127/16168/17 Про розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, та скоєння закінченого замаху на умисне вбивство з корисливих мотивів - 03.06.2020 Прийняття

ОСОБА_1 з доповненнями та його захисника адвоката Никитюка О.І. на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2019 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 серпня 2019 року, а також касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 14 серпня 2019 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017020100002690, щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця

та жителя АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 15, п. 6

ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 289, ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2019 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі:

- за ч. 4 ст. 187 КК - на строк 8 років із конфіскацією всього майна;

- за ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 10 років із конфіскацією всього майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених ОСОБА_1 покарань призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років із конфіскацією всього майна.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК строк попереднього ув`язнення з 8 червня 2017 року до дати набрання вироком законної сили зараховано у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою продовжено до 23 червня 2019 року включно.

Прийнято рішення щодо речових доказів, процесуальних витрат та скасування арештів на майно.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 107 841,14 грн відшкодування майнової шкоди, 50 000 грн моральної шкоди та 7000 грн витрат на правову допомогу.

За цим же вироком ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за

ч. 1 ст. 289, ч. 2 ст. 185 КК у зв`язку з відсутністю у його діях складу кримінальних правопорушень.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за розбій, поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, та закінчений замах на умисне вбивство з корисливих мотивів, вчинені за таких обставин.

1 червня 2017 року приблизно о 17:00 ОСОБА_1, маючи намір з корисливих мотивів заволодіти майном ОСОБА_2 шляхом позбавлення життя останнього, під приводом здійснення обміну 3000 дол. США на гривні запропонував йому зустрітися поблизу новобудови "Авалон" у районі перехрестя вулиць Костянтиновича та Шевченка у м. Вінниці. Коли ОСОБА_2 під`їхав до обумовленого місця зустрічіна автомобілі марки "Honda CR-V"(д.н.з. НОМЕР_1 ), ОСОБА_1 сів на переднє пасажирське сидінняавтомобіля та розпочав із ним розмову з приводу проведення обміну валюти, в ході якої потерпілий передав засудженому грошові кошти в сумі 80 000 грн для їх перерахунку. У цей час ОСОБА_1 з метою протиправного заволодіння вказаними коштами схопив ОСОБА_2 за шию, нахилив його, притягнув до себей, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку своїх дій, розуміючи і передбачаючи настання загрозливих для життя ОСОБА_2 наслідків у виді його смерті та бажаючи настання саме таких наслідків, умисно завдав потерпілому 2 ударів колюче-ріжучим предметом невстановленого походження в живіт, спричинивши йому проникаючу колото-різану рану живота, яка належить до тяжких тілесних ушкоджень, та непроникаючу колото-різану рану м`яких стінок живота, що є легким тілесним ушкодженням. Таким чином, ОСОБА_1 вчинив усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, однак потерпілий зумів вирватися, вискочив з автомобіля і почав тікати у напрямку будинку № 7 на вул. Шевченка. У цей час ОСОБА_1,пересівши за кермо згаданого автомобіля, завів двигун та почав їхати у напрямку ОСОБА_2, який продовжував утікати, проте згодом розвернув автомобіль та поїхав у напрямку вул. Костянтиновича, залишивши місце скоєння злочину. Таким чином, ОСОБА_1 заволодів належними потерпілому грошовими коштами в розмірі 80 000 грн, автомобілем марки "Honda CR-V"(д.н.з. НОМЕР_1 ), який перебував у його користуванні та належав його матері, і двома мобільними телефонами "Iphone 5S" та "Iphone 4S 16 Гб", що були в цьому автомобілі.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 14 серпня 2019 року залишив апеляційні скарги прокурора, засудженого і його захисника без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 - без змін.

Вимоги, викладені у касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник засудженого - адвокат Никитюк О.І., посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_1 скасувати,

а кримінальне провадження закрити. На обґрунтування своїх вимог зазначає, що розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції проведено незаконним складом суду. ОСОБА_1 засуджено, зокремаза замах на вбивство, за вчинення якого не може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, тому така обставина виключає розгляд кримінального провадження судом присяжних у складі двох професійних суддів та трьох присяжних. Посилається також на порушення права засудженого на захист у зв`язку з відмовою у відводі одного з присяжних. На думку захисника, висновок експерта № 745 та протоколи впізнання за фотографіями від 2 червня 2017 року є недопустимими доказами, оскільки ґрунтуються на відомостях (медичної карти на ім`я ОСОБА_2 та фотографій із зображенням ОСОБА_1 ), отриманих у непередбаченому законом порядку. Крім того, вказану медичну карту, про дослідження якої заявлялося стороною захисту, як доказ не було досліджено судом. Кваліфікація дій ОСОБА_1 за сукупністю злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187 КК та ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, на переконання адвоката Никитюка О.І., неможлива і є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Під час судового розгляду не доведено умислу засудженого на вбивство ОСОБА_2, а також не підтверджено доказами існування коштів у сумі 80 000 грн.

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_1, посилаючись на такі підстави, які навів і захисник, просить скасувати судові рішення судів обох інстанцій, а кримінальне провадження щодо нього закрити. Крім того, вказує про відсутність доказів на підтвердження його винуватості у вчиненні злочинів, за які його засуджено, та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Прокурор у своїй касаційній скарзі, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у цьому суді. Обґрунтовуючи свої вимоги, зазначає, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги того, що намір на заволодіння автомобілем в ОСОБА_1 виник після того, як потерпілий випав з автомобіля, при цьому ключі залишилися в замку автомобіля, що вказує на правильність кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 289 КК. Усупереч вимогам ст. 419 КПК цей суд не спростував доводів прокурора щодо переміщення засудженим автомобіля з метою наїзду на ОСОБА_2 . Крім того, безпосередньо не дослідивши протоколу огляду транспортного засобу, апеляційний суд дійшов висновку про можливість викрадення телефонів невідомими особами. Також у мотивувальній частині ухвали не викладено змісту вимог апеляційної скарги прокурора та мотивів, з яких виходив суд, спростовуючи викладені в апеляційній скарзі доводи прокурора щодо призначення судом м`якого покарання.

Захисник Никитюк О.І. у своїх запереченнях на касаційну скаргу прокурора погоджується з необхідністю скасування ухвали Вінницького апеляційного суду від 14 серпня 2019 року, однак зазначає інакші підстави для цього, які подібні до обґрунтування його касаційної скарги.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_1 та його захисник Никитюк О.І. у судовому засіданні підтримали свої касаційні скарги і просили їх задовольнити.

Прокурор Сулятицький І.С. під час касаційного розгляду підтримав касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, а касаційні скарги засудженого і його захисника просив залишити без задоволення як необґрунтовані.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого, захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої

та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 і 411 КПК, не є з огляду на вимоги ч. 1 ст. 438 КПК предметом дослідження та перевірки касаційним судом. Отже, Суд, розглядаючи касаційні скарги, виходить з обставин провадження, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим

і вмотивованим. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За вимогами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Доводи захисника про незаконність складу суду колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Як убачається з даних, що містяться в журналі судового засідання у Вінницькому міському суді Вінницької області від 1 листопада 2017 року та на технічному носії інформації запису судового засідання, засуджений ОСОБА_1 особисто заявив про розгляд кримінального провадження щодо нього судом присяжних.

Відповідно до ч. 3 ст. 31 КПК кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснюється колегіально судом у складі трьох суддів, а за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі двох суддів та трьох присяжних.

За змістом ч. 2 ст. 64, ч. 4 ст. 68 КК довічне позбавлення волі за вчинення готування до злочину та вчинення замаху на злочин не застосовується, крім випадків вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях

109-114-1, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених у статтях 437-439, ч. 1 ст. 442 та ст. 443 цього Кодексу.

Аналізуючи зазначені правові приписи і зважаючи на те, що в санкції ч. 2 ст. 115 КК йдеться про злочин, за вчинення якого передбачено довічне позбавлення волі, а не про застосування такого покарання судом при призначенні покарання, колегія суддів доходить висновку, що право на суд присяжних зберігається в обвинуваченого у вчиненні цього злочину незалежно від стадії вчинення злочину, а тому розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_1 судом присяжних відповідає вимогам закону.

Крім того, Верховний Суд у своїй практиці неодноразово вказував на необхідність роз`яснення особам, обвинуваченим у вчиненні найбільш тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, зокрема й при незакінчених злочинах, права на розгляд кримінального провадження судом присяжних (див. провадження № 51-7950км18, 51-2014км18, 51-2859км18).

Посилання захисника засудженого у касаційній скарзі як на істотне порушення кримінального процесуального закону на те, що сторона захисту неодноразово заявляла відводи суду, не заслуговують на увагу. Так, зі змісту судових рішень, постановлених за наслідками розгляду відповідних заяв, слідує, що будь-яких з передбачених у ст. 75 КПК обставин, які виключають участь головуючого судді Кашпрука Г.М. та присяжного ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, не встановлено. Колегія суддів зважує й на те, що ухвалою суду від

26 вересня 2017 року задоволено заяву захисника Одноральця В.Д. про відвід головуючого судді Каленяк Р.А., прийнято відвід колегії суддів та відведено їх від участі у кримінальному провадженні. Крім того, відповідно до ухвали суду від

19 грудня 2017 року за заявою захисту присяжного ОСОБА_4 усунуто від подальшої участі в судовому розгляді. Такі обставини додатково свідчать про неупереджений та належний розгляд судом питань про заявлені учасниками судового провадження відводи.

Що ж стосується висновку експерта від 17 липня 2017 року № 745, то він є належним і допустимим доказом, порядок отримання якого, як і його зміст, відповідають положенням статей 101, 102 КПК. Твердження сторони захисту щодо невідповідності цього доказу вимогам КПК (4651-17) спростував суд апеляційної інстанції, який зазначив, що цей висновок підготовлений експертом, який попереджений про кримінальну відповідальність, і зроблений не лише на підставі медичної карти на ім`я ОСОБА_2, а в ході проведення експертизи було оглянуто самого ОСОБА_2 та матеріали кримінального провадження.

Доводи у касаційній скарзі засудженого про недопустимість як доказу вказаного висновку експерта через відсутність доступу до медичних документів, на яких ґрунтується експертне дослідження, є безпідставними.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 242 КПК призначення експертизи для встановлення ступеня тяжкості та характеру тілесних ушкоджень є обов`язковим.

Згідно з висновком, викладеним в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі

№ 51-218кмо19 (справа № 754/14281/17), якщо сторона обвинувачення використала висновок експерта для підтвердження винуватості особи, саме цей висновок із детальним аналізом медичної документації має бути відкрито стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. За відсутності такого клопотання з урахуванням ст. 22 вказаного Кодексу слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, не вважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом на відкриття їй також і медичної документації. Більш того, таке право може бути реалізовано під час судового чи апеляційного розгляду кримінального провадження, що не суперечить меті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З реєстру матеріалів кримінального провадження та розписки захисника

Курнаєвої О.З. вбачається, що остання ознайомилася з матеріалами кримінального провадження, зокрема і висновком експерта від 17 липня 2017 року № 745. Сторона захисту не порушувала питання про надання їй доступу до медичної документації, за результатами дослідження якої експерт сформував висновки, на стадії досудового розслідування. Одночасно колегія суддів не вбачає істотних порушень вимог кримінального процесуального закону щодо відмови місцевого суду в задоволенні клопотання про витребування медичних документів, оскільки відповідно до положень ст. 93 КПК саме сторони кримінального провадження здійснюють збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб, зокрема речей, документів (їх копій), відомостей. Матеріали кримінального провадження не містять відомостей, що клопотання подано захисником в порядку ст. 333 КПК як клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження під час судового провадження, а тому суд, виходячи зі змісту ч. 6 ст. 22 КПК, обґрунтовано відмовив захиснику в його задоволенні.

Разом із тим, доводи сторони захисту про недопустимість протоколів про пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 2 червня 2017 року колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки власне фотографії із зображенням осіб, які пред`являють для впізнання, відповідно до ст. 98 КПК, не є речовими доказами в кримінальному провадженні, як на це посилається захисник.

Доводи захисника Никитюка О .І. про неможливість одночасної кваліфікації судом дій особи за ч. 4 ст. 187 та ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК, оскільки такої сукупності злочинів не існує, не ґрунтуються на вимогах кримінального закону та суперечать роз`ясненням, наведеним у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи" від7 лютого 2003 року № 2 (v0002700-03) , п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про злочини проти власності" від 6 листопада 2009 року № 10 (v0010700-09) , і немає підстав у цьому випадку ставити вирішення питання щодо зазначеної сукупності злочинів у залежність від того чи вчинила особа вбивство, чи замах на нього.

Разом із тим доводи прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції під час перегляду вироку місцевого суду щодо ОСОБА_1 в апеляційному порядку є обґрунтованими.

Відповідно до ст. 419 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Як убачається з вироку Вінницького міського суду Вінницької області, цей суд, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази, надавши їм оцінку, встановив, що після того, як потерпілий зумів покинути автомобіль, ОСОБА_1 пересів за кермо цього автомобіля, завів двигун і почав їхати у напрямку ОСОБА_2, а згодом розвернув автомобіль та поїхав у напрямку вул. Костянтиновича, таким чином залишивши місце злочину та заволодівши, зокрема й автомобілем марки "Honda CR-V" (д.н.з. НОМЕР_1 ). Такі дії ОСОБА_1, на думку місцевого суду, слід було кваліфікувати за ч. 3 ст. 289 КК, оскільки заволодіння транспортним засобом стало можливе внаслідок попереднього заподіяння ним потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, що були кваліфіковані як закінчений замах на вбивство з корисливих мотивів. На цих підставах місцевий суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад злочину, відповідальність за який передбачено ч. 1 ст. 289 КК, а тому його слід виправдати.

Прокурор, не погоджуючись із ухваленим вироком місцевого суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, надав свою оцінку доказам, наявним у матеріалах провадження, і стверджував про незаконність виправдання ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 289, ч. 2 ст. 185 КК, висуваючи вимогу про скасування вироку Вінницького міського суду Вінницької області від 25 квітня 2019 року та визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні і цих злочинів.

Апеляційний суд, залишаючи скаргу прокурора без задоволення, усупереч вимогам статей 370, 419 КПК не зазначив мотивованих підстав, з яких апеляційну скаргу прокурора визнано необґрунтованою.

Так, поза увагою апеляційного суду залишилися доводи сторони обвинувачення про те, що ОСОБА_1, встановивши контроль над транспортним засобом, здійснив його переміщення в просторі з місця його знаходження шляхом заведення двигуна і тільки після того, як побачив групу людей, вжив заходів для швидкого залишення місця вчинення злочину. Також апеляційним судом належно не проаналізовано доводів прокурора про те, що намір на заволодіння автомобілем виник в ОСОБА_1 після того, як потерпілий випав з транспортного засобу, а ключі залишилися в замку автомобіля, що, на думку прокурора, свідчить про правильність кваліфікації таких дій за ч. 1 ст. 289 КК.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що норма ч. 1 ст. 289 КК передбачає відповідальність за незаконне заволодіння транспортним засобом, тобто вчинене умисно, з будь-якою метою протиправне вилучення будь-яким способом транспортного засобу у власника чи користувача всупереч їх волі. При цьому ч. 3 цієї статті визначає кримінальну караність за ці самі дії, якщо вони вчинені організованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо вони завдали великої матеріальної шкоди. Тобто норма ч. 1 ст. 289 ККза ступенем суспільної небезпеки містить основний (простий) склад злочину і є базовою сукупністю ознак, достатніх для того, щоб визнати діяння злочином, в той час як ч. 3 цієї статті містить особливо кваліфікований склад злочину, який включає як його основний склад, так і чотири кваліфікуючі ознаки, наявність яких підвищує суспільну небезпеку посягання і впливає на посилення кримінальної відповідальності. Тому, за таких обставин судами застосовано хибний підхід до вирішення питання правової кваліфікації аналізованого діяння, внаслідок чого допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність - ч. 1 ст. 289 КК. Понад те, твердження суду про наявність у діях особи, за відсутності в передбаченому законом порядку зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення, більш тяжкого кримінального правопорушення, виходить за межі висунутого обвинувачення і, згідно з вимогами ст. 337 КПК, є неприпустимим.

Крім того, перевірці апеляційним судом також підлягають доводи прокурора про викрадення ОСОБА_1 мобільних телефонів, які перебували в автомобілі. Також колегія суддів вважає за необхідне вказати, що зазначення у мотивувальній частині судового рішення формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним щодо заволодіння ОСОБА_1 вказаними мобільними телефонами, у разі визнання особи виправданою за ч. 2 ст. 185 КК, суперечить вимогам ст. 374 КПК.

Враховуючи вищезазначене, рішення апеляційного суду через порушення вимог

ст. 419 КПК не можна вважати законним та обґрунтованим, внаслідок чого воно відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підлягає скасуванню, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене, ретельно перевірити доводи, наведені в апеляційних скаргах, дати на них вичерпні відповіді й постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення з дотриманням усіх вимог кримінального та кримінального процесуального закону. Одночасно мають бути також перевірені доводи, викладені захисником про невстановлення умислу ОСОБА_1 на вбивство, оскільки, у зв`язку з наявністю підстав для скасування ухвали апеляційного суду, колегія суддів не вправі вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення.

У разі підтвердження обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено, призначене йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років із конфіскацією всього майна не слід вважати м`яким.

У зв`язку зі скасуванням ухвали апеляційного суду та призначенням нового розгляду кримінального провадження в цьому суді, беручи до уваги вимогу закону про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, з метою запобігання ризику переховування ОСОБА_1, який обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, від суду, колегія суддів вважає за необхідне обрати щодо нього запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.