Постанова

Іменем України

11 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 754/10124/19

Провадження № 51 - 210 км 20

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Наставного В.В.,

суддів Могильного О.П., Яковлєвої С.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Трутенко А.Ю.,

прокурора Браїла І.Г.,

розглянув в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12017100030015222 від 20 листопада 2017 року щодо

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Орджонікідзе Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2008 року за ст. 187 ч. 2 КК України до 7 років позбавлення волі, 22 листопада 2014 року звільненого з місць позбавлення волі по відбуттю строку покарання,

за ст. 186 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 29 липня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року щодо нього.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 29 липня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ст. 186 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 вказано обчислювати з 02 липня 2019 року.

До набрання вироком законної сили ОСОБА_1 залишено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави витрати на залучення експерта в сумі 286 гривень.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, за наступних обставин.

Так, 20 листопада 2017 року приблизно о 12 годині 30 хвилин ОСОБА_1 з прилавку торгового місця НОМЕР_1 на ринку "Полюс", що по пр. Маяковського, 17 в місті Києві, повторно відкрито викрав 22 шампури загальною вартістю 336, 36 грн., що належить ОСОБА_2, після чого з викраденим майном з місця вчинення кримінального правопорушення зник.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року зазначений вирок суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а його апеляційну скаргу - без задоволення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить переглянути кримінальне провадження щодо нього в касаційному порядку, змінити вирок щодо нього, зменшивши строк призначеного йому покарання та застосувати до нього положення ст. 69 КК України. Вважає, що за наявності обставин, що пом`якшують покарання, та того, що прокурор просив призначити йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України, з врахуванням конкретних обставин справи, призначене йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки є занадто суворим. Зазначає, що суд не повинен був враховувати обставини того, що він раніше судимий, оскільки він відбув покарання за цими вироками.

Заперечень на касаційну скаргу засудженого від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор вважав касаційну скаргу необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_1 та правильність кваліфікації його дій за ст. 186 ч. 2 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа "Довженко проти України"), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Доводи касаційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме незастосування при призначенні покарання ст. 69 КК України, яка, на думку засудженого, підлягала застосуванню, та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки суду щодо призначеного ОСОБА_1 покарання без застосування вказаної статті.

При призначенні засудженому покарання суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу засудженого ОСОБА_1, який не працює, раніше неодноразово судимий, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та вчинив нове кримінальне правопорушення. Щире каяття визнано обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_1, обставин, що обтяжують покарання встановлено не було.

Врахувавши вказані обставини, суд першої інстанції зробив правильний висновок про можливе виправлення і перевиховання ОСОБА_1 лише в умовах ізоляції від суспільства, обґрунтовано призначивши йому покарання в мінімальній межі санкції ст. 186 ч. 2 КК України.

При цьому безпідставними є доводи касаційної скарги засудженого про те, що суд першої інстанції не мав враховувати обставину того, що він раніше судимий, оскільки передбачені ст. 89 КК України строки погашення судимостей ОСОБА_1 за попередніми вироками не пройшли, а тому відповідно до вимог ст. 88 ч. 1 КК України він вважається таким, що має судимості.

Необґрунтованими також є доводи касаційної скарги засудженого про те, що суд мав врахувати позицію прокурора та застосувати до нього ст. 75 КК України або менш суворе покарання шляхом застосування ст. 69 КК України з огляду на таке. Позиція про можливість виправлення ОСОБА_1 шляхом застосування до нього ст. 75 КК України, висловлена прокурором в судових дебатах під час розгляду справи судом першої інстанції, була врахована при визначенні виду та розміру покарання в мінімальних межах санкції ст. 186 ч. 2 КК України, проте вона не є обов`язковою або визначальною для суду при прийнятті остаточного рішення щодо покарання відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КПК України.

Отже, покарання засудженому ОСОБА_1 призначено судом першої інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

При розгляді апеляційної скарги засудженого суд апеляційної інстанції її доводи щодо призначеного покарання перевірив і своє рішення належним чином мотивував, погодившись із висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування до ОСОБА_1 положень ст. 75 КК України або пом`якшення призначеного йому судом першої інстанції покарання за ст. 186 ч. 2 КК України. Погоджуючись із видом та розміром призначеного судом першої інстанції покарання апеляційний суд зокрема вказав на те, що ОСОБА_1 має три непогашені судимості за злочини проти власності, до нього вже застосовувалося звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, однак він продовжував вчиняти нові умисні злочини, в тому числі під час іспитового строку. Злочин, за який ОСОБА_1 засуджений цим вироком, він вчинив через невеликий проміжок часу після звільнення з установи відбування покарання, під час досудового розслідування оголошувався в розшук, що в сукупності свідчить про відсутність критичної оцінки своїх дій, небажання виконувати процесуальні обов`язки та стати на шлях виправлення. Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про відшкодування потерпілій шкоди, апеляційний суд зазначив, що викрадене майно повернуто потерпілій ОСОБА_2 лише завдяки діям працівників поліції, у зв`язку з чим добровільне відшкодування завданого збитку не може бути враховано як обставину, що пом`якшує покарання.

Обставини, на які є посилання в касаційній скарзі засудженого, судом апеляційної інстанції були належним чином досліджені і враховані при прийнятті рішення. Апеляційний суд зазначив в ухвалі підстави, з яких апеляційну скаргу засудженого визнано необґрунтованою. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги, зміни судових рішень та призначення засудженому ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст. 69 КК України або ж пом`якшення йому покарання колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 29 липня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

' 'p'