711/6749/15-к Про повторне незаконне виготовлення, зберігання, перевезення з метою збуту та незаконний збут наркотичної речовини, скоєне працівником виправної колонії державного пенітенціарного закладу - 10.06.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу з доповненням захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката Білоглазенко Г. П. на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 червня 2017 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015250000000156, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Умані Черкаської області, жителя АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307, ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 червня 2017 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 364 КК?та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу цього злочину.

Згідно з цим же вироком ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 307 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років без конфіскації майна з позбавленням на підставі ст. 54 КК спеціального звання лейтенанта внутрішньої служби.

Постановлено обчислювати строк покарання у виді позбавлення волі з дня затримання засудженого ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_1 у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 18 до 21 травня 2015 року у співвідношенні один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання щодо запобіжного заходу, процесуальних витрат і речових доказів.

ОСОБА_1 засуджено за те, що він, працюючи на посаді старшого інспектора відділу інтендантського та господарського забезпечення Черкаської виправної колонії Державної пенітенціарної служби в Черкаській області (№ 62) (далі - ЧВК-62), перебуваючи на чергуванні відповідно до наказу начальника установи від 30 квітня 2015 року № 120, з метою збуту в місця позбавлення волі в період з 18:00 до 18:30 30 квітня 2015 року на автодорозі напроти приміщення калібрувального заводу ТОВ АПК "Маїс" (вул. Сурікова, 12/5, м. Черкаси) поблизу території ЧВК-62 (вул. Сурікова, 30, м. Черкаси) незаконно придбав у невстановленої особи особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс, загальною масою 220,68 г у двох пакунках, які помістив під водійським сидінням автомобіля ВАЗ-2107 (д.н.з. НОМЕР_1 ) та, зберігаючи цей наркотичний засіб, перевіз його від місця придбання до території ЧВК-62 з метою подальшого збуту в місця позбавлення волі, маючи реальну можливість потрапити на охоронювану територію цієї установи, де того ж дня в період часу з 18:40 до 19:00 був викритий працівниками міліції.

Апеляційний суд Черкаської області ухвалою від 12 грудня 2017 року вирок суду першої інстанції змінив, перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 307 на ч. 1 ст. 309 КК та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі п. "в" ч. 1 ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" звільнив ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання. У решті вирок залишив без змін.

Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду постановою від 20 лютого 2019 року скасував вказану ухвалу щодо ОСОБА_1 і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Кропивницький апеляційний суд ухвалою від 04 грудня 2019 року вирок районного суду від 14 червня 2017 року щодо ОСОБА_1 залишив без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі з доповненням, та узагальнені доводи особи, яка її подала

Як убачається зі змісту касаційної скарги та доповнення, захисник Білоглазенко Г. П., посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та неналежну оцінку доказів, просить скасувати вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 червня 2017 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Сторона захисту зазначає, що суди не взяли до уваги і неналежно оцінили докази у справі, а також, що жоден із допитаних у суді першої інстанції свідків не вказав на факт незаконного придбання, зберігання та перевезення ОСОБА_1 наркотичних засобів з метою збуту їх у місця позбавлення волі.

Крім того, скаржник наголошує на тому, що протокол огляду місця події не може бути доказом у розумінні статей 84, 85 КК у зв`язку з тим, що було порушено порядок огляду речових доказів і частину упаковки не надано для огляду суду.

Захисник свої доводи обґрунтовує також і тим, що апеляційний суд порушив принцип безпосередності дослідження доказів, всупереч ст. 439 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) проігнорував вказівки суду касаційної інстанції, надані ним після скасування попередньої ухвали апеляційного суду, та взагалі не проаналізував доказів у кримінальному провадженні, не надав їм юридичної оцінки з точки зору їх належності, допустимості та достовірності.

Вважає, що всупереч вимогам статей 370, 419 КПК апеляційний суд належно не перевірив доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник Білоглазенко Г. П. підтримала касаційну скаргу та просила задовольнити її вимоги.

Прокурор Матюшева О. В. заперечила проти задоволення касаційної скарги, навела аргументи щодо законності й обґрунтованості судових рішень, просила їх залишити без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційній скарзі з доповненням, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412- 414 КПК.

Із будь-яких інших підстав касаційний суд не вправі втручатися у рішення судів нижчих інстанцій, а виходить з обставин, установлених цими судами.

Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Також у касаційній скарзі захисник Білоглазенко Г. П. вказує про незаконність вироку районного суду та ухвали апеляційного суду і вважає, що такі рішення постановлені з порушенням вимог матеріального і процесуального закону.

З такими доводами суд касаційної інстанції погодитись не може з огляду на нижченаведене.

Згідно зі ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу, і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину сформовано з дотриманням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду, а також оцінено відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Суд ретельно перевірив та належно оцінив доводи сторони захисту, аналогічні зазначеним у касаційній скарзі, про те, що в діях ОСОБА_1 відсутній умисел на збут наркотичного засобу. Ці доводи повною мірою спростовані показаннями свідків й іншими доказами, які доповнюють один одного та в сукупності і взаємозв`язку обґрунтовано визнані судом достатніми для висновку про доведеність обвинувачення поза розумним сумнівом, незважаючи на те, що фактично ОСОБА_1 не визнав себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК.

Суд першої інстанції встановив, що показання обвинуваченого повністю спростовуються сукупністю наявних у провадженні належних і допустимих доказів, зібраних органами досудового розслідування.

Мотивуючи свої висновки щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, суд обґрунтовано взяв до уваги показання свідків ОСОБА_4,? ОСОБА_5,? ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 .??

Також суд першої інстанції зіставив, проаналізував і поклав в основу обвинувального вироку дані, що містяться у протоколі огляду місця події від 30 квітня 2015 року з фототаблицями до нього й висновку комплексної судової експертизи, зміст яких докладно наведено у вироку.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази, надавши їм належну оцінку, в тому числі оцінивши їх сукупність на предмет достатності та взаємозв`язку для ухвалення вироку, суд першої інстанції з наведенням докладних мотивів дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК. Приймаючи таке рішення, суд дотримався критерію доведеності винуватості поза розумним сумнівом, який означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Зокрема, у справах, у яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у своєму рішенні має пояснити, яким чином встановлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, який є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу.

Так, про умисел на збут наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів може свідчити як відповідна домовленість з особою, що придбала ці засоби чи речовини, так й інші обставини, зокрема: великий або особливо великий їх розмір, спосіб упакування та розфасування, поведінка суб`єкта злочину, те, що сама особа наркотичних засобів або психотропних речовин не вживає, але виготовляє або зберігає їх, тощо.

Суд правильно встановив, що ОСОБА_1 вчинив саме незаконне придбання, зберігання і перевезення особливо небезпечного наркотичного засобу з метою збуту в місця позбавлення волі. Це підтверджується способом застосованого упакування, а саме тим, що наркотичні засоби були поміщені у два поліетиленові пакети, де лежали мобільні телефони, використання засудженими яких заборонено в місцях позбавлення волі і які були щільно перемотані липкою стрічкою, а також тим, що ОСОБА_1 30 квітня 2015 року заступив на добове чергування у складі оперативної групи ЧВК-62, мав змогу потрапляти на охоронювану територію колонії, де утримувалися засуджені до позбавлення волі, та спілкуватися з ними.

Крім того, у матеріалах кримінального провадження відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 перебуває під наглядом нарколога. Також під час апеляційного розгляду він зазначив, що наркотичних засобів не вживає.

Доводи скаржника про недоведення вчинення ОСОБА_1 незаконного придбання, зберігання та перевезення наркотичних засобів з метою збуту їх у місця позбавлення волі були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, з висновками якого погоджується і колегія суддів касаційного суду.

Такожу ході дослідження матеріалів кримінального провадження колегією суддів не встановлено порушень процесуального закону під час збирання, дослідження та оцінки наведених судом у вироку доказів.

Апеляційний суд, здійснюючи в порядку апеляційної процедури перевірку доводів, викладених в апеляційних скаргах сторони захисту, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону, надав їм відповідну оцінку та вмотивував прийняте рішення.

Обґрунтовуючи незаконність ухвали суду апеляційної інстанції, у касаційній скарзі захисник посилається на відсутність в ухвалі апеляційного суду аналізу та відповідей на всі наведені доводи в апеляційних скаргах, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а також порушення апеляційним судом вимог статей 23, 439 КПК.

З такими твердженнями скаржника суд касаційної інстанції погодитись не може.

Із матеріалів провадження вбачається, що Верховний Суд постановою від 20 лютого 2019 року скасував ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 12 грудня 2017 року щодо ОСОБА_1 через відсутність аудіозапису судового засідання від 12 грудня 2017 року та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

При цьому Суд у рішенні вказав про необхідність під час нового розгляду кримінального провадження суду апеляційної інстанції повно й всебічно, з дотриманням вимог кримінального і кримінального процесуального закону проаналізувати докази у кримінальному провадженні, дати їм юридичну оцінку з огляду на їх належність, допустимість та достовірність, перевірити інші доводи, викладені в апеляційній і касаційній скаргах та відповідно до вимог ст. 370 КПК ухвалити законне, обґрунтоване й вмотивоване рішення.

Так, ухвала апеляційного суду є рішенням суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку. Отже, вона має відповідати приписам ст. 370 КПК.

Згідно зі ст. 419 КПК в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, має бути проаналізовано всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, на кожен з яких надано вичерпну відповідь та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний суд, керуючись ст. 404, 405, 407, 419 КПК, а також дотримуючись вимог ст. 439 КПК, переглянув вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1, ретельно перевірив наведені в апеляційній скарзі доводи, проаналізував їх, дав на них переконливі відповіді, зазначивши в ухвалі підстави, з яких ці доводи визнав необґрунтованими.

Слід звернути увагу, що вимоги до мотивування судових рішень засновані на вимогах ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції). Питання про те, чи виконав суд свій обов`язок, може бути визначено тільки з урахуванням конкретних обставин справи. Зважаючи на позиції Європейського суду з прав людини про неможливість тлумачення п. 1 ст. 6 Конвенції як такого, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент при обґрунтуванні судами своїх рішень (справа "Салов проти України", заява № 65518/01, рішення від 06 вересня 2005 року, 89), в цьому кримінальному провадженні такі стандарти дотримано.

При цьому доводи захисника про порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів (ст. 23 КПК), а також невиконання вказівок суду касаційної інстанції під час нового розгляду (ч. 2 ст. 439 КПК) не були підтверджені в ході касаційного розгляду.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями.

За приписами статей 404, 405 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах з доповненнями, у тому числі за необхідності - і шляхом дослідження доказів.

Виходячи з такої засади кримінального провадження, як безпосередність дослідження доказів (п. 16 ч. 1 ст. 7, ст. 23 КПК), апеляційний суд не вправі давати доказам іншу оцінку, ніж та, яку дав суд першої інстанції, якщо доказів, наданих сторонами обвинувачення й захисту, не було безпосередньо досліджено під час апеляційного перегляду кримінального провадження.

Отже, в контексті ст. 404 КПК наявність підстав для зміни вироку або ухвалення апеляційним судом нового вироку не зобов`язує суд досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції. У частині 2 ст. 23 цього Кодексу зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції.

У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 суд апеляційної інстанції не здійснював власної оцінки доказів, погодився з тією оцінкою, яку дав суд першої інстанції, а тому підстав для повторного дослідження доказів у нього не було. За таких обставин не вбачається порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону, постановлена ухвала відповідає приписам статей 370, 419, 439 КПК, а тому доводи захисника про невиконання постанови Верховного Суду від 20 лютого 2019 року є безпідставними.

Посилання захисника на те, що було порушено порядок огляду речових доказів і частини упаковки не надано для огляду суду, є безпідставним. Згідно з висновком комплексної експертизи від 03 червня 2015 року № 1/448 для дослідження експертам речові докази, вилучені під час огляду місця події 30 квітня 2015 року, надійшли запакованими в сейф-пакет №0153272, упаковка не була порушена та забезпечувала зберігання об`єктів дослідження і запобігання несанкціонованому доступу до них. Після зазначеної експертизи речові докази були упаковані до сейф-пакету №3067015. Перевіривши матеріали кримінального провадження, касаційний суд не встановив порушень закону під час огляду речових доказів у цьому провадженні.

Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які би впливали на обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_1, судами першої та апеляційної інстанцій допущено не було, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 червня 2017 року та ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 04 грудня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, акасаційну скаргу з доповненням захисника Білоглазенко Г. П. - без задоволення.