761/31454/17 Про таємне викрадення чужого майна, скоєне у стані алкогольного сп'яніння - 09.06.2020 Прийняття

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, судимого 25 липня 2014 року вироком Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області за ч. 1 ст. 152, ч. 1 ст. 162 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 10 місяців, звільненого 18 лютого 2016 року після відбуття строку покарання,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК.

Короткий зміст вироку, оскарженого судового рішення та встановлені обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 23 липня 2019 року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_1 було засуджено за ч. 1 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, а на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у крадіжці, вчиненій за обставин, викладених у вироку.

Як установив суд, 12 липня 2017 року приблизно о 9:40 на вул . Старовокзальній, 24 у м. Києві на кінцевій зупинці трамваю № 3 під час спільного вживання алкогольних напоїв ОСОБА_1 викрав належні ОСОБА_2 рюкзак із мобільним телефоном та іншим майном, завдавши потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 11 740 грн.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі прокурор проситьскасуватина підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінальним процесуальнім кодексом України (далі - КПК (4651-17) ), ухвалу суду апеляційної інстанціїі призначити новий розгляд у цьомусуді. За твердженням сторони обвинувачення, згаданий суд при перегляді вироку повною мірою не врахував тяжкості вчиненого злочину та особи винного, як це передбачено ст. 65 КК, і попри суспільну небезпечність ОСОБА_1 необґрунтовано погодився з неправомірним застосуванням до засудженого інституту умовного звільнення (ст. 75 КК). На думку скаржника, оспорювана ухвала не відповідає положенням ст. 419 КПК.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції (далі - Суд) прокурор підтримав касаційну скаргу.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 433 КПК Суд переглядає оспорюване рішення в межах касаційної скарги, в якій не заперечуються доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину проти власності та правильності кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 185 КК.

Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, котра вчинила злочин, належить призначити покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання має бути справедливим, відповідати тяжкості діяння, його суспільної небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.

Як випливає зі змісту ст. 75 вказаного Кодексу, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що виходячи з тяжкості злочину, даних про особу винного та інших обставин кримінального провадження виправлення засудженого є можливим без ізоляції від суспільства.

У силу статей 370, 419 КПК ухвала апеляційного суду має бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.

Наведених законодавчих приписів апеляційний суд не дотримався.

За матеріалами кримінального провадження прокурор, не погодившись із вироком, подав на нього апеляційну скаргу. У ній він, зазначаючи конкретні аргументи, стверджував про неправильне застосування ст. 75 КК, у зв`язку з чим просив апеляційний суд скасувати оспорюване рішення в частині призначеного покарання й ухвалити новий вирок, яким обрати ОСОБА_1 більш суворий захід примусу, що належить відбувати реально.

Переглянувши вирок, апеляційний суд дійшов висновку, що ст. 75 КК до ОСОБА_1 було застосовано правильно, а призначене йому покарання відповідає положенням ст. 65 цього Кодексу. Як убачається зі змісту ухвали, мотивуючи своє рішення, суд послався на те, що засуджений позитивно характеризується, працевлаштувався, визнав свою провину та щиро розкаявся, а отже став на шлях виправлення. З огляду на перелічені обставини суд апеляційної інстанції визнав вимоги прокурора необґрунтованими та відхилив їх.

Однак із указаною позицію апеляційного суду погодитися не можна, адже в ухвалі переконливо не спростовано викладених у скарзі прокурора доводів про неправомірне звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням.

Зокрема, не отримали оцінки суду наявні у справі й такі, що підлягають обов`язковому врахуванню, дані про особу засудженого, його поведінка в минулому та усталений спосіб життя. Фактично не було враховано, що ОСОБА_1 хоча і працездатний, тривалий час не займався суспільно корисною діяльністю, на нього накладались адміністративні стягнення за правопорушення, передбачені ч. 1 ст. 175, ч. 1 ст. 178 КУпАП, раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності (у тому числі двічі із наданням можливості відбувати покарання з випробуванням), після звільнення з місць позбавлення волі належних висновків не зробив, навпаки, маючи непогашену судимість, знову вчинив умисне кримінальне правопорушення. При цьому апеляційний суд не зважив і на встановлену обтяжуючу покарання обставину - рецидив злочину.

Між тим, згадані відомості в їх поєднанні свідчать про схильність ОСОБА_1 до правопорушень, звідси - і про його суспільну небезпечність, а твердження в ухвалі про протилежне є, вочевидь, сумнівним.

Також апеляційний суд належним чином не вмотивував, чому він вважає за можливе досягнути мети виправлення засудженого та попередження нових злочинів без відбування покарання за умови лише певного контролю за його поведінкою.

Крім того, як убачається з інформації, наданої Суду Філією державної установи "Центр пробації" у Житомирській області, ОСОБА_1 офіційно не працевлаштувався, за час перебування на обліку зарекомендував себе негативно, порушував покладені на нього обов`язки, за що йому внесені застереження у формі письмових попереджень.

У контексті викладеного висновок суду апеляційної інстанції про законність звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК є необґрунтованим, його було зроблено без урахування особливостей правозастосування цієї норми матеріального права, а постановлена ухвала не відповідає положенням ст. 419 КПК.

Тому зазначене рішенняпідлягає скасуванню на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 вказаного Кодексу, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Отже, подану касаційну скаргу прокурора слід задовольнити.

Під час нового розгляду апеляційному суду необхідно здійснити провадження з додержанням правил глави 31 КПК (4651-17) , ретельно перевірити доводи прокурора в апеляційній скарзі, належно оцінити всі обставини, що мають правове значення при виборі заходу примусу та порядку його відбування, й ухвалитисправедливе рішення, яке відповідатиме ст. 370 цього Кодексу.

При цьому суду слід мати на увазі, що за тих самих даних про особу засудженого та пом`якшуючих обставин призначення йому покарання із застосуванням ст. 75 КК є неправильним.