188/1266/18 Про грубе порушення громадського порядку, з мотивів явної неповаги до суспільства, скоєне з особливою зухвалістю - 03.06.2020 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Тимченка О.В. на вирок Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2019 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040530000400, за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Петропавлівський районний суд Дніпропетровської області вироком від 27 березня 2019 року визнав винуватим ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, і призначив йому покарання у виді арешту на строк 3 місяці.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 20 липня 2018 року приблизно о 12.00 годині, точний час не встановлено, навпроти домоволодіння АДРЕСА_2, керуючись хуліганськими намірами, з мотивів явної неповаги до суспільства, підійшов до автомобіля ОСОБА_2, й, використовуючи нікчемний привід, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, з особливою зухвалістю, умисно витягнув ОСОБА_2 з належного йому автомобіля, внаслідок чого останній впав на землю, після чого ОСОБА_1 пошкодив контактну групу автомобіля

ОСОБА_2 ОСОБА_2, піднявшись із землі, запитав у ОСОБА_1, чому останній чинить з ним бійку та навіщо пошкодив авто. ОСОБА_1, не надавши відповіді, із хуліганських намірів, грубо порушуючи громадський порядок, став ображати ОСОБА_2 брутальною лайкою та умисно завдав йому один удар у грудну клітину.

Після цього ОСОБА_2 побіг до подвір`я домоволодіння, де його наздогнав ОСОБА_1, який почав душити ОСОБА_2 та вдарив головою об вхідні двері будинку. У цей момент із будинку вийшли ОСОБА_3 та ОСОБА_4, побачивши яких, ОСОБА_1, продовжуючи свої хуліганські дії, почав ображати їх нецензурною лайкою та погрожувати їм фізичною розправою. Далі ОСОБА_1 почав плювати в ОСОБА_2 та ображати останнього нецензурною лайкою. Згодом ОСОБА_1 почав знову ображати ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а в подальшому намагався вдарити рукою ОСОБА_3 . Після цього ОСОБА_1 сів до власного автомобіля та поїхав у невстановленому напрямку.

ОСОБА_2 став телефонував до поліції та своїй матері. В цей час ОСОБА_1 повернувся і, продовжуючи грубо порушувати громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, безпричинно, з метою налякати присутніх, проявляючи особливу зухвалість, підійшов до ОСОБА_2 та вдарив його 2 рази долонею по обличчю, погрожуючи йому фізичною розправою. Після чого сів у власний автомобіль та поїхав у невідомому напрямку. Внаслідок хуліганський дій ОСОБА_1 ОСОБА_2 було спричинено легкі тілесні ушкодження. Хуліганські дії ОСОБА_1 продовжувалися у часі приблизно 30 хвилин.

Дніпровський апеляційний суду ухвалою від 04 листопада 2019 року апеляційні скарги прокурора та захисника залишив без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати оскаржувані судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.

Свої вимоги мотивує тим, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів сторони захисту, викладених у скарзі, переконливих мотивів для їх спростування не навів, формально поставився до апеляційного розгляду, що перешкодило апеляційному суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення, тому ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Зазначає, що у матеріалах кримінального провадження відсутні дані на підтвердження повноважень прокурора Полозенка В.В., який погоджував підозру та обвинувальний акт ОСОБА_1, тому вважає, що зазначені дії були проведені неуповноваженою особою, а тому всі матеріали кримінального провадження є недопустимими в якості доказів.

Також зазначає, що повідомлення про підозру ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 296 КК України, повідомлення про завершення досудового розслідування, складання обвинувального акту відбулося в один день 31 серпня 2018 року протягом декількох годин, що завадило вивчити зазначені матеріали належним чином і підготувати стратегію захисту. Під час досудового розслідування та в суді першої інстанції захист ОСОБА_1 здійснював захисник, який активних дій щодо захисту не вчиняв, жодних дій і рішень органу досудового розслідування не оскаржував.

Також захисник стверджує, що в матеріалах провадження відсутні документи, які б підтверджували повноваження слідчого Дворниченка Я.М., який склав протокол проведення слідчого експерименту та звертався до слідчого судді з клопотанням про проведення судово-медичної експертизи, тому висновки експертів № 137 та № 139, а також протокол слідчого експерименту, є недопустимими доказами. Крім цього, зазначені висновки складені експертом в один день - 21 серпня 2018 року без зазначення часу проведення експертизи, що суперечить інструкції.

В матеріалах провадження наявні довідки про те, що ОСОБА_1 на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, які датовані 10 травня 2018 року, а кримінальне провадження було зареєстроване 21 липня 2018 року, що ставить під сумнів відомості, які містяться в цих довідках.

Також захисник вказує, що у матеріалах провадження відсутні журнали судових засідань за 11 та 28 січня, 11 та 28 лютого, 18, 25 та 26 березня 2019 року.

Крім цього, слідчий Ткаченко Д.В. усупереч вимогам ст. 290 КПК України надав доступ до матеріалів справи підозрюваному ОСОБА_1 та його захиснику без доручення прокурора, оскільки наявне в матеріалах справи доручення не підписане прокурором і не містить дати. Проте, на думку захисту, вказані обставини залишились поза увагою суду апеляційної інстанції.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги і просив залишити судові рішення без зміни.

Захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу і просили її задовольнити.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.

Мотиви Суду

Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПКУкраїни.

Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК (4651-17) , які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 419 КПК України при залишенні апеляційної скарги без задоволення, в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Усі доводи, що містяться в апеляційних скаргах, мають бути проаналізовані з урахуванням наявних у справі доказів з тим, щоб жоден з них не залишився нерозглянутим. Однак цих законодавчих вимог апеляційний суд не дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, захисник Тимченко О.В., не погоджуючись із вироком суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу з доповненням, в якій вказав про конкретні порушення, допущені, на його думку, судом першої інстанції при ухваленні вироку Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2019 року, та навів відповідне обґрунтування.

Зокрема, захисник в апеляційній скарзі, вказував, що в матеріалах провадження відсутні документи, які підтверджують повноваження прокурора Полозенка В.В., який погоджував повідомлення про підозру ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК України, а також слідчого Дворниченка Я.М., який склав протокол проведення слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_2 від 15 серпня 2018 року. У зв`язку з цим сторона захисту наполягала на визнанні протоколу проведення слідчого експерименту від 15 серпня 2018 року, а також висновків експерта № 137 та № 139 від 21 серпня 2018 року недопустимими доказами.

Спростовуючи ці доводи скарги, суд апеляційної інстанції зазначив, що сторона захисту не оспорювала повноваження прокурора Полозенка В.В. під час відкриття матеріалів провадження у порядку ст. 290 КПК України та під час судового розгляду, тому відсутні підстави для сумніву в законності його повноважень. Також суд апеляційної інстанції вказав, що в матеріалах кримінального провадження міститься витяг з ЄРДР, відповідно до якого слідчим у цьому кримінальному провадженні визначено, у тому числі, і Дворниченка Я.М., тому доводи сторони захисту є безпідставними.

В судовому засіданні Верховного Суду прокурор надав постанову заступника керівника Павлоградської місцевої прокуратури від 30 серпня 2018 року про визначення групи прокурорів у кримінальному провадженню № 12018040530000400, до складу якої увійшли прокурори Ларченко Я.І. та Полозенко В. В., що підтверджує повноваження прокурора Полозенка В.В. у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 .

Стосовно повноважень слідчого Дворниченка Я.М., колегія суддів зазначає наступне. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК України, керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого, який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.

При цьому витяг з ЄРДР не уповноважує слідчого на здійснення досудового розслідування у конкретному кримінальному провадженні за відсутності відповідного процесуального рішення керівника органу досудового розслідування.

Прокурором в судовому засіданні Верховного Суду також було надано постанову заступника начальника слідчого відділення Петропавлівського ВП Павлоградського ВП ГУНП України в Дніпропетровській області від 16 серпня 2018 року про призначення групи слідчих для розслідування кримінального провадження № 12018040530000400, до якої включено слідчих Бевз Т.І., Дворниченка Я.М. та Ткаченко Д.В.

Однак 15 серпня 2018 року, тобто до винесення вказаної постанови про призначення групи слідчих, слідчим Дворниченком Я.М. був проведений слідчий експеримент за участю потерпілого ОСОБА_2, про що складено відповідний протокол, який міститься в матеріалах кримінального провадження (т. 1 а.с. 29-31). Вказаний протокол проведення слідчого експерименту від 15 серпня 2018 року, складений слідчим Дворниченком Я.М., був покладений в основу обвинувального вироку Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 27 березня 2019 року щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 296 КК України, а також використаний експертом при проведенні судово-медичної експертизи, висновки № 137 та № 139 від 21 серпня 2018 року (т. 1 а.с. 24-26, 41-43).

Зазначені обставини суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, доводи скарги сторони захисту щодо повноважень слідчого та допустимості окремих доказів належним чином не перевірив.

Крім цього, захисник у скарзі посилався на те, що відкриття матеріалів досудового розслідування підозрюваному ОСОБА_1 та його захиснику в порядку ст. 290 КПК України здійснено слідчим Ткаченко Д.В., який не мав відповідних повноважень, оскільки повідомлення про закінчення досудового розслідування та доручення слідчому на проведення процесуальних дій згідно з положеннями ст. 290 КПК України, які наявні в матеріалах справи, не містять підпису прокурора і дати (т. 1 а. с. 74, 76).

Суд апеляційної інстанції, перевіривши доводи скарги, не зазначив, чому визнав їх не обґрунтованими, обмежившись лише вказівкою про те, що, оскільки ОСОБА_1 відмовився від ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, то факт того, що доручення не було підписане, не є істотним порушенням вимог КПК України (4651-17) .

Враховуючи вкладене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції з достатньою повнотою не перевірив доводи апеляційної скарги захисника, конкретних відповідей на них не дав, не провів ретельного аналізу і оцінки обставин, на які він посилався.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, а допущені цим судом порушення вимог кримінального процесуального закону у силу положень ст. 412 КПК України є істотними.

У зв`язку з цим, касаційну скаргу захисника потрібно задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду скасувати у зв`язку з невідповідністю її вимогам ст. 419 КПК України, з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Під час апеляційного перегляду потрібно усунути зазначені порушення, повно та всебічно перевірити доводи поданої на вирок апеляційної скарги й постановити рішення, яке відповідає вимогам закону.

Керуючись ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд,

Касаційну скаргу захисника Тимченка О.В. в інтересах засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 листопада 2019 року щодо ОСОБА_1 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.