засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи "Ван де Хурк проти Нідерландів", 61, "Болдеа проти Румунії", 30, "Морейра Феррейра проти Португалії", 84).

У той же час при вирішенні цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди судом не враховано вимоги статей 23, 1193 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Так, згідно з положеннями ст. 23 ЦК розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У ч. 2 ст. 1193 ЦК зазначено, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до пунктів 4.7, 4.9 ПДР (1306-2001-п) пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі підземних і надземних, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч. У місцях, де рух регулюється, пішоходи повинні керуватися сигналами регулювальника або світлофора.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснив, що очікував на зелений сигнал світлофора з метою перейти дорогу та бачив хлопця, який переходив дорогу з великою пляшкою води, потім почув звук удару та побачив, що на вказаного хлопця здійснив наїзд автомобільВАЗ-2107. Також свідок зазначив, що до зеленого сигналу світлофора, який би дозволив рух пішоходам, залишалось ще близько 20 секунд.

Крім того, при постановленні судових рішень було враховано показання свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_6 .

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 посилався на довідку управління Державтоінспекції ГУМВС України в Дніпропетровській області від 21 серпня 2015 року № 14/127аз (т. 3, а.п. 186), згідно з якої за фактом ДТП, яка мала місце 17 червня 2013 року на проспекті ім. Газети "Правда" в м. Дніпропетровську (стара назва), стосовно пішохода ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії АБ2 № 824138 за ч. 1 ст. 127 КУпАП та винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії АА2 № 911727 від 27 березня 2014 року.

Разом із тим, суди першої та апеляційної інстанцій, порушуючи вищевказані вимоги закону, не надали належної оцінки наявним у провадженні доказам з цього приводу при вирішенні питання щодо розміру моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, таким чином порушивши права ОСОБА_1 як цивільного відповідача.

Відповідно до ч. 5 ст. 128, ч. 1 ст. 129 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом, та із застосуванням норм Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК (1618-15) ), якщо вони не суперечать засадам кримінального судочинства. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

За змістом ч. 3 ст. 412 ЦПК неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, у тому числі, незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин Суд дійшов висновку, що судові рішення щодо ОСОБА_1 в частині стягнення моральної шкоди не можна вважати законними та обґрунтованими, а тому відповідно до ч. 5 ст. 128, п. 1 ч. 1 ст. 438, п. 2 ч. 1 ст. 436 КПК та ч. 3 ст. 412 ЦПК вони підлягають скасуванню в частині вирішення цивільного позову щодо відшкодування моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_2 з призначенням нового розгляду в суді першої інстанціїв порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 369, 412, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, ст. 412 ЦПК, Суд

Касаційну скаргу захисника Білого Івана Миколайовича задовольнити частково.

Вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2019 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 13 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 в частині вирішення цивільного позову щодостягнення моральної шкоди скасувати та призначити новий розгляд у цій частині у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.