127/26665/16-к Про необережне заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження - 04.06.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 31 жовтня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 січня 2020 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016020010005294, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Черепашинці Калинівського району Вінницької області та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ст. 128 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 31 жовтня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 128 КК, та звільнено від покарання.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 182,51 грн у рахунок відшкодування витрат, понесених на лікування, а також 15 000 грн на відшкодування завданої злочином моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог потерпілого ОСОБА_2 відмовлено.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у необережному заподіянні середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Так, 8 липня 2016 року близько 11:00 ОСОБА_1 на порозі власної квартири АДРЕСА_2 під час сварки, що виникла між ним і ОСОБА_2 з приводу незадоволення останнього шумом від ремонтних робіт у квартирі засудженого, умисно штовхнув ОСОБА_2 двома руками у правий бік, від чого останній не втримався на ногах, упав на сходи і отримав середньої тяжкості тілесне ушкодження у виді закритого перелому човноподібної кістки лівої кисті без зміщення, що не є небезпечним для життя в момент спричинення і не супроводжувалось загрозливими для життя явищами, за своїм характером спричинило тривалий (більше 21 дня) розлад здоров`я.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 21 січня 2020 року вирок щодо ОСОБА_1 залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги та узгоджені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 31 жовтня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 21 січня 2020 року щодо нього та закрити кримінальне провадження, звільнивши його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строку давності на підставі ст. 49 КК. Стверджує, що судовий розгляд було проведено однобічно, неповно, з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує, що будь-яких протиправних дій щодо потерпілого він не вчиняв, останній його обмовив і надав суду недопустимий доказ - висновок експерта №1852 від 28 листопада 2016 року, зроблений на підставі документів, які було отримано стороною обвинувачення та долучено до матеріалів кримінального провадження у непередбаченому кримінальним процесуальним законом порядку.

Заперечень по суті касаційної скарги засудженого від потерпілого ОСОБА_2 не надійшло.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор Єременко М.В. просив залишити касаційну скаргу засудженого без задоволення, а вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Мотиви суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

При вирішенні питання про скасування або зміну вироку, ухвали відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК суд касаційної інстанції керується статтями 412- 414 КПК і не переглядає судові рішення на підставах однобічності і неповноти судового розгляду, щодо невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість саме такі підстави є предметом перегляду суду апеляційної інстанції.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення ґрунтуються на сукупності зібраних і належно оцінених судом доказів та є правильними.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджений своєї винуватості в необережному заподіянні ОСОБА_2 середньої тяжкості тілесних ушкоджень не визнав, але суд обґрунтовано послався у вироку на послідовні показання потерпілого, який у судовому засіданні у своїх показаннях зазначав про завдання йому саме ОСОБА_1 тілесних ушкоджень.

Так, за словами потерпілого ОСОБА_2, ОСОБА_1 під час сварки умисно штовхнув його, від чого він не втримався на ногах, упав на сходи і отримав закритий перелом човноподібної кістки лівої кисті без зміщення.

Ці показання потерпілого узгоджуються з даними, які містяться у протоколі слідчого експерименту від 9 листопада 2016 року, проведеного за його участю, в ході якого ОСОБА_2 у присутності понятих детально відтворив механізм та обставини, за яких засуджений завдав йому тілесних ушкоджень (т.1, а. с. 117-123).

Крім того, показання потерпілого підтверджуються іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні, зокрема показаннями свідка ОСОБА_3, яка зазначала, що того дня, почувши крики і гуркіт дверей, вона вийшла з квартири та побачила ОСОБА_2, який лежав на сходах головою вниз. Потерпілий повідомив, що його штовхнув сусід ОСОБА_1 . Того ж дня увечері у ОСОБА_2 набрякли та почали боліти руки, тому вранці він звернувся до лікарні.

За даними висновку судово-медичної експертизи №1852 від 28 листопада 2016 року у ОСОБА_2 мав місце закритий перелом човноподібної кістки лівої кисті без зміщення. Зазначене тілесне ушкодження виникло від дії тупого твердого предмета (предметів), за давністю утворення відповідає строку, вказаному в постанові про призначення судово-медичної експертизи, - 8 липня 2016 року, за ступенем тяжкості належить до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, оскільки не було небезпечним для життя в момент заподіяння і не супроводжувалося загрозливими для життя явищами, за своїм характером спричинило тривалий (більше 21 дня) розлад здоров`я (п.п. "в" п. 2.2.1. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ) №6 від 17 січня 1995 року) (т. 1, а. с. 115-116).

Також винуватість ОСОБА_1 підтверджується рядом письмових доказів, безпосередньо досліджених судом у судовому засіданні: даними протоколу прийняття заяви ОСОБА_2 про вчинене кримінальне правопорушення від 9 липня 2016 року (т. 1, а. с. 111); даними виписки №10759 від 9 липня 2016 року, відповідно до якої ОСОБА_2 звернувся за медичною допомогою до МКЛ ШМД м. Вінниці (т.1, а. с. 113); даними постанови слідчого від 25 листопада 2016 року про призначення судово-медичної експертизи у кримінальному провадженні №12016020010005294 від 10 липня 2016 року (т.1, а. с. 158); даними відповіді головного лікаря КНП "Вінницька МКЛ ШМД" ОСОБА_4 №01-26/1128 від 3 липня 2019 року, наданої на запит суду (т.1 а. с. 197).

Проаналізувавши всі досліджені докази в їх сукупності, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, дійшов правильного висновку, що вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого злочину доведено повністю, а його дії кваліфікував за ст. 128 КК як необережне середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Отже, вважати, що судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність у частині кваліфікації дій ОСОБА_1, підстав немає.

Що стосується доводів, викладених у касаційній скарзі засудженого, про недопустимість як доказу висновку експерта №1852 від 28 листопада 2016 року, оскільки експертизу було проведено за медичною документацією, яка потрапила до експертної установи усупереч вимогам КПК (4651-17) , то колегія суддів вважає їх необґрунтованими з наступних підстав.

На підставі статей 3, 56 КПК потерпілий є учасником кримінального провадження і має право подавати докази не тільки суду, але й і слідчому. Крім того, за правилами ч. 2 ст. 84 вказаного Кодексу показання потерпілого є процесуальним джерелом доказу.

Отже, виходячи із законодавчих норм, потерпілий наділений правом безпосередньо надавати слідчому медичні документи на підтвердження фактів, які стосуються завданої злочином шкоди його здоров`ю, а слідчий зобов`язаний прийняти ці документи для виконання завдань кримінального провадження та з`ясування всіх обставин, що згідно зі ст. 91 КПК належать до предмета доказування, у тому числі шляхом призначення судово-медичної експертизи за медичною картою, отриманою від указаної сторони. У такому випадку разом із відповідною постановою слідчий скеровує до експертної установи медичну документацію, яка є об`єктом експертного дослідження. За інших обставин, тобто якщо потерпілий не згоден надати наявні в його розпорядженні необхідні документи, для отримання дозволу на тимчасовий доступ до них слідчий, застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження, звертається до суду за правилами глави 15 розділу II КПК (4651-17) .

Як видно з матеріалів кримінального провадження, до постанови про призначення судово-медичної експертизи від 25 листопада 2016 року, на підставі якої проведено судово-медичну експертизу та складено висновок №1852 від 28 листопада 2016 року, слідчий долучив для дослідження оригінал медичної карти №6109 амбулаторного хворого ОСОБА_2, п`ять рентгензнімків: два за №19667 від 9 липня 2016 року і три за №7329 від 15 липня 2016 року та матеріали кримінального провадження (т. 1, а. с. 157).

Саме за згодою потерпілого вказану медичну документацію було надано на експертизу.

Висновок експерта №1852 від 28 листопада 2016 року складено з дотриманням вимог статей 101, 102 КПК.

Пунктом 2.10 Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом МОЗ №6 від 17 січня 1995 року, передбачено можливість отримання судово-медичним експертом консультації фахівця у відповідній галузі медицини при виконанні експертиз.

Колегія суддів не має підстав для визнання висновку експерта №1852 від 28 листопада 2016 року недопустимим доказом.

Разом із тим колегія суддів вважає слушними доводи засудженого ОСОБА_1 про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень ст. 49 КК.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 285 КПК особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності суд закриває кримінальне провадження. За правилами ч. 8 вказаної статті, закриття кримінального провадження на підставі, передбаченій п. 1 ч. 2 цієї ж статті, не допускається лише у випадку, коли підозрюваний, обвинувачений проти цього заперечує. У цьому разі розгляд кримінального провадження продовжується в загальному порядку.

Положеннями ч. 4 ст. 286 КПК визначено, що в разі, якщо під час судового розгляду сторона у кримінальному провадженні звернеться до суду з клопотанням про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, суд має невідкладно розглянути таке клопотання. Ця норма, як і положення ст. 49 КК є імперативними нормами, які передбачають не право суду, а його обов`язок розглянути відповідне питання.

Правилами ч. 3 ст. 288 КПК передбачено, що суд своєю ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності у випадку встановлення підстав, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 412 КПК судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо за наявності підстав для закриття судом провадження в кримінальній справі його не було закрито. За правилами вказаної норми такі порушення є істотними.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК істотне порушення вимог кримінального процесуального закону є підставою для скасування судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції.

За правилами ст. 440 КПК суд касаційної інстанції, встановивши обставини, передбачені ст. 284 КПК, скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості.

Санкцією ст. 128 КК передбачено найбільш суворий вид покарання у виді обмеження волі і відповідно до ст. 12 КК цей злочин віднесено до злочинів невеликої тяжкості.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, злочин, передбачений ст. 128 КК, ОСОБА_1 учинив 8 липня 2016 року.

Таким чином, колегія суддів убачає у кримінальному провадженні наявність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку з закінченням строків давності, тому вважає за необхідне в цій частині касаційну скаргу засудженого задовольнити, судові рішення скасувати та звільнити ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК, а кримінальне провадження щодо нього відповідно до вимог статей 284, 440 КПК закрити.