266/737/16-к Про визнання особи невинуватою у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 191 КК та ст. 366 КК, та виправдання особи за недоведеністю наявності в діянні складу кримінальних правопорушень - 17.06.2020 Прийняття

За вироком Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191 КК та ч. 1 ст. 366 КК, та виправдано на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) за недоведеністю наявності в діянні складу кримінальних правопорушень.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_1 обвинувачено у кримінальних правопорушеннях, скоєних за таких обставин.

ОСОБА_1, перебуваючи на посаді завідуючої Комунальним дошкільним навчальним закладом загального розвитку "Ясла-садок № 86 "Струмок" управління освіти Маріупольської міської ради" (далі-ДНЗ №86), будучи службовою особою, виконуючи організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції, діючи умисно, достовірно знаючи про перебування підпорядкованого їй працівника - вихователя ДНЗ №86 ОСОБА_2 за межами території України, а саме в Російській Федерації, тобто поза місцем роботи та фактичне невиконання нею своїх службових обов`язків, вносила в період з листопада 2014 року по грудень 2015 року до табелів обліку використаного робочого часу завідомо неправдиві відомості про нібито перебування на роботі протягом 6 годин щодня ОСОБА_2 в період з 13 листопада 2014 року по 31 грудня 2015 року. Після цього ОСОБА_1 підписала вказані табелі обліку робочого часу, надавши їм статус офіційного документа та передала до бухгалтерії для нарахування заробітної плати за відпрацьовані робочі дні. Внаслідок чого ОСОБА_2 було нарахована та виплачена заробітна плата за вказаний період в розмірі 35344, 38 грн. Вказані кошти були переведені на картковий рахунок ОСОБА_2 та зняті ОСОБА_1 з вказаного карткового рахунку, які вона витратила на власний розсуд, заподіявши Маріупольській міській раді збиток на вказану суму.

Досудовим слідством дії ОСОБА_1 кваліфіковані як складання, видача службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 366 КК, а також привласнення чужого майна, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 191 КК.

Вироком Донецького апеляційного суду від 09 грудня 2019 року, вирок Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_1 в частині виправдання останньої за ч.1 ст. 366 КК - скасовано.

Ухвалено новий вирок яким ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 КК та призначено їй покарання у виді 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 3400 гривень.

На підставі ч.5 ст. 74, ст. 49 КК у зв`язку зі спливом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за ч.1 ст. 366 КК ОСОБА_1 звільнено від покарання, а кримінальне провадження в цій частині закрито.

Також ухвалою Донецького апеляційного суду від 09 грудня 2019 року, вирок місцевого суду в частині виправдання останньої за ч. 2 ст. 191 КК залишено без зміни, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу Донецького апеляційного суду від 09 грудня 2019 року у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону і неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Істотним порушенням кримінального процесуального закону, на думку прокурора, є недотримання судом апеляційної інстанції статей 370, 404, 418 КПК, що призвело до ухвалення незаконного рішення в частині виправдання ОСОБА_1 .

Зокрема прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки результатам перевірки проведеної управлінням освіти Маріупольської міської ради, яка спростовує доводи захисту про те, що остання закуповувала на привласнені кошти товари та послуги для ремонту будівлі закладу. Також, судом безпідставно не взято до уваги розрахунок шкоди завданий ОСОБА_1 виконаний управлінням освіти Маріупольської міської ради.

Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність на думку прокурора є помилкові висновки суду про відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК. Зокрема прокурор звернув увагу, що на привласнення коштів ОСОБА_1 вказує, самостійне зняття коштів з банківського рахунку останньою та можливість подальшого вільного розпорядження ними.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор Вараниця В.М. підтримав доводи, викладені у касаційній скарзі представника публічного обвинувачення і просив її задовольнити.

Захисник Авдюшина Л.О. заперечувала проти задоволення касаційної скарги прокурора та просила ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - беззадоволення.

Виправдана ОСОБА_1 підтримала думку захисника щодо касаційної скарги прокурора та просила залишити скаргу без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, позицію захисника і виправданої та перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також достовірність фактичних обставин кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд дослідив запропоновані стороною обвинувачення документи зокрема:правила трудового розпорядку ДНЗ "Ясла-садок № 86 "Струмок", банківську картку ПрАТ "Приват-Банк" № НОМЕР_1 - 5; статут ДНЗ "Ясла - садок № 86 "Струмок"; інструкцію № 1-д\д з ведення ділової документації управління освіти Маріупольської міської ради з додатком; посадову інструкцію завідувача ОСОБА_3 ; посадові та функціональні обов`язки вихователя ДНЗ № 86; виписку з особового рахунку ОСОБА_2 з фотоматеріалами на електронному носії інформації; табелі обліку робочого часу за 2014 - 2015 роки; наказ про звільнення ОСОБА_2, довідку Управління освіти Маріупольської міської ради про те, що відповідальна особа за ведення обліку використання робочого часу визначається безпосередньо по навчально - виховному закладу; інформацію Державної фіскальної служби України Жовтневої об`єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя про джерела та суми виплачених доходів ОСОБА_4 за період з 3 кварталу 2014 року по 3 квартал 2015 року.

Крім цього судом було допитано ОСОБА_5 яка пояснила, що у листопаді 2014 року вихователь ОСОБА_2 через бойові дії в районі м. Маріуполя виїхала за межі країни, залишив їй заяву про звільнення без дати, не назвавши точний час свого повернення. Призначити замість ОСОБА_2 не було кого, тому вона вносила в період з 13 листопада 2014 року по 31 грудень 2015 року в період відсутності останньої до табелів обліку використаного робочого часу відомості про перебування її на роботі протягом 6 годин щодня, передавала табелі до бухгалтерії для нарахування заробітної плати за відпрацьовані робочі дні. Кошти отримані за ОСОБА_2 нею не привласнювались, а розподілялись між вихователями які увесь час виконували роботу ОСОБА_2, а залишок коштів, через скрутний матеріальний стан закладу були зроблені ремонтні роботи, закуплені будівельні матеріали та інші засобі необхідні для господарства у закладі.

Допитані під час розгляду справи місцевим судом свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 підтвердили, що дійсно за час відсутності ОСОБА_2 вони виконували її обов`язки в якості вихователя за що отримували готівкою додаткові грошові кошти від ОСОБА_1 .

Крім цього допитаний в якості свідка ОСОБА_10 показав, що дійсно виконував різні ремонтні роботи у ДЗН № 86, за проведену роботу та витрати на будматеріали отримував від ОСОБА_1 гроші кошти готівкою.

Суд, оцінюючи надані йому докази, зазначив, що стороною обвинувачення не доведено злочинних дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 191 КК, оскільки під час розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_1 не привласнювала грошові кошти отримані за ОСОБА_2, а передавала працівникам навчального закладу за виконану роботу, а іншу їх частину використала на потреби ДНЗ №86, тобто в її діях відсутній склад зазначеного злочину.

Також місцевий суд зауважив на те, що в матеріалах кримінального провадження, які надані суду стороною обвинувачення не встановлено, що робота, яка була перерозподілена між іншими працівниками дошкільного навчального закладу не виконувалась, вимоги щодо відшкодування шкоди відсутні.

Слід зазначити, що показання свідків, надані в суді першої інстанції, мають послідовний характер і узгоджуються із фактичними обставинами, встановленими цим судом.

Місцевий суд згідно зі ст. 94 КПК повно та всебічно дослідив усі докази, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, обґрунтовано дійшов висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі в частині безпідставного виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 191 КК, є необґрунтованими, а виправдувальний вирок в цій частині - законним та мотивованим. При цьому суд зазначив, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 191 КК, а саме об`єктивна та суб`єктивна сторони складу цього злочину, у зв`язку з чим місцевий суд обґрунтовано прийшов до висновку про виправдання в цій частині.

Колегія суддів погоджується з вказаною позицією суду апеляційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, і у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у ній доводи і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.

Крім цього апеляційний суд в частині виправдання ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 191 КК не дав іншої оцінки доказам сторони обвинувачення, а взяв до уваги висновки місцевого суду з якими погодився в зв`язку з чим не було необхідності у повторному дослідженні доказів.

Розглянувши кримінальне провадження, апеляційний суд постановив ухвалу, у якій навів детальні мотиви прийнятого рішення і яка повною мірою відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Переконливих доводів на спростування висновків апеляційного суду про наявність у матеріалах кримінального провадження достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 191 КК прокурор у касаційній скарзі не навів.

Відповідно до ст. 92 КПК на прокурора покладено обов`язок доказування. Так, прокурором не спростовано доводів ОСОБА_1 про те, що кошти, зняті з рахунку, нею не привласнювались, а були витрачені на доплати працівникам, що виконували її роботу і ремонтні роботи. Сторона обвинувачення не перевірила, які роботи дійсно були виконані, а які ні, не було проведено також відповідних досліджень із залученням експертів з метою визначення обсягу проведених робіт або їх непроведення та визначення розміру можливих збитків. Таким чином, доводи сторони обвинувачення про те, що факту отримання коштів ОСОБА_1 достатньо для висновків про наявність у її діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК, є неприйнятними та спростовано в цій частині судовими рішеннями.

Також безпідставними є посилання прокурора на неналежну оцінку судом результатів перевірки управління освіти Маріупольської міської ради щодо надходження коштів та інших матеріальних цінностей до ДНЗ № 86 за 2014-2015 роки, оскільки вказаний документ не встановлює чіткого розміру заподіяної шкоди, а містить лише посилання на надходження товарів та коштів від батьків дітей, які відвідують дитячий садок. За таких обставин у цьому кримінальному провадженні реальний розмір заподіяних збитків міг бути встановлений шляхом проведення відповідних експертиз (ревізії) у порядку, визначеному ч. 2 ст. 242 КПК, що стороною обвинувачення зроблено не було.

Також Суд не вбачає істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону прийняття двох рішень стосовно однієї особи, оскільки суттєвих протиріч у цих рішеннях немає та вони не є взаємовиключними. Вказане узгоджується з висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеним у рішенні від 04 листопада 2019 року (справа № 128\2455\15-к).