541/783/17 Про умисне заподіяння тілесних ушкоджень, які у своїй сукупності відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я - 16.06.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_2 - Легкого І.Д. та захисника засудженого ОСОБА_1 - Легкої Л.М. на вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 вересня 2019 року і ухвалу Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120121802600000321, за обвинуваченням

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Петрівці Миргородського району Полтавської області, жителя АДРЕСА_1, такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 125 Кримінального кодексу України (далі - КК),

ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Миргорода, жителя АДРЕСА_2, такого, що судимості не мав,

у вчиненні злочину, передбаченого частиною 2 статті 125 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини.

Вироком Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 вересня 2019 року:

- ОСОБА_2 засуджено за частиною 1 статті 125 КК та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн;

- ОСОБА_1 засуджено за частиною 2 статті 125 КК та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.

На підставі частини 5 статті 74, частини 1 статті 49 КК ОСОБА_2 та ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строку давності.

Цивільний позов потерпілої задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 солідарно на користь ОСОБА_3 100,01 грн на відшкодування матеріальної шкоди, а також з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 5000 грн і 7000 грн відповідно у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Згідно з встановленими судом обставинами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винуватими та засуджено за те, що 20 вересня 2012 року близько 16:30 вони спільно, рухаючись на автомобіль ВАЗ-2104, д.н.з. НОМЕР_1, біля будинку №107-Б на вул. Котляревського у м. Миргороді помітили ОСОБА_3 з якою мали конфлікт з приводу земельної ділянки, зупинили автомобіль, та ОСОБА_2 почав словесно ображати ОСОБА_3, яка у свою чергу показала непристойний жест рукою.

Після вказаних дій ОСОБА_1, підбігши до ОСОБА_3, почав завдавати рукою їй ударів, один з яких - у праве око, а інший - у голову.

У результаті протиправних дій ОСОБА_1 згідно з висновком експерта № 141 від 08 жовтня 2014 року завдав ОСОБА_3 тілесні ушкодження, які у своїй сукупності відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

У цей час ОСОБА_2 також підбіг до ОСОБА_3 та, діючи з прямим умислом, спрямованим на заподіяння тілесних ушкоджень, обома руками схопив її за плечі та завдав удару ногою у груди, в результаті чого відповідно до висновку експерта № 141 від 08 жовтня 2014 року заподіяв тілесні ушкодження у вигляді синця в ділянці правої молочної залози, який відноситься до легких тілесних ушкоджень.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 вересня 2019 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_1 - Легка Л.М. вказує на незаконність судових рішень, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, та наполягає на закритті кримінального провадження у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості її підзахисного і вичерпанням усіх можливостей їх отримати.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не оцінили доказів, які надані стороною обвинувачення, що призвело до неправильного встановлення фактичних обставин справи та безпідставного визнання її підзахисного винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Зазначає у своїй касаційній скарзі про те, що неспроможними є показання свідка ОСОБА_5, оскільки до початку слідчої дії цей свідок разом з прокурором оглядали місце події, а потім проводили слідчий експеримент, що, на думку захисника, вказує на недопустимість вказаного доказу, якому суди не надали належної оцінки.

Також захисник зазначає, що судами неправильно встановлено дані її підзахисного, оскільки він не є особою, яка раніше притягувалась до кримінальної відповідальності, що підтверджується довідкою УІТ МВС України в Полтавській області.

Не погоджується захисник і з ухвалою апеляційного суду, адже вважає, що суд не навів вичерпних доводів стосовно необґрунтованості її апеляційної скарги та обмежився загальним формулюванням щодо доведеності вини її підзахисного.

У своїй касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_2 - Легкий І .Д. також вказує на незаконність судових рішень, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які допустили суди першої та апеляційної інстанцій. Просить закрити кримінальне провадження відносно його підзахисного, оскільки вважає, що стороною обвинувачення не надано достатніх доказів для доведення його винуватості та відсутні можливості їх здобути.

Свої вимоги захисник обґрунтовує тим, що суд першої інстанції в основу вироку поклав недопустимі докази, критично оцінив показання свідка ОСОБА_7, взяв до уваги сумнівні показання свідка ОСОБА_5 та неправильно встановив фактичні обставини кримінального правопорушення, що призвело до ухвалення неправомірного вироку суду.

Також захисник вказує, що допущені помилки суду першої інстанції не були усунуті апеляційним судом, який своїх висновків не мотивував належним чином, а безпідставно, на думку захисника, обмежився перерахуванням доказів, покладених в основу вироку, та неправомірно залишив вирок місцевого суду без зміни.

У запереченнях на касаційну скаргу захисника Легкої Л.М., яка діє в інтересах ОСОБА_1, потерпіла зазначає, що суд першої інстанції правильно оцінив сукупність наданих стороною обвинувачення доказів та, належним чином їх проаналізувавши дійшов правильного висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину. При цьому вважає, що докази, зібрані у кримінальному провадженні, є належними та допустимими, а посилання сторони захисту про необхідність закриття кримінального провадження - необґрунтованими.

Заслухавши доповідь судді, доводи захисників та засуджених, які підтримали свої касаційні скарги, думку прокурора та сторони потерпілих, які заперечували проти задоволення касаційних скарг, обговоривши доводи касаційних скарг та перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга захисника засудженого ОСОБА_1 - Легкої Л.М. підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга захисника засудженого ОСОБА_2 - Легкого І .Д. задоволенню не підлягає на наступних підставах.

Мотиви суду.

Як убачається з касаційних скарг, сторона захисту заперечує винуватість ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень, оскільки вважає, що судом не встановлено достатніх доказів для доведення їх винуватості.

У результаті перевірки матеріалів кримінального провадження встановлено, що суд першої інстанції, заслухавши показання потерпілої, засуджених, свідків та дослідивши письмові докази у кримінальному провадженні, обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку показання потерпілої ОСОБА_3, про те, що мав місце факт заподіяння ОСОБА_2 та ОСОБА_1 їй тілесних ушкоджень, вказує на послідовність їх заподіяння та наслідки. Свідок ОСОБА_5, який був очевидцем вказаних подій, показав суду, що бачив, як чоловіки завдавали удари жінці поблизу залізничної колії, потім сіли в автомобіль марки ВАЗ моделі 2104 та поїхали, при цьому в ході досудового розслідування свідок упізнав ОСОБА_2 як одного з нападників.

Також суд проаналізував та дослідив: заяву потерпілої ОСОБА_3 про вчинення кримінального правопорушення (т.1, а.п.182); акт судово-медичного обстеження (т.1, а.п. 186); повідомлення головного лікаря Миргородської ЦРЛ від 20 березня 2014 року, відповідно до якого ОСОБА_3 перебувала на стаціонарному лікуванні з 20 вересня 2012 року по 28 вересня 2012 року (т.1 а.п.187); висновок експерта №318 від 12 липня 2013 року, відповідно до якого в ОСОБА_3 виявлено закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, синці навколо правого ока та внутрішньо-верхньому квадраті правої молочної залози, які могли утворитись від дії двох тупих предметів, кистей рук, стиснутих у кулаки, взутих ніг, колін, ліктів з силою достатньою для утворення, та за давністю утворення можуть відповідати даті подій та строку вищезазначених обставин і у своїй сукупності відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасним розладом здоров`я; висновок комісійної судово-медичної експертизи

№141 від 8 жовтня 2014 року та №10 від 18 січня 2016 року; протокол проведення слідчого експерименту від 21 червня 2016 року за участю потерпілої; протокол пред`явлення особи для впізнання зі свідком ОСОБА_5, відповідно до якого останній впізнав особу під номером 1, який завдав жінці тілесні ушкодження та після побиття пішов до автомобіля ВАЗ - 2104, а саме ОСОБА_2 .

Також суд взяв до уваги доводи сторони захисту. При цьому належним чином проаналізував показання свідка ОСОБА_7 у частині того, що ОСОБА_2 перебував разом із ним у гаражі 20 вересня 2012 року з 13-ї до 17-ї години, однак висновки психологічної експертизи №44 від 5 квітня 2017 року, відповідно до яких показання такого свідка містять ознаки психологічної недостовірності. Крім того, стороною захисту надавались такі докази, як світлокопія табеля обліку робочого часу ОКВПВКГ "Миргородводоканал", довідка видана директором ОСОБА_9 та показання свідка ОСОБА_10, які суд також оцінив, зазначивши у своєму рішенні, що такі докази не вказують на визначеність часу перебування особи на робочому місці, а лише фіксують початок та кінець робочого дня.

Неспроможними визнав суд доводи сторони захисту в частині неправдивості показань свідка ОСОБА_5, оскільки свою позицію з приводу підкупу цього свідка потерпілими, сторона захисту жодними даними не підтвердила, а показання свідка повністю узгоджуються з іншими доказами, здобутими під час судового слідства.

Інші досліджені судом докази є логічними, послідовними, узгоджуються між собою, не викликають у суду сумнівів у їх правдивості та в сукупності підтверджують факт заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень. Таким чином, дії винних правильно кваліфіковано, а їх винуватість повністю підтверджена доказами, які досліджені під час судового розгляду.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає доводи сторони захисту в частині закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неспроможними, оскільки в ході судового розгляду підтверджено факт заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень, встановлено особи нападників та механізм утворення таких ушкоджень, що доведено зібраною у кримінальному провадженні сукупністю доказів. Вирок суду є законним, обґрунтованим і відповідає вимогам статті 374 КПК.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційні скарги сторони захисту, перевірив докази, здобуті у кримінальному провадженні, та погодився з висновками суду першої інстанції в частині винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованих їм кримінальних правопорушень. При цьому належним чином проаналізував всі доводи, надані стороною захисту, та правильно зазначив, що всі докази у цьому кримінальному провадженні належним чином проаналізовані судом першої інстанції.

Крім того свідок ОСОБА_5, який був очевидцем подій, доволі детально розповів про події під час допиту в суді першої інстанції, описавши одяг осіб, марку машини та момент завдання ударів, його показання не викликають сумніві і у колегії суддів, є послідовними, логічними та узгоджуються з іншими доказами, здобутими стороною обвинувачення.

Спростував суд апеляційної інстанції і доводи захисників щодо неправомірного, на їх думку, надання медичної картки без отримання попереднього дозволу суду про тимчасовий доступ до речей і документів, вказавши, що такий документ надано потерпілою стороною органу досудового розслідування в добровільному порядку, а тому така дія не потребувала рішення суду.

Доводи сторони захисту, які було зазначено в апеляційних скаргах захисників, є аналогічними зазначеним їхніх касаційних скаргах, при цьому колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційною інстанцій щодо винуватості осіб у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 125 КК та частиною 2 статті 125 КК. Зокрема, слід зазначити, що всі докази у кримінальному провадженні проаналізовані судами першої та апеляційною інстанцій їм надано належної оцінки, вважати їх неналежними та недопустимими колегія суддів не вбачає підстав.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би були безумовною підставою для скасування судових рішень щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2, не встановлено.

Однак колегія суддів погоджується з доводами, зазначеними у касаційній скарзі захисника Легкої Л.М., яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_1, в частині встановлення даних особи та вважає за необхідним змінити вступну частину судових рішень, виключивши з вироку Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 вересня 2019 року й ухвали Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року посилання суду на те, що ОСОБА_1 був раніше судимий. Оскільки в матеріалах кримінального провадження відсутні дані про його попередню судимість, а згідно з довідкою наданою УІТ МВС України в

Полтавській області ОСОБА_1 раніше не притягувався до кримінальної відповідальності.

Таким чином, судові рішення підлягають зміні у вступній частині вироку місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції щодо засудженого ОСОБА_1, в іншій частині касаційні скарги сторони захисту слід залишити без задоволення.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

Касаційну скаргу захисника Легкої Л.М. задовольнити частково.

Змінити вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 вересня 2019 року і ухвалу Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року, заначивши, що ОСОБА_1 є особою, що судимості не мала.

У решті вирок Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 вересня 2019 року і ухвалу Полтавського апеляційного суду від 18 грудня 2019 року залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Легкого І.Д. - без задоволення.