Постанова

іменем України

09 червня 2020 року

м. Київ

справа № 552/327/19

провадження № 51-6050 км 19

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючої Крет Г. Р.,

суддів Бущенка А. П., Григор'євої І. В.,

за участю:

секретаря судового засідання Дегтяр Л. О.,

засудженого ОСОБА_1 (у режимі відеоконференції),

прокурора Гошовської Ю. М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Клименка О. Ю. на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця та жителя АДРЕСА_1,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені обставини

За вироком Київського районного суду м. Полтави від 02 травня 2019 року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 121 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців. На підставі ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК шляхом поглинення покарання, призначеного за вироком Київського районного суду м. Полтави від 21 грудня 2018 року, ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

Вирішено питання щодо речових доказів у провадженні.

Суд визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин умисного тяжкого тілесного ушкодження.

Як установив суд, 22 вересня 2018 року близько 11:30 на подвір`ї будинку № 1-А у пров. Спортивному в м. Полтаві ОСОБА_1 на ґрунті виниклих неприязних стосунків умисно завдав удару ножем у ділянку правої сідниці ОСОБА_2, заподіявши останньому тяжкого тілесного ушкодження.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі, як убачається з її змісту, захисник Клименко О. Ю. в інтересах засудженого ОСОБА_1, заперечуючи встановлені судами нижчих інстанцій фактичні обставини, просить скасувати на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ), ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді. Аргументуючи вимогу, захисник вказує на відсутність у справі доказів, які доводили би умисел засудженого на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, не встановлено і мети та мотиву злочину, а тому дії ОСОБА_1 мають бути кваліфіковані за ст. 128 КК. Також зазначає, що протоколи проведення слідчих експериментів зі свідками є недопустимими доказами, а протокол огляду місця події від 10 грудня 2018 року та довідка 1-ї міської клінічної лікарні м. Полтави, на які є посилання у вироку, не доводять винуватості його підзахисного в заподіянні тілесного ушкодження потерпілому. Зазначає, що під час досудового розслідування було порушено право ОСОБА_1 на захист. Вказує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК. Крім того, захисник зазначає, що суд неправильно зазначив дату початку строку відбування покарання.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджений підтримав касаційну скаргу, а прокурор заперечував проти її задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.

У касаційній скарзі захисник, окрім іншого, заперечує правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірки в силу ст. 433 КПК до повноважень Суду законом не віднесено.

Разом із тим, як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з додержанням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу показань допитаних у ході судового слідства потерпілого ОСОБА_2, який повідомив про обставини заподіяння йому засудженим тілесного ушкодження; свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які були очевидцями події і бачили, як ОСОБА_1 підійшов до потерпілого та завдав йому удару ножем у праву ногу; даних, що містяться у висновках судово-медичних експертиз та інших письмових доказах, зміст яких детально відображено у вироку. При цьому сам засуджений не заперечував факту завдання удару ножем потерпілому ОСОБА_2, однак зазначав, що не мав умислу на заподіяння саме тяжкого тілесного ушкодження.

Доводи, викладені в касаційній скарзі захисника про неправильну кваліфікацію дій засудженого за ч. 1 ст. 121 КК, не можна визнати прийнятними.

Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого, у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками. З суб`єктивної сторони обов`язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 121 КК, є наявність вини особи у формі прямого чи непрямого умислу.

За змістом ч. 3 ст. 24 КК непрямим є умисел, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання. У тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров`ю, відповідальність настає за тілесне ушкодження, яке було фактично заподіяне.

Як убачається з матеріалів провадження, потерпілий ОСОБА_2 у судовому засіданні повідомив, що до нього підійшов ОСОБА_1 та, нічого не пояснюючи, завдав йому удару ножем, сказавши при цьому відповідний вислів. Очевидцем цієї події був свідок ОСОБА_3, який підтвердив факт несподіваного завдання удару ножем потерпілому та висловлення засудженого на адресу останнього. Свідок ОСОБА_4, хоча й не бачив моменту завдання удару, однак також підтвердив, що чув висловлення засудженого на адресу потерпілого. При цьому свідки зазначили, що після вчиненого засуджений з місця події пішов.

Таким чином, показання потерпілого та свідків про несподіваний характер завдання удару, відповідний вислів засудженого, відсутність будь-яких дій з його боку, які б свідчили про намагання надати допомогу потерпілому, а також обране знаряддя злочину - ніж свідчать про те, що ОСОБА_1 усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їх наслідки та свідомо припускав їх настання, хоча й не усвідомлював, яку ж саме шкоду здоров`ю (за тяжкістю тілесних ушкоджень) буде фактично завдано ним потерпілому, а отже діяв з непрямим умислом.

Таким чином, оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному завданні тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 121 КК.

Покарання призначено ОСОБА_1 з урахуванням положень статей 50, 65 КК.

Посилання захисника на те, що ряд доказів, наведених у вироку, є недопустимими, оскільки не доводять винуватості його підзахисного, є непереконливими. Так, суд правильно послався на дані протоколу огляду місця події та довідки 1-ї міської клінічної лікарні м. Полтава, обґрунтовуючи винуватість ОСОБА_1, оскільки вони доводять саму подію злочину та розмір витрачених на лікування потерпілого коштів.

Доводи захисника щодо недопустимості протоколів проведення слідчих експериментів зі свідками не дають підстав для скасування судового рішення, оскільки суд у вироку на них не посилався.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження, дав належну оцінку викладеним в апеляційних скаргах сторони захисту доводам, які фактично є аналогічними доводам, наведеним у касаційній скарзі, та, навівши підстави прийнятого рішення, обґрунтовано відмовив у їх задоволенні, з чим погоджується суд касаційної інстанції та не вбачає підстав для скасування ухвали апеляційного суду.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційна скарга захисника не містить.

Ухвала апеляційного суду достатньо вмотивована та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Що стосується доводів у поданих скаргах про порушення права на захист ОСОБА_1, то вони є неспроможними. Так, у матеріалах провадження наявне доручення від 17 січня 2019 року щодо надання безоплатної вторинної правової допомоги, з якого вбачається, що адвокат Клименко О. Ю. має забезпечити захист ОСОБА_1 . Зазначене доручення видано на підставі постанови відділення поліції № 1 Полтавського відділу ГУНП в Полтавській області. Будь-яких даних про те, що ОСОБА_1 раніше клопотав про залучення захисника або що відмова від захисника відбулася усупереч вимогам КПК (4651-17) , матеріали провадження не містять.

Питання про уточнення строку початку відбування покарання засудженим ОСОБА_1 може бути вирішено в порядку статей 537, 539 КПК.

Істотних порушень норм матеріального та процесуального права, які тягнуть за собою обов`язкове скасування ухвали апеляційного суду, не встановлено. Тому подана касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 22 жовтня 2019 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника Клименка О. Ю. - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

Г. Р. Крет А. П. Бущенко І. В. Григор'єва